Олексій Момот та директор підрядної організації підозрюються у розтраті бюджетних коштів на закупівлі техніки та фіктивних робіт

Колишній суддя Харківського апеляційного суду Ярослав Чопенко, який раніше набув публічності завдяки участі у справі керівника “Запоріжжяобленерго” Стасевського, домігся суттєвого збільшення своєї пенсії через судовий процес. До цього його виплати становили понад 138 тисяч гривень на місяць, тоді як після рішення суду вони зросли майже до 200 тисяч гривень.

Згідно з рішенням Харківського окружного адміністративного суду у справі №520/1627/25, Чопенко ще минулого року звернувся до Пенсійного фонду України з проханням перерахувати пенсію у зв’язку зі зростанням заробітних плат суддів. Пенсійний фонд відмовив у задоволенні цієї вимоги, посилаючись на відсутність законних підстав для підвищення. Проте суд визнав аргументи колишнього судді переконливими і ухвалив рішення на його користь, що дозволило значно збільшити розмір пенсійних виплат.

Суддя отримав пенсію у розмірі 62% від зарплати судді Харківського апеляційного суду. Розрахунок провели із зарплати у 223,3 тис. грн, тоді як актуальний розмір посадового окладу становить 321 725 грн: базова ставка – 189 250 грн, доплата за вислугу років – 132 475 грн.

Після перерахунку пенсія Чопенка зросла до 199,4 тис. грн. Суд зобов’язав Головне управління Пенсійного фонду в Харківській області здійснити перерахунок довічного грошового утримання судді у відставці з 1 січня 2024 року на підставі довідки Харківського апеляційного суду.

Таким чином, відставний суддя отримав пенсію, фактично прирівняну до зарплати чинних суддів, незважаючи на початкову відмову Пенсійного фонду.

У Сумській області співробітники правоохоронних органів викрили корупційну схему, що діяла в одному з університетів обласного центру. Фігурантками справи стали три посадовиці закладу вищої освіти, яким оголосили підозру у вимаганні неправомірної вигоди за успішний захист дисертацій і присвоєння наукового ступеня.

Як повідомили в Управлінні Служби безпеки України в Сумській області, посадовиці налагодили системну схему отримання хабарів від аспірантів. За свої «послуги» вони вимагали близько 4 тисяч доларів США, обіцяючи так званий гарантований захист дисертаційної роботи та відсутність проблем під час проходження всіх формальних процедур.

Для конспірації отримання хабарів зловмисниці використовували поштові відправлення. Гроші надходили на адресу однієї з підозрюваних, після чого розподілялися між усіма учасницями схеми за попередніми домовленостями.

Правоохоронці задокументували кілька фактів отримання хабарів. Трьох підозрюваних затримали під час чергової передачі коштів від аспірантки — у робочих кабінетах та в центральній частині міста.

Під час санкціонованих обшуків у службових приміщеннях та за місцями проживання фігуранток правоохоронці вилучили мобільні телефони, комп’ютерну техніку, чорнові записи, готівку, банківські картки та інші речові докази, що підтверджують протиправну діяльність.

Жінкам повідомлено про підозру за статтями Кримінального кодексу України, що передбачають відповідальність за одержання неправомірної вигоди службовою особою, вчинене за попередньою змовою групою осіб. Санкція статті передбачає до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Досудове розслідування триває, правоохоронці встановлюють усіх осіб, які могли бути причетними до корупційної схеми або сприяти її функціонуванню.

Міський голова Галича на Івано-Франківщині Олег Кантор потрапив до числа очільників громад області, які в період повномасштабної війни отримували одні з найбільших премій та надбавок. За даними видання «Суспільне», які цитує «Стопкор», зарплата мера формувалася не лише з основного окладу, а й з декількох видів додаткових виплат, що значно збільшували його щомісячний дохід.

Зокрема, Олегу Кантору нараховували надбавку за ранг посадової особи місцевого самоврядування, додатково 10% за вислугу років, а також 50% премії за «виконання особливо важливих завдань». Така система стимулювання, яка передбачає численні доплати до посадового окладу, свідчить про те, що навіть у складні воєнні часи керівники деяких громад могли отримувати значні фінансові заохочення.

У підсумку річні суми додаткових нарахувань виглядали так:2022 рік – 542 051 грн;2023 рік – 607 201 грн;2024 рік – 829 046 грн;2025 рік – 548 672 грн.

