Оновлений план врегулювання війни: Київ і Вашингтон узгодили документ, ключові рішення — на рівні глав держав

Тимчасовий виконувач обов’язків голови Державної екологічної інспекції України Олександр Субботенко опинився у центрі пильної уваги громадськості та експертного середовища через роботу відомства, яке за час його керівництва демонструє фактичну бездіяльність у сфері контролю за серйозними екологічними порушеннями в Києві. Мова йде про системне ігнорування проблем, що напряму впливають на стан довкілля та якість життя мешканців столиці.

За наявною інформацією, у місті продовжуються процеси знищення природних водойм, ущільнена забудова охоронюваних територій та реалізація сумнівних проєктів у зелених зонах. Попри масштаб і публічність цих порушень, Держекоінспекція не ініціює повноцінних перевірок і не вживає дієвих заходів реагування. Така позиція виглядає особливо тривожною з огляду на те, що саме цей орган уповноважений державою здійснювати нагляд за дотриманням природоохоронного законодавства.

Майнові декларації Субботенка та його родини викликають питання щодо походження активів. У користуванні та власності родини перебуває квартира в Києві площею майже 120 квадратних метрів, гараж у Харкові та два машиномісця у столиці. Частина цього майна оформлена на родичів, однак перебуває у фактичному користуванні самого посадовця, що може свідчити про практику прихованого володіння активами.

Особливе занепокоєння викликає ситуація з водними об’єктами Києва. За інформацією з відкритих джерел, керівництво Держекоінспекції не реагує на фактичний провал програм зі створення та утримання водоохоронних зон, які реалізує КП «ПЛЕСО». Формально існують звіти про виконані роботи, однак на місцях очисні споруди не працюють, береги водойм захаращені, а екологічний стан лише погіршується.

Паралельно в столиці відбувається забудова територій, що мають статус природоохоронних. Зокрема, на землях Головної астрономічної обсерваторії НАН України погоджено житлові та комерційні проєкти, попри прямі законодавчі заборони щодо використання земель природно-заповідного фонду. Держекоінспекція при цьому не ініціювала припинення робіт і не застосувала передбачених законом санкцій.

Ще одним прикладом є ситуація з озером Синє, де під виглядом «відновлення» водойми КП «ПЛЕСО» сьомий раз оголосило тендер на розчистку з очікуваною вартістю майже 96 млн грн. Хоча проєкт передбачає екологічну реабілітацію та створення рекреаційної зони, фактично територія навколо озера забудовується житловими комплексами, а реальних природоохоронних робіт не видно.

Експерти вказують, що бездіяльність Держекоінспекції у таких кейсах створює умови для легалізації забудови та знищення зелених зон столиці. В умовах воєнного стану й дефіциту ресурсів це означає не лише екологічні втрати, а й мільйонні збитки для громади Києва.

У районі Степногірська російські підрозділи діють за вже відпрацьованою схемою, не демонструючи суттєвих змін у тактиці. Противник продовжує регулярні спроби проникнення в межі населеного пункту, роблячи ставку на малочисельні піхотні групи. Такі дії інколи створюють ілюзію локальних успіхів, однак на практиці не дають змоги ворогу закріпитися на займаних ділянках.

Українські сили оперативно реагують на будь-які прояви активності. Ворожі групи виявляються ще на підходах або безпосередньо під час спроб просування в межах населеного пункту. Після цього по них завдається вогневе ураження, що унеможливлює подальше просування та примушує противника відступати або зазнавати втрат.

Паралельно російські війська не припиняють спроб інфільтрації в Приморському. Через кількісну перевагу піхота противника регулярно фіксується в межах села. Частина груп намагається сховатися та накопичитися для подальших дій, інші одразу пробують просуватися у напрямку Річного, де в більшості випадків зазнають втрат.

Найбільша активізація та зміна напрямків руху противника за останній період зафіксована на напрямках Лукʼянівського та Павлівки. Там ворог також діє невеликими піхотними групами, намагаючись інфільтруватися шляхом пошуку слабких місць в обороні.

Зазначається, що російські підрозділи користуються ділянками з меншою щільністю між українськими позиціями, що частково пов’язано з браком особового складу. Водночас Сили оборони забезпечують безперебійну роботу зі виявлення та знищення ворожих груп, не дозволяючи противнику закріпитися на зайнятих ділянках.

