Рівень зацікавленості українців власною історією сягнув найвищої позначки за останні три роки, демонструючи стійку тенденцію до зростання. Такі результати показало соціологічне опитування, проведене на замовлення Українського інституту національної пам’яті. Майже половина респондентів — 49% — оцінили свій інтерес до історії на максимальні 10 балів, що стало рекордним показником у 2025 році та суттєвим приростом порівняно з попередніми двома роками.

Фахівці УІНП зазначають, що зростання інтересу пов’язане насамперед із суспільними та безпековими викликами, які переживає країна. На тлі широкомасштабної агресії проти України дедалі більше громадян прагнуть глибше розуміти події минулого, їхні причини та наслідки, а також історичний шлях держави, який формує сучасну національну ідентичність. Дослідники додають, що така динаміка свідчить про посилення громадянської свідомості та інтересу до джерел власної культурної й політичної спадщини.

Найпопулярнішими напрямами історичних інтересів українців залишаються історія козацтва та Гетьманщини (43,7%), історія Русі (35,9%) та період незалежної України (26,9%).

Основними джерелами отримання історичної інформації є відеоплатформи та телепродукція: YouTube (47,9%), документальні фільми (38,1%) та телевізійні програми (26,9%). Це свідчить про суттєву роль сучасних медіа у формуванні історичної обізнаності.

В окремому блоці дослідження проаналізовано участь українців у вшануванні Героїв Небесної Сотні. За даними опитування, 59,6% громадян долучаються до щорічних комеморативних практик. Найвищий рівень участі зафіксовано у західних областях (73,1%). Водночас у Києві цей показник найнижчий — 49,5%. Також зазначається, що молодь менш активно бере участь у таких вшануваннях.

Важливим аспектом дослідження стала і оцінка українцями війни СРСР в Афганістані. Майже три чверті респондентів — 73,4% — вважають її імперською війною, яку радянський режим вів проти афганського народу. Лише 6,7% поділяють старе радянське трактування про «інтернаціональний обов’язок».

Опитування провело товариство «Оперативна соціологія». Загалом було опитано 2003 респондентів по всій Україні, окрім тимчасово окупованих територій, а також додаткові 250 респондентів у Києві, Дніпрі, Одесі, Харкові, Полтаві та Ужгороді.

Раніше повідомлялося, що 58% українців вважають Європу надійним партнером, який прагне завершення війни на справедливих умовах.

Українські військовослужбовці висловлюють занепокоєння щодо невідповідності навчальних програм, що проводяться на польських полігонах, сучасним умовам війни. Як заявили представники Збройних Сил України, навчання не враховують активне застосування дронів та артилерії, які стали одними з основних елементів бойових дій у контексті поточної війни. Це питання набуло особливої актуальності в умовах ескалації конфлікту та впливу новітніх технологій на ведення бойових операцій.

З 2022 року українські військові активно проходять підготовку у навчальних центрах низки європейських країн, зокрема Польщі. В рамках цих програм відбувається навчання базовим навичкам, підвищення кваліфікації, злагодження підрозділів та спеціальних вправ із застосуванням західної військової техніки. Однак, як вказують українські військові, більшість навчальних програм на польських полігонах орієнтовані на традиційні бойові сценарії, які не враховують суттєвих змін у тактиці війни, пов’язаних з інтенсивним використанням безпілотних літальних апаратів та артилерійських систем.

Проте українські бійці, які проходили навчання на польських полігонах, зазначають, що методики інструкторів застарілі. Один із солдатів навіть порівняв їх із підручниками 1410 року, проводячи паралель із битвою під Грюнвальдом.

Особливу критику отримала підготовка щодо роботи з дронами та тактичної медицини. Навчання орієнтувалось на стандарт “золотої години”, що застосовувався під час воєн в Іраку та Афганістані, і не враховує сучасні реалії ведення бою під прицілом десятків БпЛА. Солдати повідомляють, що поранені часто не можуть бути евакуйовані навіть протягом декількох днів.