Окремо значними були виплати саме за «виконання особливо важливої роботи»: від майже 79 тисяч гривень у 2025 році до понад 131 тисячі гривень у 2024-му. Також у 2023 і 2024 роках міський голова отримував по 15 тисяч гривень премій до свят.

Що задекларував мер

У щорічній декларації Олега Кантора за 2024 рік вказано офіційний дохід у вигляді заробітної плати — близько 1,2 млн гривень на рік, або понад 100 тисяч гривень щомісяця.

Серед заощаджень зазначено 680 тисяч гривень готівкою, 8 900 євро та 14 тисяч доларів США.

Також у власності посадовця — значний перелік нерухомості: нежитлове приміщення площею понад 1 270 квадратних метрів, квартира майже 60 «квадратів», житловий будинок на 318,6 квадратного метра, три гаражі та десять земельних ділянок. Одна з них має площу понад 20 тисяч квадратних метрів і була набута вже після вступу на посаду міського голови.

У декларації вказані й транспортні засоби — кілька автомобілів старих років випуску, зокрема Volkswagen Caravelle 2011 року, Mercedes-Benz 2001 року та Ford Sierra 1985 року.

Попередні скандали

Ім’я Олега Кантора раніше вже фігурувало у публічному скандалі. У 2021 році його звинуватили у побитті місцевого депутата від «Європейської солідарності» Миколи Вовка. За словами депутата, інциденти сталися у приміщенні міськради та пізніше в лікарні. Сам мер заперечував звинувачення, стверджуючи, що опонент був напідпитку. Водночас поліція зареєструвала відповідну заяву.

Сукупність великих премій, значних доходів та обсягу майна посадовця викликала суспільну дискусію щодо доцільності таких виплат керівникам громад у воєнний час.

Вітамін С є незамінним антиоксидантом, що відіграє критичну роль у підтримці нормального функціонування організму. Він активно бере участь у синтезі колагену — білка, необхідного для міцності судин, шкіри, кісток і суглобів. Завдяки цьому вітамін С сприяє швидшому загоєнню ран і підтримує еластичність тканин.

Крім того, вітамін С підвищує засвоєння заліза з рослинних продуктів, що допомагає запобігти розвитку анемії та покращує загальний рівень енергії. Його антиоксидантні властивості захищають клітини від шкідливого впливу вільних радикалів та знижують запальні процеси в організмі, що особливо важливо для підтримки імунної системи та здоров’я серцево-судинної системи.

Вітамін С також важливий для схуднення, адже бере участь у метаболізмі та синтезі карнітину, що сприяє спалюванню жирів. Він підтримує імунітет, допомагає судинам і серцю, знижує запалення і рівень «поганого» холестерину. Крім того, вітамін С необхідний для вироблення колагену, що підтримує шкіру та суглоби, а також бере участь у синтезі нейромедіаторів, зменшуючи втому і покращуючи настрій.

Дефіцит вітаміну С особливо поширений у людей із надлишковою вагою, адже він підсилює окислювальний стрес і погіршує чутливість до інсуліну.

Крім того, вітамін С покращує засвоєння заліза з рослинних продуктів, підтримує здоров’я суглобів і шкіри, допомагає загоювати рани та зменшувати запалення. Він також захищає нейрони від окислювального стресу і може уповільнювати вікове зниження когнітивних функцій.

Вітамін С найкраще засвоюється разом із їжею, особливо з продуктами, що містять жири. Дефіцит можна запобігти, включаючи у раціон цитрусові, ягоди, броколі, болгарський перець, шпинат, квашену капусту та картоплю.

Старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Ігор Гончарук міг не відобразити повністю свої активи та бізнеси членів родини у декларації. Антишахрайський проєкт «190» провів детальний аналіз майнового стану посадовця та його дружини і виявив потенційні невідповідності між поданими даними та реальною власністю родини.

Ігор Гончарук працює у ДБР із 2020 року, а до цього обіймав різні посади в органах прокуратури, де також займався розслідуваннями та контролем за дотриманням закону. Дослідження проєкту «190» акцентує увагу на важливості повної та прозорої декларації для посадовців, адже будь-які пропуски чи неповні дані можуть створювати ризики для довіри до правоохоронних органів і державних інституцій загалом.

Зокрема, журналісти звернули увагу на те, що пасинок слідчого – син дружини від першого шлюбу – з’явився в документах лише у 2024 році, хоча подружжя одружене з 2018-го. Протягом кількох років ця інформація не зазначалася в деклараціях.

