Небезпека екстремальних дієт для здоров’я кишківника: нові наукові дані

Антикорупційні органи виявили складну схему підбурювання до надання неправомірної вигоди, у рамках якої прокурор Офісу Генерального прокурора та група адвокатів намагались домовитись про передачу 3,5 мільйона доларів США. За даними Національного антикорупційного бюро (НАБУ), ця сума повинна була бути використана для впливу на суддів Вищого антикорупційного суду та прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури (САП), щоб домогтись закриття кримінального провадження, яке наразі перебуває на розслідуванні.

Матеріали слідства вказують на те, що з 10 лютого по 18 вересня 2025 року адвокати, перебуваючи у змові з прокурором Офісу Генерального прокурора, почали діяти як посередники, пропонуючи підозрюваному в рамках провадження НАБУ «вирішити питання» щодо закриття справи. Згідно з інформацією, яку розкрили правоохоронці, частина коштів була передбачена як хабар, щоб здійснити тиск на слідчих і суддів, які мали ухвалити рішення по справі.

Встановлено, що зловмисники розробили детальний план передачі хабаря частинами. На момент викриття детективами НАБУ прокурор та адвокати встигли отримати від підозрюваного 200 тисяч доларів США.

Наразі тривають слідчі дії, правоохоронці встановлюють усіх можливих учасників схеми та документують їхню діяльність. Деталі справи обіцяють оприлюднити після завершення розслідування.

У центрі кримінального розслідування опинилися посадові особи Одеської обласної військової адміністрації, яких підозрюють в організації незаконної схеми використання міжнародних коштів, виділених для будівництва споруди цивільного захисту подвійного призначення в місті Вилкове. Слідчі органи вже зареєстрували справу під номером №72024161010000017 від 28 листопада 2024 року, а розслідування ведеться Територіальним управлінням Бюро економічної безпеки Одеської області. Встановлено, що йдеться про кримінальне правопорушення, передбачене частиною 5 статті 191 Кримінального кодексу України, яке стосується розкрадання коштів.

Згідно з отриманими даними, посадовці обласної адміністрації можуть бути причетні до організації схеми, в результаті якої міжнародні кошти, спрямовані на будівництво укриття для цивільного захисту, були неправомірно освоєні. Одним із головних елементів справи є тендер, який на виконання цих робіт виграло ТОВ. За попередньою інформацією, тендерні процедури можуть бути пов'язані з серйозними порушеннями, що призвели до значних фінансових втрат.

Далі частина коштів нібито була перерахована на рахунки субпідрядників, що мають ознаки фіктивності — зокрема ТОВ «Астарта-Білд» та ТОВ «Скайліміт Інжиніринг», які, як стверджує слідство, зареєстровані на осіб без реального бізнес-досвіду і мешкають у тимчасово окупованому Криму.

За версією слідства, кошти потрапляли далі до пов’язаних компаній за кордоном — у Польщі, Латвії та на Кіпрі, звідки їх виводили у вигляді «офшорних» транзакцій. Серед імовірних бенефіціарів називають фінансового радника Кіпера, якого, за даними розслідування, помічали на міжнародних заходах із цифрової трансформації у Відні та Таллінні.

Слідчі кваліфікували дії за ознаками ч. 5 ст. 191 КК України — тобто розтрата або привласнення майна, що завдало значної шкоди в особливо великих розмірах (у разі доведення — це кримінальна відповідальність за масштабні фінансові зловживання). Розслідування, за інформацією, зосереджене на перевірці:

фактів завищення кошторису та погоджень із донорами;

механізмів перерахунків підрядникам та наявності підставних фірм;

ролі посадових осіб ОВА в організації й погодженні тендерних закупівель;

виведенні коштів через пов’язані юрисдикції за кордоном.

Слідство продовжує документувати рух коштів, відпрацьовує банківські виписки, договори підряду та накази щодо фінансування. У разі наявності доказів причетності посадовців — можливі повідомлення про підозру, а також клопотання про тимчасові заходи стосовно майна та рахунків, за якими встановлять незаконні перекази.