Оператор БпЛА підрозділу на Харківському напрямку додав, що польські інструктори корисні для “штабних” солдатів, але військові з бойовим досвідом навчали поляків самі.

Польська сторона надає лише полігон “Йомсборг” для навчання операторів дронів. За словами джерела BBC в ЗСУ, зараз іноземні та українські інструктори працюють над оновленими програмами, які інтегрують дрони у навчання.

Водночас професійні військові вважають, що проблема не лише у Польщі. За їхніми словами, натівські командири свідомі змін у сучасній війні, але блокують оновлення методичних матеріалів.

У Генштабі ЗСУ повідомили, що постійно отримують зворотний зв’язок і удосконалюють програми підготовки. У Міноборони Польщі зазначили, що жодних зауважень від української сторони не надходило.

Нагадаємо, 2 жовтня у Польщі відкрили найбільший навчальний центр для українських військовослужбовців Camp Jomsborg.

Українські сили, переорієнтуючи ключові резерви на укріплення оборони Покровська, опинилися перед наростаючим тиском російських підрозділів на південному сході. На перехресті Донецької, Запорізької та Дніпропетровської областей противник за відносно короткий проміжок часу зумів захопити низку нових територій, створивши додаткові загрози для Оріхова та Гуляйполя. Ці населені пункти мають важливе стратегічне значення, оскільки виконують роль опорних ліній, що стримують просування ворога у напрямку Запоріжжя.

За інформацією, яку поширює видання The Telegraph із посиланням на проукраїнські карти та західних військових аналітиків, російське угруповання активно користується тим, що значна частина українських сил зосереджена на північному напрямку. Перекидання підрозділів для посилення оборони Покровська створює додаткові навантаження на інші ділянки фронту, зокрема на південну частину лінії зіткнення, де темп просування ворога став помітно вищим.

Російський наступ особливо активізувався на напрямку, де сходяться межі трьох областей. Агресор цілиться в локальні лінії постачання ЗСУ, роботу українських операторів дронів і намагається використати ослаблені укріплення для масованих атак невеликими штурмовими групами. Така тактика вже неодноразово застосовувалася Росією на інших ділянках фронту – зокрема, в межах новопавлівського та покровського напрямків.

Аналітики американського Institute for the Study of War (ISW) попереджають, що російські війська продовжують наступ у бік Гуляйполя та траси Т-0401, яка з’єднує Покровське в Дніпропетровській області з Гуляйполем у Запорізькій. Ця дорога є однією з ключових артерій, що забезпечують українське угруповання в районі міста. За оцінками ISW та українських джерел, російські підрозділи просуваються в районах населених пунктів, розташованих на північний схід і схід від Гуляйполя, намагаючись створити загрозу його частковому охопленню.

Британська газета цитує військового аналітика Майкла Кофмана, який наголошує, що, попри фокус уваги на боях за Покровськ, більша частина російського наступу нині відбувається саме «на південному заході – на кордоні Запоріжжя, Дніпра і Донеччини». За його словами, оборона України навколо Гуляйполя виглядає дедалі більш фрагментованою, а контратаки й спроби стабілізувати ситуацію в районі Покровська означають, що на інші напрямки, зокрема на запорізький, резервів уже істотно менше.

Водночас аналітик зауважує, що російська армія традиційно залишається неефективною в тактичному плані: підрозділи часто «заявляють» про захоплення позицій або просування, яке не підтверджується незалежними джерелами. На цьому фоні інтенсивність втрат окупантів залишається високою, що змушує Москву постійно підтягувати нові сили й формування.

Контекст ситуації доповнюють і останні зведення міжнародних медіа. Так, агенція Reuters відзначає, що Росія заявила про захоплення кількох населених пунктів у Запорізькій області, включно з Малою Токмачкою, яка вважається «воротами» до Оріхова. Це посилює ризик того, що місто може опинитися під подвійним тиском – як зі сходу, так і з південного сходу.

