Реакція на скорочення західної допомоги: що чекає українських громадян у новому податковому пакеті?

26 листопада Вищий антикорупційний суд ухвалив резонансне рішення щодо стягнення у власність держави майна, яким користувався голова Млинівської селищної ради Рівненської області Дмитро Левицький. За даними ухвали, загальна вартість конфіскованих активів оцінюється приблизно у 5,8 млн грн, що робить цю справу однією з найпомітніших у регіоні за останній рік.

Спеціалізована антикорупційна прокуратура повідомила, що підставою для відкриття провадження стали матеріали, отримані від Національної поліції Рівненщини та результати перевірки, проведеної Національним агентством із запобігання корупції. Хоча САП офіційно не уточнила прізвище посадовця, джерела видання «Українська правда» підтвердили, що мова йде саме про Дмитра Левицького, який очолює Млинівську селищну раду.

Суд визнав необґрунтованим походження низки активів, оформлених на членів сім’ї чиновника:

• житлового будинку площею 230 кв. м і земельної ділянки майже 9 соток у центральній частині Рівного, які вартують близько 4,2 млн грн та були придбані тещою Левицького наприкінці 2019 року; • катера ціною майже 1 млн грн; • земельної ділянки площею 0,25 га; • спеціального вантажного автомобіля — усе це сім’я набула у 2023 році.

На думку суду, посадовець не зміг довести легальність походження коштів, необхідних для придбання майна, тому активи визнали необґрунтованими й вирішили конфіскувати.

Рішення ВАКС може бути оскаржене протягом 30 днів із моменту складення повного тексту судового вердикту.

Це не перший випадок, коли антикорупційні органи через суд домагаються конфіскації сумнівних активів чиновників. Раніше ВАКС визнав необґрунтованими понад 5,3 млн грн майна колишнього керівника Головного управління ДПС в Одеській області. Тоді під конфіскацію потрапили дві елітні автівки — Toyota Land Cruiser 200 (2018 р.) і Audi RSQ8 (2020 р.), куплені родиною ексчиновника за значно заниженими цінами — 300 тис. грн і 1,4 млн грн відповідно.

Філія «ВП «Управління справами» АТ «НАЕК «Енергоатом» 13 листопада оформила замовлення на три мінівени Hyundai Staria 2025 року випуску у ТОВ «Олімп Мотор» на загальну суму 6,81 млн гривень. Закупівля відбулась без конкуренції, оскільки на тендер ніхто більше не подав пропозицій, що дозволило укласти прямий договір із постачальником. Найдорожчим автомобілем став чорний повнопривідний мінівен у комплектації 7-Top із додатковим пакетом опцій Bronze вартістю 2,61 млн грн.

Технічне оснащення цього мінівена відповідає сучасним стандартам комфорту та безпеки. Автомобіль обладнано дизельним двигуном об’ємом 2,2 л потужністю 177 к.с., автоматичною коробкою передач та повним приводом, що забезпечує надійну їзду в різних дорожніх умовах. Для підвищення безпеки пасажирів встановлені фронтальні та бокові подушки, система стабілізації руху, а також відеомоніторинг «сліпих зон», який допомагає уникати потенційних ДТП під час маневрування.

Ще один чорний мінівен 9-Business Plus обійшовся в 2,22 млн грн, а сірий передньопривідний мінівен 9-Business – у 1,98 млн грн. За даними сайту дилера, ціни на відповідні комплектації трохи перевищують договірні суми «Енергоатома».

ТОВ «Олімп Мотор» належить київському ТОВ «Хепі Авто», власниками якого є Ірина Гінжул, Валерія Озова та Володимир Шепель. Саме Шепель є директором компанії-переможця.

Закупівля без конкуренції викликає питання щодо прозорості використання бюджетних коштів, особливо на тлі минулих корупційних розслідувань, пов’язаних з Енергоатомом.