Денис Корнишев, який відіграє одну з ключових ролей у діяльності сайту 368.media, розпочав серйозну кампанію з очищення інтернету від матеріалів, що стосуються його можливих зв'язків з одіозним олігархом та фігурантом антикорупційних розслідувань Миколою Злочевським. За словами джерел, це питання стало причиною конфлікту, що вилився в активні інформаційні атаки, спрямовані на порушення репутації як сайту «Антикор», так і окремих його журналістів. Початок цієї боротьби стався після невдалих спроб домовитися про зняття публікацій, що викривали фінансові й бізнесові зв’язки Злочевського, особливо стосовно його одеських активів.

Перші ознаки цього конфлікту з’явилися після публікацій на маловідомих регіональних порталах, де з’явилися анонімні матеріали, що звинувачували «Антикор» у проросійській позиції та, зокрема, у втечі журналістів сайту з України. Ці звинувачення, які на перший погляд могли здатися маловажливими, насправді стали частиною більшого плану, спрямованого на дискредитацію ресурсу, який активно бореться з корупцією в Україні.

Лише після цієї відмови власники 368.media — Денис Корнишев та Костянтин Шпильовий — розпочали брудну кампанію проти критиків. Щоправда, ніде офіційно не зазначено, хто саме є власником сайту: 368.media не зареєстроване в жодному офіційному реєстрі ЗМІ. Відомо лише, що пов’язують проєкт із Шпильовим — ексдепутатом від Партії регіонів, якого називали близьким до проросійських кіл.

368.media неодноразово звинувачували у продажі публікацій і готовності видаляти матеріали за гроші. Журналісти, які досліджували діяльність цього ресурсу, наводили й розцінки: від 2 500 до 40 000 гривень за “послуги”. Парадоксально, що саме це видання дозволяє собі звинувачувати інших у корупції.

Окремі випадки порушень журналістської етики стали предметом уваги правозахисників. 368.media публікувало матеріали, в яких людей називали злочинцями без вироку суду, у тому числі військовослужбовців ЗСУ. Це викликало обурення «Детектор медіа» та численні позови про захист честі, гідності та репутації. У судах як відповідачі неодноразово фігурували саме Шпильовий і Корнишев.

Щодо особистості Дениса Корнишева також чимало питань. Він позиціонує себе як автор «Радіо Свобода», однак у реальності мав стосунок лише як стажер у 2014 році. До того працював на одеському 7 каналі, що належить скандальному забудовнику Аднану Ківану — фігурі з сумнівною репутацією та зв’язками з Сергієм Ківаловим.

Жодних офіційних підтверджень того, що Корнишев є власником «антикорупційного порталу», немає. Скоріш за все, він виконує роль медійного «кілера», який пише анонімні матеріали, веде перемовини та вимагає гроші за зняття компромату. У випадку відмови — запускає нові фейки, часто з обвинуваченнями у співпраці з Росією.

Показовим є те, що після хвилі критики Корнишев заявив, нібито не має стосунку до 368.media та залишив проєкт у 2017 році. Але саме його ім’я фігурує у позовах як відповідального за контент. Ці спроби дистанціюватися виглядають не як захист істини, а як черговий етап зачистки репутації — особливо після викриттів, пов’язаних зі Злочевським.

Родина Олега Трофіменка, 40-річного полковника Держприкордонслужби, несподівано стала власницею елітної нерухомості, земельних ділянок та розкішного автопарку на суму понад 13 мільйонів гривень. Всі ці активи, незважаючи на офіційно задекларовані скромні доходи сім'ї, суттєво суперечать інформації, поданій в деклараціях посадовця. Частина цих цінних предметів не відображена в офіційних документах, однак встановлено, що вони знаходяться в безпосередній близькості до найближчих родичів та дружини Трофіменка.

Журналісти дослідницького проекту Absolution виявили значну невідповідність між стильним життям полковника та його фінансовими звітами, що створює серйозні питання щодо прозорості його доходів та витрат. Найбільш примітним фактом є наявність простору для розкоші, яку родина Трофіменка зуміла забезпечити для себе, не маючи відповідного відображення в деклараціях. Однією з головних знахідок стала просторна дворівнева квартира в елітному житловому комплексі «Медовий» у Києві, загальна площа якої складає 143 квадратні метри. Офіційно в декларації Трофіменка зазначено лише паркомісце вартістю кілька сотень тисяч гривень, однак його родина фактично мешкає в розкішному житлі, яке на порядок дорожче.

