Поки українці змушені стикатися з подорожчанням електроенергії та обмеженнями у її постачанні, а економіка переживає важкі часи, ситуація з фінансовими статками деяких посадовців викликає обурення та запитання. Одним з таких випадків став новий фінансовий звіт Костянтина Ущаповського, члена Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП). У своїй електронній декларації за 2024 рік Ущаповський вказав на наявність майже 837 000 доларів США грошових активів, елітного годинника та дорогого електромобіля, що стало приводом для суспільних дискусій щодо етичності таких доходів під час кризи.

Згідно з декларацією, значну частину своїх фінансових активів чиновник тримає у вигляді готівки та коштів на банківських рахунках. Сума грошових заощаджень, що перевищує 837 тисяч доларів, включає 535 000 доларів готівкою. Окрім того, в декларації зазначено, що Ущаповський володіє дорогим електромобілем та елітним годинником, що додає до його статків чималу цінність.

Ці дані підтверджують не лише місцеві медіа, а й англомовні публікації, що узагальнюють декларацію члена регулятора.

Згідно з декларацією, серед нерухомого майна Ущаповського:

простора квартира у Києві площею 303,8 кв. м, яку він має у спільній власності з сестрою (придбана у 2008 році);

ще одна квартира площею 68,5 кв. м у спільній власності з матір’ю;

паркомісце площею 17,3 кв. м.

Серед цінного рухомого майна чиновник задекларував елітний швейцарський годинник IWC Portugieser Perpetual Calendar. За ринковими оцінками, нові моделі цієї моделі коштують приблизно 40–50 тис. доларів залежно від матеріалу та комплектації.

Також у декларації зазначено електромобіль Tesla Model X 2020 року випуску, придбаний у рік виробництва за приблизно 2,87 млн гривень, та квадроцикл BRP Outlander Max XT 650 (2011).

Основний офіційний дохід Ущаповського у 2024 році — 3,17 млн гривень заробітної плати від НКРЕКП. Додатково він задекларував близько 158 тис. гривень відсотків за депозитами в ОТП Банку.

Ці суми виглядають значно меншими порівняно з обсягом грошових активів, що викликає питання щодо джерел формування таких накопичень та механізмів їх акумуляції. Особливо на тлі того, що декларація відноситься до періоду активних викликів для енергосистеми України, коли суспільство стикається з обмеженнями і подорожчаннями тарифів на комунальні послуги.

Ущаповський — колишній директор «Укренерго» (2014–2015) та чинний член НКРЕКП з 2021 року, який у 2022–2024 роках коментував як регулятор ключові рішення щодо тарифної політики та відновлення енергетичної інфраструктури під час війни.

Харків, місто, яке вже тривалий час страждає від постійних обстрілів і навантажень на свою інфраструктуру, в черговий раз опинився в центрі скандалу щодо неефективного використання бюджетних коштів. У ситуації, коли кожен рубіж інфраструктури має критичне значення для безпеки і стабільності, місцева влада вирішила спрямувати мільйони гривень не на укріплення мостів чи їхній ремонт, а на декоративне оформлення — облицювання фасадів мостів алюмінієвими композитними панелями.

У грудні 2025 року комунальне підприємство «Шляхрембуд» уклало контракт із компанією «Будпром ЮА» на суму понад 1,25 мільйона гривень з ПДВ. Основною метою цього договору стало облаштування фасадів мостів спеціальними панелями з LED-підсвіткою. За умовами договору, компанія повинна була надати лише декоративні елементи, без жодних робіт щодо ремонту чи посилення конструкцій мостів. Водночас технічне завдання на ці роботи зовсім не включало жодних вимог щодо необхідних заходів із забезпечення міцності і безпеки інфраструктури, таких як укріплення опор, ремонт плит, чи усунення деформаційних швів.

Рішення має системний характер. Бюджетну політику в цьому напрямі затверджує міський голова Ігор Терехов, технічні вимоги формує департамент будівництва та дорожнього господарства під керівництвом заступника мера Дмитра Липового, а реалізує проєкт через договори директор КП «Шляхрембуд» Руслан Грецький. У підсумку пріоритет віддається зовнішньому вигляду, а не інженерній безпеці.