За оцінками агентства, росіянам вдалося просунутися на щонайменше 30 км на південному сході України за останні тижні, при цьому вони вже контролюють близько 75% території Запорізької області й приблизно 19% території України загалом. Стратегічною метою Москви, як і раніше, залишається повний контроль над Донбасом, а також над усією Херсонською та Запорізькою областями, включно з самим Запоріжжям, яке Україна утримує.

Частина західних і українських експертів не виключає, що теперішнє російське просування в районі Оріхова й Гуляйполя може мати й відволікальний ефект. Кремль може прагнути змусити Київ ще більше розпорошити сили, перекидаючи резерви до Запорізької області й одночасно послаблюючи оборону Покровська, де тривають важкі бої. Утім, українське командування зберігає публічну стриманість, обмежуючись повідомленнями про «складну, але контрольовану» ситуацію на південному сході.

На тлі затяжних боїв, дефіциту особового складу та снарядів, а також постійних російських атак дронами й авіацією, завдання Збройних сил України – утримати баланс між критично важливим Покровським напрямком і не менш важливою лінією оборони на підступах до Запоріжжя. Саме від того, чи вдасться Києву не допустити прориву в районі Оріхова й Гуляйполя, значною мірою залежатиме безпека великого промислового центру на Дніпрі та стабільність усього південно-східного фронту.

За перші десять місяців 2025 року в Україні зафіксовано різке збільшення кількості кримінальних проваджень, пов’язаних із самовільним залишенням військової частини. За даними правоохоронних органів, зареєстровано 161 461 справу за статтею 407 Кримінального кодексу — показник, що у чотири рази перевищує кількість проваджень за аналогічний період минулого року. Такий масштабний приріст демонструє серйозну кризу в системі військової служби та вказує на наростання проблем морального виснаження, перевантаження та дефіциту ротацій серед бійців.

Попри величезний масив відкритих проваджень, лише незначна частина з них реально доходить до судового розгляду. Аналітики звертають увагу, що фактичний рівень завершених справ залишається критично низьким, що ставить під сумнів ефективність механізмів притягнення до відповідальності. У результаті в офіційній статистиці накопичуються десятки тисяч епізодів, які так і не отримують юридичного фіналу.

Щомісяця правоохоронці фіксують майже 16 тисяч нових проваджень про так звану «самоволку». У 2024 році цей показник становив близько 5 тисяч на місяць, у 2023-му — близько 1,5 тисячі, а у 2022 році за весь рік зареєстрували лише 6 тисяч таких справ. Таким чином, за два роки навантаження на систему правосуддя в частині воєнних злочинів різко зросло.

Попри рекордну кількість відкритих проваджень, підозру отримали тільки 9,3 тисячі військовослужбовців — це приблизно 6% від усіх зареєстрованих справ. До суду дійшли лише 5% проваджень. Для порівняння, у 2022 році кожна п’ята справа за самовільне залишення частини доходила до розгляду в суді. Це свідчить про істотний розрив між кількістю реєстрацій і реальним процесуальним рухом справ.

Юристи пояснюють: на практиці значна частина проваджень залишається на стадії досудового розслідування через брак слідчих, складність збору доказів у прифронтових районах та постійні ротації особового складу. Частина військових повертається до підрозділів, частина — зникає з поля зору правоохоронців, а окремі епізоди «висять» у реєстрі, не доходячи до підозри.

Разом з тим законодавство передбачає жорстку відповідальність за такі дії. Самовільне залишення військової частини в умовах воєнного стану карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років. Це одна з найсуворіших санкцій у блоці статей, що стосуються військових злочинів.

Експерти наголошують: різке збільшення кількості справ за «самоволку» є сигналом не лише для силового блоку, а й для політичного керівництва. Фактично статистика фіксує масштабну втому армії, психологічні та соціальні проблеми військових, а також недоліки в системі ротацій і забезпечення. Водночас слабка доведеність справ до суду ставить питання про реальну спроможність держави не лише карати, а й упорядковувати ситуацію в армії системно, а не тільки через кримінальні провадження.