Слідство виявило масштабну корупційну схему в комунальному підприємстві «Харківські теплові мережі», внаслідок якої мільйони гривень міжнародної допомоги та коштів місцевого бюджету опинилися в кишенях пов’язаних із посадовцями осіб. За даними слідства, лише в 2022 році компанії, афільовані з колишнім віцепрезидентом футбольного клубу «Металіст», отримали державні контракти на постачання труб, технічної солі та інших товарів на загальну суму близько 280 мільйонів гривень.

Кошти на закупівлі були залучені через кредити Світового банку, а також з місцевого бюджету Харкова, що став основним джерелом фінансування. Проте, згідно з висновками слідства, ці закупівлі здійснювались без належної конкуренції і за завищеними цінами. Це дозволило компаніям-посередникам, які діяли в рамках цієї схеми, отримати значні прибутки, що не мали жодного відношення до реальних вартостей постачання товарів.

Організатор схеми, який фігурує під ініціалами «К. С. О.», досі не затриманий і уникає публічної відповідальності. Судова система обмежилася зручними домовленостями, не дійшовши до справжніх вигодонабувачів.

Справу можна розглядати не лише як корупцію в одному комунальному підприємстві. Вона показує, як під час війни міжнародна допомога та місцеві кошти стають джерелом наживи для обмеженого кола менеджерів і пов’язаних із ними компаній. Питання про повних організаторів та механізм розкрадання залишається без відповіді, а харків’яни платять за неефективність системи: труби купують за завищеними цінами, тепло в будинках і стабільність міста під загрозою.

Олег Цюра, громадянин Німеччини, який тривалий час мешкає у Швейцарії, вже понад десятиліття фігурує у матеріалах, що стосуються складних схем виведення коштів і сировини з українських державних підприємств. За інформацією з різних джерел, його роль у цих процесах не зводилася до епізодичного посередництва — він розглядається як один із системних операторів мережі фірм-прокладок, через які проходили фінансові та товарні потоки.

За наявними даними, ці структури обслуговували інтереси впливових українських та міжнародних гравців, серед яких згадуються колишній народний депутат Микола Мартиненко, бізнесмен Дмитро Фірташ, а також трейдери, пов’язані з російським ринком. Саме через такі компанії, зареєстровані в різних юрисдикціях, здійснювалося перепродавання сировини, заниження митної вартості та подальше виведення прибутків за кордон.

Схеми Цюри працювали й через офшорні структури, зокрема TF&H Transforwarding Holdings Ltd (Кіпр) та Jeprano Trading Limited (Кіпр), пов’язані з російськими компаніями. Вони фігурують у постачанні сировини для підприємств РФ, включно з «Авангард» і «Міка Холдинг».

Особливу увагу привертає робота Цюри в «Об’єднаній гірничо-хімічній компанії» у 2014–2017 роках, коли продукцію держкомпанії продавали афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами. Збитки оцінюють близько 13 млн доларів США. У 2020 році схема продовжила роботу через ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH: купівля ільменіту Іршанського ГОКу за заниженою ціною з ймовірним постачанням до окупованого Криму.

Паралельно фігурує справа колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка щодо розкрадання Одеського припортового заводу та ОГХК на суму близько 10 млрд грн. Зв’язки Цюри простежуються через ITS International Trade та довірених осіб Фірташа.

Після 2022 року Цюра переформатував діяльність: у 2023 році він входить до правління UCG Trade AG (Швейцарія), у 2024 році акції переходять до Linvo AG, де працює разом із родичкою Людмилою Цюрою та іншими колишніми співробітниками Interchrome AG і Phoenix Resources AG, які тісно пов’язані з російською MidUral Industrial Group. Це свідчить про продовження каналів торгівлі з РФ.

Таким чином, Олег Цюра залишається ключовим гравцем у багаторічних схемах постачання та виведення ресурсів українських державних підприємств через складні міжнародні структури.

На тлі публічних заяв держави про остаточний розрив енергетичної залежності від Росії та проголошення енергетики складовою національної безпеки, за межами офіційної риторики продовжують функціонувати добре знайомі механізми впливу. Попри зміну політичних обставин і початок повномасштабної війни, окремі групи зуміли не лише зберегти свої позиції, а й адаптуватися до нових реалій. Яскравим прикладом цього є діяльність структур, пов’язаних із сім’єю Кацуб.