Правоохоронні органи України проводять активне розслідування діяльності розгалуженої злочинної мережі, яку, за даними джерел, пов’язують із громадянином Білорусі Артуром Гранцом — відомим бізнесменом та одним із співвласників мережі магазинів дьюті-фрі. Неформальний вплив Гранца також згадується у контексті гемблінгового бренду Vbet, однак офіційні звинувачення наразі не висунуто. Попередня інформація, яку отримали слідчі, свідчить про комплексну схему, що охоплює контрабанду підакцизних товарів, уникнення податкових зобов’язань та відмивання коштів через низку підконтрольних структур и онлайн-платформ.

Однією з центральних ланок механізму, за версією розслідування, є використання компаній, оформлених як оператори безмитної торгівлі. Зокрема, згадуються «Д’ЮТІ ФРІ ТРЕЙДІНГ» (ЄДРПОУ 14285992) та «БФ ЕНД ГХ ТРЕВЕЛ РІТЕЙЛ ЛТД» (ЄДРПОУ 36953886). Джерела вказують, що через такі структури могла здійснюватися реалізація підакцизних товарів поза митним контролем, що створювало умови для значних фінансових порушень. За попередніми оцінками, саме оформлення бізнесу як дьюті-фрі давало можливість мінімізувати перевірки, спрощувати логістичні операції та відводити увагу контролюючих органів.

Окрему роль у схемі відіграє гемблінговий сегмент під брендом Vbet, який в Україні працює через ТОВ «ВБЕТ Україна» (ЄДРПОУ 43904440). За даними джерел, оперативне управління мережею здійснювалося через керівників компанії, які пов’язувалися з Гранцом. Серед них згадують колишнього директора Гіоргі Гігішвілі та чинного керівника Олександра Блохіна. Слідство вказує на системні маніпуляції з програмним забезпеченням онлайн-казино, що дозволяло занижувати виплати та завищувати збитки користувачів, у результаті чого реальні прибутки суттєво відрізнялися від офіційної звітності.

Ще один механізм, описаний у матеріалах, — міскодинг. За цією схемою транзакції з азартних ігор, яким у міжнародній класифікації відповідає код 7995, змінювалися на код комп’ютерних ігор (7994) або звичайні перекази. Це дозволяло мінімізувати податкове навантаження та легалізувати значні обсяги коштів, зокрема ті, що могли бути виведені в напрямку РФ та окупованих територій.

Схема, пов’язана з Артуром Гранцом, охоплює одразу кілька секторів — від дьюті-фрі до онлайн-гемблінгу — та, за оцінками джерел, приносила її учасникам мільярдні прибутки. Серед установ, пов’язаних із перевіркою цих фактів, називають податкові та правоохоронні органи. Офіційних коментарів від компаній і Гранца наразі немає.

Під прикриттям масштабної інвестиційної програми, спрямованої нібито на модернізацію українського газовидобутку, в діяльності АТ «Укргазвидобування» протягом багатьох років функціонувала схема системного виведення державних коштів. За даними джерел у галузі, ключові управлінські рішення ухвалювалися керівництвом компанії у тісній співпраці з низкою афілійованих підрядників. Саме ці структури отримували багатомільярдні контракти без конкуренції, відкритих тендерів та будь-якого технічного підґрунтя, що дозволяло фактично монополізувати найприбутковіші напрямки робіт.

Одним із найпомітніших прикладів експерти називають проєкт буріння пошукової свердловини №888 на Шебелинському родовищі. Попри наявні у вихідній геологічній документації попередження про відсутність підтверджених покладів і вкрай низьку якість доступних сейсмічних даних, керівництво компанії схвалило реалізацію проєкту в максимально короткі строки. Усі етапи – від технічного обґрунтування до вибору виконавця – були проведені з грубими порушеннями, а підрядником стала компанія, що вже неодноразово отримувала контракти без прозорих процедур.

