Під час чергового засідання Приморського суду Одеси прокурор передала до матеріалів провадження перші три томи у справі щодо резонансного вбивства одеського громадського діяча Дем’яна Ганула. До документації увійшли найважливіші речові докази, результати проведених експертиз та предмети, вилучені слідчими, серед яких опинилися зброя, гранати та інші вибухові засоби, що можуть мати безпосереднє значення для встановлення обставин злочину.

За словами дружини загиблого Жанни Вознюк, частина експертиз, включених до справи, стосується огляду місця вбивства, а також аналізу об’єктів, вилучених у квартирах, які орендував підозрюваний у злочині. Ці матеріали, наголошує вона, стали результатом масштабної роботи криміналістів, які документували кожен слід, здатний підтвердити або спростувати версію слідства.

“Довічне ув’язнення — справедливе покарання. Він три місяці планував убивство і виконав його. Людина, яка може готувати вбивство через вайбер, не має критичного мислення і становить небезпеку для інших”, — зазначила Жанна Вознюк.

Нагадаємо, 14 березня 2025 року у Приморському районі Одеси сталося вбивство Дем’яна Ганула. Чоловік отримав вогнепальне поранення і загинув на місці. Поліція кваліфікувала подію як умисне вбивство, вчинене на замовлення. Правоохоронці затримали ймовірного вбивцю — 46-річного дезертира. Слідство перевіряє мотиви злочину, включно з версіями про замовлення та можливий “російський слід”.

Система вручення повісток в Україні наразі не виконує своєї основної функції, оскільки значна частина чоловіків продовжує ігнорувати виклики до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки. Про це повідомив речник Полтавського обласного ТЦК та СП Роман Істомін в інтерв’ю виданню «Главком».

За його словами, чинна процедура вручення повісток має радше інформативний, ніж обов’язковий характер. Повістка, з юридичного погляду, є лише повідомленням про необхідність з’явитися до центру комплектування, але не гарантує, що громадянин справді виконає цей обов’язок. Навіть якщо особа відмовляється отримати документ, але зрозуміла його зміст, складається акт про відмову, і така людина формально вважається належним чином повідомленою.

Попри це, значна кількість призовників до центрів не приходить, свідомо порушуючи правила військового обліку. На думку Істоміна, сам формат “роздачі повісток” уже не можна вважати ефективним інструментом.

Він також звернув увагу, що проблема полягає не лише у ставленні громадян, а й у бездіяльності місцевої влади. Закон, зокрема постанова №1487, покладає на органи місцевого самоврядування істотні повноваження у сфері військового обліку, включно з обов’язковим щорічним дворовим обходом. Відповідальні особи мають перевіряти, чи призовники реально проживають за вказаними адресами, однак на практиці ці вимоги часто виконуються формально або взагалі ігноруються.

В окремих випадках через бездіяльність посадових осіб складалися протоколи про порушення. У підсумку, зазначив речник, основний тягар вручення повісток і контролю явки покладається на військових ТЦК, які змушені залучати до цієї роботи поліцію.

Істомін також розповів, що за час повномасштабної війни Полтавський обласний ТЦК розіслав велику кількість повісток поштою. Проте механізм виявився далеким від ідеального: значна частина громадян на рекомендовані листи не реагує, незалежно від того, хто саме є відправником.

За його словами, сьогодні існує два основних механізми поштового розсилання документів. Перший — централізований, коли списки призовників надходять із Генштабу, а Міністерство оборони забезпечує друк і відправку. Другий — місцевий, коли повістки формують безпосередньо в ТЦК, а витрати на поштові послуги покривають громади. Цей варіант він назвав більш зручним, оскільки дає можливість оперативно визначати адресатів.

Попри це, повістка залишається обов’язковим інструментом виклику до ТЦК, незалежно від способу вручення — особисто чи поштою. Невиконання її вимог, нагадав Істомін, розцінюється як порушення правил військового обліку й тягне за собою адміністративну відповідальність за статтею 210 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Інформація про осіб, які ігнорують повістки, передається до поліції. Правоохоронці отримують право здійснити адміністративне затримання і примусово доставити порушників до територіального центру комплектування для з’ясування обставин та уточнення облікових даних.

