Російський обстріл у Харкові: загибла дитина, десятки поранених, тривають пошуки зниклого підлітка

У четвертий рік війни кияни стали заручниками ілюзії безпеки у власних оселях. Попри те, що столиця України залишалася основним центром адміністративного та культурного життя, протягом цього періоду вона неодноразово ставала мішенню для ракетних ударів, артилерійських обстрілів та інших загроз, що залишали слід на кожному мешканці. Усе це створило парадоксальну ситуацію: навіть попри відносну стабільність, люди в столиці все більше почувалися невпевнено та під постійною небезпекою.

Ще до початку війни Київ був символом безпеки і процвітання, тим місцем, де можна було знайти притулок від усіх зовнішніх загроз. Однак із часом ця ілюзія почала руйнуватися. Кияни стали свідками ракетних ударів, які вражали цивільні об'єкти, житлові будинки, інфраструктуру. Протягом останніх років столиця пережила серію жорстоких атак, що змусило багатьох замислитися над питанням безпеки навіть у своїх домівках.

Корупційний аспект ситуації не менш вражає. За останні роки на ремонт і будівництво сховищ витрачено понад два з половиною мільярда гривень, однак більшість тендерів отримали фірми-одноденки з мінімальним статутним капіталом. Систематичні переплати на будматеріалах та закупівля непотрібного обладнання, як-от барабани та овочерізки за захмарними цінами, свідчать про глибоку корупцію на всіх рівнях.

Доступ до інформації про справжній стан укриттів обмежений: чотири з десяти районних адміністрацій відмовляються надавати дані, аргументуючи це службовою таємницею. Це створює ілюзію безпеки, яка розбивається під час першої серйозної атаки. Навіть масштабні тендери та кошти не рятують життя киян, якщо за організацією стоїть мережеве відмивання грошей і безкарність чиновників.

Трагедії останніх років, коли внаслідок ракетних ударів загинуло десятки людей, включно з дітьми, демонструють ціну цієї паперової безпеки. Система, у якій лояльність до керівників важить більше за життя дітей, не здатна забезпечити справжній захист. Без радикального очищення від корупції та реальних покарань для організаторів схем безпека Києва залишатиметься привілеєм для обраних.

Після резонансного скандалу з так званими «прокурорами-інвалідами», який завершився відставкою генерального прокурора Андрія Костіна, у системі прокуратури почалися помітні трансформації. З приходом на посаду нового очільника Офісу генерального прокурора Руслана Кравченка, за інформацією з професійного середовища, формується інша модель фінансового забезпечення чинних прокурорів, що знову викликає суспільну дискусію.

Йдеться про практику додаткових нарахувань, коли окремі прокурори, продовжуючи працювати на посадах і отримувати повноцінну заробітну плату, паралельно користуються правом на так звані «пенсійні виплати». Фактично мова йде про подвійне бюджетне фінансування однієї особи, що виглядає особливо чутливо на тлі воєнного стану та загального дефіциту державних ресурсів.

Так, згідно єдиного державного реєстру судових рішень, 23 жовтня 2019 року Ігор Чуб подав позов до Харківського окружного адмінсуду, вимагаючи визнати дії регіонального Пенсійного фонду незаконними. Справу передали судді Бідонько А.В. Але вже 4 листопада прокурор забрав заяву – попросив залишити її без розгляду для доопрацювання. Наступного дня суд офіційно повернув документи.

Однак, на цьому Чуб не зупинився. Він знову подав ідентичний позов, цього разу – до іншого судді Тітова О.М., який уже 3 грудня виніс рішення на користь прокурора. Це може свідчити про спробу підібрати лояльного суддю для реалізації задуманої схеми.

У позові Чуб вимагав нараховувати пенсію без обмеження граничного розміру та не обмежувати суму зарплати при обчисленні пенсії. При цьому прокурор стверджував, що нібито пропрацював у системі 20 років.

Після винесення рішення Пенсійний фонд подав апеляцію, але навіть не сплатив обов’язковий судовий збір – лише 1152 грн. Через це Другий апеляційний адмінсуд залишив скаргу без руху, надавши термін для усунення порушення. Проте юристи фонду не зробили жодних дій до 13 січня 2020 року. Як наслідок, скаргу повернули.

