Велика Британія істотно посилила спроможності протиповітряної оборони України, передавши сучасні зенітні комплекси як ближньої, так і дальньої дії. Українські підрозділи вже отримали всі 13 оперативних систем Raven, а також розпочалися поставки новітніх комплексів Gravehawk, які мають розширити можливості захисту від різних типів повітряних загроз.

За словами міністра у справах ветеранів Великої Британії Ела Карнса, всі системи Raven вже розгорнуті в складі Сил оборони України та активно застосовуються в прифронтових районах. Ці комплекси виконують завдання з прикриття військових підрозділів і критично важливої інфраструктури від атак з повітря, зокрема від безпілотних літальних апаратів, бойових літаків і вертольотів противника.

Raven використовує адаптовані авіаційні ракети AIM-132 ASRAAM, які запускаються з наземних платформ. Однією з ключових переваг комплексу є висока мобільність і швидке розгортання, що дозволяє оперативно реагувати на зміну повітряної обстановки. Водночас система має обмежені можливості для перехоплення крилатих ракет.

Паралельно Лондон розпочав передачу Україні систем Gravehawk, які призначені для захисту від далекобійних ударів, зокрема по об’єктах критичної інфраструктури. Наразі українська сторона вже отримала два прототипи цих комплексів. Загалом контракт передбачає постачання ще 15 систем, перша партія з яких має надійти найближчим часом.

Очікується, що Gravehawk стане важливим елементом протиповітряної оборони великих міст і енергетичних об’єктів. Комплекс орієнтований насамперед на боротьбу з ударними безпілотниками, зокрема типу «Шахед», але також здатний протидіяти літакам, гелікоптерам і потенційно крилатим ракетам.

Постачання Raven і Gravehawk входять до зимового пакета посилення української ППО загальною вартістю 600 млн фунтів стерлінгів. У межах цього пакета Україна також має отримати автоматизовані турелі для знищення російських дронів. У Лондоні наголошують, що ці рішення є відповіддю на системні атаки Росії по українській енергетичній інфраструктурі.

За підсумками 2025 року підприємства акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість» демонструють значне зростання виробництва озброєння та військової техніки. Загальний обсяг випуску продукції збільшився в півтора раза порівняно з попереднім роком, що стало важливою відповіддю на потреби фронту та реалії сучасної війни. Міністр оборони України Денис Шмигаль підкреслив, що розвиток вітчизняного оборонного виробництва дедалі більше стає ключовим елементом національної безпеки.

Зростання обсягів випуску стосується як стрілецької зброї, так і складних систем військової техніки, включно з броньованими машинами та засобами радіоелектронної боротьби. Такі результати стали можливими завдяки модернізації виробничих потужностей, впровадженню інноваційних технологій і посиленню координації між державними та приватними підприємствами оборонного сектору.

У 2025 році загальна вартість виробленого озброєння та військової техніки сягнула 180 мільярдів гривень. Для порівняння, у 2024 році цей показник становив 122 мільярди гривень. Одночасно більш ніж на 50 відсотків зросла кількість державних контрактів, що дозволило підвищити завантаженість підприємств і розширити виробничі потужності.

У Міністерстві оборони зазначають, що нарощування виробництва відбувається в межах системної трансформації оборонної галузі. Йдеться не лише про збільшення кількості продукції, а й про модернізацію технологічних процесів, розвиток нових напрямів і залучення інвестицій у людський капітал.

За словами Шмигаля, мета держави — сформувати оборонно-промисловий комплекс, здатний стабільно забезпечувати Збройні сили України всім необхідним та водночас інтегруватися у глобальну систему безпеки вільного світу.

Відділ освіти, культури, молоді та спорту Березнегуватської селищної ради Миколаївської області наприкінці грудня уклав договір на будівництво підземного укриття для гімназії №2 загальною вартістю 84,63 млн гривень. Підрядником обрали ТОВ «Будівельна компанія “Базіс”», яке зобов’язалося завершити об’єкт до кінця 2026 року. Укриття розраховане на одночасне перебування 239 осіб і передбачає всі необхідні умови для безпечного та комфортного перебування дітей та персоналу в разі надзвичайних ситуацій.

Проєкт включає окремі приміщення для дітей різного віку, що дозволяє забезпечити безпеку та зручність для всіх школярів, а також санвузли, буфет і комору для зберігання запасів. Особлива увага приділена інженерним комунікаціям, вентиляції та системам безпеки, щоб укриття могло ефективно функціонувати у будь-яких надзвичайних умовах.

