Переговори про мережу “Апартель”: журналісти зафіксували участь Василя Крулька у розмовах із підозрюваним у земельній корупції

Скандально відомий посадовець Державної прикордонної служби України, генерал, опинився в центрі нового суспільного резонансу. Його ім’я неодноразово з’являлося у матеріалах журналістських розслідувань, де йшлося про можливі зловживання службовим становищем, непрозорі фінансові операції та впливові зв’язки з представниками бізнесових кіл. Нині ситуація набула ще більшої гостроти — у ЗМІ та соціальних мережах активно обговорюють факти, що можуть свідчити про системні порушення у роботі відомства, яким він керував протягом кількох останніх років.

За словами експертів, проблема полягає не лише у конкретних діях одного чиновника, а й у загальній кризі довіри до інституцій, відповідальних за безпеку державних кордонів. Замість зміцнення обороноздатності, певні управлінські рішення нібито сприяли появі тіньових схем, через які державний бюджет втрачав мільйони гривень. Такі обставини викликають глибоке занепокоєння серед громадськості, адже саме прикордонна служба стоїть на передовій лінії національної безпеки.

Генерал Мул став відомим на всю країну у 2023 році після того, як у мережі з’явилося відео його конфлікту з патрульними поліцейськими. Інцидент стався восени 2022 року, коли правоохоронці зупинили автомобіль Мула під час комендантської години. Посадовець відмовився проходити перевірку на алкогольне сп’яніння, а на зауваження патрульного відповів фразою, що стала мемом: «Принциповий? Ризикуйте!».

Після публічного розголосу Мула звільнили з посади начальника Південного регіонального управління ДПСУ, але невдовзі перевели до Києва — на посаду заступника директора департаменту організації роботи, планування та контролю адміністрації ДПСУ.

Прізвище Мула фігурувало і в іншій історії 2023 року. Його підлегла, пресофіцерка управління, поїхала до Парижа святкувати Новий рік під час повномасштабного вторгнення. Подія викликала широкий суспільний резонанс, і згодом її звільнили.

Зникнення декларацій Сергія Мула з реєстру НАЗК викликало нову хвилю критики. Експерти з антикорупційного середовища зазначають, що такі дії знижують прозорість у системі державної служби й створюють ризики для довіри до посадовців у силових структурах.

Наразі невідомо, з яких причин документи були прибрані, однак факт їхнього зникнення підтверджено безпосередньо в базі НАЗК.

Колишній віцепрем’єр-міністр України Павло Розенко різко відреагував на заплановану участь низки українських артистів у концерті “Єдиний квартал”, організованому студією “Квартал 95”. Причиною критики став нещодавній корупційний скандал довкола співвласника студії Тимура Міндіча. Політик наголосив, що артисти, беручи участь у заході та отримуючи гонорари, фактично заробляють на “крові і сліз українців”. Він також охарактеризував студію як частину політичного проєкту, що впливає на громадську думку і має неоднозначний суспільний резонанс.

У соціальних мережах Розенко опублікував афішу концерту, де були анонсовані виступи таких відомих виконавців, як Надя Дорофєєва, Monatik, Drevo, Позитив, Ірина Білик, Kola, а також гурти Kazka, “Антитіла” та хор “Гомін”. Політик закликав колег по сцені усвідомити суспільну відповідальність і ретельно зважувати наслідки участі у заходах, що можуть мати політичне або етичне забарвлення.

“Ви реально будете брати участь у цьому дійстві? Після того як ми всі побачили, на які корупційні кошти існує ця компашка ім. Міндіча. Ви не “поза політикою”! Ви берете від них гонорари, які в крові і сльозах українців! Не ганьбіться!” – написав Розенко, закликаючи артистів переглянути свою участь у концерті.

Після хвилі обурення, яку викликала афіша, хор “Гомін” публічно заявив, що відмовляється від участі в концерті “Єдиний квартал”. Про це також повідомив Павло Розенко, наголосивши, що колектив не буде співпрацювати зі студією “Квартал 95” у межах цього проєкту.

На тлі критики студія “Квартал 95” опублікувала заяву, у якій дистанціювалася від політичних звинувачень і корупційних підозр щодо свого співвласника. У дописі наголошується, що “Квартал 95” існує понад 20 років, створює гумористичний контент і підтримує моральний дух країни, продовжуючи працювати навіть у найскладніші часи. Студія заявила, що не має стосунку до бізнесів своїх акціонерів та до політичних процесів, а спроби втягнути її в політичну боротьбу назвала маніпуляцією.