Таким чином, Ігор Чуб отримав довічну пенсію, яка тепер виплачується додатково до його зарплати.

Також прокурор Ігор Миколайович Чуб володіє значними сімейними активами, серед яких чотири квартири в Харкові, садовий будинок, земельні ділянки та право користування житловим будинком у Великій Британії. Варто відзначити, що джерела походження активів, якими обріс харківський прокурор Ігор Чуб мали б стати предметом вивчення антикорупційних органів.

Очільник Головного управління розвідки Міністерства оборони України Кирило Буданов публічно висловив критичну оцінку стану мобілізаційних процесів у країні, наголосивши, що основні проблеми мають внутрішнє походження. Про це він заявив під час зустрічі Клубу LB, де окреслив своє бачення причин напруження в суспільстві та зниження довіри до мобілізації.

За словами Буданова, надмірне зосередження на зовнішньому факторі — впливі Російської Федерації — не дає повної картини того, що відбувається. Він підкреслив, що роль російської пропаганди часто перебільшують, тоді як вирішальні помилки були допущені всередині самої країни. Йдеться насамперед про системні прорахунки в управлінні та комунікації з громадянами.

Буданов наголосив, що критика та звинувачення зовнішніх чинників часто відволікають від реального аналізу внутрішніх процесів, які вплинули на ефективність мобілізації.

Раніше Кабінет Міністрів зареєстрував у Верховній Раді законопроєкт №14320, який має на меті удосконалення діяльності органів військового управління щодо військового обов’язку, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Цей законопроєкт покликаний виправити системні недоліки та підвищити ефективність організації мобілізаційних заходів.

Гарантії безпеки з боку Сполучених Штатів залишаються найбільш реалістичним і дієвим варіантом досягнення сталого миру для України, навіть попри активні дискусії серед європейських партнерів щодо можливих альтернатив. На цьому акцентує видання Politico, підкреслюючи, що саме Вашингтон має унікальні можливості забезпечити не лише політичні обіцянки, а й реальні інструменти стримування агресії.

У матеріалі наголошується: без повноцінної матеріально-технічної, фінансової та військової підтримки США європейські держави наразі не здатні самостійно сформувати й розгорнути ефективні багатонаціональні сили, які могли б гарантувати безпеку Україні. Обмежені оборонні бюджети, нестача озброєння та складні механізми ухвалення рішень у межах ЄС і НАТО суттєво звужують можливості Європи діяти автономно у питаннях колективної безпеки.

За інформацією Politico, серед можливих елементів таких гарантій обговорюється постачання Україні крилатих ракет Tomahawk із дальністю до 1000 кілометрів. Це дало б змогу завдавати ударів по російських політичних і військових центрах та потенційно стримувати Кремль від відновлення активних бойових дій.

Окремий акцент робиться на юридичному статусі можливих домовленостей. На відміну від Будапештського меморандуму, який був політичною угодою виконавчої влади, нинішні гарантії, за очікуванням Києва, мають бути юридично зобов’язуючими. Йдеться про ратифікацію Палатою представників і Сенатом США та подальше схвалення президентом. У такому разі зобов’язання щодо України могли б бути прирівняні до двосторонніх безпекових договорів США з Японією та Південною Кореєю.

У Politico зазначають, що формальна ратифікація дала б Україні додаткові можливості впливу на Конгрес і сприяла б збереженню стабільної двопартійної підтримки у США.

Водночас видання підкреслює, що навіть такий сценарій не позбавлений ризиків. Зокрема, нагадується заява Дональда Трампа дорогою на саміт НАТО в Гаазі про те, що «існує багато визначень статті 5». Ця стаття Альянсу була навмисно сформульована так, щоб уникнути автоматичного втягування США у велику війну в Європі.

На цьому тлі Politico сумнівається, що Вашингтон погодився б на гарантії, які зобов’язували б його до прямого військового втручання в Україні. Особливо з огляду на те, що з 2022 року США фактично блокують шлях України до вступу в НАТО та роблять пріоритетом уникнення прямої участі у війні.