Проєктну документацію розробило ТОВ БТК «Граніт-В». У 2025 році її скоригували з урахуванням змін кошторисної зарплати та оновлених інженерно-геологічних вишукувань. Позитивний експертний звіт надала філія державної експертизи у Миколаївській області. Технічний нагляд за 1,17 млн грн виконуватиме ТОВ «Пром-арт-проєкт».

Це вже друга спроба збудувати укриття для гімназії. У 2024 році замовник уклав договір з ТОВ «Арена спорт 2011» на 59,29 млн грн, однак угоду розірвали влітку після виконання робіт лише на 1,51 млн грн.

Аналіз кошторису виявив суттєві розбіжності з ринковими цінами на ключові матеріали. Зокрема, арматуру класу А-ІІІ діаметром 16 мм заклали по 43 740 грн за тонну, тоді як комерційні пропозиції на ринку та закупівлі для аналогічних об’єктів у регіоні на 20–25% дешевші.

Бетон класу В30 у кошторисі фігурує за ціною до 6 060 грн за кубометр, хоча місцеві виробники та галузеві дані показують значно нижчі середні ціни.

Окрему увагу привертає вартість герметичних і захисно-герметичних дверей для укриття — від 174 до 191 тис. грн за квадратний метр. Це в рази дорожче за ціни спеціалізованих виробників дверей для бомбосховищ і навіть банківських сховищ.

Також завищеною виглядає ціна на асфальтобетон, який у кошторисі вписали по 7 311 грн за тонну, тоді як пропозиції заводів у регіоні нижчі на 12–30%.

Лише за кількома перевіреними позиціями ймовірна переплата може перевищувати 4 млн грн.

Підрядник був єдиним учасником відкритих торгів. Вимоги до учасників були мінімальними: підтвердження наявності техніки, працівників і досвіду виконання аналогічних робіт. Як доказ досвіду «БК “Базіс”» подала договір ще 2012 року на реконструкцію школи в Березнегуватому.

Закупівля потрапила під моніторинг. Аудиторів, зокрема, зацікавило, чи надсилав замовник запрошення потенційним учасникам, адже частину документів переможець завантажив уже через 10 хвилин після оголошення торгів. Замовник заявив, що нікого не запрошував, а оперативність пояснив «самоорганізованістю» компанії.

Порушень не побачили й у тому, що частина документів щодо персоналу була подана російською мовою без перекладу українською.

Відділ освіти Березнегуватської селищної ради очолює Світлана Тригуб, головою громади є Сергій Бойко.

ТОВ «Будівельна компанія “Базіс”» зареєстроване у 2005 році в Миколаєві. Компанією володіє та керує Євген Дахов. Фірма має ділові зв’язки з низкою будівельних структур у регіоні та брала участь у резонансних забудовних проєктах. З 2017 року компанія отримала державних підрядів на понад 95 млн грн, і нинішній контракт є для неї найбільшим.

У декларації заступника прокурора Хмельницької області Максима Кутерги відсутні відомості про нерухомість і транспортні засоби, якими, за наявною інформацією, фактично користується його родина. Йдеться про елітний житловий будинок у передмісті Києва та автомобіль Porsche, які не відображені в офіційних документах посадовця. Формально ж у декларації зазначено, що сам прокурор не володіє жодним майном і до 2019 року не мав жодних заощаджень.

Окрему увагу привертає угода, укладена в липні 2024 року. Тоді дружина посадовця, Анастасія Кутерга, придбала земельну ділянку в котеджному містечку преміумкласу поблизу столиці. Подібні об’єкти нерухомості зазвичай мають високу ринкову вартість, що не завжди узгоджується з офіційно задекларованими доходами сім’ї за попередні роки.

Водночас з’ясувалося, що на ділянці фактично вже зведений котедж площею близько 170 квадратних метрів. За даними забудовника, подібні будинки у цьому котеджному містечку продаються за суму понад 300 тисяч доларів. Ціни на нерухомість у цій локації стартували від понад 260 тисяч доларів, що еквівалентно більш ніж 10 мільйонам гривень.

Окрему увагу привернула вартість самої землі. За офіційними даними, 6,5 сотки обійшлися дружині прокурора менш ніж у 240 тисяч гривень — це значно нижче ринкових цін у цьому районі. За оцінками ринку, вартість сотки в Підгірцях на той момент становила щонайменше 1,5 тисячі доларів.