У “Кварталі 95” також повідомили, що не відмовляються від запланованих концертів 6–7 грудня і мають намір “говорити з публікою через творчість і гумор”. Авторам заяви йдеться про готовність “захищати себе” і продовжувати роботу, попри критику на адресу студії та її співвласника.

У відповідь на заяву Розенко опублікував новий коментар, у якому назвав дивними спроби студії позиціонувати себе як “поза політикою”. Він нагадав, що “Квартал 95” роками жорстко критикував попередню владу, а після 2019 року вихідці студії та пов’язані з нею люди опинилися на ключових державних посадах – від президента до керівництва парламенту та силових структур. На думку Розенка, той факт, що “Квартал 95” не реагував на корупційні скандали, зростання тарифів і бідність людей, але продовжував висміювати “неугодних”, демонструє політичну заангажованість проєкту.

Окремим тлом до конфлікту стала резонансна справа НАБУ і САП щодо корупції в енергетиці, де Тимур Міндіч фігурує як один із ключових підозрюваних. Детективи НАБУ провели обшуки у співвласника студії, а ЗМІ з посиланням на джерела повідомили, що він виїхав з України за кілька годин до слідчих дій, скориставшись сервісом преміум-перевезень. Антикорупційні органи заявили, що йдеться про “високорівневу злочинну організацію”, яка впливала на стратегічні підприємства, зокрема “Енергоатом”.

На цьому тлі участь відомих артистів у проєкті “Єдиний квартал” стала предметом публічної дискусії. Частина аудиторії вимагає від зірок чіткої позиції щодо співпраці зі студією, пов’язаною з фігурантом корупційної справи. Інші наголошують, що концерти “Кварталу 95” лишаються для багатьох формою емоційної підтримки під час війни, а самі артисти мають право на творчі колаборації.

Самі учасники афіші поки утримуються від гучних публічних коментарів щодо своєї участі в “Єдиному кварталі”. Водночас історія з відмовою хору “Гомін” і взаємними заявами Павла Розенка та “Кварталу 95” свідчить, що скандал навколо концерту може лише наростати, стаючи частиною ширшої дискусії про відповідальність бізнесу, шоу-бізнесу та медіа під час великої війни.

Історія з багатомільйонною позикою, яку дружина голови Національного банку України Андрія Пишного — Людмила Пишна — отримала ще у 2021 році, знову привернула увагу громадськості та медіа. Йдеться про суму в 15 млн гривень, яку надала ужгородська підприємиця Ларіна Котик. Попри значні задекларовані доходи Людмили Пишної, борг досі не було повернено, що викликало низку запитань про фінансову дисципліну та прозорість операцій родини, яка перебуває під пильним наглядом громадськості.

За офіційними деклараціями, у 2022–2023 роках доходи Людмили Пишної перевищили 19 млн гривень. Цей факт став приводом для суспільного обговорення: чому, маючи такі статки, позика залишилася непогашеною, та чи існують приховані домовленості між сторонами. Додатково увагу привертає той факт, що сама Пишна надала позику своєму чоловікові, керівнику НБУ, в розмірі 16,3 млн гривень. Ця обставина породила ще більше запитань щодо фінансових потоків у родині високопосадовця та можливого конфлікту інтересів.

Ларіна Котик, яка виступила кредиторкою Пишної, є власницею кількох компаній, заснованих у 2024 році:

АТ ЗНВКІФ «Неріо» зі статутним капіталом 82 млн грнТОВ «Еенерджі стор» (торгівля електроенергією)ТОВ «Павер стор» (торгівля електроенергією)

Обидві енергетичні компанії були зареєстровані в один день, і це привернуло увагу до стрімкого зростання бізнес-активності Котик.

Цікаво, що 2 травня 2023 року Котик взяла кредит в «Ощадбанку» під заставу рухомого майна — ймовірно автомобіля. Варто зазначити, що саме «Ощадбанк» протягом багатьох років очолював Андрій Пишний. Це створює додаткові запитання щодо можливого перетину інтересів та умов отримання кредиту.

Фінансові взаємини між родиною Пишних та бізнесвумен Котик, а також паралелі з діяльністю державного банку, викликають значний суспільний інтерес. У контексті нових скандалів навколо можновладців ця історія може стати приводом для подальших розслідувань та перевірок.

Козацьких гетьманів зазвичай уявляють як постатей із булавою, очільників переможних походів та творців державних традицій. Проте політична історія України XVII–XVIII століть значно складніша за романтизовані образи підручників і літературних переказів. Це була епоха, що більше нагадувала напружений політичний трилер, наповнений боротьбою за вплив, швидкими змінами союзів, втручанням великих держав і драматичними поворотами, які визначали долю козацької державності.

