Офіс Президента хоче замінити Подоляка

Служба безпеки України спільно з Національною поліцією викрили масштабну корупційну схему, організовану посадовцями Одеської міської ради під час проведення закупівель обладнання для Сил оборони України. За інформацією правоохоронців, у цій схемі були залучені колишній керівник та перший заступник Департаменту муніципальної безпеки Одеської міськради, які здійснили закупівлю з попередньо визначеним переможцем.

Злочинці організували тендер, в якому одна з підконтрольних їм комерційних структур отримала замовлення на постачання 300 радіостанцій з додатковими акумуляторами для потреб Збройних сил. На перший погляд, закупівля мала бути звичайною, проте в ході розслідування було з'ясовано, що умови тендеру були сплановані таким чином, щоб вигравала саме та компанія, яку контролювали корумповані посадовці.

Посадовці незаконно включили до вартості контракту податок на додану вартість, хоча постачання товарів для військових формувань згідно із законодавством звільняється від сплати ПДВ. У результаті дій фігурантів понад 1,6 мільйона гривень бюджетних коштів опинилися у приватних руках.

Слідство встановлює повне коло причетних до оборудки осіб, а також перевіряє можливу причетність інших чиновників міськради.

Підозрюваним інкримінується заволодіння державними коштами в особливо великих розмірах. Санкція статті передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Правоохоронці наголошують, що такі злочини є особливо цинічними, адже гроші, призначені для потреб оборони країни, використовуються задля особистого збагачення.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган висловив впевненість у тому, що між Україною та Росією буде знайдений компроміс, який може стати основою для досягнення миру. З його слів, це може статися в найближчому майбутньому, і Туреччина готова й надалі виконувати роль посередника в мирних переговорах. Виступаючи на форумі TRT World Forum 2025 у Стамбулі, Ердоган підкреслив важливість продовження зусиль для зупинення війни та стабілізації ситуації в регіоні. Він наголосив, що Туреччина, з початку повномасштабного вторгнення, активно прагнула знайти шляхи для переговорів і неодноразово виступала як платформа для зустрічей української та російської делегацій.

Турецький президент зазначив, що досягнення миру потребує зусиль усіх зацікавлених сторін, і важливим етапом є обговорення припинення вогню. Ердоган вважає, що лише через діалог та взаєморозуміння можливо покласти край конфлікту, який вже завдав величезної шкоди. Туреччина, як один з ключових гравців на міжнародній арені, має потенціал впливати на ситуацію, і для цього Анкара готова продовжувати свої дипломатичні зусилля.

«Я сподіваюся, що вже невдовзі між сторонами буде знайдено компроміс, який дозволить двом сусіднім народам знову жити поруч у мирі», — заявив Ердоган.

Його заява прозвучала на тлі заяв Москви про нібито готовність повернутися до переговорів з Україною. Російська сторона говорить про продовження діалогу «в стамбульському форматі» — тобто за посередництва Туреччини. Про це заявив заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін, стверджуючи, що «всі умови для переговорів є», але натякаючи, що Київ начебто не демонструє політичної волі.

Україна та Росія вже провели серію прямих контактів у Стамбулі в 2025 році — зокрема у травні, червні та липні. На цих зустрічах сторони узгоджували, зокрема, великі обміни полоненими: перший раунд у травні дав домовленість про обмін «1000 на 1000», що стало найбільшим обміном за час повномасштабної війни. Також обговорювали повернення тіл загиблих і припинення ударів по цивільній інфраструктурі.

Українська сторона виносила на стіл вимогу негайного припинення вогню, «тиші» вздовж усієї лінії фронту та зупинки атак по енергетичних і житлових об’єктах. У плані, який Київ презентував під час стамбульських контактів і який бачили міжнародні медіа, першим пунктом був повний режим припинення вогню мінімум на 30 днів, а далі — обмін усіх полонених і повернення незаконно депортованих українських дітей.

Москва на ці умови не погодилась. Публічні сигнали з російського боку свідчили, що Кремль не готовий до фіксованого припинення вогню без попередніх політичних поступок України, а ключові російські фігури прямо заявляли, що мета Росії — не компроміс, а перемога, з вимогами територіальних поступок і обмеження оборонних можливостей України.