Підрядником обрали ТОВ «Будпром ЮА», зареєстроване у лютому 2022 року зі статутним капіталом 10 тисяч гривень та профілем «завершальні будівельні роботи». Компанія не має спеціалізації на мостових спорудах. У тендері брали участь дві фірми. Інша — ТОВ «ЛТ-Компані» — подала пропозицію на понад 106 тисяч гривень дешевшу, але її заявку відхилили з формальних причин, зокрема через невизнання договорів субпідряду та зауваження до оформлення документів, які не впливали на ціну чи якість.

Окрему увагу привертають ціни. Вартість однієї секції композитних панелей без підсвітки за договором становить близько 18,9 тисячі гривень, з LED — понад 22,6 тисячі. Водночас ринкові ціни на аналогічні матеріали коливаються в межах 12,5–14 тисяч і 15,5–17,5 тисяч гривень відповідно. За попередніми оцінками, загальна переплата може сягати близько 400 тисяч гривень. Додатковим бар’єром для конкурентів стали вимоги тендерної документації щодо одночасного використання КЕП і «мокрої» печатки.

За цими фактами подано скаргу з вимогою перевірити дії міської ради, департаменту будівництва та КП «Шляхрембуд», законність відхилення дешевшої пропозиції, обґрунтованість цін і можливі антиконкурентні та корупційні зв’язки з підрядником.

На тлі потреб міста у ремонті житла, дахів, комунікацій і укриттів витрачання бюджетних коштів на фасадний декор мостів викликає суспільний резонанс. Формально це називають благоустроєм, але по суті йдеться про вибір зовнішнього вигляду замість безпеки та реальної стійкості інфраструктури.

Україна активно працює над створенням власних крилатих ракет, здатних уражати цілі на великій відстані вглиб території Росії. Цей крок має не лише підвищити обороноздатність країни, але й зменшити залежність від постачання далекобійного озброєння з боку західних партнерів. Ось уже кілька місяців Збройні сили України випробовують нові типи ракет, серед яких особливо виділяється ракета під назвою «Фламінго», розроблена компанією Fire Point. Ці ракети можуть стати ключовим елементом у стратегічному ураженні важливих об'єктів на території противника, що дозволить значно розширити можливості для точкових ударів.

Як повідомляє The Wall Street Journal, журналісти видання відвідали один із секретних об'єктів, де триває розробка цих ракет. Вони змогли ознайомитися з технічними характеристиками нової зброї. Згідно з інформацією від розробників, ракета «Фламінго» оснащена великим паливним баком, що дозволяє їй долати відстань понад 1800 миль — це на порядок більше, ніж дальність ракет, які нині є на озброєнні України від західних союзників.

Водночас фахівці з оборонних технологій застерігають, що проєкт поки не довів реальну здатність досягати заявленої дальності. На їхню думку, габарити й маса ракети можуть робити її повільнішою та більш помітною для засобів ППО противника. У Fire Point визнають, що з моменту створення було здійснено менше сотні запусків, але кожен з них використовується для вдосконалення конструкції.

Ракета створюється в умовах обмеженого бюджету, тому розробники свідомо відмовилися від багатьох дорогих елементів малопомітності та складних систем наведення, притаманних західним зразкам. Інженери випробували різні системи керування польотом, у тому числі наддорогі, але врешті зупинилися на відкритому програмному рішенні, доступному в інтернеті. Реактивні двигуни для «Фламінго» беруть зі старих радянських літаків.

Швидке розширення виробництва зробило Fire Point пріоритетною ціллю для Росії. За даними компанії, по її об’єктах двічі завдавали ударів. Щоб зберегти безперервність виробництва, у кожного ключового заводу є резервна копія з таким самим обладнанням, готова почати роботу у разі знищення основної лінії.