Юристи та правозахисники закликають поєднувати кримінальну відповідальність за самовільне залишення служби з реформами військового управління, розширенням програм психологічної допомоги та прозорішими правилами ротацій. Інакше статистика «самоволок» продовжить зростати, а суди не встигатимуть розглядати навіть невелику частку зареєстрованих проваджень.

Геннадій Новіков за короткий час перетворився на одну з найвпливовіших постатей українського грального сектору, хоча офіційно майже не бере участі в політичних процесах. Після призначення керівником державного підприємства «ПлейСіті» — структури, яку презентували як сучасний і прозорий механізм заміни ліквідованої КРАІЛ, — він отримав важелі управління над фінансовими потоками, що вимірюються мільярдами. Попри стартові обіцянки реформування, відкритості та протидії тіньовим схемам, дедалі більше спостерігачів відзначають повторення знайомих тенденцій: гучні проєкти, які не мають реального наповнення, та демонстративна боротьба з «нелегалами», що на практиці зводиться до точкових, але не системних дій.

Образ «нової прозорості» швидко почав втрачати переконливість, коли на поверхню вийшли передумови до конфлікту інтересів й ознаки політичної залежності. Попри скромну декларацію, Новіков вирізняється способом життя, який годі пояснити офіційними доходами: дорогі автомобілі, використання VIP-сервісів та участь у подіях, де присутні представники політичних угруповань, пов’язаних із Мінцифри та впливовими бізнес-колами Одещини. Такі зв’язки стали предметом уваги експертів, які наголошують, що саме через них гральна сфера може залишатися інструментом тиску та заробітку для вузького кола бенефіціарів.

При цьому саме через Новікова зійшлися зв’язки керівництва Мінцифри та одеських політичних груп. Його дружина, Іуліанія Мушурова, працює в Мінцифрі і раніше була залучена до розробки проєкту «Дія.City». Це пояснює, чому саме Новіков отримав посаду людини, яка де-факто контролює найбільш грошонасичений сегмент державного ринку – азартні ігри в онлайні.

Перші реальні кроки «ПлейСіті» за керівництва Новікова показали, що мова йде не про очищення ринку, а про концентрацію впливу. Підприємство публічно звітує про «масові обмеження доступу» до нелегальних сайтів, але технічні перевірки демонструють інше: такі платформи, як 1win, Parik24 та десятки інших ресурсів, продовжують працювати практично без перешкод.

Застосоване DNS-блокування легко обходиться за лічені хвилини через VPN або зміну DNS на Google чи інші публічні сервіси. Жодних системних інструментів – IP-блокування, відлов і закриття дзеркал, комплексної взаємодії з провайдерами – не впроваджується. На папері фіксується «активна боротьба», у реальності – повна імітація, яка дозволяє нелегальним гравцям ринку й далі заробляти.

Біографія Новікова та його майновий «профіль» лише підсилюють підозри у конфлікті інтересів. Він народився в Криму, його батьки досі живуть на окупованому півострові й мають російські паспорти. Сам Новіков і його дружина зареєстровані в Одесі, але фактично користуються нерухомістю та автомобілями, оформленими на інших осіб. Йдеться про приватний будинок в Одесі, квартири в Києві та Одесі, а також авто класу преміум – Lexus та Acura.

У декларації – нулі, на практиці – стандартний набір ознак забезпеченого чиновника з доступом до ресурсів. Такий розрив між офіційними даними і реальним стилем життя є класичною ознакою тіньового збагачення та використання підставних власників для маскування майна.

Окремий блок питань викликають бізнес-зв’язки Новікова. Він має прямі контакти з бізнес-структурами, пов’язаними з екскерівником Мінцифри Олександром Борняковим. Зокрема, Новіков інвестував у компанію «Інжур» через інвестиційні сертифікати. Це створює очевидний конфлікт інтересів: посадовець, який контролює ринок цифрових і азартних сервісів, одночасно має приватні фінансові інтереси у пов’язаних сферах.

У підсумку, фігура Новікова виглядає не як «сторожовий пес» держави на гральному ринку, а як людина, для якої регуляторний інструментарій – це важіль впливу на потоки, а не механізм захисту суспільних інтересів.

