Плани щодо мобілізаційних заходів та залучення поліцейських: ключові питання наради

У сучасному світі обізнаність — це не лише ознака інтелекту, але й важливий ресурс для досягнення успіху. Прогрес, технології, нові знання та інформаційні потоки постійно змінюють наше життя, і лише той, хто активно слідкує за цими змінами, може зберігати конкурентоспроможність і ефективно розв'язувати нові виклики. Це стосується як особистого розвитку, так і професійної діяльності, де здатність швидко орієнтуватися в нових умовах стає ключем до успіху.

Наша обізнаність дозволяє нам не тільки адаптуватися до змін, а й активно формувати наше майбутнє. Технологічні інновації, наукові відкриття та нові підходи до управління та комунікацій визначають, як ми працюємо, навчаємося, взаємодіємо з іншими людьми та навіть проводимо своє дозвілля. І якщо ми будемо ігнорувати ці зміни, ми ризикуємо відстати від основних тенденцій і не використати всі можливості, які вони дають.

Ключовий вузол цієї історії — фінансова компанія «Єдиний простір». Формально це звичайна небанківська фінансова установа з невеликими показниками та без публічної історії великого бізнесу. Проте саме через неї проходять платежі в застосунку «Дія», і саме вона бере комісію з кожної транзакції — у середньому від 1,5% до 2,2%, за даними журналістських розслідувань.

Власником «Єдиного простору» є Ігор Зотько. До війни ця компанія фактично не була помітною на ринку, але отримала монопольну роль у платіжній інфраструктурі державного застосунку. Сам Зотько паралельно зайшов у гральний бізнес і став співвласником структур онлайн-казино Pin-Up, а також операційним директором цього бренду.

І тут виникає ключове питання: державний застосунок, яким зобов’язані користуватися мільйони громадян, інтегрований із приватною платіжною компанією, пов’язаною з онлайн-гемблінгом. Саме Pin-Up, за твердженнями розслідувачів, має ланцюжки власності, де фігурують російські бенефіціари, які після 2022 року формально вийшли з українських юросіб, але зберегли вплив через офшори та підставних власників. Тобто гроші, які рухаються навколо державного сервісу, перетинаються з гральними потоками, що мають російський слід.

Ще один гравець — FavBet. Компанію неодноразово пов’язували з використанням альтернативних платіжних маршрутів, зокрема сервісів на кшталт «Даймонд Пей», через які кошти виводять за кордон, у тому числі через підставні юрособи і «благодійні» фонди. У схемі фігурують також українські банки, які проводять транзакції під виглядом звичайних легальних виплат. За логікою критиків Міністерства цифрової трансформації, це не просто «фінтех-екосистема», а відпрацьований механізм перекачування грошей за межі України. Ці ж потоки, за даними джерел, можуть заходити в режим податкових пільг як «інноваційні» або «цифрові послуги».

Окрема історія — Cosmolot / Cosmobet. Це одна з найпотужніших гральних імперій в Україні, яку пов’язують із громадянином РФ Сергієм Токарєвим. Саме структурам, пов’язаним із Cosmolot/Cosmobet, правоохоронці інкримінують ухилення від сплати податків на суму понад 1 млрд грн (оцінки коливаються в районі 1,15–1,2 млрд грн). Частину коштів компаній, пов’язаних із цим брендом, слідство вважало предметом арешту на сотні мільйонів гривень.

Сам Токарєв, за даними відкритих джерел, збудував свій легальний статус в Україні через структури у сфері IT та інвестицій. Він вийшов у режим «Дія.City» — це спеціальний правовий і податковий режим для IT-компаній, який курує саме Мінцифри. Паралельно він асоціюється з фондами та проєктами в українській технологічній екосистемі (зокрема з інвестфондом Roosh), що дають йому репутацію «ІТ-інвестора», а не власника онлайн-казино з російським бекграундом. Саме завдяки цьому, як стверджують критики, гральний капітал з російським корінням отримав доступ до податкових пільг у статусі «інноваційного бізнесу», замість того щоб сплачувати повні ставки та поповнювати бюджет. Оцінка втрат держави від таких схем — щонайменше 1,2 млрд грн.