Компанія не розкриває точні обсяги виробництва, але заявляє про плани вийти на темп до семи ракет «Фламінго» на добу. Технічна директорка Fire Point Ірина Терех повідомила, що кожна ракета виготовляється під конкретне замовлення Збройних сил України та запускається протягом двох днів після завершення складання.

Fire Point активно використовує весь доступний в Україні досвід ракетобудування. Терех вивчає радянські інструкції зі створення ракет, а одним із консультантів компанії є 92-річний інженер, який брав участь у радянській ракетній програмі.

Експерт з ядерних і ракетних технологій Університету Осло Фабіан Хоффманн зазначає, що навіть сам факт появи в Україні власної оборонної промисловості, здатної виробляти далекобійну зброю, є стратегічним досягненням. За його словами, ракети можуть не гарантувати точного влучання, але здатні створювати постійну загрозу для цілей у глибині Росії, що саме по собі має серйозний військовий ефект. Потужна далекобійна зброя, яку важко перехопити, підриває одну з ключових переваг Росії у війні — її величезну територію.

Суддя Господарського суду Рівненської області Ірина Пашкевич стала об'єктом уваги після того, як в її щорічній декларації за 2024 рік було вказано виграш її співмешканця в онлайн-казино. Цей виграш, на суму 164 тис. грн, був отриманий Іваном Юрнюком у казино Cosmolot, яке пов'язують із російським бізнесом. Як зазначено у декларації, зазначене казино належить ТОВ «СПЕЙСИКС» (код ЄДРПОУ 43635954), юридичному власнику, засновником якого є громадянин Російської Федерації Сергій Токарєв.

Виграш став частиною загального доходу родини Пашкевич, однак ситуація викликає певні питання щодо походження коштів та їхнього використання, зокрема через зв'язки з російським бізнесом. Це стає важливою темою для обговорення в контексті антикорупційної політики та прозорості фінансових операцій посадових осіб в Україні.

Сама Ірина Пашкевич задекларувала лише одну власну квартиру у Рівному площею 82 квадратні метри, придбану ще у 2011 році за 317 тис. грн. Водночас із 2017 року вона та Юрнюк користуються земельною ділянкою площею понад 1 тис. квадратних метрів, яка оформлена на батька судді Олександра Пашкевича. Її вартість у декларації вказана лише 100 тис. грн, що виглядає суттєво заниженим показником для міста Рівне.

З 2019 року на цій ділянці триває будівництво житлового будинку площею понад 191 квадратний метр. Суддя зазначає, що користується недобудованим будинком разом зі співмешканцем, при цьому формальним власником об’єкта також є її батько. Це означає, що після завершення будівництва житло фактично стане основним місцем проживання судді та її сім’ї, хоча юридично належатиме родичу.

У 2024 році Пашкевич придбала преміальний автомобіль Audi A6 2016 року випуску за 800 тис. грн. Її співмешканець того ж року купив старий Suzuki Vitara 1998 року за 140 тис. грн. Крім того, пара користується електромобілем Volkswagen e-Golf 2018 року, який оформлений на батька судді і оцінений у 659 тис. грн.

Заощадження родини також викликають питання. Суддя задекларувала 260 тис. грн, 23 тис. доларів і 3 тис. євро готівкою, а її співмешканець — ще 26 тис. грн і 15 тис. доларів. Окремо вказано зберігання 48 тис. грн готівки у ПриватБанку, ймовірно в індивідуальному сейфі. Банківські рахунки — як судді, так і Юрнюка — у декларації відсутні. Загальний обсяг заощаджень пари перевищує 2,1 млн грн.

При цьому за 2024 рік Пашкевич задекларувала лише 1,2 млн грн суддівської зарплати. Інших доходів у звітності вона не зазначила, хоча у вересні того ж року отримала 320 тис. грн від продажу свого автомобіля Peugeot 3008 2012 року громадянці Любові Пашковій. Ця операція в декларації за 2024 рік відсутня.

Доходи її співмешканця Івана Юрнюка за рік склали близько 600 тис. грн, включно із зарплатою у військовій частині А2943, соціальними виплатами, стипендією у Національному університеті водного господарства та природокористування, підприємницькою діяльністю та виграшем у казино Cosmolot.