У цей період козацька старшина жила в умовах постійного протистояння між внутрішніми амбіціями та зовнішніми імперськими інтересами. Після визвольної війни Богдана Хмельницького на українські землі з різних боків впливали Річ Посполита, Московське царство, Османська імперія та Кримське ханство, кожне з яких прагнуло підкорити або принаймні контролювати територію Гетьманщини. Гетьмани, обираючи шлях між цими силами, мусили вести тонку дипломатичну гру, де кожне рішення могло зміцнити владу або ж завершитися поразкою, вигнанням чи навіть смертю.

палацових переворотів,

замовних убивств,

інформаційних кампаній,

змов старшини,

інтриг іноземних держав,

отруєнь та розстрілів,

шпигунства та таємних агентів сусідніх імперій.

Історик Кирило Галушко зазначає, що українська політична еліта того часу жила в умовах, коли “зрада була звичайною стратегією виживання”.

Одним із яскравих прикладів стала змова проти Івана Виговського після Гадяцької угоди 1658 року. Попри спроби Виговського вирвати Україну з-під московського контролю, старшина звинуватила його у “служінні полякам”. У 1664 році гетьмана заарештували та стратили пострілом за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, який пішов на васальні відносини з Москвою, загинув у 1668 році під час зустрічі з Петром Дорошенком. Замість переговорів відбулася кривава розправа, що, за однією з версій, була частиною московської політичної гри.

У 1687 році відбувся перший український “двірцевий переворот”: гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської підтримки на користь Івана Мазепи, звинувачуючи його у зраді та амбіціях, попри відсутність реальних доказів. Самойловича заслали до Сибіру.

XVIII століття стало часом отруєнь, таємних вбивств, московських спецоперацій та суперництва серед козацької старшини. Навіть Іван Мазепа став жертвою масштабної інформаційної кампанії Москви: фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини були спрямовані на дискредитацію гетьмана.

Уроки Гетьманщини важливі й сьогодні. Політична боротьба того часу демонструє, що інтриги, фейки, змови та агентурні ігри були невід’ємною частиною української політики, а зовнішній тиск і маніпуляції залишаються актуальними і для сучасної держави.

У Харківській області викрили масштабну корупційну схему, яка діяла понад рік під прикриттям стратегічних підприємств і гучних проєктів. За інформацією джерел, до афери були залучені кілька ключових державних структур: «Харківобленерго», «Дороги Харківщини», «Південна залізниця» та «Чугуївський авіаремонтний завод». Попри те, що держава намагається оптимально розподіляти кошти на відновлення інфраструктури після руйнувань, значна частина бюджетних грошей осідала в руках обмеженого кола осіб через формальні тендери.

Схема працювала за класичним принципом: оголошувалися тендери, однак умови підбиралися таким чином, щоб вигравали лише «свої» компанії. Контракти укладалися на значні суми, а послуги або роботи часто виконувалися частково, з помітними порушеннями, або взагалі не реалізовувалися. Джерела зазначають, що перевірки контролюючих органів формально проводилися, але на практиці жодних реальних наслідків для фігурантів не було.

Показовий кейс — договір «Енергобуду» на аварійно-відновлювальні роботи в Харкові. Сума — понад 17 мільйонів гривень. За документами — серйозний обсяг будівництва та ремонту. На практиці — місцеві мешканці не бачили ні техніки, ні бригад, ні реальних робіт.

Натомість акти виконаних робіт існують і виглядають бездоганно з точки зору паперів. Їх підписують особисто керівники державних підприємств, фактично легалізуючи роботи, яких не було.

Далі, за інформацією джерел, запускається класична “пральня”: гроші заходять на рахунки фірм-переможців, потім проходять через низку рахунків-одноденок, “обробляються” через фіктивний ПДВ, знімаються готівкою і розчиняються в “чорній касі”. Самі ж компанії, які формально виграють тендери, часто не мають ні власної техніки, ні штату працівників, ні навіть нормального офісу. Зате мають головне — зв’язки і покровителів у регіональній владі.

Найбільш показове у цій історії — реакція правоохоронців. За словами співрозмовників, слідчі структури про цю схему знають уже щонайменше півтора року. Однак за цей час не було жодних реальних процесуальних дій: ані гучних обшуків, ані підозр, ані кадрових рішень щодо керівників держпідприємств, які ставлять підписи під актами.