Фактично ми бачимо таку конструкцію.Перше: «Дія» переходить від статусу суто держсервісу до статусу платформи з монетизацією, маркетплейсу, де приватні структури отримують доступ до мільйонної аудиторії та критичної інфраструктури платежів. Це прямо підтверджував сам Федоров, коли говорив, що «Дія» стає комерційним сервісом, який з часом можуть навіть вивести в окрему компанію, а далі — до IPO.

Друге: ключовими бенефіціарами на цьому стику «держава — платформа — платежі» опиняються компанії, пов’язані з гральним бізнесом, включно з Pin-Up та Cosmolot/Cosmobet. Частина цих структур має російське походження або менеджмент, який до 2022 року працював на ринок РФ, і далі залишається у схемах через офшори.

Третє: режим «Дія.City», створений і просунутий командою Федорова, на практиці стає не лише «податковим раєм для українського IT», а й легальним коридором для дуже великих грошей, які традиційно асоціюються не з державними сервісами, а з казино й азартними іграми. Саме тут з’являються питання — хто реально виграє від цифрової реформи: бюджет чи приватні групи з офшорними «дахами» і російськими слідами?

На цьому фоні особистий імідж Федорова — яскраві презентації, анонси «економії 184 мільярдів», а поруч публічна демонстрація розкішного стилю життя його дружини — виглядає не просто як приватна історія сім’ї високопосадовця.

Це виглядає як вітрина, за якою працює система доступу до грошей, що йдуть через «цифрову державу», але контролюються не державою.

Ключовий ризик цієї історії — не тільки моральний, а й безпековий.Якщо компанії, пов’язані з російським капіталом або людьми з російським бекграундом, заходять у критичну цифрову інфраструктуру та платіжні шлюзи державних сервісів, це означає не лише виведення грошей, а й доступ до масивів даних і транзакцій. Тобто в руках приватних посередників опиняється фінансова кровоносна система «держави у смартфоні».

Російська армія почала активно застосовувати оновлені керовані авіаційні бомби (КАБ) — так звані планерні боєприпаси, оснащені додатковими реактивними двигунами. Таке технічне вдосконалення суттєво збільшує дальність їхнього польоту та ускладнює роботу українських систем протиповітряної оборони, які й без того перебувають під постійним навантаженням через інтенсивні обстріли. Про використання цих модернізованих бомб повідомили Financial Times і низка українських медіа, посилаючись на дані розвідки.

За оцінками фахівців, оновлені радянські зразки КАБ, що раніше скидалися з літаків на відстань до 80 кілометрів, тепер отримують невеликі турбореактивні двигуни, які подовжують траєкторію польоту в кілька разів. Це дозволяє російським літакам здійснювати пуски поза зоною ураження більшості українських зенітних систем, залишаючись у відносній безпеці. Фактично, такі боєприпаси перетворюються на гібрид між крилатою ракетою та керованою авіабомбою.

Експерти називають такі рішення «дешевою заміною крилатих ракет»: вони дають змогу поцілити в енергетичну інфраструктуру й військові об’єкти, але з меншим вантажем бойової частини — близько 250 кг. Одночасно виробництво й застосування таких боєприпасів значно дешевше за стандартні крилаті ракети.

Додавання двигуна дозволяє запускати планерні бомби з безпечнішої відстані — літаки-носії можуть здійснювати пуски значно далі від лінії фронту і морських районів, що ускладнює їх ураження українською ППО. За словами представників ГУР, ворог досі тестує цю зброю в бойових умовах, але вже має перші влучання по Одесі, Миколаєву та Полтавській області.