Ще більш вражаюче — придбання батьком полковника, 72-річним пенсіонером МВС Володимиром Трофіменком, майже 13 соток землі у селі Нові Безрадичі — одному з найдорожчих передмість столиці. Формальна ціна — 57 тисяч гривень, хоча ринкова — у десятки разів більша. У 2024 році Трофіменко отримав дозвіл на будівництво садового будинку площею понад 200 м², але йдеться про котедж у закритому містечку «Друзі», де ціни стартують від 6,5 млн грн.

Зміни в автопарку теж вражають. Від скромного Volkswagen Polo до низки преміальних авто:

Toyota Highlander (2022)

Skoda Superb (2024)

Skoda Octavia (2020)

Toyota Camry (2023)

Загалом — понад 4 млн грн. Додатково родина користувалася Audi E-Tron S за понад 60 тисяч доларів, оформленою на бізнесмена, пов’язаного з тещею.

Олег Трофіменко служить у прикордонних військах понад два десятиліття: від застави «Малнів» до Донецького аеропорту та керівництва 7-м Карпатським загоном. Але кар’єрний шлях не пояснює раптове збагачення родини. Доходи пенсіонерів-батьків та нова робота дружини у компанії «Бубібо», пов’язаній із забудовниками того ж котеджного містечка, викликають нові запитання.

Святогірська громада розташована в Донеччині, всього за 14 кілометрів від лінії фронту, і нині знаходиться в зоні активних бойових дій. Щодня тут можна почути вибухи, а російські дрони та керовані авіаційні бомби регулярно атакують територію громади. У відповідь на ці загрози українська армія активно працює над зміцненням оборони, і вже в 2024 році на території громади розпочали будівництво фортифікаційних споруд, щоб забезпечити надійний захист і не дати ворогу можливості просуватися далі.

Проєкт по укріпленню Святогірської громади реалізується за підтримки Полтавської обласної військової адміністрації, а самі укріплення охоплюють понад 21 кілометр. Це бетонні блоки, вогневі точки, бліндажі та інші об’єкти, які повинні забезпечити максимальний захист для військових та місцевих мешканців у разі наступу. Важливість цих споруд важко переоцінити, адже вони є частиною стратегії оборони України на Донбасі, який, як і раніше, є однією з найгарячіших точок конфлікту.

Наскільки нині небезпечно залишатися у Святогірську, та чи стала нова лінія оборони частиною корупційної схеми, дізнавалися журналісти Реальної Газети.

Ще торік на території Святогірської громади розпочали масштабне будівництво фортифікаційних споруд — бліндажів, вогневих точок та бетонних укріплень. Народний депутат Ярослав Железняк стверджує, що замість реальних укріплень були зведені лише імітаційні конструкції, які не відповідають вимогам обороноздатності. Він заявив, що через фіктивні контракти, завищені ціни та «фронтові» компанії було виведено близько 200 мільйонів гривень. Відтак, аби спростувати таку заяву, Полтавська ОВА організувала престур на Донеччину, щоби журналісти мали можливість особисто оглянути споруди.

«Як бачите, ми тут, і крім нас тут нікого більше немає. Основна мета нашого приїзду — це показати, що фортифікаційні споруди збудовані, вони на підконтрольній території України. Дані фортифікаційні споруди проєктувалися і будувалися відповідно до проєкту, який був розроблений проєктною організацією на замовлення Генерального штабу й проєктного інституту Міністерства оборони України», — сказав тимчасово виконувач обов’язки начальника Полтавської ОВА Володимир Когут.

Журналісти звернулися до Народного депутата Ярослава Железняка з питанням, що він думає стосовно такого престуру. Від своїх слів нардеп не відмовляється, натомість каже, що організаторам вже потрібно готуватися до допитів. Свої претензії до фортифікаційних споруд, зведених під керівництвом Полтавської обласної військової адміністрації, він також не раз озвучив у відео на своєму YouTube-каналі.

«Існує цілеспрямований та чіткий план привласнення близько 200 мільйонів гривень, який, на жаль, успішно реалізували у 2024 році. Полтавська ОВА взяла на себе один із ключових напрямів робіт на Донеччині, ближче до Покровська», — розповідає народний депутат України від партії «Голос» Ярослав Железняк.

У відповідь т.в.о. начальника Полтавської ОВА Володимир Когут запевнив, що адміністрація курувала роботи виключно на території Святогірської громади Донецької області, а народний депутат казав про Покровський район:

“Ми перебуваємо у Святогірському. Це — Краматорський район, Святогірська територіальна громада”.