Густий туман, що кілька днів тримається над Донеччиною, став серйозним випробуванням для українських сил оборони. Через низьку видимість і щільну хмарність значно знизилася ефективність повітряної розвідки та застосування ударних дронів, які зазвичай відіграють ключову роль у стримуванні ворога. Цим скористалися російські війська, які здійснили активне просування в напрямку Покровська, намагаючись частково оточити українські підрозділи. За оперативною інформацією, деякі південні райони міста тимчасово опинилися під окупацією, а ситуація на місцях залишається напруженою та критичною.

Погодні умови фактично змінили баланс сил у районі Покровська. Як повідомляють військові, протягом кількох днів дрони спостереження та ударні БПЛА не могли працювати з повною ефективністю — туман знижував дальність видимості майже до нуля, а волога шкодила електронним системам. У результаті українські оператори безпілотників втратили можливість оперативно відстежувати пересування противника, що дозволило тому провести ризикову, але скоординовану атаку механізованими колонами.

У соціальних мережах з’явилися відео, на яких зафіксоване пересування російських груп на цивільних авто та мотоциклах уздовж південних околиць Покровська; геолокація підтверджує район подій. Моніторингові ресурси фіксують зближення ворога з більшістю кварталів міста, яке дедалі ширше перетворюється на «сіру зону» — простір із нестабільним контролем.

Операційна мета РФ — затиснути Покровськ і сусідній Мирноград, сформувавши загрозу «котла». Українські війська контратакували на східному фланзі, зриваючи спроби замкнути кільце, однак противник продовжує тиснути на логістику дронами, артилерією та диверсійними групами. За оцінкою військового аналітика Костянтина Машовця, росіяни активно застосовують інфільтрацію малими підрозділами, інколи в цивільному або у формі ЗСУ, аби дестабілізувати оборону перед масштабнішими ударами.

Паралельно з боями за Покровськ триває активність РФ під Куп’янськом і в Запорізькій області. Речник Об’єднаних сил Віктор Трегубов запевняє, що про «оточення Куп’янська» мова не йде, проте ситуація там напружена й динамічна.

У Харківській області викрили масштабну корупційну схему, яка діяла понад рік під прикриттям стратегічних підприємств і гучних проєктів. За інформацією джерел, до афери були залучені кілька ключових державних структур: «Харківобленерго», «Дороги Харківщини», «Південна залізниця» та «Чугуївський авіаремонтний завод». Попри те, що держава намагається оптимально розподіляти кошти на відновлення інфраструктури після руйнувань, значна частина бюджетних грошей осідала в руках обмеженого кола осіб через формальні тендери.

Схема працювала за класичним принципом: оголошувалися тендери, однак умови підбиралися таким чином, щоб вигравали лише «свої» компанії. Контракти укладалися на значні суми, а послуги або роботи часто виконувалися частково, з помітними порушеннями, або взагалі не реалізовувалися. Джерела зазначають, що перевірки контролюючих органів формально проводилися, але на практиці жодних реальних наслідків для фігурантів не було.

Показовий кейс — договір «Енергобуду» на аварійно-відновлювальні роботи в Харкові. Сума — понад 17 мільйонів гривень. За документами — серйозний обсяг будівництва та ремонту. На практиці — місцеві мешканці не бачили ні техніки, ні бригад, ні реальних робіт.

Натомість акти виконаних робіт існують і виглядають бездоганно з точки зору паперів. Їх підписують особисто керівники державних підприємств, фактично легалізуючи роботи, яких не було.

Далі, за інформацією джерел, запускається класична “пральня”: гроші заходять на рахунки фірм-переможців, потім проходять через низку рахунків-одноденок, “обробляються” через фіктивний ПДВ, знімаються готівкою і розчиняються в “чорній касі”. Самі ж компанії, які формально виграють тендери, часто не мають ні власної техніки, ні штату працівників, ні навіть нормального офісу. Зате мають головне — зв’язки і покровителів у регіональній владі.