Водночас у таких рішень є й обмеження: через масу двигуна і конструкційні обмеження корисне навантаження знижується — ефективні бойові частини обмежені приблизно 250 кг. Також частину польоту можна зробити реактивною лише на етапі розгону, далі боєприпас планує до цілі. Незважаючи на це, експерти вказують на ризик масштабного застосування у разі налагодження виробництва.

Українська система ППО вже бореться з багатьма одночасними загрозами — крилаті й балістичні ракети, масовані удари безпілотниками (зокрема іранського виробництва) та тепер — реактивні планери. Рівень перехоплення російських ракет, за аналізом, знизився в останні місяці, що посилює загрозу для цивільної інфраструктури. Одночасно вартість захисту зростає: західні зенітні ракети (наприклад Patriot) набагато дорожчі за одиницю від дешевих реактивних планерів, що створює економічну дисбалансну ситуацію.

Президент України та військове керівництво наголошують на необхідності багатокомпонентної ППО та постачань із-за кордону; тимчасом ворог працює над модернізацією й баллістичних засобів, що робить перехоплення ще складнішим.

— За словами заступника голови української розвідки Вадима Скібіцького, деякі планери вже оснащені реактивними двигунами, що значно збільшило їхню дальність.— Начальник управління комунікацій Повітряних сил Юрій Ігнат зазначав, що характеристики боєприпасів можна «приблизно порівняти» з крилатими ракетами, але поки що їх застосування обмежене — РФ тестує їх «в бойових умовах». Їх, за його словами, можна уражати РЕБ- та зенітними засобами.— Військові експерти застерігають: якщо Росія вийде на масове виробництво таких планерів, це створить тривалу і дешеву загрозу, яку буде важче відбивати економічно і технологічно.

Реактивні планери — це еволюція вже відпрацьованої практики: доопрацювання радянських боєприпасів крилами, наведенням і тепер — реактивними двигунами. Це тимчасово дає Росії можливість завдавати ударів глибоко в тил без значного ризику для своїх літаків. Якщо застосування стане масовим, це поставить нові вимоги до української оборони і західної допомоги.

Голова Вищої ради правосуддя (ВРП) Григорій Усик опинився у центрі резонансного скандалу, який обговорюють у юридичних колах та медіа. За даними Офісу очищення судової системи, посадовець нібито сприяє своєму сину Максиму Усику у спробі отримати суддівську посаду. Ця інформація викликала серйозне занепокоєння серед експертів з етики та антикорупційних організацій, оскільки конфлікт інтересів у такому випадку є очевидним.

Максим Усик, народжений 1986 року, розпочав професійну кар’єру у прокуратурі Дарницького району Києва. Там він три роки працював помічником прокурора, після чого протягом короткого періоду обіймав посаду прокурора. Згодом він перейшов у приватний сектор, де працював у кількох адвокатських об’єднаннях, серед яких “Александров і партнери”, “МГМ Лоу Груп” та “Дерев’янчук, Макаренко та партнери”. У цих компаніях він здобував досвід у представництві клієнтів, консультуванні та веденні юридичних справ, що, на думку деяких спостерігачів, могло б підготувати його до суддівської діяльності.

З початком мобілізації Усик-молодший влаштувався юрисконсультом до військової частини 3078 Національної гвардії України. Його посадовий оклад становить близько 20 тисяч гривень. Саме це рішення викликало підозри у громадськості: родину з двома дітьми на таку суму утримати складно, тож працевлаштування могло бути лише прикриттям для уникнення мобілізації.

За інформацією з неофіційних джерел, саме Григорій Усик міг посприяти тому, щоб його син отримав посаду у Нацгвардії, не потрапивши на передову. Таким чином, молодий юрист нібито отримав статус військовослужбовця без ризику опинитися на фронті.

Військова частина 3078, де працює Максим Усик, займається переважно господарською діяльністю — закупівлею консервів, овочів та інших продуктів для підрозділів Нацгвардії. Усик-молодший, за наявними даними, виконує юридичну роботу, готуючи претензії та позови про стягнення неустойок із постачальників.

