Різдво Христове — свято світла, надії та духовного оновлення

Китайські науковці провели експериментальні дослідження, щоб з’ясувати, який вплив кисломолочні продукти можуть мати на організм після тривалого вживання алкоголю, і виявили, що їх користь поширюється не лише на травну систему, а й на печінку. Раніше було добре відомо про позитивний ефект кефіру, йогурту та інших ферментованих молочних продуктів на шлунково-кишковий тракт, проте науковці вирішили перевірити, чи може цей вплив стосуватися й інших життєво важливих органів.

Для проведення дослідження були залучені лабораторні миші. Протягом тривалого часу тваринам давали алкоголь і систематично фіксували зміни в стані організму та роботі внутрішніх органів. Після завершення фази вживання алкоголю частині піддослідних почали додавати до раціону кисломолочні продукти, щоб оцінити їхню здатність відновлювати функції травної системи та печінки.

Результати показали, що кисломолочні продукти не лише підтримують роботу шлунково-кишкового тракту, а й сприяють відновленню печінки після ушкоджень, спричинених регулярним вживанням спиртного. Зокрема, бактерії, що містяться у кефірі, допомагають зменшити накопичення жирових клітин у печінці та частково відновити її функції.

Фахівці зазначають, що регулярне вживання ферментованих молочних продуктів може покращити стан печінки та знизити негативні наслідки токсичного впливу алкоголю. Водночас науковці наголошують, що такі продукти не є повноцінною заміною лікування і не скасовують шкоду від надмірного вживання спиртного.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

19 грудня впродовж тривалого часу залишалося однією з ключових дат для православних вірян в Україні. Після переходу церков на новий календар змінився перелік релігійних споминів, однак цей день і нині вирізняється насиченістю духовних, професійних і народних подій, зберігаючи особливе значення в суспільному житті.

За новою календарною традицією цього дня православна церква вшановує мученика Воніфатія та преподобного Іллю Києво-Печерського, пустельника. Образ останнього займає особливе місце у народній свідомості, адже його вважають небесним покровителем воїнів. Саме тому родини захисників України звертаються до святого з молитвами про заступництво, охорону на фронті, збереження життя та відновлення здоров’я після поранень.

Водночас багато вірян пам’ятають, яке церковне свято 19 грудня відзначалося за старим стилем. Саме цього дня святкували День святого Миколая Чудотворця — покровителя дітей і нужденних. За традицією, дітям дарували подарунки від імені святого, а дорослі займалися благодійністю.

На міжнародному рівні 19 грудня, за ініціативою ООН, відзначається Міжнародний день допомоги бідним. Його мета — привернути увагу суспільства до проблем малозабезпечених та заохотити людей до благодійних вчинків. У цей день прийнято допомагати нужденним коштами, речами або волонтерською підтримкою. Також у світі сьогодні відзначають День вічнозелених рослин, День субкультури емо, День вівсяних кексів і День смішного светра.

В Україні 19 грудня є важливою професійною датою — Днем адвокатури, або Днем адвоката. Це свято людей, які захищають права громадян у судах, перевіряють законність угод і надають юридичні консультації. Їхню роль у забезпеченні правопорядку та справедливості в суспільстві складно переоцінити.

Також цього дня народилися відомі українські діячі культури: поет Микола Філянський, перекладач Микола Лукаш, письменник і правозахисник Микола Руденко та письменниця Марія Матіос.

У народній традиції 19 грудня пов’язували з погодними прикметами, насамперед із вітром. Якщо він дме з півночі — чекали морозів і сніжної зими, з півдня — швидкого потепління. Сильний шквал вважався передвісником доброго врожаю влітку, а гучна поведінка синиць віщувала негоду. Ясне небо обіцяло морозний січень.