Додаткову невизначеність створюють і паралельні контакти між США та Росією, які тривають одночасно з європейськими та українськими переговорами. Видання наголошує, що позиція Володимира Путіна у будь-якому разі залишатиметься ключовою.

Москва, за оцінкою Politico, прагне значно ширшої угоди зі США щодо всієї системи європейської безпеки, що було продемонстровано її початковим 28-пунктним «мирним планом». Водночас Путін не демонструє готовності відмовлятися від своїх максималістських вимог, через що досі незрозуміло, на які компроміси Росія може піти.

У підсумку видання зазначає, що незалежно від того, наскільки сильними виглядатимуть американські гарантії безпеки для України, їхня реальна ефективність може залежати не лише від юридичних формулювань у США, а й від того, як ці гарантії інтерпретуватиме Москва.

Війна Росії проти України може наблизитися до завершальної фази вже наступного року, однак такий розвиток подій не обов’язково означатиме справедливий або вигідний мир для Києва. Подібну оцінку висловив західний політичний аналітик, який вивчав динаміку міжнародної підтримки України, а також внутрішні процеси в країнах-партнерах. У центрі його уваги — фінансові ресурси, без яких довгострокове ведення війни та післявоєнна стабілізація стають надзвичайно складними.

Ключовою проблемою експерт називає нездатність Європейського Союзу дійти спільного рішення щодо використання близько 210 мільярдів євро заморожених російських активів. Ці кошти перебувають у європейських фінансових інституціях і могли б стати потужним джерелом фінансування для України. На думку оглядача, саме вони здатні були б забезпечити бюджетну стійкість держави, дозволивши планувати оборонні витрати не на місяці, а на роки вперед.

Провал ідеї так званого «репараційного кредиту», який передбачав використання російських активів, здебільшого заморожених у фінансових установах Бельгії, позбавив Україну гарантованого джерела фінансування щонайменше на два роки. Це, на думку аналітика, суттєво послаблює позиції Києва у війні на виснаження.

Європейський Союз усе ж погодився надати Україні фінансову допомогу обсягом близько 90 мільярдів євро під гарантії бюджету ЄС. Ці кошти дозволять уникнути гострої нестачі грошей на початку наступного року, однак програма розрахована лише на два роки і не створює умов для тривалого продовження війни.

Після ухвалення цього рішення чимало європейських лідерів висловлювали обережний оптимізм і не виключали можливість додаткового кредиту в майбутньому, опосередковано пов’язаного з російськими активами. Водночас аналітик застерігає: такі очікування можуть бути передчасними, адже все залежатиме від того, на яких умовах сторони намагатимуться припинити війну.

Отримання нового спільного кредиту може виявитися складним. Деякі країни ЄС уже відмовилися від участі в програмі спільних запозичень, і не виключено, що до них приєднаються й інші. Додатковим фактором невизначеності залишається позиція США, де зміни у політичному керівництві можуть обмежити готовність Вашингтона надавати нові масштабні пакети допомоги.

Хоча окремі європейські політики називають нинішні фінансові домовленості перемогою для України та стабільності ЄС, у Кремлі цю ситуацію можуть сприймати інакше. На думку оглядача, російське керівництво бачить у внутрішніх суперечках Європи підтвердження того, що час працює на Москву.

Якщо Росія просто вичекає, може бути реанімований план припинення війни, напрацьований раніше за участі російських посадовців і представників колишньої американської адміністрації. У такому разі Україна та її європейські партнери ризикують опинитися в ситуації стратегічної розгубленості — сценарій, який у Кремлі вважатимуть ідеальним.

Після майже шести років повільного та фактично безрезультатного судового розгляду здавалося, що гучна справа проти колишнього мера Харкова Михайла Добкіна, відома як «кооперативна схема», остаточно втратила перспективи. Навесні 2024 року Дзержинський районний суд Харкова ухвалив рішення про закриття кримінального провадження, а згодом цю позицію підтримав і Харківський апеляційний суд. Підставою став сплив 15-річного строку притягнення до кримінальної відповідальності, адже події, які інкримінувалися фігурантам, датувалися 2008–2009 роками.