Попри скромну офіційну зарплату, кар’єрні амбіції сина голови ВРП не обмежуються Нацгвардією. За інформацією антикорупційних активістів, він активно готується подати документи на конкурс до суддівського корпусу, користуючись підтримкою батька, який має ключовий вплив у системі правосуддя.

Якщо ці підозри підтвердяться, історія з “ухилянням” може перетворитися на ще один тест для прозорості судової реформи та незалежності Вищої ради правосуддя.

Олексій Потапенко, відомий український артист та продюсер, нарешті поділився з шанувальниками новими, особистими фото з сином Андрієм. Ці знімки стали важливим і емоційним моментом для багатьох фанатів музиканта, адже він рідко публікує сімейні кадри. Нещодавно на своїй Instagram-сторінці Потап опублікував серію світлин, на яких він разом із 17-річним Андрієм позує на подвір'ї, вражаючи схожістю та гармонією у взаєминах.

На фото батько та син виглядають не тільки схожими зовнішньо, але й стилістично: обидва одягнені у комфортні вільні джинси, футболки та сорочки, що додають знімкам невимушеного, легкого вигляду. Схоже, що це не просто сімейні фото, а й прояв єдності та особливого зв'язку між ними. Музикант не приховує гордості за сина, який вже досяг певних успіхів у житті та демонструє неабияку зрілість для свого віку.

Артист зазначив, що дуже пишається сином і вважає його своєю головною гордістю. Потап розповів, що Андрій дорослішає, стає самостійним і впевненим у собі. Попри те, що вони зараз перебувають у різних країнах — сам виконавець летить до Маямі, а його син до Лондона — між ними зберігається міцний зв’язок.

«Я бачу в ньому себе. Він бачить себе в мені. І хоча ми летимо в різних напрямках — наш зв’язок назавжди. Він — єдина людина, якій я бажаю більше успіху, ніж собі. Життя — цікава штука. Удачі тобі, синку», — написав Потап.

Ірина Горова, колишня дружина артиста, нещодавно також поділилась фото з Андрієм і розповіла, як проводить із ним час. Подружжя розлучилось у 2014 році, але підтримує дружні стосунки заради спільного сина.

Народний депутат, який представляє заборонену партію “Опозиційна платформа – За життя”, Суто Мамоян знову опинився в епіцентрі скандалу, цього разу через родича, Артура Сутка, який подав декларацію кандидата на посаду оперуповноваженого поліції Києва. Виявилось, що в документах, поданих Сутком, немає жодних відомостей про його майно, доходи чи заощадження. У декларації зазначено лише одну фразу: "У суб'єкта декларування чи членів його сім'ї немає майна, доходів чи заощаджень". Ця незвична ситуація викликала запитання серед громадськості та експертів, оскільки в документах не вказані навіть основні відомості про членів сім'ї кандидата, таких як його мати Гаяне Гасоян і брат Тимур Сутко, хоча вони були згадані як родичі.

Антишахрайський проєкт “190”, який першим звернув увагу на цей випадок, намагається привернути увагу до потенційних маніпуляцій та шахрайських схем, пов'язаних із подібними деклараціями. За словами експертів, відсутність відомостей про доходи та майно може свідчити про спробу приховати будь-які фінансові зловживання чи зв'язки з сумнівними джерелами.

Попри це, за даними журналістів, Артур Сутко є родичем впливового нардепа Суто Мамояна. Саме клан Мамоянів-Сутко вже не вперше фігурує у спробах влаштувати близьких людей на ключові посади у столичних правоохоронних структурах.

Як з’ясували журналісти, батько Артура Сутка – Азіз Синотович Мамоян, який був присутній на сумнозвісній “сходці” у ресторані “Ішак” у грудні 2022 року. Тоді журналісти зафіксували зустріч нардепа Суто Мамояна, його братів Сергія та Рустама, їхнього батька Чоло Мамояна, а також згаданого Азіза Мамояна. Компанію їм складали Давид Арахамія, представники ОПЗЖ, “азовець” Сергій “Боцман” Коротких і колишній чиновник часів Януковича Андрій Кравець.