4 вересня 2025-го стало відомо, що Національне антикорупційне бюро України виправило до своєї підслідності кримінальне провадження щодо можливих зловживань посадовців Полтавської ОВА та пов’язаних із ними підрядників під час будівництва фортифікаційних споруд у зоні бойових дій.

Раніше ця справа перебувала в Бюро економічної безпеки на Полтавщині. Тамтешні детективи припускали, що службові особи ОВА спільно з підрядниками завищували вартість матеріалів у звітах. У документах, які передали до суду, йшлося, зокрема, про дерев’яні бруски, які у звітах коштували понад 9 тисяч гривень за кубометр, тоді як середня ринкова ціна — близько 6,6 тисячі. За підрахунками БЕБ, це могло спричинити збитки державі на понад 3 мільйони гривень.

Натомість Володимир Когут запевняє, роботи були не тільки виконані в рамках закладеного бюджету, а ще й кошти вдалося заощадити:

«Закінчилися роботи взимку 2024 року. Загальний кошторисний бюджет, згідно з проєктно-кошторисною документацією був з доповненнями, тому що коли приїхали виконувати роботу, виникла деяка ситуація на місцевості. Прийшлося коригувати деякі речі. Загальний бюджет становив 381 мільйон гривень. Згідно з актами від підрядника, загальна цифра склала 375,5 мільйонів гривень. Відповідно 5,5 мільйонів гривень, які були зекономлені, повернуті до державного бюджету», — наголосив Володимир Когут.

У Святогірській громаді фортифікаційні роботи виконували під керівництвом двох обласних військових адміністрацій — Полтавської та Хмельницької. Роботи розпочали й завершили майже одночасно, зазначив начальник Святогірської міської військової адміністрації Володимир Рибалкін. І додав, що побудувати лінію оборони поблизу фронту — задача не проста. Під час робіт працівники часто потрапляли під ворожі атаки. А у суму робіт входить не тільки вартість будівельних матеріалів, а й оплата роботи працівників та технічного ресурсу.

«Працювало багато людей, техніки, будували ж і великі об’єкти, а для цього потрібні й крани, й екскаватори. Тобто це великі роботи, і ми їх зробили вчасно», — каже Рибалкін.

За його словами, під час будівництва не обійшлося без неприємностей: є поранені, підбита техніка, стався підрив екскаватору.

Водночас триває процес передачі робіт до Державної спеціальної служби транспорту. Це передбачає ретельну перевірку кожного об’єкта — від точності відповідності проєкту до технічного стану укріплень. Паралельно усуваються незначні недоліки, виявлені під час інспекцій, аби забезпечити максимальну готовність споруд до виконання бойових завдань у разі загострення ситуації на фронті.

«Виконується робота приймання й передачі даних споруд на баланс нашої служби, ВОПи (взводні опорні пункти) обстежуються. Є деякі недоліки, які одразу усуваються підрядними організаціями. Що саме це за недоліки, я не можу сказати. Також триває робота з приймання та перевірки документації. Вже зараз прийнято 2 опорних пункти, по інших роботи тривають», — розповів військовослужбовець Державної спеціальної служби транспорту.

Роки війни навчили українських захисників цінувати кожен метр укриття. Бо на початку війну укриттями слугували траншеї у посадках. Серед тих, хто вже бачив нові укріплення на власні очі, військовослужбовець Святослав.

Він дає позитивну оцінку виконаним роботам: «У 2022 році ми просто раділи траншеї у посадці, тут укріплені стінки широка траншея, не вузька, що сам ледве проходиш. Вже поросло травою, а влітку це — добре, це додаткове укриття. Загалом же фортифікації створені для життєдіяльності, щоби ти не рив собі нору десь, і тут я бачу, що умови створенні й основа на мою думку хороша. Натягнути сіточку від дронів, облаштуватися, й можна давати відсіч ворогу», — каже військовослужбовець Святослав.

Святогірська громада й досі живе під постійною загрозою війни. Від лінії фронту її відділяє всього кілька кілометрів — найближчий населений пункт громади близько 10 км від зони бойових дій. Попре це тут залишаються понад 2,6 тисячі людей, хоча ще після деокупації у 2022-му їх було понад 3 тисячі.