Фактично «ПлейСіті» за Новікова перетворюється на власну вертикаль впливу. Замість реальних кроків із детінізації – формальні звіти, замість ефективного блокування нелегальних казино – показушні обмеження, які легко обходяться, замість прозорих правил гри – концентрований контроль над мільярдними потоками у руках чиновника з порожньою декларацією та непрозорими зв’язками.

Для держави це означає, що ринок азартних ігор і далі живе за законами тіньового капіталізму: формально існує регулятор, а реально – «тіньовий регулятор» у вигляді Геннадія Новікова та пов’язаних із ним політичних і бізнес-груп.

Російські підрозділи намагаються повернути собі ініціативу на фронті, задiюючи нетипову тактику, що базується на використанні природних умов. Туман і дощ стали для них інструментами, які дозволяють частково нівелювати перевагу України в застосуванні дронів. Аналітики Інституту вивчення війни (ISW) зазначають, що російська армія свідомо робить ставку на погіршену видимість, адже в таких умовах розвідувальні та ударні безпілотники працюють менш ефективно.

Особливу увагу фахівці ISW звертають на район поблизу Новопавлівки, де 14 листопада відбулося раптове пожвавлення бойових дій. Після тривалого періоду відносного затишшя російські сили спробували скористатися погодними умовами, щоб просунутися вперед. Геолокаційні матеріали, які з’явилися в мережі, фіксують точні удари Сил оборони по російській бронетехніці на північний схід від населеного пункту. Водночас проросійські ресурси поширюють власні заяви, згідно з якими штурмові підрозділи змогли двічі наблизитися до українських позицій, скориставшись щільним туманом.

За даними ISW, окупанти останнім часом системно використовують туманну погоду для атак уздовж усього фронту, особливо на напрямках Покровська, Великомихайлівки та Гуляйполя. Коли українські очі в небі – розвідувальні й ударні безпілотники – не бачать цілі, росіяни намагаються просуватися штурмовими групами, бронетехнікою й мотопіхотою на короткі дистанції.

Окремі аналітичні огляди також фіксують: біля Покровська густий туман уже кілька днів полегшує російським підрозділам інфільтрацію української оборони, адже дрони стають малоефективними, а спостереження з повітря ускладнюється.

ISW нагадує, що Україна була змушена будувати оборону навколо безпілотників переважно з необхідності. «Стіна дронів» – це масове застосування тактичних ударних БпЛА та баражувальних боєприпасів, які виснажують російську живу силу й техніку уздовж більш ніж 1200-кілометрової лінії фронту, компенсуючи нестачу піхоти та важкого озброєння.

Такий підхід справді дозволив ЗСУ стримувати більші й краще оснащені російські угруповання. Але він виявився вразливим саме в умовах, коли дрони не можуть нормально працювати – через туман, дощ, низьку хмарність, обмерзання чи сильний вітер. За словами аналітиків, рідкісні і не всюди належно укріплені українські оборонні позиції, а також брак артилерії та інших «класичних» систем ускладнюють дії ЗСУ, коли безпілотники тимчасово «сліпнуть».

У звіті підкреслюється, що вихід – не в відмові від дронів, а в побудові багаторівневої оборони, де безпілотники – лише один із елементів, а не єдиний ключовий інструмент.

Аналітики наголошують:– Україна потребує значно більшого постачання традиційних систем озброєнь – насамперед артилерії, боєприпасів до неї, а також танків, бронемашин і засобів ППО;– лише за умови достатньої кількості «класичного» вогневого ураження українська армія зможе перекривати прогалини, які виникають, коли погода зводить нанівець перевагу дронів;– війна показує, що жоден окремий тип озброєнь не може бути «чарівною паличкою» – ставка тільки на БпЛА робить оборону вразливою, а традиційні системи озброєння «точно не стали анахронізмом».