Поєднання задекларованих доходів, дорогих автомобілів, користування елітною нерухомістю, а також коштів, отриманих від онлайн-казино з російським корінням, формує серйозні запитання щодо фінансової прозорості способу життя судді та її родини.

8 січня 2026 року Агентство з розшуку та менеджменту активів України продало 460 гектарів земельних ділянок на полонині Боржава в Закарпатській області за 89,5 мільйона гривень. Земля була поділена на три окремі лоти, і для кожного з них були проведені окремі торги. Торги відбувалися за процедурою так званого голландського аукціону, що передбачає поступове зниження стартової ціни до того моменту, поки перший учасник не погодиться на покупку.

Цей формат аукціону зазвичай використовується для того, щоб заохотити учасників до швидкої реакції та вирішення питання про купівлю на вигідних умовах. Однак у даному випадку кожен із трьох аукціонів зібрав лише одного учасника, що фактично дозволило кожному з них придбати ділянки за мінімально можливими цінами. Таким чином, усі три лоти були викуплені за значно нижчими ставками, ніж можна було очікувати на ринку землі в Закарпатті.

Так, Андрій Вінграновський придбав ділянку площею 26,7 гектара за 5,4 мільйона гривень при стартовій ціні 10,4 мільйона, а також лот у 199,1 гектара за 39,1 мільйона гривень замість початкових 75,2 мільйона. Ще 234,77 гектара за 45 мільйонів гривень при стартовій ціні 88,2 мільйона викупив Ігор Власюк.

У підсумку середня ціна однієї сотки землі в Карпатах склала близько двох тисяч гривень. Для порівняння, ще в листопаді 2024 року АРМА публічно заявляло, що очікує отримати від продажу цих земель понад один мільярд гривень.

Згідно з даними сервісу Opendatabot, Андрій Вінграновський є власником компанії «Омбрі Інвестмент», яка входить до корпоративної групи родини Льовочкіних. Він також є чоловіком Юлії Льовочкіної. Ігор Власюк, який придбав найбільший лот, є засновником ТОВ «Боржава Есет», кінцевим бенефіціаром якого також є Вінграновський.

Раніше, у серпні 2025 року, журналісти Bihus.Info повідомляли, що Сергій Льовочкін планує будівництво великого гірськолижного курорту «Боржава» саме на цій території. Продаж землі через АРМА фактично відкрив шлях для реалізації цього проєкту.

Таким чином, сотні гектарів карпатської полонини, яку екологи роками намагалися захистити від забудови, перейшли до структур, пов’язаних із впливовою політично-бізнесовою групою, за цінами, які у десятки разів нижчі від раніше озвучених державою очікувань.

Поки звичайні українці змушені пристосовуватися до періодичних перебоїв зі світлом і теплом, у самому серці енергетичного сектору держави продовжує існувати інша реальність — система закритих закупівель, де мільярдні кошти обертаються в тіні. Вона функціонує в умовах, де відсутня конкуренція та прозорість, а публічний контроль зводиться до мінімуму. Мова йде про низку контрактів, підписаних у 2024–2025 роках компаніями, які мають тісні зв’язки з ПрАТ «Укргідроенерго».

Ці «закриті» угоди зазвичай оформлюються на мільярдні суми, що піднімає питання щодо ефективності витрат державних коштів у критичній сфері енергетики. За рахунок цієї практики не тільки порушується принцип прозорості, але й підривається довіра громадян до системи, яка повинна забезпечувати національну енергетичну безпеку. Враховуючи особливу важливість енергетичних компаній для стабільності країни, ці питання потребують негайного розслідування та змін у політиці закупівель.

Центральним підрядником цієї системи, за даними розслідувань, стало ТОВ «БК “Адамант”». За період 2024–2025 років компанія отримала підряди на суму понад 5,1 млрд гривень. Найбільший із них — договір на 4,36 млрд гривень на будівництво захисних споруд Дніпровської ГЕС — був укладений з одним учасником без конкурсу.