Найбільш показове у цій історії — реакція правоохоронців. За словами співрозмовників, слідчі структури про цю схему знають уже щонайменше півтора року. Однак за цей час не було жодних реальних процесуальних дій: ані гучних обшуків, ані підозр, ані кадрових рішень щодо керівників держпідприємств, які ставлять підписи під актами.

Усі фігуранти продовжують залишатися на своїх посадах і далі розпоряджатися бюджетними потоками. Тим часом через фінансові “віялові маршрути” й надалі можуть зникати десятки мільйонів гривень — тих самих, яких формально бракує на відбудову міст, доріг та енергетики.

На тлі постійних заяв про дефіцит бюджету, необхідність міжнародних кредитів і донатів від громадян, історія із харківськими тендерами виглядає особливо цинічно. Поки одні збирають гроші на генератори, будматеріали та відновлення домівок, інші перетворюють державні підряди на механізм збагачення обмеженого кола людей.

По колу ходять одні й ті самі компанії — «Енергобуди», «Регіон-Буди», «Голдени», — а кінцеві вигодонабувачі, за словами джерел, роками залишаються тими ж: впливові фігури, які контролюють ключові сфери в регіоні.

Тож коли наступного разу пролунає фраза, що держава “не має коштів на відновлення”, варто згадати про іншу сторону медалі: гроші є, але значна їх частина продовжує “освоюватися” через тендери “для своїх”. І якщо найближчим часом у кабінетах «Харківобленерго» та інших згаданих структур таки почнуться обшуки, цьому навряд чи хтось щиро здивується.

За повідомленнями низки міжнародних і вітчизняних ЗМІ, українські підрозділи радіоелектронної боротьби розробили та випробували підхід, що дозволяє нейтралізувати загрозу від протикорабельних і аеробалістичних ракет типу «Кинджал» без застосування прямого вогню. Сутність методу полягає не в руйнуванні ракети в повітрі, а в цілеспрямованому втручанні в її систему наведення — так, що бойова частина втрачає орієнтацію і виходить за межі планованої траєкторії.

Якщо ці повідомлення підтвердяться, такий підхід матиме важливі тактичні та стратегічні наслідки: по-перше, дозволить знизити потребу у дорогих зенітно-ракетних системах для перехоплення, по‑друге, зменшить ризик ураження цивільної інфраструктури побічними уламками від збитих носіїв. Водночас технічна реалізація втручання у навігацію — складне завдання: воно вимагає точного виявлення сигналів керування, знання алгоритмів наведення й синхронізації дій у високошвидкісних умовах.

За даними ЗМІ, схема роботи виглядає так: спершу радіолокаційні засоби фіксують пуск і зближення ракети, після чого підрозділи РЕБ вводять у дію спеціалізовані системи радіоелектронного впливу.

Основна ідея – цілеспрямований вплив на супутникову навігацію ракети, зокрема на сигнали систем супутникового позиціонування. Через потужні перешкоди або підміну сигналів ракета отримує помилкові координати, втрачає точність і йде убік від наміченої цілі.

У деяких публікаціях навіть описується символічна деталь: замість “чистого” навігаційного сигналу ракета може “чути” сторонній потік даних – аж до фрагментів відомої патріотичної мелодії. Фактично це ілюстрація принципу “засмічення” і підміни інформації, яку отримує бортова електроніка.

Експерти наголошують, що йдеться про роботу операторів РЕБ і спеціалізованої техніки, а не про новий тип ракети-перехоплювача. Ракета “Кинджал” продовжує летіти, але її “очі й мозок” працюють неправильно.

Про те, що українська армія активно нарощує можливості РЕБ проти високоточної зброї, писали й раніше. У профільних матеріалах зазначається, що частина російських ракет і авіабомб втрачає точність саме через масоване радіоелектронне придушення навігації та зв’язку.

Логіка проста: чим швидше рухається ракета, тим важче їй точно визначати свої координати, а в умовах потужних перешкод навіть “просунута” навігація починає “сліпнути”. Цим і користуються українські військові, поєднуючи класичні системи ППО (Patriot та інші) з наземними засобами РЕБ, які “збивають” ракетам приціл.