За повір’ями, день вважався сприятливим для рукоділля, творчих занять, риболовлі та навіть висадки розсади. Натомість існували й заборони. Не рекомендувалося лінуватися, заздрити, мати злі думки, сваритися чи лихословити. Також не радили виконувати важку фізичну роботу, займатися прибиранням або ремонтом. За прикметами, не варто було позичати гроші 19 грудня, аби не провести наступний рік у боргах.

У той час як маломобільні мешканці Києва щодня стикаються з фізичними перешкодами в медичних закладах — сходами без пандусів, вузькими проходами та відсутністю базової доступності, — у столиці реалізується масштабний проєкт під гучними гаслами «безбар’єрності». Йдеться про капітальний ремонт КНП «Консультативно-діагностичний центр» у Шевченківському районі, загальна вартість якого перевищує 95 мільйонів гривень. Уже на початковому етапі цей проєкт викликав серйозні сумніви щодо доцільності та обґрунтованості витрат.

Фінансування та управлінський супровід ремонту здійснювалися в межах вертикалі Київської міської державної адміністрації. До ухвалення ключових рішень були залучені високопосадовці міста, зокрема міський голова Віталій Кличко, а також профільні департаменти та районні структури. Формально проєкт подавався як важливий крок до створення доступного середовища для всіх категорій пацієнтів, однак реальний зміст кошторисів і перелік робіт породили чимало запитань у фахівців та громадських активістів.

Тендерна процедура була вибудувана таким чином, що реальна конкуренція зникла ще на початковому етапі. Переможцем стало ТОВ «Український виробничо-будівельний альянс “Центр”» (ЄДРПОУ 34280208), яке виявилося єдиним учасником закупівлі. Дискримінаційні умови тендерної документації та жорсткі строки виконання робіт фактично перетворили конкурс на формальність, позбавивши місто можливості зекономити бюджетні кошти.

Аналіз кошторисної документації показує системне завищення цін на будівельні матеріали. Металева армована сітка, підвіконня, будівельні суміші та ґрунтовки закладені за цінами, що суттєво перевищують середньоринкові. У низці позицій різниця сягає 50–100%. Лише за обмеженим переліком матеріалів потенційна переплата оцінюється більш ніж у 4,38 млн гривень, що свідчить не про помилки в розрахунках, а про системну фінансову модель із закладеною маржею.

Окрему увагу привертає фонд оплати праці. У кошторисі середня зарплата визначена на рівні близько 26,5 тис. гривень, що істотно нижче реальних ринкових ставок у Києві для будівельних робіт. За оцінками, дефіцит фонду оплати праці сягає майже 9,5 млн гривень. Ймовірно, ця різниця компенсується або за рахунок завищених матеріалів, або через неофіційні виплати працівникам.

Додаткові ризики підтверджує й репутація підрядника. ТОВ «Український виробничо-будівельний альянс “Центр”» фігурує щонайменше в 11 кримінальних провадженнях, пов’язаних із привласненням і розтратою майна, шахрайством із фінансовими ресурсами та ухиленням від сплати податків. Крім того, компанія має щонайменше 9 господарських судових рішень щодо невиконання договірних зобов’язань. Попри це, фірма продовжує отримувати великі бюджетні підряди, зокрема у сфері охорони здоров’я.

У підсумку маємо типову для столиці ситуацію: під гучними деклараціями про турботу й доступність ховається схема, де бюджетні мільйони осідають у підрядників із сумнівною репутацією, а маломобільні громадяни так і не отримують обіцяних зручних і безпечних медичних послуг.

Станіслав Балуєв, який входить до переліку 38 претендентів на посаду голови Державної митної служби України, опинився під пильною увагою громадськості через низку резонансних обставин, пов’язаних із його службовою діяльністю та майновими деклараціями. Про це повідомляє Антикорупційний центр «МЕЖА», який проаналізував біографію та публічні дані щодо кандидата.