Координацію фінансових потоків забезпечували генеральний директор Сергій Лагно, директор із закупівель Роман Власенко, директор з геологорозвідки Максим Вітик та директор з безпеки Дмитро Ткачонок. Саме вони погоджували укладання низки непрозорих контрактів, зокрема шести договорів на постачання кабельної продукції вартістю 131,46 млн грн. Усі контракти були підписані у січні–березні 2025 року без проведення відкритих торгів, а реальні обсяги закупівель свідомо роздрібнювали, щоб уникнути контролю.

Порушення фіксувалися і в екологічному блоці діяльності підприємства. У першому кварталі 2025 року компанія повідомила про історичний рекорд — 107 136 метрів пробурених свердловин. Однак утворений у процесі буровий шлам замість спеціальної утилізації зливався просто на рельєф місцевості, що не лише порушує екологічні норми, а й створює загрозу хімічного забруднення.

Окремий епізод стосується аварії на газопроводі високого тиску у квітні 2024 року. Розслідування встановило, що причиною стала незаконна врізка перемички без проектної документації. Інцидент призвів до пожежі, збитків місцевій громаді та поставив під сумнів дотримання елементарних вимог безпеки на підприємстві.

Зібрані факти свідчать, що Укргазвидобування використовувалося як фінансовий плацдарм для непрозорих операцій, тоді як державні інвестиції перетворювалися на інструмент виведення коштів через підконтрольні структури.

Навіть під час дії воєнного стану та загальної мобілізації багато українців цікавляться деталями процедури вручення повісток, зокрема тим, чи можуть працівники територіальних центрів комплектування (ТЦК) та підрозділів соціального призову (СП) здійснювати свої обов’язки у цивільному одязі. Це питання викликає значний суспільний інтерес, адже правильне розуміння процедури дозволяє уникнути непорозумінь і забезпечує легітимність дій військових органів.

Адвокатка Марина Бекало у коментарі ТСН.ua підкреслила, що порядок роботи ТЦК та СП чітко регламентується Постановою Кабінету Міністрів України №154. Згідно з цим документом, територіальні центри комплектування є органами військового управління, які відповідають за реалізацію державної політики у сфері мобілізації, організацію обліку призовників, а також за забезпечення своєчасного вручення повісток та контролю за їхнім виконанням.

Штати ТЦК комплектуються військовослужбовцями, державними службовцями та працівниками Збройних сил. Саме статус особи визначає, у чому вона має працювати. Якщо працівник є військовослужбовцем, він зобов’язаний носити військову форму, передбачену статтею 7 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу».

«Якщо посадова особа є військовослужбовцем ТЦК та СП, то така особа зобов’язана носити військову форму», — пояснила Бекало. Військові ТЦК повинні бути одягнені у встановлену загальну військову форму ЗСУ з відповідними знаками розрізнення, визначеними наказами Міністерства оборони №606 та №370.

Проте не всі учасники груп оповіщення є військовослужбовцями. За словами юристки, у складі таких груп можуть працювати й цивільні представники: голови ОСББ, співробітники підприємств, навчальних закладів або органів місцевого самоврядування. Вони не мають статусу військових, тому можуть перебувати в цивільному одязі.

«Військовослужбовець ТЦК та СП, який входить у групу оповіщення, не може перебувати в цивільній формі під час виконання службових обов’язків. Якщо ж у групі є цивільні особи — вони, звісно, можуть бути у звичайному одязі», — резюмувала фахівчиня.

Таким чином, вручення повісток особами в цивільному можливе лише тоді, коли ці люди не є військовослужбовцями ТЦК, а долучені до групи оповіщення як цивільні представники.

В Україні відключення електроенергії можуть зберігатися навіть після завершення війни. Голова ради Української асоціації відновлюваної енергетики Олександр Ігнатьєв наголосив, що повноцінне та стабільне забезпечення країни електроенергією потребуватиме тривалого часу, масштабних відновлювальних робіт та значних інвестицій. Стан енергосистеми зараз такий, що навіть після припинення атак на інфраструктуру залишаються серйозні системні проблеми, які ускладнюють швидке повернення до нормального енергопостачання.

