РНБО попереджає: шахраї намагаються вкрасти ваші дані через “Нову пошту”

У столиці Данії ухвалено рішення, яке має символічне й культурне значення для України: сім нових вулиць у Копенгагені отримають назви на честь українських міст. Про цей крок поінформували у Світовому Конґресі Українців, посилаючись на голову громадської організації Hjælp Ukrainske Børn – Допоможи Українським дітям Лесю Ігнатик-Еріксен.

Відповідне рішення було підтримане кліматично-технічним та екологічним комітетом міста, який відповідає за розвиток міської інфраструктури та нових районів. Перейменування стосується вулиць у кварталі, що активно розбудовується та має виразний морський характер, пов’язаний із портовою історією Копенгагена.

Згідно з ухваленим рішенням, у Копенгагені з’являться такі вулиці:

Київгаде (вулиця Київ)

Маріупольгаде (вулиця Маріуполь)

Українагаде (вулиця Україна)

Севастопольгаде (вулиця Севастополь)

Херсонгаде (вулиця Херсон)

Миколаївгаде (вулиця Миколаїв)

Одесагаде (вулиця Одеса)

Українська громада Копенгагена окремо наполягала на включенні Маріуполя, зазначивши, що місто стало символом героїчного опору українських захисників.

За словами організаторів, це рішення є важливим жестом солідарності з Україною та її містами, які зазнають військової агресії.

Україна зробила свій вибір щодо представника на Євробаченні-2026. Переможницею національного відбору, який пройшов 7 лютого, стала співачка LELÉKA, що привернула увагу своєю піснею «Ridnym». Ця композиція, яка гармонійно поєднує народні мотиви з сучасними музичними тенденціями, здобула найвищі оцінки як від журі, так і від глядачів, що підкреслює її особливу атмосферу та емоційну глибину.

LELÉKA, що є сценічним псевдонімом молодої української співачки, продемонструвала на сцені неперевершену енергетику та глибоке розуміння музики. Її виступ не залишив байдужим нікого, а поєднання традиційних українських мотивів з новими музичними напрямами стало справжнім відкриттям для слухачів. Пісня «Ridnym», яка в перекладі означає «рідним», глибоко торкається теми родини, коріння і зв'язку з батьківщиною, що є дуже важливим у контексті сучасних викликів, з якими стикається Україна.

Фахову освіту Вікторія здобула у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де навчалася на акторському факультеті. Після завершення навчання працювала в Молодому театрі, поєднуючи акторську діяльність із вокалом.

Згодом співачка переїхала до Німеччини, де продовжила професійний розвиток у сфері музики. Вона отримала магістерську освіту з джазового вокалу та композиції, а також навчалася роботі з музикою для кіно й серіалів. Саме цей період сформував її як артистку, відкриту до експериментів і міжжанрових поєднань.

У 2016 році в Берліні Вікторія заснувала музичний проєкт LELÉKA — українсько-німецький етноджазовий гурт, що працює з автентичним фольклором у сучасному аранжуванні. Проєкт здобув міжнародне визнання, виступав на європейських сценах і випустив кілька альбомів. Паралельно Корнікова працювала як композиторка й аранжувальниця для кіно.

Попри те, що LELÉKA відома передусім як гуртовий проєкт, у фіналі національного відбору артистка виступала сольно. Її конкурсна пісня Ridnym — це лірична історія про рідних, пам’ять про дім, зв’язок із Батьківщиною та внутрішню стійкість. Композиція побудована на мінімалізмі, де ключову роль відіграє голос і емоційна подача.

Сценічний номер був стриманим і виваженим: лаконічне світло, відсутність зайвих ефектів і максимальна концентрація на вокалі. Саме ця чесність і внутрішня напруга, за оцінками журі та глядачів, стали вирішальними у боротьбі за перемогу.

Творчість LELÉKA часто описують як ніжну й автентичну, але водночас експериментальну. Артистка послідовно популяризує українську музику за кордоном і наголошує на важливості збереження мови та культурної ідентичності в діаспорі. З таким меседжем вона представить Україну на Євробаченні-2026.

Політичне керівництво Російської Федерації не демонструє справжньої готовності до припинення війни проти України. Натомість у Кремлі вибудовується тактика навмисного імітування мирних ініціатив, головною метою якої є створення умов для зриву будь-якого переговорного процесу без репутаційних втрат для себе. Такий підхід дозволяє Москві зберігати агресивний курс, водночас перекладаючи провину за відсутність результатів на інших учасників міжнародного діалогу.

В аналітичних матеріалах Інституту вивчення війни наголошується, що російські посадовці цілеспрямовано шукають інформаційні приводи, які можна використати як формальний аргумент для виходу з переговорів. Йдеться не про прагнення до компромісу, а про заздалегідь підготовлений сценарій, у якому будь-який мирний процес розглядається як тимчасовий інструмент для досягнення власних політичних і військових цілей.