Раніше Україна вже демонструвала здатність збивати “Кинджали” ракетами Patriot – перше підтверджене перехоплення такої ракети над Києвом відбулося ще у травні 2023 року.

Тепер, за даними ЗМІ, до арсеналу додалася можливість позбавляти “Кинджал” точності ще на етапі польоту, знижуючи ефективність удару без гарантованого прямого ураження.

Про те, що українські системи РЕБ активно працюють із супутниковою навігацією, свідчать і попередні офіційні заяви Генштабу. Ще у 2024 році військові попереджали: під час масованих атак дронів і ракет можливі збої у роботі GPS на смартфонах, коли телефони раптово “переселяються” на мапі в російські міста або змінюють часовий пояс. Це прямий наслідок GPS-спуфінгу – підміни навігаційного сигналу для збиття з пантелику ворожих апаратів.

Якщо подібні методики адаптували і для роботи по ракетах “Кинджал”, це означає, що український РЕБ вийшов на якісно новий рівень застосування навігаційних перешкод.

Якщо повідомлення ЗМІ підтвердяться, можна говорити про серйозний тактичний прорив у протидії високоточній зброї. Для України це має одразу кілька наслідків:

частину ударів можна нейтралізувати або “розмазати” по площі, навіть без гарантованого збиття ракети в повітрі;

росії доведеться або ускладнювати системи навігації, або витрачати ще більше коштів на захист від РЕБ, що вже зараз оцінюють у мільярдні суми;

досвід українських розробників РЕБ і військових стає еталонним кейсом для армій НАТО та інших країн, які вивчають цю “війну сигналів” як зразок майбутніх конфліктів.

Водночас експерти застерігають: жодна технологія не дає 100% захисту. Частина ракет, зокрема “Кинджалів”, як і раніше прориватиметься до цілей, особливо якщо росія адаптуватиме свої системи керування під нові умови.

Тому РЕБ розглядають не як “чарівну кнопку”, а як додатковий шар оборони поруч із ППО, укриттями та розосередженням критичної інфраструктури.

У місті Буча після кількамісячної перерви знову стартували роботи з капітального ремонту вулиці Амосова. Як повідомив міський голова Анатолій Федорук, пауза була викликана необхідністю внести зміни до проєктної документації. Після коригування плану реконструкції до проєкту додали два нові заїзди та сучасну кільцеву розв’язку, що має покращити транспортну логістику району та підвищити безпеку руху.

Оновлення технічного завдання призвело до збільшення вартості робіт на 1,89 мільйона гривень, однак підрядна організація залишилася незмінною. Виконанням ремонту, як і раніше, займається приватне підприємство «Автомагістраль» під керівництвом Миколи Скоростецького, який раніше очолював Службу автомобільних доріг у Київській області.

Замовником проєкту виступає КП “Бучасервіс”. Початкову проєктну документацію у березні підготувало ТОВ “Проектний світ” за 173,41 тис. грн. У червні договір на виконання робіт уклали з ПП “Автомагістраль” на 14,71 млн грн, однак вже наприкінці літа ціну знизили до 4,1 млн грн додатковою угодою.

Після цього місто знову замовило коригування проєкту (173,41 тис. грн) і вже в жовтні вдруге видало підряд “Автомагістралі” — тепер на 12,5 млн грн. Термін виконання залишився незмінним — до кінця 2025 року.

У підсумку загальна вартість робіт за двома договорами становить 16,11 млн грн — майже на 1,9 млн грн більше, ніж передбачала початкова угода.

ПП “Автомагістраль” зареєстроване у 2001 році, нині базується в селі Синяк Бучанського району, а його засновником, директором та кінцевим бенефіціаром є Микола Скоростецький — керівник Служби автомобільних доріг у Київській області у 2005–2007 роках.

У 2020 році Скоростецький балотувався до Житомирської облради від партії “Ліва опозиція”, яка з 2022 року заборонена в Україні через зв’язки з комуністичним рухом.