Тобто реальна картина виглядає так: Туреччина публічно підкреслює готовність бути майданчиком для домовленостей і називає мир досяжним «у найближчому часі», Росія говорить про готовність до діалогу, але просуває максимум політичних вимог, а Україна публічно не відмовляється від переговорів як інструменту, але наполягає, що будь-який «компроміс» має починатися з припинення вогню й припинення ударів, а не з поступок у питаннях суверенітету.

На цьому тлі слова Ердогана про те, що «вже невдовзі буде знайдено компроміс», звучать як політичний сигнал: Анкара хоче й далі залишатися ключовим посередником і демонструвати, що саме Туреччина володіє каналами спілкування і з Києвом, і з Москвою.

Ужгородський міськрайонний суд ухвалив вирок у справі Андрія Самарченка, уродженця Сєвєродонецька, якого обвинувачували у співпраці з російськими підприємствами під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Суд визнав чоловіка винним у колабораційній діяльності, передбаченій Кримінальним кодексом України, та призначив йому покарання у вигляді штрафу на суму 102 тисячі гривень із конфіскацією належного майна.

Згідно з матеріалами справи, до початку війни Самарченко працював у ПрАТ «Сєвєродонецький Оргхім» — підприємстві, що спеціалізувалося на розробленні проєктно-технічної документації для хімічної, нафтової та газовидобувної галузей. До 2022 року серед замовників компанії були низка російських корпорацій, які отримували технічні рішення та консультаційні послуги. Після початку збройної агресії, попри запроваджені обмеження на будь-яку співпрацю з державою-агресором, Самарченко, за даними слідства, продовжив підтримувати ділові контакти з окремими представниками російського бізнесу, що й стало підставою для кримінального переслідування.

Після початку війни Самарченко разом із партнерами створив у Москві компанію «ТехИнновации» й продовжив розробку програмних продуктів для промислових клієнтів, зокрема для «Норнікеля». При цьому він залишався співробітником «Оргхіму» на посаді керівника офісу управління проєктами.

Слідство встановило, що до березня 2025 року Самарченко та його спільники через литовську компанію TP AIM UAB переказали з Росії в Україну близько 400 тисяч євро.

Обвинувачений визнав провину й уклав із прокурором угоду. Суд врахував співпрацю з правоохоронцями під час розслідування.

Суддя Олексій Фазикош визнав Самарченка винним за статтею про колабораційну діяльність. Крім штрафу та конфіскації майна, чоловіка позбавили права протягом 10 років займатися розробкою проєктів програмних продуктів для російських нафтопереробних, металургійних та інших підприємств.

У сучасному цифровому світі питання приватності стає все більш нагальним. Користувачі прагнуть убезпечити себе від можливого стеження в інтернеті, адже кожен клік, кожне підключення може залишати слід. Найпоширеніший спосіб — заклеїти вебкамеру ноутбука. Це дозволяє відчути контроль над власним простором та зменшує ризик випадкового або цілеспрямованого проникнення. Відомі випадки, коли зловмисники отримували доступ до камер через шкідливе програмне забезпечення, фішингові атаки чи уразливості операційних систем, і робили це без відома користувача.

Проте багато хто водночас не звертає уваги на смартфони, які постійно мають відкритий об’єктив. Мобільні пристрої зберігають величезну кількість персональної інформації: місцезнаходження, контакти, фото та повідомлення. Хоча заклеювання камери на смартфоні менш популярне, саме такі гаджети часто стають джерелом витоку даних, адже вони завжди підключені до інтернету та можуть автоматично синхронізувати інформацію з хмарними сервісами.

Фахівці з кібербезпеки пояснюють, що ноутбук часто розташований у спальнях чи вітальнях — у місцях приватного життя, тому є привабливою ціллю для зловмисників. Камера дивиться в один напрямок, що дозволяє вести спостереження навіть без руху пристрою.

Саме тому навіть керівники ІТ-компаній, зокрема Марк Цукерберг, не нехтують цим простим захистом — заклеюють камери та мікрофони на своїх ноутбуках.