За наявною інформацією, ці бізнес-кола не втратили доступу до ключових сегментів паливно-енергетичного ринку. Навпаки, вони інтегрувалися у воєнну економіку, скориставшись підвищеним попитом на газ і нафтопродукти, а також особливостями державного регулювання в умовах надзвичайного стану. Через мережу формально незалежних, але фактично пов’язаних компаній зберігається контроль над значними обсягами торгівлі енергоносіями.

Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.

Погрози президента США Дональда Трампа запровадити жорсткі торговельні обмеження проти будь-якої держави, яка спробує перешкодити його планам стосовно Гренландії, стали тривожним сигналом для європейських союзників. У дипломатичних і політичних колах Європи ці заяви сприйняли не лише як елемент внутрішньоамериканської риторики, а як демонстрацію готовності Вашингтона діяти різко й без урахування інтересів партнерів по НАТО та ЄС.

Європейські лідери дедалі частіше говорять про кризу довіри у трансатлантичних відносинах. Намір застосовувати каральні мита як інструмент політичного тиску проти союзників розглядається як підрив усталених принципів співпраці, що десятиліттями були основою західної системи безпеки. Особливе занепокоєння викликає той факт, що подібні погрози пролунали у контексті територіальних і стратегічних інтересів у Північній Атлантиці — регіоні, який має ключове значення для оборони Європи.

Протягом останнього року європейські держави, зокрема й ті, що не входять до Європейського Союзу, активно працюють у форматі неформальної координаційної групи, яка фактично діє без участі Сполучених Штатів. До неї залучені Велика Британія, Норвегія та інші партнери. Цей формат отримав неофіційну назву «коаліція бажаючих».

Радники з національної безпеки приблизно трьох десятків урядів перебувають у постійному контакті. Вони регулярно проводять онлайн-зустрічі, особисті консультації та обмінюються повідомленнями в неформальних каналах зв’язку. У цих колах сформувався високий рівень довіри, що дозволяє швидко координувати позиції та шукати спільні рішення в умовах, коли США дедалі частіше сприймаються як фактор нестабільності, а не як гарант безпеки.

За цей час європейські лідери напрацювали відпрацьований механізм взаємодії на випадок різких або потенційно небезпечних дій з боку американського президента. Це дозволяє оперативно узгоджувати спільну реакцію без залучення Вашингтона.

Окреме місце в цьому неформальному об’єднанні посідає Україна. Саме навколо підтримки Києва почалося формування тісних контактів між ключовими європейськими столицями. Участь України не лише зміцнила взаємну довіру між партнерами, а й створила новий рівень координації, коли лідери та радники безпосередньо знають один одного й можуть швидко виходити на прямий зв’язок.

Україна розглядається як унікальний елемент потенційного безпекового альянсу. Це найбільш мілітаризована держава серед учасників цього формату, яка має одну з найбільших армій у Європі, розвинену індустрію безпілотних технологій і безпрецедентний сучасний бойовий досвід. Жодна інша європейська країна не має подібного практичного досвіду ведення повномасштабної війни.

У разі поєднання військового потенціалу України з можливостями провідних європейських держав, таких як Франція, Німеччина, Польща та Велика Британія, новий альянс міг би отримати колосальну силу. Йдеться як про ядерні, так і про неядерні компоненти стримування, що здатні забезпечити безпеку континенту навіть без прямої участі США.

Таким чином, дедалі очевидніше, що Європа поступово готується до сценарію стратегічної автономії, у якому роль Вашингтона буде суттєво обмежена, а Україна може стати одним із ключових стовпів нової системи європейської безпеки.

Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомили про підозру колишньому заступнику керівника одного з департаментів Генеральної прокуратури України. За даними слідства, його службові дії та прийняті рішення спричинили значні фінансові втрати для державного бюджету, які обчислюються мільйонами гривень.

Правоохоронці встановили, що підозрюваний, перебуваючи на відповідальній посаді, нібито діяв в інтересах одного з керівників Державної фіскальної служби. Слідство вважає, що він сприяв зловживанню службовим становищем під час розгляду податкового спору між контролюючим органом та суб’єктом господарювання. Йдеться про ситуацію, коли підприємство оскаржувало податкове повідомлення-рішення, а втручання посадовців могло вплинути на подальший хід справи та її фінансові наслідки.