Компанія є одним із найбільших отримувачів дорожніх підрядів у регіоні — понад 1000 контрактів на 17,35 млрд грн. Помітна частина робіт пов’язана з відбудовою Київщини після бойових дій.

Водночас “Автомагістраль” фігурує в кримінальному провадженні щодо можливого привласнення бюджетних коштів через завищення вартості матеріалів і робіт, частина яких, за версією слідства, могла не виконуватися фактично.

Окрему увагу в місті викликає питання комунікаційної безпеки: попри рішення засекретити адреси критичної інфраструктури, у публічному доступі з’являлися дописи міського голови, де ці локації оприлюднювалися.

У соціальних мережах з’явилося відео, на якому зафіксовано пересування російських військових у напрямку Покровська під прикриттям густого туману. На кадрах видно колони техніки — мотоцикли, баггі та автомобілі, що рухаються полями у напрямку стратегічного міста, яке залишається важливим транспортним і залізничним вузлом на південному сході України.

Поява цих відеоматеріалів викликала занепокоєння серед аналітиків та військових спостерігачів, які розцінюють такі маневри як спробу використати погодні умови для прихованого наближення до українських позицій. Західні ЗМІ вже звернули увагу на ці кадри, зазначаючи, що туман може значно ускладнити роботу розвідувальних безпілотників і тепловізійних систем спостереження, які відіграють ключову роль у виявленні ворожих пересувань.

За повідомленнями українських військових і західних медіа, у місті вже перебувають близько 300 російських солдатів; Москва посилює зусилля, щоб вклинитися у північні околиці Покровська й спробувати оточити агломерацію. Це робить місто одним із найгарячіших напрямків на фронті — за деякими оцінками, на цю ділянку доводиться значна частина бойових дій уздовж лінії фронту.

Бої йдуть «будинок за будинком» серед руїн багатоповерхівок: захисники утримують позиції попри значну перевагу противника в інтенсифікованих штурмових спробах. Аналітики відзначають, що московські сили використовують тактику частих дрібних диверсійних груп і масованих хвиль піхоти, що приносить локальні, але дорогі здобутки — подібно до тактики під Бахмутом.

Українські військові й експерти попереджають, що падіння Покровська означатиме серйозний стратегічний і моральний удар: місто — важливий логістичний вузол, його втрата відкриває напрямки на північ і захід і загрожує ланцюжку опорних пунктів у Донбасі. У разі відступу ЗСУ під загрозою опинилися б сусідні позиції, зокрема Мирноград.

Українські командири та аналітики наполягають, що оперативні рішення повинні залишатися за військовими; у публічних коментарях лунають заклики до організованого відходу звідти, де це тактично виправдано, щоб уникнути марних людських втрат і не допустити важкої тактичної поразки. Одночасно тривають контратаки та спроби утримати коридори постачання вогневою підтримкою та ударами по накопиченнях супротивника.

Станом на час публікації перевірити всі заяви в режимі реального часу складно через обмежений доступ журналістів до зони боїв; частина відеокадрів та повідомлень походить із соціальних мереж і телеканалів, тому аналітики застерігають від некоректної інтерпретації поодиноких записів без додаткової верифікації.

Перший заступник міністра освіти і науки України Євген Кудрявець опинився в центрі суспільної уваги після того, як стало відомо про його нещодавнє придбання преміального електрокара Mercedes-Benz EQS 450 2023 року випуску. Вартість автомобіля становить близько 2,4 мільйона гривень — сума, яка майже вдвічі перевищує його офіційний річний дохід. Згідно з даними декларацій, торік зарплата Кудрявця в Міністерстві освіти та науки становила приблизно 1,37 мільйона гривень, що викликало запитання щодо походження коштів на таку дорогу покупку.

За час роботи на керівній посаді в МОН родина Кудрявця помітно покращила свій майновий стан: наразі подружжя володіє двома автомобілями німецького преміумкласу. Окрім цього, чиновник входить до переліку посадовців із найбільшою кількістю закордонних відряджень за останні два роки. У деяких із них він представляв Україну на міжнародних освітніх форумах та самітах, проте частина поїздок, за словами джерел у міністерстві, мала радше іміджевий, ніж практичний характер.