Азіз Мамоян у минулому був підприємцем, торгував овочами та фруктами. Нині бізнесу не має, але на скандальну зустріч прибув на дорогому авто з охороною, що викликало запитання щодо джерел його доходів.

За інформацією “190”, це не перший випадок, коли люди з оточення Мамояна потрапляють до столичної поліції. Раніше депутат, який входить до парламентського Комітету з питань правоохоронної діяльності, вже влаштовував своїх родичів у структури МВС.

Аналітики вбачають у цих призначеннях спробу родини посилити контроль над правоохоронною системою Києва. Крім того, клан Сутко-Мамоянів може бути пов’язаний із “кришуванням” шахрайських кол-центрів і міських ярмарків. Одним із ключових фігурантів цього тіньового бізнесу називають начальника Голосіївського управління поліції Араіка Кочкадамяна, який, за інформацією журналістів, має підтримку Мамоянів.

Працевлаштування Артура Сутка у поліцію може стати черговим кроком у зміцненні позицій родини Мамояна в силових структурах. З огляду на попередні скандали, експерти вважають, що це не випадковість, а частина системної стратегії клану, спрямованої на розширення контролю над тіньовими потоками в столиці.

Укрзалізниця опинилася в епіцентрі подвійного тиску — фінансового та політичного. Популістичні ініціативи на кшталт «3000 кілометрів безкоштовних подорожей» для громадян створюють привабливу картинку для політичних рейтингів, однак у реальності вони поглиблюють фінансову прірву. За підсумками 2024 року пасажирські перевезення принесли компанії близько 18 мільярдів гривень збитків, а у 2025 році цей показник може перевищити вже 22 мільярди.

Традиційно ці втрати компенсувалися прибутками від вантажних перевезень, проте й цей сегмент демонструє спад. Експортні потоки скорочуються, логістичні ланцюги ускладнені, а внутрішній ринок не може забезпечити потрібних обсягів. Таким чином, головне джерело фінансової стабільності поступово виснажується.

Додатковий пресинг — відновлення інфраструктури після ударів РФ і валютні борги з часів Євро-2012. Уже у 2026 році залізниця має сплатити близько 34 млрд грн за зовнішніми зобов’язаннями. Без цільової підтримки держави, модернізації управління та системної антикорупційної роботи компанія ризикує не витримати нинішнього навантаження.

На цьому фоні дискусії викликає липневий контракт УЗ із ПАТ «Крюківський вагонобудівний завод» на 398 млн грн: ціна одного вагона — до 98 млн грн, що вдвічі дорожче за попередні закупівлі. При цьому компанія виплатила 58% авансу (понад 277 млн грн), тоді як виготовлення вагонів заплановано на 2026 рік. В умовах дефіциту ліквідності та зростання боргового навантаження така структура контракту виглядає щонайменше ризикованою.

Ключова дилема для УЗ — баланс між соціальною функцією й фінансовою стійкістю. Без перегляду тарифної політики, адресних дотацій на «соціальні кілометри» та прозорішого підходу до капітальних закупівель залізниця й надалі дотуватиме пасажирів коштом падаючого вантажного бізнесу — із усіма наслідками для стабільності перевізника.

6 листопада має особливе значення для українців, адже поєднує у собі глибоку історичну пам'ять, духовні традиції та глобальну відповідальність перед майбутнім. У цей день країна вшановує героїв, які віддали життя за визволення Києва від нацистських окупантів, згадує святого Павла Сповідника — приклад непохитної віри й мужності, а також долучається до міжнародних ініціатив, спрямованих на захист довкілля та утвердження миру.

