Російський обстріл у Харкові: загибла дитина, десятки поранених, тривають пошуки зниклого підлітка

Оперативна обстановка на запорізькому напрямку свідчить про тривожну тенденцію в ескалації бойових дій. Російські окупаційні війська поступово збільшують інтенсивність атак, зміщуючи фокус на ділянки, які до цього вважалися відносно стабільними. Це вже не одноразові спроби прориву, а системний тиск, який супроводжується масованими вогневими ударами та регулярними обстрілами.

Як зазначає військовий оглядач Денис Попович, ці дії окупантів вказують на зміну тактики та пріоритетів російського командування. Якщо раніше основна увага була сконцентрована на певних ключових ділянках фронту, то тепер противник намагається одночасно активізувати бойові дії на кількох напрямках. Це дає змогу російським військам створювати додатковий тиск на українські сили, змушуючи їх здійснювати розподіл ресурсів і витрачати резерви на кількох фронтах.

Ключовою ознакою підготовки до активніших наступальних дій є різке зростання інтенсивності артилерійських обстрілів. Противник застосовує як ствольну, так і реактивну артилерію, методично «випалюючи» прифронтові населені пункти та знищуючи інфраструктуру ще до можливого просування піхоти.

За оцінкою аналітика, ворог уже діє в межах досяжності важких систем, що створює підвищену загрозу не лише для військових позицій, а й для цивільного населення. Така тактика є типовою для російської армії перед спробами змінити лінію фронту.

Гуляйполе залишається одним із ключових форпостів на цьому напрямку. Його значення полягає не лише у стримуванні противника, а й у збереженні стабільності всієї оборонної конфігурації півдня Запорізької області.

У разі вимушеного відходу Сил оборони з Гуляйполя ситуація для регіону може різко ускладнитися. За словами Поповича, це відкриє ворогу можливість для просування з альтернативних напрямків, створюючи додатковий тиск на українські позиції та логістику.

Найбільш імовірним сценарієм у разі прориву оборони експерт називає спробу противника розвивати наступ у бік Оріхова. Захоплення або навіть наближення до цього міста дозволило б російським військам скоротити дистанцію до Запоріжжя та взяти обласний центр під ще щільніший вогневий контроль.

Попри значні втрати і втягнутість у важкі бої на інших ділянках фронту, цей напрямок виглядає для противника перспективним у стратегічному сенсі. Посилення тиску тут може перетворити життя в Запоріжжі на постійне випробування через артилерійську та дронову загрозу.

На південному напрямку російські війська вже активізували штурмові дії, зосереджуючи атаки на Гуляйпільському та суміжних ділянках. Противник намагається діяти вздовж логістичних маршрутів, ускладнюючи постачання українських підрозділів, паралельно готуючи штурмові групи до бойових дій у зимових умовах.

Громадська рада доброчесності висловила сумніви щодо відповідності судді Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області Тетяни Шевиріної вимогам доброчесності та етики, зокрема у зв’язку з її поїздками до Російської Федерації та тимчасово окупованого Криму після початку російської агресії проти України. Ці поїздки, як зазначає ГРД, стали основною причиною для перегляду її кандидатури на посаду судді апеляційного суду.

Згідно з інформацією, наданою Громадською радою доброчесності, Шевиріна відвідувала Москву у серпні 2015 року разом із чоловіком та малолітнім сином. Крім того, чоловік судді здійснював кілька поїздок до Росії ще в 2014 році, а пізніше двічі відвідував окупований Крим. Ці факти викликають питання щодо того, чи відповідає поведінка судді етичним стандартам, які повинні дотримуватись представники судової влади, особливо в умовах війни та агресії з боку Росії.

Батько Тетяни Шевиріної, за інформацією ГРД, перебував у Росії в травні 2014 року, а також відвідував Крим у квітні 2017 року. Ще більш інтенсивними були поїздки з боку родичів чоловіка судді. Свекор і свекруха Шевиріної перебували на території РФ у 2014–2015 роках, у тому числі впродовж тривалого періоду, що охоплював кілька місяців. Крім того, у 2018–2021 роках свекор судді здійснив ще вісім поїздок до Росії та двічі відвідував тимчасово окупований Крим.