Це не перше придбання преміального транспорту в родині посадовця. У листопаді 2022 року Кудрявець разом із дружиною став співвласником Mercedes-Benz GLE 450 4MATIC за 3,3 млн грн. Окрім цього, він користується Toyota Highlander 2016 року, орендованою у приватного підприємства “Агронафтасервіс”.

Водночас чиновник демонструє високу активність у закордонних поїздках. Лише за дев’ять місяців 2025 року він здійснив щонайменше 12 міжнародних відряджень, відвідавши США, Данію, Японію, Італію, Швейцарію, Бельгію, Угорщину, Австрію та Ісландію, деякі країни — двічі. За три попередні роки на компенсації відряджень із держбюджету йому було відшкодовано понад 5 млн грн.

Як звертають увагу аналітики, офіційні доходи посадовця суттєво контрастують зі стилем витрат та рівнем споживання, які демонструє родина під час його перебування на посаді.

Ексочільник прокуратури Харківської області, а нині прокурор Олександр Фільчаков, за даними журналістських розслідувань, міг бути причетним до сумнівної приватизаційної схеми, унаслідок якої державне підприємство «Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації» перейшло у власність бізнесмена Ярослава Костенка. Імовірна оборудка, що відбулася у 2021 році, викликає запитання щодо прозорості торгів і справжніх мотивів сторін.

Державне підприємство, про яке йдеться, володіє масштабним майновим комплексом: майже 9 тисяч квадратних метрів землі у постійному користуванні, 12 об’єктами нерухомості, автомобільною технікою та тисячами одиниць необоротних активів. Тільки річний податок на землю перевищував 1,7 мільйона гривень, що свідчить про значну економічну вагу інституту.

За даними джерел розслідувачів, Костенко попередньо узгоджував «комбінацію» з керівництвом регіонального відділення Фонду держмайна, а сам процес сопровождувався регулярними дзвінками Фільчакова з проханням посприяти оформленню угоди. Костенка в Харкові відкрито описують як фінансового оператора місцевих еліт: на нього оформлені низка шинних бізнесів, будівельні компанії, нерухомість у столиці, а його житлом і автопарком, за словами інсайдерів, користуються посадовці силового блоку.

Це не перший публічний скандал навколо прокурора. У 2011 році журналісти зафіксували заяви підприємця Юрія Скрипки про вимагання 150–200 тисяч гривень у «прокурорський фонд», за який нібито купили автомобіль Skoda Octavia для Фільчакова. Після розголосу прокурор пішов на підвищення, а заявник опинився в СІЗО.

Новий масив запитань до Фільчакова з’явився і під час повномасштабного вторгнення. У перші тижні війни прокурор, за інформацією джерел у силових структурах, виїхав на Закарпаття, а згодом працював дистанційно з Дніпра, отримуючи службову документацію для підпису виїзним способом. Паралельно в інформаційному полі з’явилося іміджеве інтерв’ю, яке експерти назвали спробою «перезавантаження репутації».

У матеріалах розслідувачів згадуються й давні контакти Фільчакова з колишнім прикордонником Вадимом Слюсарєвим, який перед війною виїхав до Росії, а згодом оформив на себе завод «Рапід» і вивіз частину активів в Угорщину. Їхня комунікація, за даними джерел, почалася ще в роки спільної роботи на дергачівському напрямку, критичному для контрабандних потоків.

Попри численні конфлікти й публічні претензії, нині Фільчаков обіймає посаду заступника начальника відділу процесуального керівництва Харківської обласної прокуратури. Його родина володіє нерухомістю вартістю понад 3,25 млн гривень, декларує майже 1,9 млн готівкою, користується преміальними авто, що записані на третіх осіб, а сам прокурор пересувається містом на броньованому Toyota Land Cruiser 300, який відсутній у декларації та не значиться службовим транспортом.

Окрему увагу розслідувачі звертають на незадекларований будинок у Холодногірському районі Харкова, оформлений на тещу прокурора, і епізод із раптовим зникненням броньованого авто з-під будівлі прокуратури після публічного розголосу.