Прем’єр Британії наполягає на гарантіях для України

Дружина відомого телеведучого Тімура Мірошниченка, адвокатка Інна Мірошниченко, поділилася зворушливою історією про перший заробіток своїх дітей, що вразила її шанувальників. Діти Інни і Тімура — 7-річна донька Мія та 5-річний син Марко — вперше стали учасниками рекламних зйомок і отримали свої перші гонорари. Для батьків це був особливий момент, адже діти продемонстрували неабияку самостійність і відповідальність під час роботи, залишаючи своїх батьків лише на ролі супроводжуючих.

Інна розповіла, що все відбулося без її безпосередньої участі в процесі зйомок. Вона лише супроводжувала малечу на майданчик і спостерігала за їхньою працею. "Вони так чекали цієї можливості зніматися, і коли ми отримали гонорар за їхню роботу, це було справжнє свято для нас усіх. Вони не могли повірити, що за свою роботу отримали гроші, і після зйомок ми поїхали разом витрачати зароблене. Вони ніколи не були такими щасливими", — поділилася емоціями Інна.

Після зйомок сім’я вирушила до магазину іграшок, де діти вперше самостійно вирішували, як витратити свої гроші. За словами Інни, спостерігати за цим процесом було дуже цікаво: “Вони рахували, розпоряджалися, зважували, що купити — одне велике чи кілька маленьких. І навіть заклали в бюджет подарунки для брата Марселя та сестри Ангеліни”.

Інна також згадала, що свій перший заробіток отримала у 16 років, тому особливо радіє, що її діти вчаться цінувати гроші змалку.

Нагадаємо, що Тімур та Інна Мірошниченки виховують чотирьох дітей, двоє з яких — прийомні.

Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування щодо колишнього співробітника поліції з Сокирянського району Чернівецької області. Він став підозрюваним у виготовленні та збуті підроблених водійських посвідчень. За даними слідства, незаконний бізнес діяв щонайменше з початку 2025 року. Колишній правоохоронець, який мав доступ до різних джерел інформації та зв'язків, шукав клієнтів через інтернет і пропонував їм фальшиві документи на різні категорії транспортних засобів.

Цей «бізнес» виявився досить прибутковим для фігуранта. За весь набір водійських прав на категорії A1, A, B, C1, C, BE, C1E, CE він вимагав приблизно 500 євро. Процес виготовлення підроблених посвідчень проходив через його цивільного знайомого, який займався безпосередньо виготовленням фальшивих документів. За словами слідчих, для підготовки одного комплекту прав потребувалося близько 3–4 тижнів. Усі ці документи, незважаючи на їх «зовнішню достовірність», не мали жодної юридичної сили і могли стати підставою для серйозних правових наслідків для людей, які ними користувалися.

Схему оперативно викрили. 1 травня 2025 року експоліцейському повідомили про підозру, після чого його звільнили зі служби. За версією слідства, він діяв у змові з іншою особою. Дії підозрюваного кваліфіковано за ч. 2 ст. 199 КК України (збут незаконно одержаних голографічних елементів) та ч. 3 ст. 358 КК України (підроблення документів за попередньою змовою).

Санкції інкримінованих статей передбачають покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 10 років із конфіскацією майна. Матеріали щодо ймовірного співучасника виділено в окреме провадження — досудове розслідування триває. Процесуальне керівництво здійснює Чернівецька обласна прокуратура.

Під час війни, коли тисячі маріупольців залишалися без житла та засобів для виживання, окремі посадовці змогли використати ситуацію на власну користь. Мер Маріуполя Вадим Бойченко став центральною фігурою в журналістському розслідуванні, яке виявило масштабні схеми привласнення коштів, виділених для переселенців. За даними розслідувачів, мільйони гривень державної та міжнародної допомоги не доходили до людей, які втратили житло, а замість цього опинялися у приватних руках.

Після початку повномасштабного вторгнення росії Бойченко залишив місто, залишивши мешканців під постійними обстрілами. Уже на третій день війни він перебував у безпечному місці, тоді як тисячі маріупольців опинилися в зоні активних бойових дій. Його родина тим часом оселилася у Києві, де почала скуповувати елітну нерухомість, що викликало додаткові запитання щодо джерел фінансування.