Власного житла посадовець не декларує. Формально він зареєстрований у будинку матері в Одесі, однак фактично проживає в Києві. При цьому жодного житла в столиці – ані у власності, ані в оренді чи користуванні – у звітності не вказано.

Натомість його дружина Оксана Гончарук володіє трьома земельними ділянками в селі Мала Олександрівка Київської області загальною площею понад 24 сотки. Там триває будівництво житлового будинку площею 234 кв. м. Витрати на будівництво в декларації не зазначені.

Сім’я також користується автомобілями, вартість яких викликає сумніви. Сам Гончарук придбав Chevrolet Volt за 250 тис. грн, хоча ринкова ціна подібних авто вища. Його дружина їздить на електрокарі Tesla Model 3, оформленому через лізинг на її ж компанію.

Оксана Гончарук є власницею та керівницею кількох підприємств – зокрема ТОВ «Тубекс» і ТОВ «Аврора Трейдінг Груп», які брали участь у державних тендерах. Водночас, за даними журналістів, її частка в іншій компанії – ТОВ «АВ-Трейд» – у декларації чоловіка не відображена.

Окрему увагу викликає створений у 2022 році благодійний фонд «Квітуча нація». У відкритих джерелах відсутня інформація про його діяльність чи звітність.

За 2024 рік слідчий задекларував 1,4 млн грн зарплати. Готівкові заощадження родини становлять майже 2,4 млн грн. Водночас задекларовані доходи дружини виглядають значно меншими за обсяги активів, що також породжує питання щодо походження коштів.

Експерти зазначають, що в разі підтвердження неповного декларування йдеться про можливі порушення антикорупційного законодавства, які можуть стати предметом перевірок з боку НАЗК та правоохоронних органів.

Оприлюднені листування Джеффрі Епштейна, які стали доступними в межах розслідувань його діяльності та зв'язків, проливають світло на відносини українського бізнесмена Віктора Пінчука з міжнародною елітою. Зокрема, у переписці згадуються зустрічі і контакти Пінчука з ключовими фігурами світової політики та бізнесу, що мали місце в Давосі. Зазначені зустрічі часто відбувалися в рамках приватних заходів, організованих фондом Пінчука, де обговорювалися важливі питання української політики та економіки.

Листування дає змогу побачити, як впливові міжнародні кола обговорювали українські питання в контексті глобальних викликів, зокрема питання реформ, боротьби з корупцією та інтеграції України до світових економічних структур. Ці приватні обговорення часто відбувалися в закритих колах, що давало можливість лобіювати інтереси та створювати нові політичні і бізнес-стратегії.

Особливу увагу привертає період січня 2014 року. Тоді Білл Гейтс був присутній у Давосі, а листування свідчить про обговорення української теми не як частини офіційного форуму, а у форматі приватних, закритих зустрічей. У листах також згадується радник «Yuri», ймовірно Юрій Мільнер, що вказує на перетин інтересів російських і ізраїльських інвесторів із українською порядком денного.

Ще один епізод датується травнем 2019 року — за кілька місяців до смерті Епштейна. У листуванні з ним бере участь ексміністр фінансів США Лоуренс Саммерс, який обговорює форум Пінчука та зазначає, що Володимир Зеленський «потребує підтримки», а Володимир Путін «з презирством заявляє, що Зеленським керують ізраїльтяни».

Хоча жоден із цих епізодів не свідчить про порушення закону, вони демонструють тривалу практику обговорення українських питань у закритих колах, де перетинаються інтереси олігархів, західних ексчиновників, інвесторів із російськими зв’язками та оточення Епштейна. Участь Віктора Пінчука у цьому нетворкінгу підкреслює роль приватних фондів і особистих контактів у формуванні іміджу та зовнішньої політики України.

31 січня є завершальним днем першого місяця року й поєднує в собі одразу кілька важливих подій — церковних, міжнародних і пов’язаних із народними уявленнями. З давніх часів цю дату вважали непростою, тому люди ставилися до неї з особливою обережністю, намагаючись уникати ризикованих рішень і необдуманих вчинків.

У церковному календарі 31 січня присвячене вшануванню святих, пам’ять яких символізує стійкість у вірі, витримку та духовну силу. Віряни цього дня традиційно звертаються з молитвами про захист, здоров’я та мир у родині. Також вважається доречним підбивати духовні підсумки прожитого місяця, дякувати за пережите та зосереджуватися на добрих намірах на майбутнє.