Під час проходження кваліфікаційного оцінювання у 2018 році Шевиріна підтвердила факт своїх поїздок до Росії, пояснивши їх родинними обставинами. У письмових поясненнях до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України вона зазначила, що в Москві проживають родичі її чоловіка, а також її власні родичі, там поховані дід і бабуся. Аналогічними родинними причинами суддя пояснила й поїздки батька до Криму.

Водночас Громадська рада доброчесності наголошує, що в умовах триваючої збройної агресії Росії проти України будь-які поїздки до держави-агресора або на тимчасово окуповані території мають оцінюватися не лише з огляду на особисті обставини, а й з урахуванням ризиків для державної безпеки. Йдеться, зокрема, про загрозу затримання, тиску або вербування, що може мати наслідки не лише для конкретної особи, а й для національних інтересів України.

Саме сукупність таких поїздок — як самої судді, так і членів її родини — ГРД розцінює як обставину, що потребує особливої оцінки під час розгляду питання про призначення Шевиріної до апеляційного суду.

Ринок виготовлення номерних знаків для транспортних засобів в Україні дедалі більше втрачає ознаки відкритої конкуренції та прозорих правил гри. Ще кілька років тому у цій сфері існували елементи змагальності між виробниками, що дозволяло стримувати ціни та впливати на якість продукції. Нині ж ситуація змінилася, і все більше експертів говорять про фактичну монополізацію процесу.

За оцінками учасників ринку, ключові важелі контролю над виготовленням номерних знаків зосереджені в обмеженого кола структур, які мають доступ до державних замовлень та відповідних дозволів. Це значно ускладнює вхід нових гравців і позбавляє систему природного механізму конкуренції. У результаті ціна номерних знаків формується не ринковим шляхом, а залежить від адміністративних рішень і внутрішніх домовленостей.

Особливо показовими стали закупівлі, у яких ТОВ «СПЕЦЗНАК» виступало єдиним учасником. Виявлені раніше проблеми з фінансовою звітністю, підтвердженням досвіду та матеріально-технічної бази не призвели до перегляду підходів. Система працює так, ніби альтернатив на ринку не існує взагалі. Разом із конкуренцією зник і реальний контроль.

За цими фактами було направлено низку звернень і запитів до контролюючих органів, зокрема до Міністерства внутрішніх справ. У них йшлося про системну участь компанії у багатомільйонних закупівлях, відсутність реальної конкуренції, сумнівну відповідність кваліфікаційним вимогам та роль сервісних центрів МВС у формуванні цієї моделі. Нещодавно надійшла відповідь від Управління запобігання корупції МВС — і саме вона стала найбільш показовою.

Замість аналізу викладених фактів та можливих ризиків монополізації, відповідь зосереджена на виправданні вже ухвалених рішень. Перемогу ТОВ «СПЕЦЗНАК» у тендері 2020 року названо економічно вигідною, договір — таким, що виконаний у повному обсязі, а саму процедуру — без зауважень. Про реальні можливості компанії забезпечувати такі обсяги виробництва — жодного слова.

Навіть закупівлю на суму понад 131 мільйон гривень, де компанія була єдиним учасником, у відповіді подано не як проблему, а як приклад ефективного контролю. Формальне відхилення пропозиції у 2024 році використовується як аргумент, що нібито перекреслює роки домінування одного гравця. Чому ринок зведений до одного постачальника, чому конкуренція не виникає, чому саме ця компанія роками отримує доступ до державних коштів — ці питання залишилися без відповіді.

У підсумку позиція Управління запобігання корупції МВС виглядає не як спроба розібратися у системній проблемі, а як намагання закрити тему формальною відпискою. Жодного аналізу ролі посадових осіб Головного сервісного центру МВС, жодної оцінки ризиків монополізації, жодних висновків щодо впливу цієї моделі на ринок.

Схема залишається незмінною: компанія — при контрактах, конкуренція — відсутня, держава — з формальним контролем на папері. Саме так і виглядає ситуація, коли антикорупційні механізми існують лише номінально, а реальний ринок підмінено закритою системою.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Під час міжнародного благодійного туру фільм «Антарктида» зібрав 23,9 мільйона гривень на підтримку Сил оборони України. Про це 24 грудня повідомив благодійний фонд «Повернись живим». Усі кошти, отримані від продажу квитків і проведення спеціальних аукціонів, команда стрічки спрямувала на проєкт «Дронопад», який передбачає закупівлю техніки та обладнання для протидії ворожим безпілотникам.