Фактично ISW попереджає Захід: якщо Україна не отримає достатньо артилерії та боєприпасів, росіяни й надалі шукатимуть «погодні вікна» – дні, коли дрони менш ефективні, – і намагатимуться проривати оборону локальними механізованими штурмами, як це сталося під Новопавлівкою.

Російське командування посилює тиск на українську оборону в районі Покровська та Мирнограда, намагаючись до початку холодів не лише просунутися вперед, а й створити укріплені рубежі для подальших операцій. За оцінкою начальника штабу 4-го батальйону оперативного призначення «Сила свободи» бригади «Рубіж» молодшого лейтенанта Миколи Гриценка, який виступив в етері телеканалу «Київ24», російські підрозділи активно перекидають додаткові сили саме на цю ділянку фронту, прагнучи скористатися часовим проміжком до настання стійкої зимової погоди.

Він повідомив, що значна частина ворожих груп наразі базується в густих лісосмугах, які тягнуться вздовж лінії зіткнення. Така місцевість дає змогу противнику маскувати техніку, накопичувати особовий склад і готувати ударні підрозділи без ризику швидкого виявлення. Лісові укриття створюють для російської армії додаткову перевагу в обороні, адже в умовах обмеженої видимості та складного рельєфу українським підрозділам доводиться витрачати більше часу на розвідку та коригування вогню.

«Та кількість піхоти, яку вони направляють зараз, величезна. Її менше не стає», – підкреслив він.

Гриценко зазначив, що щодня на цьому напрямку знищуються сотні окупантів, але росіяни постійно підтягують нові сили. За його словами, йдеться, зокрема, про засуджених, яких масово вербують, а також про нові полки та підрозділи морської піхоти.

«Постійно приїжджають зеки різного роду, нові полки заходять. Морська піхота почала більше активничати саме на Покровському, Мирноградському, Добропільському виступі. Ми бачимо, як противник намагається залучити якомога більше ресурсів, щоб пройти якомога глибше, закріпитися до зими, дійти до населених пунктів», – наголосив офіцер.

За оцінкою Гриценка, мета російських військ – до початку зими максимально просунутися вперед, вийти безпосередньо до населених пунктів і закріпитися в урбанізованій зоні, де їх буде важче вибивати, ніж із промерзлого лісу чи відкритих позицій.

Водночас українські підрозділи, за його словами, продовжують завдавати ворогу значних втрат і готуються до зміни умов боїв із приходом зимової погоди.

Донецький обласний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки оприлюднив чергове нагадування щодо важливого законодавчого положення, яке визначає право військовослужбовців з інвалідністю на звільнення з військової служби у запас. Це право закріплене у статті 26 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу» № 2232-XII, де чітко передбачено можливість припинення служби для осіб, які мають встановлену інвалідність I, II або III групи.

У центрі підкреслили, що реалізація цього права не прив’язана до конкретного періоду чи обставин отримання інвалідності. Закон однаково захищає тих, хто набув інвалідність під час виконання службових обов’язків, і тих, хто мав відповідний статус ще до початку широкомасштабної агресії або запровадження воєнного стану. Важливо, що положення поширюється не лише на контрактників: звільнення також може бути застосоване до військовослужбовців, які проходять службу за мобілізацією, а також до інших категорій, передбачених чинним законодавством.

Водночас зазначається, що закон не зобов’язує таких військовослужбовців обов’язково звільнятися: за власним бажанням вони можуть продовжити проходження служби у лавах Збройних сил України.

Для звільнення за наявності інвалідності військовослужбовець має подати рапорт про звільнення з військової служби у зв’язку з інвалідністю, надати довідку до акта огляду медико-соціальної експертної комісії (МСЕК), а також посвідчення особи з інвалідністю (у тому числі особи з інвалідністю внаслідок війни) або пенсійне посвідчення з відміткою про встановлену інвалідність.

У відомстві наголосили, що дотримання цих процедур дає змогу військовослужбовцям із інвалідністю реалізувати своє право на звільнення зі служби та перехід у запас у законний спосіб.