На відміну від ноутбука, смартфон не стоїть постійно у фіксованому положенні — він у кишені, сумці чи просто лежить екраном донизу. Це зменшує ризик постійного спостереження.

До того ж, сучасні операційні системи Android та iOS мають розгалужену систему дозволів: програми не можуть користуватися камерою без вашої згоди. Хоча експерти попереджають — повної гарантії це не дає.

«Ризик зламу смартфонної камери нижчий, але можливий. У разі зараження шпигунським ПЗ можна помітити підвищене споживання батареї чи мобільних даних», — пояснює аналітик ESET Україна Дмитро Горобець.

Фізично заклеїти мікрофон марно: навіть через шар клейкої стрічки він частково передає звук. А у смартфоні це взагалі неможливо — блокування мікрофона позбавить пристрій основної функції зв’язку.

За даними Кіберполіції України, понад 60% українців вважають, що їхня приватність під загрозою, але лише 10% реально використовують фізичні способи захисту. Після пандемії та масових випадків витоку відео з вебкамер, інтерес до цифрової безпеки зріс.

Українські компанії радять користувачам перевіряти дозволи застосунків, не залишати ноутбук з увімкненою камерою без нагляду і встановлювати шторки, які нині пропонують багато виробників ноутбуків.

Закривайте камеру, якщо не користуєтесь нею постійно.

Перевіряйте дозволи додатків на смартфоні.

Не завантажуйте підозрілі програми.

Використовуйте антивірус і двофакторну автентифікацію.

Якщо камера чи мікрофон активуються самостійно — це сигнал небезпеки.

Заклеїти камеру — не прояв параної, а розумна звичка у добу цифрової прозорості. Смартфони мають кращий захист, але ризик зламу ніколи не дорівнює нулю. Тож фізичне закриття камери — це простий, але ефективний крок до власної кібербезпеки.

У Києві розкрито одну з найбільших схем привласнення коштів комунального підприємства «Київпастранс». За інформацією прокуратури міста, підозру оголошено генеральному директору приватного товариства, що постачало електроенергію підприємству, за фактом заволодіння бюджетними коштами на суму понад 47 мільйонів гривень.

Подільська окружна прокуратура столиці повідомляє, що наприкінці 2022 року між «Київпастрансом» та приватною компанією був укладений договір на постачання електроенергії. Згідно з умовами цього договору, постачальник зобов’язувався щомісячно інформувати комунальне підприємство про зміни цін на ринку електроенергії. Проте фактичні поставки та фінансові операції значно відрізнялися від зазначених у документах.

Однак, попри суттєве зниження цін на електроенергію у 2023–2024 роках, компанія продовжувала виставляти рахунки за завищеними тарифами. У результаті КП «Київпастранс» переплатило понад 47 мільйонів гривень.

Слідство встановило, що така схема стала можливою не лише через дії постачальника, а й через службову недбалість посадових осіб комунального підприємства. Раніше підозру в службовій недбалості було вручено колишній начальниці управління «Київпастрансу», до обов’язків якої входив моніторинг цін на електроенергію та реагування на їх зміну.

Наразі досудове розслідування триває. Правоохоронці перевіряють можливу причетність інших посадових осіб до цієї схеми та встановлюють остаточний розмір збитків, завданих бюджету столиці.

Блогерка та дружина співака Віктора Павліка, Катерина Репяхова, поділилася особистим досвідом щодо змін у своїй зовнішності, зокрема через пластичні операції. У відкритому інтерв'ю та публікаціях на своїх соціальних сторінках вона зізналася, що шкодує про втручання пластичних хірургів, особливо щодо нещасливого досвіду з корекцією підборіддя. За словами Катерини, кілька років тому вона вирішила позбутися другого підборіддя та обрала операцію з імплантом, сподіваючись, що це допоможе зробити її контури обличчя виразнішими. Однак результат, на жаль, не виправдав очікувань.

Замість бажаного ефекту, операція не лише не усунула проблему, а й призвела до виникнення нових ускладнень, через що Катерина змушена була пройти кілька додаткових хірургічних втручань. Вона поділилася, що після кожної нової операції її зовнішність змінювалась не так, як хотілося, і все більше почала виникати невдоволеність відображенням у дзеркалі. Відверте зізнання блогерки стало темою обговорень серед її підписників та в медіа.