Однак 15 грудня 2025 року ситуація отримала несподіване продовження. Верховний Суд, розглянувши касаційні скарги, скасував рішення судів першої та апеляційної інстанцій. Касаційна інстанція дійшла висновку, що попередні суди припустилися помилок у застосуванні норм права, зокрема щодо питання строків давності та процесуальних аспектів розгляду справи.

Верховний Суд погодився з аргументами прокуратури, що момент закінчення злочину був визначений неправильно. За позицією обвинувачення, злочин вважається завершеним не в момент ухвалення рішень міськрадою, а тоді, коли відбулося фактичне незаконне заволодіння землею — тобто після оформлення державних актів. У цій справі це сталося 18 серпня 2010 року. Відповідно, строк давності, за розрахунками прокуратури, спливав лише 18 серпня 2025 року, а отже, закриття провадження у 2024 році було передчасним.

Ця справа стала наочним прикладом того, як кримінальні процеси можуть роками затягуватися, використовуючи прогалини й формалізм процесуального законодавства. Іронія ситуації полягає в тому, що навіть після рішення Верховного Суду часу для реального завершення розгляду та винесення вироку майже не залишилося.

Суть так званої «кооперативної схеми», реалізованої за каденції Добкіна, була доволі простою. У Харкові створювали обслуговуючі кооперативи з формулюванням «житлово-будівельний» у назві, що дозволяло безоплатно отримувати у власність значні масиви міської землі під забудову. При цьому такі кооперативи не відповідали вимогам чинного на той момент Житлового кодексу УРСР: їхні члени не перебували на квартирному обліку, не потребували поліпшення житлових умов, а самі кооперативи часто створювалися буквально за кілька днів до ухвалення рішень про виділення землі.

У результаті, за даними слідства, лише у 2008 році, коли Михайло Добкін обіймав посаду міського голови, а Геннадій Кернес був секретарем Харківської міськради, було незаконно передано щонайменше 650 гектарів міської землі. Орієнтовна вартість цих ділянок оцінюється у 4–6 млрд гривень. Кернес, який як секретар ради був ключовою особою у винесенні земельних питань на сесію, до суду вже не дійшов — обвинувальний акт розглядали без нього.

Попри те, що Верховний Суд фактично дав справі друге дихання, більшість експертів сходяться на думці, що це рішення навряд чи змінить фінал. Найімовірніше, процес знову завершиться закриттям провадження через сплив строків давності. У підсумку справа проти Добкіна ризикує залишитися ще одним хрестоматійним прикладом того, як масштабні корупційні епізоди в Україні роками розчиняються між судами, слідством і процесуальними дедлайнами, так і не доходячи до вироку.

Українська співачка Наталія Могилевська відверто відповіла на критику, яка на адресу її материнства та доньки Соні прозвучала в соцмережах. Артистка поділилася особистою історією про свою родину, розповівши, як пережила складні моменти та як важливо для неї бути підтримкою та опорою для своєї дитини.

У своєму пості в Instagram Могилевська зазначила, що рішення стати матір'ю було свідомим і важким, а також підкреслила, що кожна родина унікальна, і ніхто не має права оцінювати чи критикувати те, що приносить щастя іншим. Вона поділилася, як важливо для неї бути з Сонечкою, як вона допомагає їй зростати і як відкриває для себе нові радості материнства.

Співачка також розповіла про свій підхід до роботи з емоціями дитини. Наталія навчає Соню безпечно проживати злість — через активні рухи, стрибки або «випуск пари» на подушку. За словами Могилевської, так дитина вчиться розуміти себе, а мама показує, що і вона може помилятися.

Втім, у коментарях під дописом знайшлися й критичні зауваження. Користувачі нагадали, що Могилевська є названою мамою, і поставили під сумнів глибину її зв’язку з донькою. Деякі писали, що кровний зв’язок є вирішальним.

Співачка відповіла на ці коментарі і запевнила, що справжня любов та повага не залежать від кровного споріднення. «Чоловік або подруга теж із вами не однієї крові, але люблять вас усе життя, якщо є щира любов і повага», — наголосила Могилевська.