У декларації за 2024 рік також з’явився автомобіль Porsche 2019 року випуску, оформлений на дружину Кутерги. Його вартість у документі прихована, однак наразі це авто виставлене на продаж за суму близько 64 тисяч доларів. Сам посадовець раніше декларував лише право користування автомобілем, який належав третій особі.

Ще одним епізодом стала продаж дружиною Кутерги квартири у Києві за понад 2,5 мільйона гривень. При цьому у документах фігурує покупець з прізвищем, яке не ідентифікується у державних реєстрах, що, на думку експертів з антикорупційного контролю, може свідчити про спробу ускладнити перевірку походження коштів.

У прокуратурі пояснили, що у декларації відображено лише земельну ділянку, придбану для будівництва, а житловий будинок наразі зазначений як незавершений об’єкт. Водночас фактичний стан нерухомості та співвідношення її вартості з офіційними доходами родини викликають запитання щодо повноти та достовірності декларування.

Чинне законодавство України передбачає можливість звільнення військовослужбовців Збройних сил зі служби у зв’язку з тяжкими сімейними обставинами, що виникли під час воєнного стану. Йдеться про ситуації, коли близький родич військовослужбовця загинув або зник безвісти під час захисту суверенітету, територіальної цілісності та національної безпеки держави.

Це право надається тим, хто проходить військову службу, незалежно від займаної посади чи роду військ, за умови документального підтвердження відповідних обставин. Закон чітко визначає коло осіб, втрата яких може стати підставою для звільнення. До них належать чоловік або дружина, син чи донька, батько або мати, дід чи баба, а також рідні або неповнорідні брати й сестри. У кожному з цих випадків ключовим є факт загибелі або зникнення безвісти саме під час виконання завдань, пов’язаних із обороною країни.

Підставою для такого звільнення є Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Зокрема, відповідне право закріплене у підпункті «г» пункту 2 частини 4 статті 26 цього закону.

Важливо, що право на звільнення зберігається навіть у тих випадках, коли смерть військовослужбовця настала не внаслідок безпосереднього ураження противником. Це стосується ситуацій, коли під час виконання бойових або службових завдань відбулося раптове погіршення стану здоров’я — інсульт, інфаркт чи інший критичний стан.

Навіть якщо смерть настала вже у медичному закладі через певний час після таких подій, за наявності належного документального підтвердження ці обставини визнаються пов’язаними з виконанням військового обов’язку. У такому разі близькі родичі загиблого або зниклого безвісти військовослужбовця мають законне право на звільнення зі служби за сімейними обставинами.

Не так давно виявлені розбіжності між задекларованими доходами та реальним майновим станом родини начальника Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області Артема Антощука стали темою публічних обговорень. Офіційно пан Антощук задекларував річний дохід у розмірі близько 170 тисяч гривень — сума, яка виглядає скромною навіть для середнього державного службовця. Однак майновий стан його родини викликає серйозні сумніви, адже сума активів, якими володіє його сім’я, явно не відповідає такій скромній заробітній платі.

Згідно з інформацією, на ім’я родини Антощука записано кілька значних об’єктів нерухомості та інших активів. До них належать київська житлова нерухомість, офісне приміщення в самому центрі столиці, понад пів гектара землі в Київській області та недобудований житловий будинок. Крім того, родина володіє валютними заощадженнями та автомобілем преміум-класу, що також виглядає вражаюче на фоні скромних доходів.

Окрему увагу привертає епізод із продажем автомобіля у 2016 році за 780 тисяч гривень, який з’являється у декларації, але не фігурує в попередніх звітних періодах. Така невідповідність виглядає не як технічна помилка, а як потенційний спосіб легалізації коштів із незрозумілим походженням.

На тлі майнових питань показовою є і службова діяльність Антощука в Одесі. Саме за період його керівництва районним управлінням поліції правоохоронні органи фактично самоусунулися від реагування на незаконну забудову прибережних територій. Очевидні порушення земельного та містобудівного законодавства не трансформуються у результативні кримінальні провадження, що дозволяє забудовникам роками працювати без реального ризику притягнення до відповідальності.