«Я вважаю, що першочергово операція була підібрана неправильно. Імплант в принципі не може вирішити питання другого підборіддя», – пояснила вона.

Перший результат був для неї травматичним: форму підборіддя змінило так, що з’явилася западина й асиметрія обличчя. Після цього Репяхова погодилася на повторне втручання — корекцію з ліпофілінгом та заміною імпланта. Згодом їй зробили ще одну операцію, під час якої, за словами самої Катерини, підхід був «комплексним»: зменшили імплант, заповнили западину жиром і зробили ліпосакцію другого підборіддя. Це вже була не перша й не друга пластика обличчя в її житті.

Попри те, що нинішній вигляд їй подобається більше, сама історія з пластикою стала для неї особистою помилкою.

«Якби я могла відмотати час назад, я б не робила ні першу, ні другу операцію. Це, напевно, перший і єдиний вчинок у моєму житті, через який я шкодую», — зізналася Репяхова.

Зараз вона каже, що повністю переглянула ставлення до пластичних втручань і не планує продовжувати експерименти з обличчям. Блогерка наголошує, що жоден «ідеальний овал» не вартий постійної тривоги перед дзеркалом, болючого відновлення та відчуття невпевненості у власному обличчі.

«Жодне втручання не варте внутрішнього дискомфорту», — підсумувала вона.

Українські прізвища — це набагато більше, ніж просто офіційні записи у документах. Вони зберігають у собі пам’ять поколінь, розкривають культурні взаємозв’язки та мовні впливи різних народів, які століттями проживали на українських землях. Кожне прізвище несе у собі історію роду, його соціальний статус, ремесло чи навіть характерні риси предків. Дослідження українських прізвищ дозволяє зрозуміти не лише походження конкретної родини, а й ширші процеси культурного та історичного розвитку країни.

Відомий дослідник Павло Чучка, який присвятив понад сорок років вивченню закарпатських прізвищ, зібрав численні унікальні факти про походження та значення українських імен. Його праці показують, що навіть відомі прізвища політичних діячів мають глибоке історичне коріння. Наприклад, прізвище Балога походить з угорської мови і означає «ліва рука» або «лівак». Перші письмові згадки про цей рід датуються 1717 роком, а сьогодні в Україні налічується майже три сотні носіїв цього прізвища.

Прізвище Шуфрич походить від зрумунізованої форми грецького імені Софрон — «Шуфря». Ця форма прижилася переважно на Закарпатті. Народний депутат Нестор Шуфрич родом саме з цього регіону. Нині в Україні мешкає близько 140 Шуфричів.

Прізвище Петьовка може походити як від народної форми імені «Петьо», так і від угорського слова «пітьовко» — картоплина. І сьогодні в Україні мешкає 166 людей із цим прізвищем, переважно на Закарпатті.

Прізвище Пинзеник, яке носить ексміністр фінансів Віктор Пинзеник, має кілька можливих тлумачень. За однією версією, воно походить від польського слова «пензіць» — лякати, за іншою — від угорського «пиндзі» — гроші. Символічно, що його носій став саме фінансистом.

Прізвище Турчинов має давнє походження і означає «нащадок турка». Колись слово «турчин» використовували для позначення вихідців із турецьких земель. Це прізвище зустрічається в різних регіонах України, зокрема у Центральній. Його носить і колишній виконувач обов’язків президента України Олександр Турчинов.

Прізвище Литвин вказує на походження з території Великого князівства Литовського. Спершу так називали людей, які прибули з північних земель, і згодом воно стало поширеним етнонімом. Один із відомих носіїв — політик Володимир Литвин.

Як зазначає професор Чучка, унікальність закарпатських прізвищ зумовлена багатовіковим сусідством різних культур: угорської, польської, румунської, словацької, німецької, навіть італійської. Тут кожне ім’я — як відбиток історії.

Ономастика — це не лише наука про імена, а й спосіб пізнати власну ідентичність. Походження прізвищ таких відомих українців, як Балога, Шуфрич, Пинзеник, Турчинов чи Литвин, є частиною великої культурної мозаїки, з якої складається сучасна Україна.