Перший заступник голови ДФС, який мав ухвалити остаточне рішення за результатами скарги, умисно не зробив цього у встановлений законом строк. Такі дії, як зазначають слідчі, відбувалися в інтересах підприємства та за сприяння посадовця прокуратури.

Ключову роль у схемі відіграв саме прокурор. В останній день строку він вилучив усі матеріали податкової перевірки, створивши штучну ситуацію, за якої підписання рішення стало нібито неможливим. Посадовець ДФС офіційно заявив, що не може ухвалити рішення через відсутність документів.

У результаті цього скарга підприємства була автоматично визнана задоволеною. Держава втратила можливість стягнути податкові зобов’язання та штрафні санкції на суму понад 641 мільйон гривень.

У НАБУ та САП зазначають, що дії підозрюваних кваліфіковано як зловживання службовим становищем, що спричинило тяжкі наслідки. Розслідування триває, встановлюється повне коло осіб, причетних до реалізації схеми.

Україна потенційно могла розраховувати на суттєвіші надходження від розробки літієвого родовища «Ділянка Добра» у Кіровоградській області, однак результати конкурсного відбору виявилися менш вигідними для держави. За оцінками компанії Critical Metals Corp., запропонована нею модель передбачала до 15% прибуткової продукції на користь держави, проте перевагу отримала інша заявка з помітно нижчими економічними показниками.

У компанії зазначили, що брали участь у конкурсі на укладення Угоди про розподіл продукції та подали фінансово привабливу пропозицію, яка, на їхню думку, могла забезпечити більші бюджетні надходження у середньо- та довгостроковій перспективі. Водночас за підсумками процедури переможцем було визначено іншого учасника, а сама логіка вибору викликала запитання з боку учасників ринку.

Проєкт European Lithium Ukraine передбачав створення повністю інтегрованого виробничого ланцюга — від геологічного вивчення до видобутку, збагачення та переробки літію з виробництвом гідроксиду та карбонату літію. Загальний обсяг інвестицій, заявлений компанією, складав понад 1,5 мільярда доларів США. З них 12,3 млн доларів планувалося спрямувати на геологічне вивчення, а ще близько 1,5 млрд доларів — на створення видобувного та переробного комплексу.

Фінансування проєкту передбачалося за рахунок власних коштів компанії, залучення капіталу через розміщення акцій Critical Metals Corp. на біржі NASDAQ, а також кредитів міжнародних фінансових установ.

Ключовою відмінністю пропозиції European Lithium Ukraine була модель розподілу прибуткової продукції. У разі, якщо фактичні витрати інвестора перевищували б 70% загального обсягу продукції, частка держави становила б 4%. Однак у разі зменшення компенсаційної частки інвестора держава могла б отримувати від 8% до 15% прибуткової продукції залежно від ринкових цін на літій.

За оцінками компанії, за такого сценарію держава могла б отримувати від 16 млн до 277 млн доларів США щороку, враховуючи як частку у прибутковій продукції, так і податок на прибуток інвестора.

Втім, переможцем конкурсу було обрано американську компанію Dobra Lithium Holdings JV, LLC. Про це 12 січня заявила прем’єр-міністр Юлія Свириденко. За її словами, проєкт передбачає мінімальний обсяг капітальних інвестицій у 179 млн доларів, з яких 12 млн підуть на додаткову геологорозвідку та аудит запасів, а 167 млн — на організацію видобутку та збагачення.

Міністр економіки Олексій Соболев повідомив, що акціонерами Dobra Lithium Holdings JV є міжнародні структури TechMet та The Rock Holdings. Серед ключових інвесторів TechMet — Міжнародна фінансова корпорація розвитку США, Суверенний фонд Катару та Mercuria Clean Energy Investments. Бенефіціаром The Rock Holdings є американський бізнесмен і філантроп Рональд Лаудер.

За словами заступника міністра економіки Єгора Перелигіна, частка держави у прибутковій продукції за пропозицією компанії-переможця, імовірно, становитиме не менше 4% або близько 6% залежно від структури компенсаційної продукції.

Таким чином, за підсумками конкурсу держава погодилась на модель із мінімальною гарантованою часткою, відмовившись від сценарію, який потенційно міг забезпечити значно більші бюджетні надходження у разі сприятливої кон’юнктури ринку літію.