Одним із прикладів такої тактики стали чергові заяви офіційної представниці російського МЗС Марії Захарової щодо можливого розміщення західних військових контингентів у післявоєнній Україні. Йдеться, зокрема, про ініціативи на кшталт так званої коаліції охочих, які Москва називає для себе «категорично неприйнятними».

У Росії стверджують, що присутність іноземних військ нібито створюватиме загрозу її безпеці, та повторюють погрози розглядати такі сили як законні військові цілі. Захарова також заявила, що завершення війни, з погляду Кремля, неможливе без усунення вигаданих у Москві «корінних причин» конфлікту, які Росія, за її словами, має намір ліквідовувати «військовими або політичними засобами».

Аналітики ISW наголошують, що формулювання «корінні причини» є узагальненим прикриттям ключових вимог Кремля. Серед них — вимога повернення НАТО до меж розширення станом на 1997 рік, фактична ліквідація українських збройних сил, а також усунення демократично обраної влади в Україні з подальшою заміною її режимом, лояльним до Москви.

Додатковим підтвердженням небажання Росії припиняти війну стала заява прессекретаря Кремля Дмитра Пєскова від 4 лютого. Він прямо зазначив, що Росія не припинятиме бойові дії доти, доки українська влада, за його формулюванням, «не ухвалить відповідних рішень». Фактично Москва дала зрозуміти, що має намір продовжувати агресію до моменту повного прийняття своїх вимог Україною.

У тому ж ключі виступив і Віктор Медведчук, який 4 лютого заявив, що дискусії про можливе розміщення західних військ в Україні нібито заводять переговорний процес у глухий кут. Аналітики нагадують, що саме Медведчука російське керівництво розглядало як потенційну заміну чинному президентові України після початку повномасштабного вторгнення.

Медведчук також заявив, що Росія «ніколи не дозволить» розміщення коаліції охочих на території України. Схожі заяви публічно озвучували й інші депутати Державної думи РФ, які регулярно транслюють офіційну позицію Кремля, зокрема про неприйняття будь-яких післявоєнних гарантій безпеки для України.

В ISW підсумовують, що сукупність таких заяв свідчить не про пошук миру, а про спробу заздалегідь закласти інформаційні підстави для зриву будь-яких домовленостей і продовження війни.

Народний депутат України та олімпійський чемпіон Жан Беленюк висловив занепокоєння тенденціями, які можуть призвести до масштабного повернення Російської Федерації у міжнародний спортивний простір уже у 2026 році. Йдеться не лише про участь російських спортсменів у змаганнях, а й про можливість виступів під власною державною символікою. На думку Беленюка, ці процеси вже запущені, розвиваються досить активно і дедалі більше нагадують сформовану реальність, а не віддалені припущення.

За його словами, останні рішення та сигнали з боку окремих міжнародних спортивних інституцій свідчать про поступове пом’якшення позиції щодо країни-агресора. Це відбувається на тлі повномасштабної війни проти України, що, на переконання депутата, створює небезпечний прецедент. Спорт у такій ситуації ризикує стати інструментом політичної легітимізації держави, яка грубо порушує міжнародне право.

«Це вже можна констатувати як факт. Справедливо це? Ні, не справедливо. Але це політика. А ми давно зрозуміли, що спорт — її невід’ємна частина, і частина далеко не завжди справедлива», — зазначив він.

На цьому тлі українські спортсмени також повідомляють про зміну настроїв у міжнародних структурах. Раніше олімпійці розповідали, що Міжнародний олімпійський комітет закликав їх утриматися від антиросійських акцій та публічних протестів під час майбутньої зимової Олімпіади-2026.

Крім того, останнім часом низка міжнародних спортивних федерацій поступово пом’якшує або повністю знімає обмеження щодо участі російських атлетів у змаганнях. У деяких видах спорту їм уже дозволяють виступати в нейтральному статусі, а подекуди обговорюється й можливість повернення національної символіки.

Експерти зазначають, що така політика може викликати додаткову напругу, адже Україна неодноразово наполягала на повній ізоляції російського спорту через війну. Водночас міжнародні організації дедалі частіше апелюють до принципу «поза політикою», що на практиці виглядає суперечливо.

Таким чином, питання участі Росії у великих турнірах, включно з Олімпіадою, може стати одним із найбільш дискусійних у світовому спорті найближчого року.

Прокуратура Києва ініціює демонтаж приватного будинку та огорожі колишнього народного депутата Анатолія Писаренка, який раніше був соратником Віктора Медведчука, на території Труханового острова. За даними відомства, споруда та встановлені обмеження створюють перешкоди для вільного доступу громадян до берегової зони Дніпра, що суперечить чинному законодавству щодо використання прибережних територій.

Прокуратура наголошує, що доступ до водних об’єктів є публічним правом кожного мешканця столиці, і будь-які самовільно встановлені огорожі або споруди на земельних ділянках комунальної власності не можуть бути узаконені. Відомство підкреслює, що рішення щодо демонтажу має на меті відновлення законності та забезпечення громадських інтересів, а також попередження подібних порушень у майбутньому.