Окремі аналітики звертають увагу, що одразу після підписання цього контракту «БК “Адамант”» почало публічно шукати працівників через оголошення про набір будівельників, що ставить під сумнів наявність у компанії власних ресурсів і спроможності виконувати роботи на об’єктах критичної інфраструктури.

Схожа картина, за наявною інформацією, спостерігалася і на Кременчуцькій ГЕС, де у 2025 році через непублічні договори було витрачено майже пів мільярда гривень. Деталі цих контрактів залишаються закритими, а суспільство не має доступу до кошторисів і переліку фактичних виконавців робіт.

У публічному просторі ці закупівлі пов’язують із рішеннями, ухваленими в період керівництва Міністерством енергетики та менеджменту «Укргідроенерго». Однак офіційних обвинувальних вироків або рішень судів у цій справі наразі немає. Представники компаній і державних органів поки що не оприлюднили детальних пояснень щодо причин застосування закритих процедур та вибору конкретних підрядників.

Антикорупційні активісти наголошують, що використання воєнних винятків має бути чітко обмежене критичними потребами, адже мова йде про мільярди гривень державних коштів і безпеку стратегічних об’єктів енергосистеми.

Екологічна прокуратура Одеської області повідомила про підозру колишньому очільнику Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства у вчиненні корупційного правопорушення. Йому інкримінують вимагання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі, що кваліфікується за частиною четвертою статті 368 Кримінального кодексу України.

За матеріалами досудового розслідування, посадовець, використовуючи службове становище, нібито створив штучні умови для тиску на керівника однієї з мисливських організацій. Слідство вважає, що він не лише ініціював незаконні вимоги, а й активно підбурював до передачі грошових коштів за ухвалення вигідного для організації рішення.

Після передачі землі члени організації мали б змогу безперешкодно проводити полювання на цих угіддях. Чиновник мотивував розмір хабаря тим, що процес погодження складався з кількох етапів, а частину грошей потрібно було передати «знайомим» із керівництва Держлісагентства та ДП «Ліси України».

Правоохоронні органи наразі перевіряють можливу причетність інших посадових осіб до цієї схеми. Журналісти припускають, що йдеться про Олега Ткача, який раніше вже потрапляв у поле зору правоохоронців за отримання хабаря.

Розслідування триває, а справу контролюють екологічні прокурори Одеської області.

Екологічна прокуратура Одеської області висунула підозру колишньому керівнику Південного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства за вимагання неправомірної вигоди в особливо великому розмірі. За даними слідства, посадовець організував корупційну схему, спрямовану на отримання значної суми грошей за сприяння у наданні мисливських угідь для приватних організацій.

Суть інкримінованих дій полягає у тому, що підозрюваний, використовуючи свою службову позицію, підбурював керівника однієї з місцевих мисливських організацій передати йому 25 тисяч доларів США. В обмін на ці кошти колишній чиновник обіцяв вирішити питання щодо надання в користування 13 тисяч гектарів мисливських угідь, розташованих у одному з районів Одеської області. Така діяльність мала на меті забезпечити незаконне розширення сфери впливу і економічної вигоди для групи осіб, а також порушення законодавства, яке регулює користування природними ресурсами та територіями.

Після передачі землі члени організації могли б безперешкодно полювати на цих угіддях. Чиновник пояснював розмір хабаря складністю погодження процесу та заявляв, що частину коштів необхідно передати «знайомим» із керівництва Держлісагентства та ДП «Ліси України».

Правоохоронці перевіряють можливу причетність до схеми й інших посадових осіб. Журналісти зазначають, що ймовірно йдеться про Олега Ткача, який раніше вже потрапляв у поле зору правоохоронців за отримання хабаря.

Розслідування триває під контролем екологічної прокуратури Одещини.

В умовах повномасштабної війни, коли тисячі українських спортсменів опинилися поза можливістю тренуватися, а спортивна інфраструктура в прифронтових зонах або зруйнована, або недоступна, питання ефективного використання бюджетних коштів стає ще більш гострим. Натомість, на жаль, частина цих коштів продовжує освоюватися за схемами, які далекі від реального розвитку спорту та підтримки спортсменів.