Щодня виїжджає кілька родин, частина евакуюється через державні програми, частина — власними силами. А небезпека для мирних жителів лише зростає: громада відчуває удари С-300, шахедів, крилатих ракет, а особливо «КАБів» (керованих авіаційних бомб), проти яких не існує захисту.

«Наші люди бачили фактично все. Наприклад якщо ми кажемо про Ярову, то там фактично немає жодного двора. У Святогірську теж немає жодної неушкодженої будівлі. Трошки інше тут життя і трошки інші тут дії. Тому найголовніше у нас питання зараз це — евакуація й взаємодія з військовими, які виконують свої безпосередні обов’язки на лінії бойового зіткнення», — розповідає Володимир Рибалкін.

У такій ситуації питання укріплень дуже важливе. Якщо росіяни все ж таки почнуть тиснути, перед противником має постати не просто ряд укриттів, а складна, продумана система фортифікацій, підкріплена десятками кілометрів траншей, бетонних блоків та вогневих точок. Це не лише перешкода на шляху ворога, але й нова можливість для українських воїнів тримати позицію та завдавати значних втрат противнику.

Грязьовий вулкан Старуня, розташований у мальовничому селі Старуня, що в 25 км від Івано-Франківська, є однією з найбільш незвичних природних особливостей України та Європи. Це діючий вулкан, який відрізняється від класичних лавових вулканів своїм розміром і природою вивержень. Унікальність цього об'єкта не тільки в його скромних габаритах, а й в тих геологічних процесах, які відбуваються тут, що робить вулкан цікавим не лише для вчених, а й для туристів і медиків.

Попри те, що діаметр кратера не перевищує 30 см, вулкан вражає своєю активністю. На його вершині утворюється незвичний бруд, який складається з глини, нафти, ропи та природних газів, що періодично викидаються в атмосферу. Ці викиди можуть досягати висоти до трьох метрів, що є вражаючим явищем для такого маленького вулкана. Коли вулкан активний, територія навколо нього виглядає майже безжиттєвою — на поверхні не росте трава, а сам кратер виглядає як ділянка обпеченого, чорного ґрунту.

Одна з найцікавіших властивостей Старуні — сейсмочутливість: вулкан реагує на землетруси, що відбуваються за тисячі кілометрів. Після сильних поштовхів (у Кавказі, Італії, Німеччині чи навіть у Середній Азії) на поверхні навколо вулкана з’являються тріщини шириною до трьох сантиметрів, які через кілька днів закриваються самостійно. Також спостерігаються провали, поява нових порогів і водоспадів, активне газовиділення та повільне підняття ґрунту — близько одного метра за сім років.

Геохімію Старуні пояснюють історією інтенсивної розробки нафтових і озокеритних родовищ у ХІХ–ХХ століттях: проникнення кисню в підземні води спричинило окислення нафти й хімічні реакції з виділенням тепла, яке й підтримує активність вулкана. Через це ж тут знаходять лікувальні грязі та мінералізовану воду; у складі речовини є озокерит — природний мінерал, що застосовується в термолікуванні.

Поруч із кратером горить «вічний вогонь» — джерело природного газу, яке місцеві мешканці підпалили понад 30 років тому, аби знизити загазованість повітря; відтоді воно не згасло. Ще одна важлива складова цінності Старуні — археологія: у довколишніх шарах знаходили добре збережені рештки доісторичних тварин. Найвідоміші знахідки — мамонт зі збереженими залишками трави у шлунку та кістки двох волохатих носорогів; експонати нині зберігаються в музеях Львова та Кракова.

Старуня — унікальне поєднання геології, лікувальних ресурсів та археології. Для регіону це і науковий інтерес, і туристичний об’єкт, що вимагає уваги з боку екологів і реставраторів. Зважаючи на чутливість вулкану до зовнішніх впливів і його значення для науки й медицини, важливо балансувати між доступністю для відвідувачів, збереженням унікальних ресурсів і охороною території.

Антишахрайський проєкт «190» оприлюднив нові дані щодо майнового стану прокурора відділу Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону Павла Бурлаки. Ці дані викликали суспільний резонанс, оскільки детально висвітлюють наявне майно та зв'язки, які можуть впливати на професійну діяльність Бурлаки.