Євротур стрічки став одним із наймасштабніших культурних благодійних проєктів за участю українського кіно за кордоном. Протягом туру відбулося 41 публічний показ у 28 містах Європи, Канади та Сполучених Штатів Америки. Покази супроводжувалися активною взаємодією з глядачами, які не лише переглядали фільм, а й долучалися до збору коштів.

Документальний фільм «Антарктида» розповідає про життя та роботу учасників 30-ї Української антарктичної експедиції на станції «Академік Вернадський». Антон Птушкін прожив разом із полярниками 10 днів на станції, збираючи матеріал для стрічки. Фільм вийшов у прокат 4 вересня 2025 року та за перший вікенд зібрав майже 7,2 млн грн, ставши одним із найкасовіших українських фільмів усіх часів.

Проєкт «Дронопад», який підтримали коштами від туру, був запущений у серпні 2024 року фондом «Повернись живим» і передбачає закупівлю військовим всього необхідного для знищення ворожих дронів.

Мандарини, що стали символом новорічних свят, дарують не тільки святковий настрій, але й чимало користі для організму. Однак лікарі попереджають: хоча цей фрукт є смачним і корисним, надмірне його споживання може призвести до певних проблем зі здоров’ям. Важливо пам'ятати про поміркованість, щоб насолоджуватися його перевагами, не нашкодивши організму.

Оптимальною нормою споживання мандаринів вважається 2–4 плоди на день. Така кількість дозволяє отримати всі переваги від цього фрукта, не перевищуючи допустимі межі. Мандарини багаті на вітамін С, який підтримує імунітет, покращує стан шкіри і допомагає боротися з простудними захворюваннями. Усього 100 грамів мандаринів (що відповідає приблизно одному або півтора плодам) містять близько 44% добової потреби у цьому важливому вітаміні.

Дієтологи зазначають, що 2–4 середніх мандарини на день є науково обґрунтованою нормою для здорової дорослої людини. Такої кількості достатньо для підтримки імунітету та отримання клітковини, не перевантажуючи організм надлишком фруктового цукру.

Для дітей, а також людей із цукровим діабетом або порушенням вуглеводного обміну, допустима кількість може бути меншою. У таких випадках важливо враховувати загальну добову норму фруктів і споживання цукру протягом дня.

Фахівці радять вживати мандарини не окремо, а в поєднанні з іншими продуктами. Найкраще їсти їх як перекус або десерт після основного приймання їжі — це допомагає уникнути різких стрибків рівня глюкози в крові. Корисним є поєднання мандаринів із горіхами, натуральним йогуртом або іншими джерелами білків і жирів, що робить перекус більш збалансованим.

Водночас лікарі наголошують: навіть корисні цитрусові не можуть замінити повноцінного харчування. Надмірне захоплення мандаринами може призвести до подразнення шлунка, алергічних реакцій або набору зайвої ваги через надлишок цукру.

Сніданок традиційно називають ключовим прийомом їжі, проте багато людей ігнорують його, сподіваючись швидше зменшити вагу. Така стратегія здається логічною лише на перший погляд. Дієтологи й лікарі наголошують: пропуск ранкового прийому їжі часто порушує природні біологічні ритми організму та може негативно впливати на обмін речовин.

Після нічного сну тіло перебуває у стані енергетичного дефіциту. Сніданок сигналізує організму про початок активного дня, запускає роботу травної системи та допомагає стабілізувати рівень глюкози в крові. Якщо цього сигналу немає, організм переходить у режим економії енергії, сповільнюючи метаболічні процеси. У результаті калорії, спожиті пізніше, частіше відкладаються у вигляді жирових запасів.

Збалансований ранковий раціон має включати і білки, і вуглеводи. Така комбінація забезпечує стабільний рівень енергії, допомагає уникнути різких коливань цукру в крові та знижує ризик переїдання впродовж дня. Організм по-різному переробляє поживні речовини вранці, адже на цей процес впливають гормональні зміни, чутливість до інсуліну та потреба в енергії після сну.

