Роль сучасних технологій у розвитку освіти: перспективи та виклики

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.

Кандидат на посаду судді апеляційного суду Павло Прохоров, який наразі здійснює правосуддя у Київському районному суді міста Одеси, отримав негативний висновок щодо відповідності стандартам доброчесності та професійної етики. Така оцінка була сформована Громадською радою доброчесності за підсумками детального аналізу його декларацій, майнового стану та наданих фінансових пояснень.

Під час перевірки особливу увагу було приділено співвідношенню між офіційними доходами судді та його сім’ї і реальним рівнем життя, який випливає з наявного майна та витрат. За результатами дослідження Рада дійшла висновку, що задекларовані доходи не дають достатніх підстав для пояснення вартості набутого рухомого та нерухомого майна, яким володіє родина судді.

На кінець 2015 року дружина судді декларувала заощадження у розмірі 349,5 тисячі гривень. З урахуванням поточних витрат на життя ці кошти, за оцінкою ГРД, могли покривати лише базові потреби сім’ї протягом року. Водночас уже в декларації за 2016 рік кандидат зазначив, що його дружина володіє готівковими заощадженнями у розмірі 27,6 тисячі доларів США, що за тодішнім курсом відповідало приблизно 740–750 тисячам гривень.

Таке суттєве зростання обсягу готівки виглядало економічно необґрунтованим, особливо з огляду на нещодавню значну покупку та обмеженість вільних коштів. Сам кандидат пояснив, що у лютому 2015 року його дружина продала однокімнатну квартиру за 349,5 тисячі гривень, після чого ці кошти були конвертовані в долари і зберігалися вдома. У 2016 році, за його словами, дружина отримала 397 тисяч гривень доходу від підприємницької діяльності, які також були переведені в іноземну валюту. Таким чином, загальна сума, за версією кандидата, дозволяла сформувати задекларовані 27,6 тисячі доларів.

Громадська рада доброчесності не визнала ці пояснення достатніми та переконливими. Окремі сумніви викликало подальше систематичне зростання заощаджень дружини судді в наступні роки, а також непропорційно велика частка доходів, яка, за деклараціями, спрямовувалася на накопичення готівки та інвестування у криптовалюту. При цьому враховувалися склад сім’ї, регулярні витрати на проживання, поїздки за кордон, утримання кількох транспортних засобів, один із яких було придбано у 2021 році.

У сукупності ці обставини, на думку ГРД, ставлять під сумнів повноту та достовірність пояснень щодо джерел походження коштів і структури заощаджень сім’ї кандидата. В результаті Громадська рада доброчесності дійшла висновку, що Павло Прохоров не відповідає критеріям доброчесності, необхідним для обіймання посади судді апеляційного суду.

Зазначається також, що під час повномасштабного вторгнення дружина кандидата набула значну кількість рухомого й нерухомого майна та задекларувала володіння криптовалютою Ethereum вартістю близько 1,1 мільйона гривень, що стало додатковим фактором для оцінки фінансової поведінки сім’ї.

У столиці Об’єднаних Арабських Еміратів стартує новий етап міжнародних переговорів, присвячених припиненню війни проти України. Для Києва ситуація залишається вкрай непростою: військовий тиск триває, союзники втомлюються від затяжного конфлікту, а Москва продовжує грати на протиріччях глобальної політики. Водночас саме цей раунд привертає підвищену увагу, адже вперше за тривалий час з’являються сигнали, які можуть пролити світло на справжні наміри російського керівництва.

Ключова інтрига полягає не лише в умовах можливого припинення вогню, а в глибині готовності Кремля до реальних компромісів. Досвід попередніх зустрічей навчив українську сторону та її партнерів обережності: за гучними заявами не раз ховалася спроба виграти час, перегрупувати сили або нав’язати вигідний Москві порядок денний. Тепер же дипломати намагаються відрізнити справжні кроки до деескалації від чергової політичної гри, замаскованої під мирні ініціативи.

Один з американських експертів із зовнішньої політики, який консультував українську сторону, визнає: попередні раунди переговорів були надзвичайно виснажливими та безрезультатними. За його словами, раніше будь-які заяви про «конструктивність» виглядали відверто відірваними від реальності. Водночас тепер він фіксує більш серйозне ставлення російської сторони до самого процесу переговорів і обережно припускає, що шанси на припинення війни навесні все ж існують.