Усі фігуранти продовжують залишатися на своїх посадах і далі розпоряджатися бюджетними потоками. Тим часом через фінансові “віялові маршрути” й надалі можуть зникати десятки мільйонів гривень — тих самих, яких формально бракує на відбудову міст, доріг та енергетики.

На тлі постійних заяв про дефіцит бюджету, необхідність міжнародних кредитів і донатів від громадян, історія із харківськими тендерами виглядає особливо цинічно. Поки одні збирають гроші на генератори, будматеріали та відновлення домівок, інші перетворюють державні підряди на механізм збагачення обмеженого кола людей.

По колу ходять одні й ті самі компанії — «Енергобуди», «Регіон-Буди», «Голдени», — а кінцеві вигодонабувачі, за словами джерел, роками залишаються тими ж: впливові фігури, які контролюють ключові сфери в регіоні.

Тож коли наступного разу пролунає фраза, що держава “не має коштів на відновлення”, варто згадати про іншу сторону медалі: гроші є, але значна їх частина продовжує “освоюватися” через тендери “для своїх”. І якщо найближчим часом у кабінетах «Харківобленерго» та інших згаданих структур таки почнуться обшуки, цьому навряд чи хтось щиро здивується.

У 2021 році бізнесмен Ярослав Костенко став власником державного підприємства, оціночна вартість якого становила приблизно 35 мільйонів гривень. Швидкість укладання договору та фактична відсутність конкурентів на аукціоні одразу викликали сумніви щодо прозорості процедури. Журналістські розслідування припустили, що приватизація могла відбуватися під неформальним контролем харківського прокурора Олександра Фільчакова, що лише підсилило резонанс довкола цієї угоди.

Комплекс держпідприємства виявився значно більшим, ніж проста адміністративна структура. До нього входили масштабні виробничі та господарські потужності: будівлі та споруди різного призначення, земельна ділянка площею понад 9 тисяч квадратних метрів, парк автомобілів і значний обсяг обладнання. Ці активи у сукупності становили цінний ресурс для можливого інвестора, а тому відсутність реальної боротьби під час приватизації стала центральною темою для критики на адресу організаторів продажу.

Історія Олександра Фільчакова також сповнена суперечностей. Ще у 2011 році його звинувачували у системному збиранні хабарів, частину з яких начебто передавали до «прокурорського фонду». Відомий випадок із підприємцем Юрієм Скрипкою, який відмовився брати участь у схемах, однак справу тихо зам’яли, а сам Фільчаков пішов на підвищення.

Під час повномасштабного вторгнення прокурор також опинився у центрі критики: разом зі скандальним колегою Ігорем Чубом він виїхав із Харкова на Закарпаття, де переховувався два тижні, а після цього довго працював дистанційно з Дніпра. Для посадовця такого рівня ця поведінка викликала великий суспільний резонанс.

Важливою деталлю є і зв’язок Фільчакова з Вадимом Слюсарєвим — впливовим харківським екс-чиновником і контрабандистом, який періодично працював на проросійські сили. Саме завдяки цим контактам, за даними журналістів, Фільчаков міг отримувати підтримку на ключових етапах своєї кар’єри.

Попри скандали, він досі працює в органах прокуратури. Його родина володіє значною нерухомістю, автопарком і бізнесами, а сам Фільчаков користувався броньованим Toyota Land Cruiser 300, відсутнім у деклараціях. Після розголосу авто зникло.

Як зазначають джерела, приватизація державних активів за участю Костенка та мовчазного сприяння Фільчакова — лише частина більшої корупційної екосистеми. Вона поєднує місцевих чиновників, силові структури й бізнесменів, які роками розподіляли бюджетні потоки та майно в регіоні.

Ця історія демонструє, наскільки тісно пов’язані правоохоронці та бізнес у Харкові, і наскільки легко державні активи можуть переходити у приватні руки без конкуренції та контролю.

Скандал із придбанням держпідприємства — не поодинокий випадок, а ознака системної проблеми, яка потребує реальних реформ — від очищення прокуратури до прозорих правил управління державними активами.

Правоохоронні органи Одещини завершили масштабне розслідування діяльності 31-річного жителя Ізмаїла, якого слідство називає «злочинним наглядачем Бессарабії». За даними прокуратури, чоловіка підозрюють в умисному встановленні та поширенні злочинного впливу, а також у створенні та керівництві мережею незаконних азартних закладів на території регіону. Обвинувальний акт уже направлено до суду.