Серед ключових викликів експерт виокремлює фактичну відсутність працездатних резервів на багатьох об’єктах, зношеність обладнання та руйнівні наслідки постійних пошкоджень енергетичних мереж. Додатково впливає недофінансування модернізаційних проєктів, недостатній розвиток відновлюваної енергетики та обмеженість технологічних рішень для балансування навантажень. У результаті навіть після перемоги країна змушена буде протягом років витрачати ресурси на стабілізацію електропостачання та поступове відновлення системи.

Не менш серйозною є проблема нестачі вугілля. Україна не має достатніх запасів, а логістика імпорту залишається дорогою й обмеженою. Без стабільного постачання палива відновити роботу навіть тих ТЕЦ, які можна відремонтувати, буде складно.

Ще один чинник — вимушені обмеження атомної генерації. Укренерго та оператори АЕС неодноразово повідомляли, що через пошкодження мереж, недостатність пропускної здатності та ризики для безпеки станцій атомна енергетика не може працювати на повну проектну потужність. Це знімає зі структури генерації додаткові гігавати, які в мирний час були б основою енергосистеми.

За словами Ігнатьєва, без масштабної реконструкції мереж, відбудови теплової генерації, модернізації АЕС та розвитку відновлюваних джерел енергії країна не зможе гарантувати стабільного електропостачання. Тому обмеження та вимкнення можуть час від часу повторюватися навіть після перемоги.

Попри це, експерти наголошують: ситуація не є безвихідною. Україна має потенціал для швидкого розвитку ВДЕ, інтеграції нових технологій зберігання енергії, модернізації мереж та залучення інвестицій через європейські програми. Але цей процес вимагатиме часу, політичної волі та стратегічного підходу.

Ринок однокімнатних квартир в Україні демонструє значну нерівномірність та фрагментацію, що впливає на доступність житла для громадян. За останніми даними ЛУН, розрив у цінах між містами досяг рекордних показників: від 14,8 тисячі до 68 тисяч доларів США. Така диспропорція свідчить, що можливість придбати власне житло залежить не лише від рівня доходів, а й від географічного розташування, що створює додаткові соціальні та економічні бар’єри для українців.

Львів знову очолив рейтинг міст із найдорожчим однокімнатним житлом: середня вартість становить близько 68 тисяч доларів. Для того щоб зібрати цю суму, львів’янину довелося б працювати без жодних витрат понад 8,5 років. Київ та Ужгород також входять до верхньої частини списку, демонструючи високі ціни, які істотно перевищують середні по країні. У той же час, у менших містах та регіонах із нижчими доходами квартири доступні за набагато нижчими цінами, що створює суттєву нерівність у можливостях для молодих сімей або тих, хто планує придбати перше житло.

Абсолютним “антирекордом” за тривалістю накопичення стала ситуація у Луцьку — майже дев’ять років необхідно пересічному мешканцю, щоб зібрати на однокімнатну квартиру. До другого ешелону дорогих міст увійшли Рівне, Чернівці, Житомир, Вінниця, Черкаси та Одеса — із середньою вартістю житла від 44 500 до 57 600 доларів.

Зовсім інша динаміка спостерігається у містах, що найбільше постраждали від російської агресії. Через втрату значної частини попиту Херсон, Запоріжжя та Миколаїв нині мають найнижчі ціни на “однушки” — від 14,8 до 20 тисяч доларів. Тут на купівлю житла можна накопичити за 2,6–3,3 року — найшвидші терміни по країні.

У Сумах та Харкові ціни також залишаються відносно низькими — 21,5–22 тисячі доларів. Термін накопичення — від 3,4 до 3,8 року, що теж значно менше, ніж у західних регіонах.

У містах центральної та західної України сформувався умовний “середній сегмент”: Кропивницький, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернігів, Полтава та Тернопіль. Тут однокімнатні квартири коштують від 30 до 43,2 тисячі доларів, а мешканцям доводиться відкладати на житло від п’яти до шести років.

Оприлюднена статистика не охоплює тимчасово окуповані території — Донецьку, Луганську області та Крим.