Харківська область в 2023 році стала яскравим прикладом того, як війна може використовуватися як прикриття для корупційних практик. За офіційними даними, на організацію навчально-тренувальних зборів у регіоні було виділено близько 50 мільйонів гривень. Однак, за інформацією, що з’явилася в ЗМІ, ці гроші використовуються не лише для реальних спортивних заходів, а й стають частиною схем, де вивезення коштів на фіктивні тренування або заходи йде паралельно з підготовкою інших незаконних операцій, у тому числі й вивезенням чоловіків призовного віку за кордон.

Центральною фігурою цієї історії є народна депутатка від «Слуги народу» Марія Мезенцева. Саме з її політичним впливом пов’язують непропорційне фінансування регбі та повну відсутність публічної звітності щодо використання коштів. Фактичним оператором схем у спортивній сфері виступає її помічник Роман Бихов, який одночасно очолює Федерацію регбі Харківської області. Адміністративне прикриття забезпечує начальник Управління у справах молоді та спорту Харківської обласної військової адміністрації Костянтин Ананченко — чиновник із сумнівним бекграундом і репутацією, який контролює погодження та розподіл коштів.

Сімейний контекст лише підсилює картину. Чоловік Марії Мезенцевої, Юрій Федоренко, є депутатом Київської міської ради від тієї ж політичної сили та членом земельної комісії. Його ім’я неодноразово фігурувало у розслідуваннях щодо земельних схем у столиці. Федоренка називають неформальним «мостом» між представниками «Слуги народу» та київською владою, через який проходять голосування за виділення землі в обмін на хабарі. Отримані кошти, за інформацією з відкритих розслідувань, використовуються для політичного піару та формування образу «фронтового командира», що різко контрастує з реальними джерелами доходів родини.

Ключове питання у харківській історії — непрозорість фінансування. За рік на навчально-тренувальні збори в олімпійських і неолімпійських видах спорту було виділено понад 44 мільйони гривень. Ці кошти мали піти на підготовку боксерів, легкоатлетів, плавців, баскетболістів та представників десятків інших дисциплін. Натомість чверть бюджету фактично «поглинуло» регбі. При цьому Управління у справах молоді та спорту Харківської ОВА систематично відмовляє у наданні детальної інформації щодо використання коштів, що є прямим порушенням законодавства про доступ до публічної інформації.

Механізм привласнення коштів виглядає типовим для воєнного часу. Федерації подають листи про проведення навчально-тренувальних зборів, додаючи списки учасників і місця проведення. Часто ці списки містять людей, які не є спортсменами або взагалі не існують, а самі збори або не проводяться, або відбуваються формально. Управління видає наказ, кошти перераховуються, включно з добовими, але жодних підтверджуючих документів — договорів оренди, проживання, актів виконаних робіт — не існує. Значна частина грошей осідає на особистих картках керівників федерацій.

Окремий елемент схеми — використання «спортивних заходів» для виїзду за кордон. Під виглядом міжнародних турнірів і зборів організовувалися поїздки, які фактично використовувалися для вивезення чоловіків призовного віку. Частина з них назад в Україну не поверталася. При цьому бюджетні кошти, виділені на підготовку спортсменів, зникали без будь-якої звітності.

Контраст між офіційними доходами та стилем життя окремих фігурантів схеми кидається в очі. Елітні автомобілі, дорогі годинники та демонстративна розкіш не корелюють із задекларованими прибутками. Публічно це подається як «благодійність» або «меценатство», але фактично йдеться про використання державних і спонсорських коштів у власних інтересах.

Харківська історія — це не просто питання спортивного бюджету. Це приклад того, як під прикриттям війни формується система, де політичний вплив, родинні зв’язки та відсутність контролю дозволяють перетворювати державні програми на джерело особистого збагачення. І поки чиновники та політики демонструють патріотичну риторику, реальні наслідки цих схем оплачують платники податків і ті, хто воює на фронті.