Кар’єра Бойченка тісно пов’язана з бізнес-імперією Ріната Ахметова. Саме на підприємствах “Метінвесту” він розпочав свій шлях, а після обрання мером дружина отримала посаду в компанії Ахметова із річним доходом понад 12 мільйонів гривень. Для експертів це виглядає як “винагорода” за лояльність і контроль над стратегічно важливим містом.

Після окупації Маріуполя виконком продовжив діяти у Запоріжжі, розпоряджаючись бюджетом, який майже повністю фінансується з державних дотацій. У 2024 році це близько 3 мільярдів гривень — коштів українських платників податків. Частину з них спрямували на підтримку переселенців через програму “ЯМаріуполь”, однак результати виявилися шокуюче мізерними.

Із понад 450 мільйонів гривень, витрачених на проект “ЯМаріуполь.Житло”, заселили лише 284 кімнати — менше 1% переселенців. Вартість однієї кімнати сягнула 1,6 мільйона гривень, тоді як ціна квартири в регіоні вдвічі менша. Аудит зафіксував порушення у тендерах, завищення цін і фіктивні закупівлі “під своїх”.

Паралельно виконком витрачав десятки мільйонів на іміджеві та фіктивні проекти: концерти, ремонти “доріг” у місті, яке фактично зруйноване, і навіть закупівлю дорогих автомобілів. Toyota Land Cruiser із бюджету опинилися у користуванні самого Бойченка та його сина.

Не менш сумнівним є благодійний фонд “Я — Маріуполь”, який отримує сотні мільйонів гривень бюджетних та міжнародних грошей, але не надає прозорої звітності. Переселенці скаржаться на бюрократію, низьку якість допомоги й відсутність реальної підтримки.

Тим часом родина мера продовжує купувати елітне житло на суму понад 900 тисяч доларів, а сам Бойченко регулярно з’являється на закордонних форумах, представляючи себе “символом незламного Маріуполя”.

Коли кошти, призначені для жертв війни, стають джерелом особистого прибутку, це — не лише корупція. Це зрада суспільної довіри. Подібні “мери-гуманітарії” створюють небезпечну модель, де благодійність перетворюється на бізнес, а трагедія міста — на прибутковий актив.

2 листопада в православній та греко-католицькій традиціях вшановують пам’ять п’яти святих мучеників, які стали символами непохитної віри та відданості Христу. Мова йде про Ахиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора та Анемподиста — християн, що постраждали за свою віру в часи переслідувань, організованих перським царем Сапором. Їхній подвиг залишив глибокий слід у історії Церкви, адже вони не відмовилися від своїх переконань, навіть під час найжорстокіших катувань та загроз.

Ці святі мученики жили в період, коли християн переслідували за віру, і не лише фізична, а й моральна стійкість стала необхідною умовою для збереження душевної цілісності. Ахиндин, Пигасій та Афтоній відкрито визнавали свою віру, навіть коли це могло призвести до їхньої загибелі. Історії їхніх страждань розповідають, як, незважаючи на страшні тортури, святих не зламала ані відкрита агресія ворогів, ані фізичний біль. Легенди про цих мучеників описують, як їх кидали у вогонь і воду, однак Господь завжди зберігав їх, і вони залишалися неушкодженими.

Сановник Єлпидифор, який був свідком цих чудес, повірив у Христа і приєднався до мучеників. Згодом до них долучився й молодий Анемподист, який також прийняв смерть за віру. Цар намагався зламати їхні переконання найжорстокішими способами — обпіканням, підвішуванням на гаках, палінням смолою, але ніхто з них не відрікся від Христа.

Їхня стійкість надихнула багатьох язичників прийняти християнство. Після страти мученики були вшановані як святі, а їхній подвиг став символом незламної віри та мужності.

Традиційно 2 листопада українці дотримуються кількох заборон: цього дня не можна сваритися, лихословити, прати речі у холодній воді чи ходити далеко в ліс або поле — щоб не накликати нещастя.