Схожа ситуація спостерігається і в сфері бюджетних закупівель. Заяви про завищення вартості робіт, фіктивну конкуренцію та змови між замовниками і підрядниками в Одесі або не реєструються належним чином, або надовго «зависають» без активних слідчих дій. Це створює стійке враження не хаотичної неефективності, а керованої бездіяльності з боку правоохоронних органів.

Подібна модель поведінки вже з’являлася у біографії Антощука раніше. Під час роботи на посаді керівника Управління захисту економіки він опинився в центрі гучного скандалу в Херсоні. Тоді виконувачка обов’язків керуючого справами міської ради публічно заявила, що саме Антощук пропонував «дерибанити» міський бюджет спільно.

У сукупності майнові невідповідності та системна службова «сліпота» до корупційних схем формують образ керівника, для якого поліція виглядає не інструментом захисту закону, а механізмом прикриття домовленостей і збереження статус-кво.

Історія навколо голови Антимонопольного комітету України Павла Кириленка набула широкого суспільного резонансу та стала символом системної проблеми безкарності високопосадовців у період воєнного стану. Поєднання кількох факторів — кримінального провадження щодо десятків мільйонів гривень незадекларованих активів, рішення суду не усувати посадовця з посади та затягування парламентських процедур зі звільнення — викликало хвилю обурення як у медіа, так і серед громадськості.

Понад рік тому журналістські розслідування оприлюднили інформацію про значні статки, якими користується родина Кириленка. Йшлося про елітну нерухомість, дороговартісні паркомісця та автомобілі преміумкласу, що не відповідали задекларованим доходам посадовця. За даними слідства, активи на суму понад 72 мільйони гривень були набуті без підтверджених законних джерел походження, що стало підставою для відкриття кримінального провадження.

Детективи НАБУ завершили досудове розслідування, Спеціалізована антикорупційна прокуратура направила обвинувальний акт до суду, а Вищий антикорупційний суд перейшов до розгляду справи по суті. Кириленку інкримінують незаконне збагачення та подання завідомо недостовірних відомостей. Його дружину слідство вважає пособницею у приховуванні активів. За самого чиновника було внесено заставу в розмірі 30 млн гривень.

Попри це, у серпні 2025 року ВАКС відмовився відстороняти Кириленка від посади голови АМКУ. Суд обмежився запобіжним заходом у вигляді особистих зобов’язань, дозволивши посадовцю й надалі керувати одним із ключових економічних регуляторів держави. Восени запобіжний захід було продовжено, а сам Кириленко продовжує підписувати рішення Антимонопольного комітету.

Паралельно питання його звільнення зависло у Верховній Раді. У жовтні 2025 року було зареєстровано проєкт постанови про припинення повноважень голови АМКУ. Парламент формально доручив профільному комітету розглянути це питання, однак жодних реальних рішень так і не ухвалив. Минув час, але тема не виноситься в зал, а політичної волі поставити крапку у цій історії досі не видно.

Ситуація виглядає особливо гострою в умовах війни, коли держава закликає бізнес і громадян до максимальної фінансової дисципліни, водночас залишаючи на посаді людину, обвинувачену у збагаченні, несумісному з офіційними доходами. Антимонопольний комітет є одним із ключових індикаторів для інвесторів та міжнародних партнерів, і будь-які підозри щодо його керівництва неминуче підривають довіру до рішень регулятора.

Історія Павла Кириленка давно вийшла за межі окремої кримінальної справи. Вона стала тестом для судової та політичної системи на здатність реагувати на корупційні ризики без очікування вироку. Поки ж цей тест демонструє інше: навіть у воєнний час обвинувачення у масштабній корупції не є автоматичною підставою для втрати посади.

Протистояння між мобілізаційними структурами та частиною цивільного населення в Україні дедалі помітніше виходить за межі кулуарних дискусій і переходить у публічну площину. Останнім каталізатором став резонансний коментар Київського територіального центру комплектування, оприлюднений після серії інцидентів, пов’язаних із нападами на працівників ТЦК. Замість стриманого офіційного тону у заяві пролунала різка, емоційно забарвлена оцінка людей, які уникають призову, що миттєво викликало хвилю обговорень у медіа та соціальних мережах.

У тексті заяви представники мобілізаційної структури використали формулювання, які багато громадян сприйняли як принизливі та узагальнювальні. Осіб, що переховуються від мобілізації, охарактеризували образами на кшталт «сірої маси», наголошуючи на їхній нібито безвідповідальності та відсутності громадянської позиції. Така лексика, замість того щоб знизити напругу, лише посилила відчуття розколу між державними інституціями та частиною суспільства.