За інформацією антикорупційних активістів, у 2021 році Балуєв офіційно задекларував розірвання шлюбу, після чого у його щорічних деклараціях зникли відомості про майно дружини. Водночас громадськість звертає увагу на те, що фактичне припинення сімейних стосунків викликає запитання. Колишня дружина посадовця Наталія Балуєва у 2025 році продовжує публічно ділитися у соціальних мережах спільними сімейними моментами, що, на думку активістів, може свідчити про формальний характер розлучення.

Також відомо, що суд позбавив Наталію Балуєву права керування транспортними засобами через водіння у стані алкогольного сп’яніння. Цей факт також зафіксований у судових матеріалах.

Окремі питання виникали і до діяльності самого Балуєва на посаді керівника Закарпатської митниці. Перевірка Служби безпеки України встановила порушення вимог щодо охорони державної таємниці. Такі дії були кваліфіковані як адміністративне правопорушення.

Крім того, у 2019 році робота Балуєва отримала офіційно негативну оцінку. Тоді президент Володимир Зеленський публічно закликав звільнити керівників митниць у чотирьох західних областях України через проблеми з контрабандою. На той момент саме Станіслав Балуєв очолював Закарпатську митницю. За результатами оцінювання його службової діяльності він отримав лише 1,4 бала та був звільнений з посади.

Спроби Балуєва оскаржити негативну оцінку та звільнення в судовому порядку не дали результатів — суди відмовили у задоволенні його позовів.

Наразі, попри цей бекграунд, Станіслав Балуєв залишається серед претендентів на посаду голови Державної митної служби, що викликає запитання щодо критеріїв добору кандидатів і реального очищення митної системи.

У ситуації, коли на передовій кожна секунда спостереження може визначати питання життя і смерті, система державних оборонних закупівель мала б діяти бездоганно — швидко, прозоро та з реальною конкуренцією між постачальниками. Проте у сегменті постачання тепловізійної оптики для Збройних сил України, за інформацією з відкритих джерел та свідченнями обізнаних співрозмовників, ці принципи дедалі частіше залишаються лише на папері.

За наявними даними, ринок тепловізорів для потреб армії фактично втратив конкурентне середовище. Замість відкритого змагання цін і технологій, ключові рішення ухвалюються в закритому режимі, а окремі компанії отримують переваги без належного економічного обґрунтування. Такий підхід, за оцінками експертів, створює умови для системного завищення вартості обладнання, що безпосередньо впливає на обсяг техніки, яку можна закупити за бюджетні кошти.

Саме ця вертикаль, стверджують джерела, забезпечує стабільне отримання багатомільйонних контрактів для ТОВ «Термал Віжн Текнолоджис», при тому що на ринку наявні дешевші альтернативи з кращими або співставними технічними характеристиками.

Показовими стали закупівлі тепловізійної оптики ARCHER у вересні та жовтні 2025 року. Під час тендерів на бінокуляри ARCHER TGX та монокуляри ARCHER TMA-55 пропозиції інших учасників, які мали нижчу вартість і часто кращі технічні параметри, відхилялися з формальних причин. У результаті держава закуповувала бінокуляри за ціною близько 516 тисяч гривень за одиницю, а монокуляри — по 215 тисяч гривень.

За підрахунками джерел, лише на одній партії з 200 монокулярів імовірна переплата могла перевищити 20 мільйонів гривень. Це кошти, які в умовах війни могли бути спрямовані на додаткове оснащення підрозділів або інші критично важливі потреби армії.

Механізмом реалізації такої схеми, за твердженням співрозмовників, стала тендерна документація з маніпулятивними вимогами. Зокрема, положення щодо наявності NSN-кодів і окремих технічних параметрів застосовувалися вибірково, що створювало штучні бар’єри для конкурентів і фактично «відсікало» небажаних учасників торгів.

Окрему увагу привертає фінансова модель самого ТОВ «Термал Віжн Текнолоджис». За даними джерел, при аномально високих оборотах, які у 2024 році сягнули майже 3 мільярдів гривень, компанія системно декларує збиткову діяльність. Це може свідчити про виведення прибутків через пов’язані структури або інші фінансові механізми оптимізації.