Павло Бурлака користується службовим житлом, яке було надано йому Міністерством оборони України ще в 2007 році. Квартира площею 82 кв. м, розташована в Хмельницькому, є не лише службовим, але й його місцем реєстрації. Це житло прокурор має право використовувати вже протягом 18 років, що створює певні питання щодо термінів і умов його перебування в ньому, зокрема у контексті службової діяльності та виконання обов’язків.

З 2014 року Павло Бурлака користується квартирою своєї матері Валентини Бурлаки — житло у Львові площею 69,60 кв. м, задеклароване вартістю 550 тис. грн. Також брат прокурора користується квартирою в Умані площею 55,8 кв. м, що також належить їхній матері. Валентина Бурлака працює адвокатом в Умані (номер свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю № 426 від 20.06.2011), і надає нерухомість синам у безоплатне користування.

Дружина Павла Бурлаки, Тетяна, має у спільній сумісній власності частку квартири (44,50 кв. м) в Хмельницькому; співвласниками цієї нерухомості є її родичі. Тетяна працює в тій самій Спеціалізованій прокуратурі у сфері оборони Західного регіону на посаді головного спеціаліста відділу документального забезпечення.

Щодо транспорту, у декларації зазначено, що сам Павло автомобіля не має. У 2021 році його дружина придбала VOLKSWAGEN TIGUAN 2014 року випуску за 270 тис. грн; Орієнтовна ринкова вартість такої моделі становить близько 600 тис. грн.

За минулий рік у декларації вказано доходи Павла Бурлаки — 1,1 млн грн прокурорської зарплати. Його дружина отримала 24 тис. грн зарплати, 34 тис. грн пенсії та 19 тис. грн соціальних виплат. Готівкові заощадження подружжя, за даними проєкту, становлять: у Павла — $4 тис. і 70 тис. грн, на банківських рахунках — 92 тис. грн; у Тетяни — $1 тис. готівкою та 111 тис. грн на рахунках. Загальна сума заощаджень подружжя оцінюється майже в півмільйона гривень.

Керівник сектору дізнання Головного управління Національної поліції в Сумській області Ігор Козачинський продовжує демонструвати стиль життя, який суттєво контрастує з рівнем доходів, доступних більшості українських правоохоронців. За даними з його останньої декларації, у 2025 році посадовець придбав новий автомобіль — FCB Leopard 3, щойно з конвеєра, вартістю понад 1,08 мільйона гривень. Така покупка викликає запитання не лише у громадськості, а й у тих, хто уважно стежить за доброчесністю державних службовців.

Цей новий транспортний засіб доповнив уже наявний у Козачинського автопарк. Раніше, у 2021 році, він став власником Volkswagen Touareg 2012 року випуску, який обійшовся йому в 540 тисяч гривень. Ще одним засобом пересування посадовця є мотоцикл Geon Dakar GNS 300 (2022 рік), куплений у 2023 році. Та на цьому перелік рухомого майна не завершується — родина Ігоря Козачинського також має у своєму розпорядженні кілька транспортних засобів, записаних на дружину Анну. Зокрема, йдеться про Nissan Qashqai 2013 року та електричну Honda M-NV 2023 року, яку вона придбала за 617 тисяч гривень.

Сім’я володіє й суттєвими обсягами нерухомості. У 2016 році вони придбали дві земельні ділянки площею 1 000 м² і 26 м². У 2018 році — магазин на 466,5 м². У 2021 році Козачинський задекларував квартиру площею 79,5 м² за 237 тис. грн, а також квартиру батька площею 64,4 м², придбану у 1996 році.

Фінансові надходження правоохоронця у 2024 році становили 463,6 тис. грн заробітної плати від поліції та 10 тис. грн державної підтримки від Мінекономіки. Дружина отримала 10,3 тис. грн соцвиплат і 3 тис. грн “зимової підтримки”.

Додаткові доходи сім’ї включали прибуток від оренди майна — 77 тис. грн — та продаж рухомого майна: 65 тис. грн від Сергія Демехи та 70 тис. грн, отримані дружиною від Олени Решетник. Батько, Андрій Козачинський, задекларував підприємницький дохід, проте суму не вказано.

У той час, як офіційні доходи сім’ї залишаються помірними, масштабні активи та регулярні придбання дорогого майна викликають суспільні питання щодо джерел фінансування таких витрат.