На цьому тлі особливо показовими виглядають цифри, оприлюднені уповноваженим Верховної Ради з прав людини Дмитром Лубінцем. За його словами, кількість звернень громадян щодо дій працівників ТЦК зросла в рази. Якщо у 2022 році було зафіксовано лише 18 скарг, то у 2024 році їх кількість перевищила 3400.

Омбудсмен підтверджує наявність системних порушень, серед яких незаконне фізичне утримання громадян, вилучення особистих речей, обмеження свободи пересування та застосування сили. Окремою проблемою він називає формальний підхід військово-лікарських комісій, коли особу визнають придатною до служби лише на підставі документів, тоді як військові частини згодом відмовляються приймати таких мобілізованих через реальний стан здоров’я.

Правозахисники зазначають, що ситуацію ускладнює відсутність ефективного діалогу між сторонами. Представники ТЦК апелюють до обов’язку захисту держави в умовах війни, тоді як громадяни вказують на масове ігнорування процесуальних прав, зокрема права на правову допомогу та належні медичні огляди.

Дмитро Лубінець наголошує, що відповідальність за порушення закону має бути невідворотною для всіх учасників конфлікту. За його словами, війна триває, і мобілізація є необхідною, однак вона повинна здійснюватися виключно в межах чинного законодавства та з дотриманням прав людини.

Водночас радикальні висловлювання окремих представників ТЦК та ігнорування юридичних процедур лише поглиблюють прірву між армією і суспільством. У підсумку дедалі гостріше постає питання про межу між державною безпекою та свавіллям, яке, за оцінками експертів, може дискредитувати саму ідею захисту держави в очах громадян.

Щорічна електронна декларація за 2024 рік, подана начальником управління поліції охорони Кіровоградської області Володимиром Величком, стала предметом пильної уваги через незвично низьку вартість задекларованої нерухомості та транспортних засобів, що належать членам його родини. Опубліковані дані викликали суспільний резонанс, оскільки зазначені суми суттєво відрізняються від ринкових показників.

У декларації вказано, що посадовець разом із дружиною володіє квартирою у Кропивницькому загальною площею 143,31 квадратного метра. Право власності оформлене як спільна часткова — кожному з подружжя належить по 50 відсотків житла. При цьому вартість об’єкта на момент набуття права власності задекларована на рівні 60 тисяч гривень, що в перерахунку становить близько 1,4 тисячі доларів США.

Задекларована сума суттєво відрізняється від актуальної ринкової вартості житла такої площі у Кропивницькому. За відкритими ринковими пропозиціями, навіть квартири без ремонту в нових житлових комплексах продаються за ціною від 28 до 35 тисяч гривень за квадратний метр. Таким чином, квартира площею понад 143 квадратних метри може коштувати понад 4 мільйони гривень.

Окрім квартири, у декларації вказані три земельні ділянки загальною площею понад 146 тисяч квадратних метрів. Дві з них перебувають у власності самого Величка, ще одна — у власності його дружини. Також задекларовано грошові активи у вигляді 500 тисяч гривень, розміщених на рахунку в одному з державних банків.

Окрему увагу привертають транспортні засоби, зазначені в декларації. Зокрема, автомобіль Volkswagen Tiguan 2021 року випуску оформлений на дружину декларанта. Його вартість у декларації вказана на рівні 450 тисяч гривень. Водночас ринкові ціни на аналогічні автомобілі цієї моделі та року випуску, за даними актуальних пропозицій, становлять у середньому від 28 до 32 тисяч доларів США.

Також у декларації фігурує вантажний тягач MAN 18.440 2012 року випуску, оформлений на сина декларанта. Його задекларована вартість становить 170 тисяч гривень, тоді як середні ринкові ціни на аналогічні тягачі цієї моделі та року випуску коливаються в межах 18–21 тисячі доларів США.

Доходи родини Величка складаються переважно із заробітної плати за службу в поліції охорони, яка за рік перевищила 632 тисячі гривень. Також задекларовані соціальні виплати та невеликий дохід дружини.

Різниця між задекларованими та ринковими цінами на нерухомість і транспортні засоби може викликати запитання з боку контролюючих органів щодо повноти та достовірності поданих відомостей. Водночас станом на зараз інформації про офіційні перевірки або правову оцінку цих даних у відкритих джерелах не оприлюднювалося.