Саме 6 листопада 1943 року Київ було визволено від нацистських загарбників у результаті Київської стратегічної наступальної операції, що тривала з 3 по 13 листопада. Цей день став символом стійкості українського народу, його незламної волі до свободи й прагнення відстояти рідну землю. Сучасна Україна продовжує цю традицію, вшановуючи пам’ять полеглих воїнів, віддаючи шану ветеранам і підтримуючи тих, хто сьогодні боронить незалежність держави.

Окупація тривала понад два роки і супроводжувалася масовими репресіями, розстрілами, спаленням культурних пам’яток та депортаціями. Тому день визволення Києва — це символ відновлення життя, боротьби й незламності українського духу.

За новим календарем, 6 листопада віряни вшановують пам’ять святого Павла, архієпископа Царгородського, який був ревним захисником православної віри. Він сміливо виступив проти аріанської єресі, за що зазнав численних вигнань і переслідувань.

Святитель Павло помер мученицькою смертю у вигнанні у Вірменії, ставши прикладом стійкості та вірності духовним переконанням. У народі цей день називали Павлів день і вірили, що саме зараз приходять перші справжні морози.

У народі казали: “На Павла землю прихоплює перша справжня стужа”. Якщо день теплий — зима буде м’якою, якщо падає дощ — чекають на відлигу, а якщо вже випав перший сніг — зима буде ранньою та холодною.

6 листопада — Міжнародний день запобігання експлуатації навколишнього середовища під час війни та збройних конфліктів. Його мета — нагадати, що війни знищують не лише життя людей, а й природу. Екосистеми руйнуються, водойми забруднюються, а відновлення довкілля після воєнних дій може тривати десятиліттями.

Також цього дня відзначають Міжнародний день проєктного менеджера — професійне свято фахівців, які відповідають за успішне планування та реалізацію проєктів у різних сферах.

Ще одна важлива дата — Міжнародний день боротьби з насильством і булінгом у закладах освіти. Його мета — створення безпечного освітнього середовища, де діти не зазнають приниження, агресії чи психологічного тиску.

6 листопада — день, що нагадує про мужність, духовність і відповідальність людини перед історією, природою та суспільством.

У Харкові викрито складну корупційну схему, у яку були залучені колишній керівник обласної прокуратури та нинішній прокурор Олександр Фільчаков. За інформацією міжнародного детективного бюро Absolution, посадовець сприяв бізнесмену Ярославу Костенку, відомому своїми зв’язками у правоохоронних структурах, у придбанні державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації».

Підприємство розташоване за адресою провулок Кузнечний, 2, 4/6, і має у своєму користуванні земельну ділянку площею 9062 квадратних метри. Щорічна сума земельного податку на цю ділянку складає приблизно 1,77 мільйона гривень. До складу єдиного майнового комплексу підприємства входять виробничі та адміністративні приміщення, а також сучасні лабораторії, що дозволяють здійснювати комплексні науково-дослідні роботи в сфері автоматизації.

За даними розслідування, Костенко звернувся до Фільчакова з проханням допомогти у викупі інституту через Регіональне відділення Фонду держмайна України в Харківській області, яким керував Дмитро Безпалов. Саме він, за словами свідків, отримував дзвінки від Фільчакова з наполегливими проханнями “підтримати” потрібне рішення.

Після кількох контактів і погоджень підприємство було продане ТОВ «Девелоп груп», власником якого є Костенко. Вартість викупу становила 34,82 мільйона гривень — лише на 400 тисяч більше стартової ціни. Участь у конкурсі взяла лише одна компанія, що може свідчити про попередньо узгоджену угоду.

Фактично, за незначну доплату бізнесмен отримав контроль над держпідприємством із цінною землею та майном у самому центрі Харкова. Розслідувачі вказують на можливі ознаки зловживання владою, конфлікт інтересів та потенційну корупційну складову у діях посадовців прокуратури й Фонду держмайна.

Наразі деталі угоди перевіряються, а журналісти Absolution передали матеріали до антикорупційних органів.