Крім того, фірма, за наявною інформацією, не має власних виробничих потужностей і фактично виконує роль посередника. Значні суми бюджетних коштів перераховуються авансом іноземним контрагентам, зокрема чеським нерезидентам. Водночас терміни поставок неодноразово порушувалися, а частина критично важливого обладнання надходила до ЗСУ із запізненням або взагалі не доходила вчасно.

На тлі повномасштабної війни та гострої потреби армії в сучасних засобах спостереження такі практики викликають дедалі більше запитань щодо ефективності, прозорості та справжніх пріоритетів оборонних закупівель. Наразі офіційних публічних коментарів від Міноборони або фігурантів цих тверджень не оприлюднено.

Очільник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов публічно висловив критичну оцінку стану мобілізаційних процесів у країні, наголосивши, що основні проблеми мають внутрішнє походження. Про це він заявив під час зустрічі Клубу LB, де окреслив своє бачення причин напруження в суспільстві та зниження довіри до мобілізації.

За словами Буданова, надмірне зосередження на зовнішньому факторі — впливі Російської Федерації — не дає повної картини того, що відбувається. Він підкреслив, що роль російської пропаганди часто перебільшують, тоді як вирішальні помилки були допущені всередині самої країни. Йдеться насамперед про системні прорахунки в управлінні та комунікації з громадянами.

Буданов наголосив, що критика та звинувачення зовнішніх чинників часто відволікають від реального аналізу внутрішніх процесів, які вплинули на ефективність мобілізації.

Раніше Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №14320, який має на меті удосконалення діяльності органів військового управління щодо військового обов’язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Цей законопроєкт покликаний виправити системні недоліки та підвищити ефективність організації мобілізаційних заходів.

На північному напрямку України наразі відсутні передумови для початку нового великого наступу російських військ через міжнародний кордон. Йдеться насамперед про Сумську та Харківську області, де, за оцінками міжнародних аналітиків, противник не має достатніх ресурсів і організаційних можливостей для проведення широкомасштабної наступальної операції у найближчій перспективі.

У свіжому звіті Інституту вивчення війни наголошується, що фахівці не виявили ознак підготовки Росії до активних дій на цьому відтинку фронту. Зокрема, не зафіксовано значних переміщень особового складу, техніки чи озброєння, які зазвичай передують спробам прориву або розгортанню наступу. Також відсутні свідчення формування ударних угруповань, здатних діяти автономно та тривалий час.

Водночас в Інституті звертають увагу на відмінності в російській тактиці на цьому напрямку. На відміну від ситуації поблизу Покровська та Гуляйполя, російські війська не проводили підготовки поля бою до масштабного наземного наступу в Сумській і Харківській областях.

Зокрема, РФ не здійснювала тривалої кампанії повітряних атак із застосуванням безпілотників. Аналітики наголошують, що такі удари БПЛА стали частиною стандартного російського оперативного шаблону, спрямованого на ослаблення української логістики та оборони перед інтенсифікацією наземних дій. Відсутність такої підготовки на півночі України, за оцінкою ISW, є показовою.

У звіті також зазначається, що найближчими днями або тижнями російські війська можуть намагатися здійснювати окремі транскордонні атаки. Їхньою метою, ймовірно, є створення інформаційного ефекту на тлі мирних переговорів — зокрема, формування враження про нібито нестабільність північного фронту.

Аналітики підкреслюють, що наразі такі дії мають радше демонстративний характер і не свідчать про намір захоплювати території в межах ширшої наступальної кампанії.

Водночас у ISW застерігають: якщо російська армія розпочне узгоджену кампанію повітряних ударів по тактичному та оперативному тилу України або здійснить масштабну передислокацію додаткових сил до Північного угруповання військ, це може свідчити про підготовку нового наземного наступу на півночі.

У такому разі, зазначають аналітики, російському командуванню довелося б знизити пріоритет південного та східного напрямків фронту.