Дієтологи радять віддавати перевагу повільним вуглеводам і якісним джерелам білка. До корисних варіантів для сніданку належать яйця, натуральний йогурт, риба, бобові, горіхи та цільнозернові продукти. Такий набір продуктів допомагає довше зберігати відчуття ситості, підтримує концентрацію та позитивно впливає на загальне самопочуття.

Фахівці також звертають увагу на час сніданку. Оптимальним вважається проміжок між 7:00 та 10:00 ранку. Саме в цей період природно підвищується рівень кортизолу — гормону, який допомагає організму прокидатися, адаптуватися до активності та ефективніше використовувати поживні речовини. Сніданок у цей час може сприяти кращому контролю апетиту й підтримці здорової ваги.

Таким чином, регулярний і збалансований сніданок у правильний час є важливим елементом не лише здорового способу життя, а й ефективного та безпечного схуднення.

У Миколаївській області правоохоронні органи викрили ймовірну масштабну схему привласнення бюджетних коштів, які виділялися на зведення та ремонт захисних споруд цивільного захисту. За попередніми даними, йдеться про системні порушення, допущені під час реалізації низки інфраструктурних проєктів у Вознесенському районі, що мали забезпечити безпеку населення в умовах воєнного стану.

Згідно з наявною інформацією, кошти, передбачені державним та місцевими бюджетами на облаштування укриттів, могли використовуватися не за цільовим призначенням. Слідство розглядає версію, що значна частина фінансування спрямовувалася на користь приватних компаній, які мають ознаки афілійованості з посадовцями районного рівня. Це могло відбуватися через маніпуляції з тендерними процедурами, завищення вартості робіт та формальне виконання зобов’язань.

Загальна сума контрактів, освоєних трьома компаніями — ТОВ «Перша українська будівельна», ТОВ «Господар-2» та ТОВ «Голнест», — перевищує 600 мільйонів гривень. Усі ці підряди були зосереджені в межах одного району, що вже саме по собі викликає питання щодо конкуренції та прозорості процедур.

За наявною інформацією, зв’язки між керівництвом РДА та підрядниками мають як родинний, так і політично-діловий характер. Зокрема, власника ТОВ «Перша українська будівельна» Сергія Ткаченка пов’язують родинні стосунки з головою Вознесенської РДА: їхні дружини є рідними сестрами. Саме ця компанія без попереднього релевантного досвіду отримала підряди на суму близько 230 мільйонів гривень виключно у Вознесенському районі. За окремими об’єктами фіксувалися ознаки завищення вартості будівельних матеріалів на мільйони гривень.

Інша компанія — ТОВ «Голнест» — пов’язується з Володимиром Подоляном, якого джерела називають однопартійцем та особою з близького оточення керівника РДА. Ця фірма отримала понад 120 мільйонів гривень за роботи з ремонту укриттів.

Окремий елемент схеми, за даними джерел, полягає у фінансовому контролі над інфраструктурою. Повідомляється, що Олександр Кукуруза володіє контрольним пакетом акцій ПАТ «Первомайська МПМК». Саме у цієї компанії підрядники вимушені орендувати будівельну техніку, що створює замкнений цикл перерозподілу бюджетних коштів на підконтрольні активи.

Механізм реалізації схеми, за словами співрозмовників, будувався через замовників робіт — зокрема керівників відділів освіти. У тендерній документації створювалися дискримінаційні умови, які фактично унеможливлювали участь сторонніх компаній. Також йдеться про фальсифікацію довідок про досвід, використання інсайдерської інформації для оперативної подачі пропозицій і формальне відхилення заявок конкурентів.

Окрему роль у функціонуванні схеми, за твердженнями джерел, могли відігравати посадовці обласного рівня — зокрема представники обласної військової адміністрації, департаменту містобудування, податкових органів та правоохоронних структур, які забезпечували відсутність належної реакції на численні сигнали про порушення.

У підсумку йдеться про ймовірне нецільове використання коштів, призначених для захисту цивільного населення в умовах воєнного стану. За словами співрозмовників, масштаби схеми дозволяють говорити не про окремі зловживання, а про організовану систему з чітким розподілом ролей.