Народні прикмети, пов’язані з днем Ахиндина, допомагають передбачити зиму:

безвітряний день — до м’якої зими;

зоряне небо — до морозної та сухої;

ранковий приморозок — на сніг до 8 листопада;

хмарне небо — до сніжної зими.

Пам’ять про святих Ахиндина, Пигасія, Афтонія, Єлпидифора та Анемподиста нагадує про силу віри, яка здатна перемогти будь-яке зло.

У сучасному цифровому світі питання приватності стає все більш нагальним. Користувачі прагнуть убезпечити себе від можливого стеження в інтернеті, адже кожен клік, кожне підключення може залишати слід. Найпоширеніший спосіб — заклеїти вебкамеру ноутбука. Це дозволяє відчути контроль над власним простором та зменшує ризик випадкового або цілеспрямованого проникнення. Відомі випадки, коли зловмисники отримували доступ до камер через шкідливе програмне забезпечення, фішингові атаки чи уразливості операційних систем, і робили це без відома користувача.

Проте багато хто водночас не звертає уваги на смартфони, які постійно мають відкритий об’єктив. Мобільні пристрої зберігають величезну кількість персональної інформації: місцезнаходження, контакти, фото та повідомлення. Хоча заклеювання камери на смартфоні менш популярне, саме такі гаджети часто стають джерелом витоку даних, адже вони завжди підключені до інтернету та можуть автоматично синхронізувати інформацію з хмарними сервісами.

Фахівці з кібербезпеки пояснюють, що ноутбук часто розташований у спальнях чи вітальнях — у місцях приватного життя, тому є привабливою ціллю для зловмисників. Камера дивиться в один напрямок, що дозволяє вести спостереження навіть без руху пристрою.

Саме тому навіть керівники ІТ-компаній, зокрема Марк Цукерберг, не нехтують цим простим захистом — заклеюють камери та мікрофони на своїх ноутбуках.

На відміну від ноутбука, смартфон не стоїть постійно у фіксованому положенні — він у кишені, сумці чи просто лежить екраном донизу. Це зменшує ризик постійного спостереження.

До того ж, сучасні операційні системи Android та iOS мають розгалужену систему дозволів: програми не можуть користуватися камерою без вашої згоди. Хоча експерти попереджають — повної гарантії це не дає.

«Ризик зламу смартфонної камери нижчий, але можливий. У разі зараження шпигунським ПЗ можна помітити підвищене споживання батареї чи мобільних даних», — пояснює аналітик ESET Україна Дмитро Горобець.

Фізично заклеїти мікрофон марно: навіть через шар клейкої стрічки він частково передає звук. А у смартфоні це взагалі неможливо — блокування мікрофона позбавить пристрій основної функції зв’язку.

За даними Кіберполіції України, понад 60% українців вважають, що їхня приватність під загрозою, але лише 10% реально використовують фізичні способи захисту. Після пандемії та масових випадків витоку відео з вебкамер, інтерес до цифрової безпеки зріс.

Українські компанії радять користувачам перевіряти дозволи застосунків, не залишати ноутбук з увімкненою камерою без нагляду і встановлювати шторки, які нині пропонують багато виробників ноутбуків.

Закривайте камеру, якщо не користуєтесь нею постійно.

Перевіряйте дозволи додатків на смартфоні.

Не завантажуйте підозрілі програми.

Використовуйте антивірус і двофакторну автентифікацію.

Якщо камера чи мікрофон активуються самостійно — це сигнал небезпеки.

Заклеїти камеру — не прояв параної, а розумна звичка у добу цифрової прозорості. Смартфони мають кращий захист, але ризик зламу ніколи не дорівнює нулю. Тож фізичне закриття камери — це простий, але ефективний крок до власної кібербезпеки.

Федеральне бюро розслідувань США розглядає можливість відкриття справи, у центрі якої може опинитися один із найближчих соратників президента України Володимира Зеленського — бізнесмен і співвласник студії «Квартал 95» Тимур Міндіч. Як повідомляє видання «Українська правда» з посиланням на власні джерела, розслідування може бути пов’язане з підозрами у корупційних оборудках, що стосуються діяльності Одеського припортового заводу (ОПЗ).