Прокуратура вимагає демонтаж незаконної споруди та огорожі, щоб відновити вільний доступ громадян до Дніпра. Відомо, що Анатолій Писаренко у 2002–2006 роках був народним депутатом від СДПУ(о), яку тоді очолював Віктор Медведчук.

Вирішення питання набуває суспільного значення, адже Труханів острів є популярним місцем відпочинку киян, і обмеження доступу до води викликало суспільне невдоволення.

Нещодавня заміна керівництва Державної служби України з лікарських засобів та контролю за наркотиками після проведених обшуків НАБУ викликала значний резонанс у суспільстві та професійних колах. Проте, аналіз перших дій нового керівництва свідчить, що ці зміни мають радше формальний характер і не обіцяють системних реформ у короткостроковій перспективі. Сфера регуляції лікарських засобів та контролю за обігом наркотичних речовин залишалася в Україні однією з найбільш корумпованих і непрозорих, і фіксація лише персональних змін без чіткої стратегії реформування не вирішує фундаментальних проблем.

Експерти підкреслюють, що формальна ротація керівництва часто використовується як механізм демонстрації реагування на зовнішній тиск, у той час як ключові процеси, які забезпечують прозорість, ефективність і контроль якості лікарських препаратів, залишаються без істотних змін. Важливим завданням нового керівництва мало би стати не лише звільнення або заміна попередніх посадовців, але й запуск комплексних процедур аудиту, перегляд нормативної бази та налагодження відкритого діалогу з виробниками, медичними закладами та пацієнтськими організаціями.

Паралельно очільниця обласної служби Алла Юшко здійснює прямий тиск на аптечні мережі через адвокатські структури. Така комбінація контролю над експертною, судовою та адміністративною вертикаллю забезпечує можливість не лише зберігати існуючі прибутки, а й збільшувати їх за рахунок тіньового відпуску наркотичних засобів за підробленими рецептами та участі фірм-посередників у бюджетних тендерах.

За оцінками експертів, така модель дозволяє системі МОЗ і Держлікслужби отримувати мільйонні надприбутки, залишаючи фармацевтичний ринок практично неконтрольованим для держави.

Після завершення війни в Україну можуть повернутися від 3 до 3,5 мільйона громадян, які були змушені шукати прихисток за кордоном. Водночас ця цифра не є остаточною і залежатиме від багатьох чинників — безпекової ситуації, темпів відновлення економіки, наявності роботи, житла та рівня довіри людей до майбутнього в країні.

Значна частина біженців уже інтегрувалася в життя інших держав: діти навчаються у школах, дорослі працюють, родини отримали соціальні гарантії. Для них рішення про повернення не буде автоматичним або швидким. Воно вимагатиме чітких сигналів з боку держави, що Україна готова не лише прийняти своїх громадян, а й створити умови для гідного життя та самореалізації.

За даними ООН, у липні 2024 року бажання повернутися в Україну висловлювали 61% біженців. Уже в грудні 2025 року цей показник знизився до 49%. Серед внутрішньо переміщених осіб тенденція ще різкіша: якщо у 2024 році повернення розглядали 73% ВПО, то наприкінці 2025 року — лише 35%.

Загалом під час війни тимчасовий прихисток за кордоном отримали близько 4,3 мільйона українців. В ООН прогнозують, що більша частина повернень відбуватиметься з країн південної та східної Європи. Натомість з півночі континенту українці повертатимуться значно рідше, оскільки між умовами інтеграції в різних регіонах Європи існує суттєва різниця.

Ключовими чинниками для повернення залишаються наявність житла, роботи та доступу до медичної допомоги. Саме можливість забезпечити базові умови для життя визначатиме рішення багатьох сімей. Водночас більшість тих, хто повернеться, осідатимуть не у своїх рідних громадах, а у великих містах, де простіше знайти роботу й соціальні послуги.

В ООН також попереджають, що сценарій миру з територіальними чи політичними поступками з боку України може суттєво знизити готовність біженців до повернення. У такому разі, за прогнозами, найімовірніше повернуться літні люди, самотні особи та матері-одиначки з дітьми, тоді як значна частина працездатного населення залишиться за кордоном.

На цьому тлі Організація Об’єднаних Націй оголосила про скорочення бюджету допомоги українським біженцям на 2026 рік. Новий фінансовий план передбачає 614 мільйонів доларів, що на 23,6% менше порівняно з минулим роком, коли обсяг фінансування становив 803,6 мільйона доларів. Скорочення відбувається попри погіршення гуманітарної ситуації та зростання кількості жертв серед цивільного населення.

За даними моніторингової місії ООН з прав людини, 2025 рік став найсмертоноснішим для мирного населення за останні три роки. Унаслідок воєнного насильства загинули 2 514 цивільних осіб, ще 12 142 людини зазнали поранень. Це на 31% більше, ніж у 2024 році. Додатковим фактором тиску на гуманітарну систему стали масовані удари по енергетичній інфраструктурі України взимку 2025–2026 років.

В ООН наголошують, що тривалість війни, умови миру та здатність держави забезпечити житло і робочі місця стануть визначальними для масштабів повернення українців після завершення бойових дій.