Колишній високопоставлений український чиновник, коментуючи перебіг перемовин, був значно стриманішим у прогнозах. Водночас і він визнав, що з боку Росії відбулася певна зміна настроїв і стилю роботи за столом переговорів. За його словами, представники російської делегації цього разу більше зосереджені на практичних питаннях, а не на ідеологічних лекціях про «першопричини» конфлікту.

Йдеться, зокрема, про керівників російської військової розвідки, які, за оцінкою співрозмовника, поводяться прагматично та професійно, детально опрацьовуючи конкретні параметри можливих домовленостей. Це помітно контрастує з риторикою, яку традиційно озвучували політичні представники Кремля на чолі з міністром закордонних справ та самим Путіним.

В українських колах не виключають, що така трансформація позиції Росії може бути пов’язана зі змінами в Європі. Зокрема, Кремль уважно стежить за тим, як європейські країни нарощують оборонне виробництво, дедалі серйозніше говорять про загальноєвропейську систему безпеки та намагаються зменшити залежність від Сполучених Штатів. Мирна угода або завершення війни могли б суттєво послабити цей імпульс, адже європейським лідерам стало б значно важче переконувати своїх виборців у необхідності подальшого збільшення оборонних витрат.

Разом із тим, у Києві та серед західних аналітиків не відкидають і більш цинічний сценарій. Зміна тону Москви може бути спробою зіграти на очікуваннях адміністрації Дональда Трампа та знизити рівень тиску на Росію. При цьому всередині самої РФ мир без очевидної «перемоги» виглядатиме проблемно для Кремля, який уже заплатив за війну величезну економічну і людську ціну.

Як зазначають експерти, Путіну практично нічого представити російському суспільству як однозначний результат цих витрат. Тому будь-яка мирна угода, в якій він не зможе проголосити тріумф, створює серйозні внутрішні ризики для режиму. Саме це, на думку аналітиків, і залишається головним стримуючим фактором для справжнього завершення війни.

Державна авіаційна служба України, яка мала б виступати гарантом безпеки польотів та незалежним контролером авіаційної галузі, протягом останніх років втратила ключові функції регулятора. За оцінками фахівців та учасників ринку, відомство перестало ефективно виконувати роль незалежного органу, покликаного захищати інтереси держави та оборонного сектору. Натомість його діяльність дедалі більше нагадує адміністративний апарат, який ухвалює рішення на користь окремих комерційних або політичних груп, іноді навіть пов’язаних із країною-агресором.

Особливу роль у цьому процесі відіграло попереднє керівництво служби на чолі з Олександром Більчуком, яке, за свідченнями експертів, активно сприяло концентрації повноважень та послабленню незалежного контролю. Такі дії призвели до того, що стратегічні питання авіаційної безпеки та розвитку сектору часто вирішувалися поза рамками державних інтересів. Економічні та безпекові ризики, пов’язані з такою ситуацією, створюють тривожні перспективи для української авіації, знижуючи довіру партнерів і міжнародних авіаційних організацій.

Одним із найбільш резонансних прикладів стало рішення про передачу супроводу ремонтної документації вертольотів Мі-8 компанії AAL Group Ltd. Попри те, що в Україні є власні підприємства, здатні виконувати ці роботи, обрали офшорну структуру, кінцевим бенефіціаром якої називають компанію «Вертольоти Росії», що входить до держкорпорації «Ростех». За інформацією ринку, саме після цього рішення Більчука звільнили. Додатково зазначається, що американські військові структури раніше визнали цю компанію непридатною для співпраці через зв’язки з РФ.

Не менш проблемною стала ситуація з літаками Іл-76, які традиційно використовувалися для військових, гуманітарних і евакуаційних місій. У 2023 році Державіаслужба спершу підтвердила відсутність обмежень для їх експлуатації, але згодом різко змінила позицію, заявивши про відсутність цивільних сертифікатів типу. Це фактично заблокувало використання бортів, призвело до простою техніки та фінансових втрат для держави.