За інформацією Одеської обласної прокуратури, протиправну діяльність фігуранта викрили та зупинили у серпні цього року. У ході слідчих дій правоохоронці провели низку обшуків, під час яких було вилучено значні суми готівки у різних валютах, комп’ютерну техніку, носії інформації та детальні бухгалтерські записи, що підтверджують існування системної схеми отримання прибутків від нелегального грального бізнесу.

За версією слідства, після виїзду до Європи попереднього неформального лідера кримінального середовища Ізмаїлу у 2023 році підозрюваний взяв на себе його функції. До його обов’язків входило накопичення й розподіл «спільної каси», контроль за дотриманням неофіційних правил серед «своїх» і врегулювання внутрішніх конфліктів. Діяльність фігуранта, за даними прокуратури, поступово охопила Ізмаїл та Ізмаїльський і Болградський райони.

У вересні 2024 року підозрюваний, за даними слідства, спільно з ще кількома особами організував у Ізмаїлі закритий покерний зал, куди допускалися лише гравці «за рекомендацією від своїх». Для цього орендували й обладнали приміщення — встановили вентиляцію та електропостачання, придбали столи, карти й фішки. За оцінками слідчих, щоденний дохід грального закладу міг сягати 1,2 млн гривень; під час обшуків у приміщенні вилучили техніку, чорнові бухгалтерські записи, 22 тисячі доларів США, 60 тисяч гривень та 5,6 тисячі євро.

Крім основного фігуранта, до суду також направлено обвинувальні акти щодо ще чотирьох осіб, причетних до організації та проведення незаконних азартних ігор. Один із попередніх лідерів кримінального середовища Ізмаїлу нині оголошений у міжнародний розшук; йому інкримінують розповсюдження злочинного впливу.

Прокуратура додає, що підозрюваний діяв обережно: керував та організовував діяльність, але сам безпосередніх виконань тяжких злочинів, за словами слідчих, не здійснював. Водночас у матеріалах справи йдеться про те, що він уже раніше притягувався до кримінальної відповідальності — зокрема у провадженнях за хуліганство з застосуванням зброї, умисне тілесне ушкодження, грабежі з насильством та розбій.

Досудове розслідування завершено, обвинувачення відкрито за статтями, що передбачають відповідальність за організацію незаконного грального бізнесу та створення/поширення злочинного впливу; остаточне рішення у справі ухвалить суд.

Професійна спілка працівників освіти і науки України оприлюднила жорстку заяву щодо пропозицій, які Комітет Верховної Ради з питань освіти, науки та інновацій включив до свого висновку стосовно проєкту державного бюджету на 2026 рік. Освітянська спільнота застерігає, що впровадження таких ініціатив може спричинити різке погіршення умов праці вчителів, масові звільнення та суттєве обмеження трудових прав педагогів, які й без того перебувають під значним навантаженням.

Однією з ключових пропозицій комітету є збільшення норми педагогічного навантаження з 18 до 22 навчальних годин на тиждень. У профспілці з’ясували, що подібне «оптимізаційне» рішення фактично означатиме зменшення кількості ставок і, відповідно, скорочення педагогічних працівників. За підрахунками фахівців, у багатьох навчальних закладах це може призвести до звуження кадрового складу на десятки відсотків, адже підвищена норма годин фактично «вбирає» ті робочі місця, які забезпечували нинішню кількість учителів.

Крім збільшення навантаження, профспілку обурили й інші пропозиції народних депутатів. Зокрема, йдеться про зменшення надбавок за вислугу років і престижність праці, а також про скасування підвищення зарплат за педагогічні звання. Це, за словами освітян, вдарить насамперед по найдосвідченіших учителях і зробить професію ще менш привабливою для молоді.

Профспілка окремо підкреслює, що такі підходи суперечать Конституції. У заяві нагадується, що стаття 22 Конституції України та рішення Конституційного Суду прямо забороняють звужувати обсяг уже наданих прав і свобод через ухвалення нових законів, у тому числі бюджетних, а також скасовувати або обмежувати дію інших законів під виглядом “бюджетної доцільності”.

«Ми категорично протестуємо проти запропонованих змін і закликаємо народних депутатів, Голову Верховної Ради, членів комітетів із питань бюджету, фінансів, податкової та митної політики не допустити ухвалення цих протизаконних норм у другому читанні, які порушують трудові права педагогів», — заявили у профспілці.

Освітяни вимагають відкликати скандальні пропозиції з проєкту держбюджету-2026 та зберегти чинні гарантії оплати праці вчителів, наголошуючи, що будь-які реформи мають проводитися не за рахунок погіршення становища педагогів, а через системну зміну підходів до фінансування освіти.