За інформацією журналістів, ще до початку повномасштабного вторгнення Росії неформальний контроль над стратегічним підприємством, яке є одним із найбільших виробників аміаку та карбаміду в Україні, нібито перейшов від іншого співвласника «Кварталу 95» Сергія Шефіра до Міндіча. Саме цей факт, за попередніми даними, міг привернути увагу американських слідчих органів, які перевіряють можливу участь українських бізнесменів у фінансових махінаціях, що мають міжнародний вимір.

У квітні 2023 року НАБУ оголосило в розшук підозрюваних у розкраданні коштів на ОПЗ. Серед них — Олександр Горбуненко, який за кілька днів до початку вторгнення РФ утік до США та отримав там тимчасовий статус біженця.

Після звернення НАБУ до американської сторони у квітні 2025 року проти Горбуненка відкрили кримінальне провадження. Його затримали під час спроби вилетіти до Дубая. Українські антикорупційні органи намагалися встановити контакт із підозрюваним, щоб провести допит.

Під час спілкування Горбуненка з представниками американських правоохоронних органів пролунали питання про Тимура Міндіча. Після цього, за інформацією джерел, ФБР несподівано взяло Горбуненка під свій захист, звільнивши його від покарання. Це може свідчити про його співпрацю з американським слідством.

«Горбуненко міг бути залучений до відмивання грошей, як і інші учасники схеми ОПЗ. Тому він може бути цікавий федеральним агентам не лише у контексті Міндіча, але й інших впливових фігурантів фінансових схем», — зазначив один із представників українських правоохоронних органів.

Якщо інформація підтвердиться, Міндіч може стати ключовою ланкою у міжнародному розслідуванні щодо відмивання коштів через державні активи України.

У місті Еспоо, що у Фінляндії, стався випадок, який викликав обурення серед української громади та привернув увагу ЗМІ. На уроці музики 11-річну ученицю українського походження змусили виконувати російську пісню «Калінка», відому своєю асоціацією з хором Червоної армії та символікою російської військової історії. Про інцидент повідомила національна телерадіокомпанія Yle.

Мати дівчинки, Ірина Горкун-Сілен, розповіла, що інцидент стався у школі Storängen. За її словами, того дня у рамках уроку музики діти знайомилися з елементами російської культури, і вчителька запропонувала всім учням заспівати «Калінку». Для української дитини така вимога виявилася емоційно важкою та неприємною, враховуючи сучасний контекст війни в Україні та її особисте ставлення до символіки, пов’язаної з агресором.

Ніколь відмовилася, пояснивши, що вона українка і не хоче співати російською. У відповідь педагог сказала, що «у школі про війну не говорять». За словами матері, дівчинка зрозуміла, що отримає погану оцінку, якщо відмовиться, тому була змушена співати, хоча це її глибоко образило.

Директорка школи Елінор Гелльман заявила, що навчальний заклад «вітає всіх дітей незалежно від походження» і дотримується державної навчальної програми. Вона наголосила, що на уроках мистецтва діти знайомляться з різними культурами, а завдання обираються педагогічно обґрунтовано.

Однак у Національному управлінні освіти Фінляндії визнали, що в умовах війни певний навчальний контент може викликати сильні емоції. Юристка управління Хейді Руонала наголосила, що вчитель у таких випадках повинен проявити гнучкість і надати дитині альтернативне завдання.

Голова Товариства українців у Фінляндії Василь Гуцул заявив, що цей випадок порушує важливе питання: чи доречно нині популяризувати російську культуру в школах. Він додав, що проблема значно глибша — адже багато державних послуг для українських біженців у Фінляндії досі надаються російською мовою.

Міністерство освіти Фінляндії поки не прокоментувало інцидент, але українська громада закликає переглянути навчальні підходи, щоб уникати ситуацій, які можуть травмувати дітей, що втекли від війни.