Упродовж тривалого часу на Харківщині існує стійка система постачання пального для комунальних потреб, у центрі якої опинилися колишній заступник голови Харківської ОДА Олександр Скакун та його брат Юрій. Їхні імена нерідко згадуються у зв’язку з мережею фірм, через які, за даними поінформованих джерел, реалізуються паливні схеми, вибудувані так, щоб забезпечувати гарантований прибуток обмеженому колу учасників. Ключова роль у цій конструкції нібито належить ТОВ «Брент Ойл», що фігурує як стабільний постачальник пального для комунальних підприємств регіону – попри претензії до якості продукції та непрозорість контрактів.

За зовнішньою коректністю публічних закупівель приховано багаторічний механізм, який працює за відпрацьованим сценарієм. На тендери виходять компанії, пов’язані між собою через спільних засновників, менеджерів або посередників, створюючи ілюзію реальної конкуренції. Коли пропозиції подаються від структур, що насправді контролюються одним центром впливу, результат торгів стає передбачуваним. У підсумку перемагає саме та компанія, якій і відводиться вирішальна роль у загальному ланцюгу постачання.

Важливу роль у цій схемі відіграє ціла низка афілійованих структур, пов’язаних із групою «Брент Ойл». У різних тендерах з’являються то «Брент-Інвест», то «Гарантор», то «Брент Ойл-98», то «Нафтохімснаб» та інші юридичні особи. Вони постійно змінюються, перетікають одна в одну, але фактичні вигодонабувачі, за оцінками джерел, залишаються тими самими. Контроль над комунальними та дорожніми закупівлями забезпечує стабільний потік бюджетних грошей, а наявність політичного й силового впливу в регіоні створює для цієї мережі своєрідний «захисний купол».

Саме вплив Скакуна на силові структури Харківщини, про який говорять наші співрозмовники, часто називають ключовим поясненням відсутності реальних наслідків для організаторів схем. Податкові й правоохоронні органи роками отримують сигнали про можливі зловживання, однак далі формальних перевірок або «похованих» проваджень справа зазвичай не йде. У результаті, за неофіційними оцінками, через подібні конструкції щороку виводяться сотні мільйонів гривень.

Паралельно з історією «Брент Ойл» існує ще один гучний паливний кейс – діяльність Мереф’янського нафтопереробного заводу, який пов’язують із бізнесменом Костянтином Валеуліним. Завод, за інформацією джерел, спеціалізується на виробництві низькоякісного дизельного палива, яке поступово «відбілюється» через складні ланцюжки посередників. На папері воно перетворюється на цілком легальний продукт, але фактично залишається «бодяженим» пальним, що не відповідає задекларованим стандартам.

Супровід цієї діяльності забезпечують схеми з обналу та «скруток» ПДВ. Юридичні особи з ознаками фіктивності, серед яких фігурують «Бітоксід», «Свей», той же «Гарантор» та інші компанії, використовуються для оформлення удаваних поставок, створення штучного податкового кредиту й виведення коштів у готівку. За роки існування таких схем через Мереф’янський НПЗ, за оцінками ринку, пройшли десятки мільйонів гривень «чорної» готівки.

Обидві історії – і «Брент Ойл», і Мереф’янський НПЗ – мають одну й ту саму логіку: впливові групи отримують доступ до тендерів та бюджетних коштів, будують навколо себе мережу афілійованих фірм, переводять державні гроші в готівку, а податкові органи й силові структури або закривають очі, або демонструють лише імітацію боротьби. Медійні розслідування, скандали, публічні заяви час від часу виносять ці схеми на поверхню, але без політичної волі та скоординованих дій правоохоронної системи ризики для учасників таких оборудок залишаються мінімальними порівняно з отриманими прибутками.

На цьому тлі паливний ринок перетворюється на одну з найстійкіших тіньових «годівниць», де перетинаються інтереси місцевих еліт, бізнесових груп і окремих представників силових органів. Питання лише в тому, чи буде готова держава нарешті розірвати цей замкнений цикл, у якому будуть змінюватися назви фірм, але не механіка заробляння на неякісному паливі та бюджетних тендерах.