За новим церковним календарем православні віряни 31 січня вшановують затворника Микиту Києво-Печерського. Його вважають покровителем і захисником від пожеж та посухи. До святого звертаються з молитвами про зцілення від хвороб, визволення від залежностей і духовну підтримку в складні періоди життя. За юліанським календарем цього дня згадують архієпископів Кирила та Афанасія Олександрійських.

В Україні 31 січня не є державним або офіційним святом. День вважається звичайним, тому українці можуть присвятити його молитві, спокійному відпочинку або привітати представників ювелірної професії з міжнародним святом.

У народній традиції цей день мав репутацію неблагополучного. Вважалося, що після короткого січневого потепління неодмінно повернуться морози. Про погоду судили за прикметами: червоне небо на заході сонця віщує різку зміну погоди, великі зграї ворон і граків — сильні заморозки, слабке горіння дров — відлигу, а танення бурульок — ранню весну. Наші предки намагалися цього дня не виходити з дому без нагальної потреби, підтримувати мир у родині та займатися рукоділлям.

За народними віруваннями, 31 січня не рекомендується ходити на природу, особливо до лісу, оскільки це вважалося небезпечним. День також вважали несприятливим для сварок і з’ясування стосунків — вірили, що конфлікти можуть принести самотність на весь рік. Окремо застерігали не залишати вогонь без нагляду, адже підвищувався ризик пожеж.

В Україні дедалі чіткіше усвідомлюють ризик того, що у разі потенційної мирної угоди країна може залишитися без реальних механізмів захисту від повторної агресії. Сам факт припинення бойових дій не означає настання стабільного миру, якщо не буде створено надійної системи стримування та відповідальності. Українське суспільство, держава і експертне середовище дедалі більше сходяться на думці, що мир без безпеки є лише паузою, а не вирішенням конфлікту.

Однією з ключових загроз вважається можливість реваншу з боку агресора, який може використати період формального миру для відновлення ресурсів, переозброєння та підготовки до нового етапу тиску. За відсутності чітко прописаних і гарантованих міжнародних зобов’язань будь-яка угода ризикує перетворитися на декларацію без практичної сили. Історичний досвід показує, що домовленості, які не мають механізмів примусу до виконання, швидко втрачають свою цінність.

Такий підхід передбачає створення численної армії мирного часу, масштабні інвестиції у сучасні військові технології, розвиток власного виробництва озброєнь і повну перебудову оборонного сектору. Мова йде про реформу системи закупівель, оновлення підходів до мобілізації та служби, технологічну модернізацію війська і стабільне фінансування оборони на роки вперед.

Потреба у власній системі стримування стає особливо актуальною на тлі того, що запрошення до НАТО — найбільш надійний для України варіант безпеки — наразі виключене. Без колективної оборони, передбаченої статтею 5 Альянсу, Україна змушена розраховувати на окремі двосторонні угоди, які не мають такої ж юридичної та політичної ваги. До того ж Росія вже відкрито сигналізує, що буде виступати проти будь-яких формальних гарантій безпеки для України.

Додаткову тривогу в Києві викликає непередбачуваність політики США. Різкі зміни позицій — від скепсису щодо цінності союзників до демонстративно теплих сигналів у бік Кремля — породжують сумніви в тому, що у разі порушення режиму припинення вогню Вашингтон буде готовий до жорстких дій. У цьому контексті дедалі частіше звучить думка, що розрахунок на зовнішній захист може виявитися фатальною помилкою.

План Б для України — опора на власні сили. Ключовим елементом цієї стратегії залишається велика армія. Під час мирних переговорів Київ наполягав на збереженні чисельності війська на рівні близько 800 тисяч осіб. Водночас потенційне перемир’я означатиме хвилю демобілізації, що створить колосальний виклик — як з точки зору комплектування, так і з точки зору фінансування.

Паралельно Україна робить ставку на технологічну перевагу. За час повномасштабної війни було сформовано цілу екосистему безпілотних систем, ракет, засобів радіоелектронної боротьби та перехоплення. Втім, самі технології не працюватимуть без зміни управлінських і організаційних підходів, а також без розвиненої оборонної промисловості та стійкого державного бюджету.

Юридично зобов’язуючі угоди про безпеку зі США та європейськими державами, а також можливе розміщення багатонаціональних сил так званої «коаліції бажаючих» залишаються важливими пунктами переговорів. Однак у Києві дедалі чіткіше наголошують: усе це може бути лише доповненням до власної армії, але не її заміною.

За такого сусідства Україна змушена виходити з реальності, в якій лише сильна, добре оснащена і фінансово забезпечена армія здатна гарантувати незалежність держави та не допустити повторення російської агресії.