Паралельно регулятор видавав сертифікати льотної придатності, спираючись на документи російського розробника ПАТ «Іл», який перебуває під українськими санкціями. Експерти наголошують: така практика могла означати легалізацію рішень підприємства країни-агресора і створювати фінансові вигоди для російської сторони. При цьому в Україні є власні сертифіковані організації, здатні забезпечити технічний супровід без будь-яких контактів із підсанкційними структурами.

Історія проблем у відомстві має довший характер. Ще у 2016 році НАБУ завершило розслідування щодо тодішнього керівника служби Дениса Антонюка через підозри у зловживанні службовим становищем і наданні переваг окремим перевізникам. Збитки тоді оцінювалися у сотні тисяч гривень.

До повномасштабної війни медіа неодноразово повідомляли про корупційні практики під час видачі дозволів на польоти, затягування розгляду документів і створення штучних бар’єрів для авіакомпаній. У публікаціях фігурували посадовці керівної ланки служби, зокрема перший заступник голови Сергій Коршук. Однак системних кадрових і управлінських висновків зроблено не було.

Фахівці галузі переконані: з огляду на воєнний стан та стратегічне значення авіації, діяльність регулятора потребує комплексної перевірки, а можливі зв’язки з підсанкційними або афілійованими з РФ структурами — ретельної правової оцінки.

Відома українська акторка Олеся Жураківська тимчасово залишила свою квартиру на правому березі Києва та переїхала до орендованого помешкання на лівому березі міста. Причиною такого кроку став нещодавній ворожий “приліт” неподалік її колишнього житла, який поставив під загрозу безпеку родини та особисту цілісність акторки.

Жураківська відзначає, що переїзд був вимушеним і здійснено швидко, аби уникнути ризику для себе та близьких. Нове житло на лівому березі забезпечує більш безпечне середовище та спокій у цей тривожний період. Акторка ділиться, що адаптація до нового простору потребує часу, але наразі важливіше зосередитися на власній безпеці та можливості продовжувати творчі проєкти, не піддаючи себе зайвому ризику.

“Не планувала переїздити, але ‘прилетіло’ на Теремках у сусідній будинок, страшно там горіло, мої родичі злякались і сказали: ‘Олесю, треба переселитись’. Переселили мене на зйомку квартиру. Я неподалік від театру, мені там близенько. Під час війни це дуже добре, бо комендантська година, а я буває засиджуюся до пізньої години”, – розповіла акторка.

Жураківська додала, що не шкодує про переїзд і навіть насолоджується новими краєвидами. З вікон її квартири відкривається вид на Києво-Печерську лавру та інші визначні місця лівого берега. “Красиво там. Я народилась на правому березі і ніколи не розглядала лівий берег, не думала, що там так гарно”, – зазначила акторка.

Багато людей звикли відокремлювати соковиті зерна граната від кісточок і вважати останні зайвими, проте насправді це хибне уявлення. Кісточки становлять значну частину плода — до п’ятої частини його маси — і є цілком придатними для споживання. Гранат складається з яскраво-червоних арилів, наповнених соком, та твердих або напівтвердих кісточок, які приховують у собі чимало корисних компонентів.

Структура гранатових кісточок щільна й волокниста. Саме в цих волокнах містяться речовини, що позитивно впливають на роботу травної системи. Харчові волокна сприяють кращому перетравленню їжі, підтримують баланс мікрофлори кишечника та допомагають організму природним шляхом очищатися від зайвих продуктів обміну.

Сучасні дослідження підтверджують, що кісточки багаті на ненасичені жирні кислоти, антиоксиданти, фенольні сполуки та рідкісну пунікову кислоту. Ці речовини вивчають у контексті профілактики діабету, ожиріння та серцево-судинних захворювань.

Страх про можливу кишкову непрохідність не підтверджений науковими даними. Кісточки граната дрібні та м’які, а клітковина в них сприяє нормальному травленню. Вживати гранат із кісточками можна — вони не повністю перетравлюються, але не шкодять організму. Головне — помірність та ретельне пережовування.

За даними WebMD, оптимальна порція граната на день — близько половини плода або півсклянки зерен. Це дозволяє отримати всі корисні речовини без перевантаження шлунка та надлишку цукру. Людям із діабетом перед вживанням граната рекомендується проконсультуватися з лікарем.