Російський обстріл у Харкові: загибла дитина, десятки поранених, тривають пошуки зниклого підлітка

Вища рада правосуддя знову не дійшла згоди під час розгляду дисциплінарної скарги на суддю Окружного адміністративного суду Києва Віктора Шулежка. Питання, порушене ще за зверненням загиблого на фронті громадського діяча Романа Ратушного, вкотре не отримало остаточного рішення. Голоси членів Ради розділилися порівну, що унеможливило ухвалення будь-якого вердикту та призвело до чергового перенесення розгляду.

Суть дисциплінарної скарги полягала у діях судді, які він вчинив у 2020 році під час розгляду справи щодо збереження Протасового Яру. Тоді Шулежко одноосібно призупинив чинність рішення Київради про повернення території парку статусу зеленої зони та зупинення будівництва. Резонансності ситуації додало те, що суддя ухвалив проміжне рішення без участі сторін, не забезпечивши їм можливість висловити позицію або ознайомитися з матеріалами.

Раніше Палата ВРП встановила недбалість судді, ухваливши рішення без належного обґрунтування та проголосувала за його притягнення до відповідальності у вигляді догани з позбавленням доплат. Проте на останньому засіданні голоси членів ВРП розділилися порівну: шість виступили за залишення рішення, шість – проти, включно з Бурлаковим, Ковбієм, Кравченком, Боковою, Котелевцем та Махінчуком.

Суддя Шулежко також подав скаргу на дисциплінарного інспектора Плескача через нібито конфлікт інтересів, але її відхилили. Крім того, у листопаді ВРП відкрила нове дисциплінарне провадження щодо судді у зв’язку з плівками Вовка, на яких він нібито брав участь у планах блокування роботи ВККС та підриву судової системи.

Ситуація демонструє складність притягнення суддів до відповідальності та політичну чутливість процесів у Вищій раді правосуддя, а також продовжує викликати суспільний резонанс.

У Донецькій області правоохоронці викрили масштабну корупційну схему, пов’язану з ремонтом та модернізацією критичної інфраструктури. За даними НАБУ, чиновники регіону привласнили понад 140 млн грн, виділених на відновлення об’єктів опалення й водопостачання в умовах активних бойових дій та постійної загрози з боку російської армії. Слідство вважає, що саме голова департаменту житлово-комунального господарства Донецької ОВА став ключовою фігурою схеми, забезпечивши у 2023 році перемогу в тендері компанії свого колишнього однокласника, попри відсутність у фірми належної проєктної документації та досвіду реалізації подібних проєктів.

За результатами тендеру було підписано контракт вартістю понад 200 млн грн на постачання та підключення семи модульних котелень у містах Селидове та Українськ. Обидва населені пункти вже наступного року були окуповані військами РФ, що додатково ускладнило подальшу перевірку виконаних робіт. Попри це, слідчим вдалося встановити, що котельні дійсно були фізично доставлені на територію регіону, однак із семи об’єктів підключили лише два. Навіть ці дві котельні не могли нормально функціонувати через відсутність необхідних підключень, технічних рішень і належного введення в експлуатацію.

Окрім того, у Святогорську, який досі підконтрольний Україні, ремонт водопостачання та водовідведення здійснювався лише на папері або дуже кустарним способом.

Слідчі підозрюють у справі п’ятьох осіб. Наразі тривають слідчі дії, а правоохоронці перевіряють усі обставини для притягнення винних до відповідальності та відшкодування завданих збитків.

Начальник столичного главку Національної поліції Дмитро Шумейко все частіше опиняється у фокусі суспільної дискусії через обставини, які викликають сумніви щодо прозорості його професійного шляху й походження задекларованих статків. Його тривала служба у міліції, а згодом у поліції, що на перший погляд виглядає послідовною та успішною, приховує низку невирішених питань, які роками залишаються без чітких офіційних пояснень.

Одним із найбільш резонансних аспектів біографії посадовця стало уникнення люстрації. Закон, що був ухвалений після Революції Гідності, передбачав очищення системи від посадовців, які займали керівні або чутливі посади у період до зміни влади. Шумейко підпадав під дію цих критеріїв, проте процедура не торкнулася його жодним чином. Це породило численні підозри та дискусії про можливі неформальні рішення, що дозволили йому залишитися у системі.

Проте найбільше запитань викликає його діяльність у Києві. За інформацією джерел, Шумейко сформував систему контролю над низкою міських схем — від тендерних закупівель до ярмарків, де нібито діє незаконний платний доступ до місць. Такі механізми дозволяють перерозподіляти бюджетні кошти на користь підконтрольних структур та формувати стабільні грошові потоки. Окремі учасники ринку скаржаться, що поліція тут перетворилася на інструмент тиску та «регулювання».

Попри офіційну зарплату у 1,3 млн грн за 2023 рік, родина керівника столичної поліції володіє активами, які складно пояснити лише доходами держслужбовця. Йдеться про кілька квартир у Києві загальною площею понад 270 м², частки у дачних будинках та земельних ділянках, а також про значні суми готівки у гривні та доларах. Окремо Шумейко декларує право користування об’єктами спортивного комплексу «База Волна» та ділянкою на понад 800 м², оформленою на юросіб і родичів.

Аналітики звертають увагу, що сукупність цих факторів свідчить не лише про можливі корупційні ризики, а й про створення впливової тіньової мережі, яка дозволяє очільнику поліції Києва впливати на бізнес-середовище та процеси в місті далеко за межами своїх формальних повноважень. За таких умов розслідування щодо діяльності Шумейка фактично заблоковані, а система, яку він вибудував, продовжує працювати й забезпечувати стабільний прибуток.

Генеральний секретар НАТО Марк Рютте у свіжому інтерв’ю іспанському виданню El Pais окреслив один із найоптимістичніших сценаріїв розвитку російсько-української війни, не виключивши її завершення до кінця 2025 року. Його слова пролунали на тлі активних дискусій у західних політичних колах щодо майбутніх стратегічних рішень, а також у контексті вступу на посаду нового президента США Дональда Трампа, чия позиція щодо війни може суттєво вплинути на подальший перебіг подій.

Рютте, відповідаючи на запитання журналістів про реалістичність припинення бойових дій до грудня наступного року, наголосив, що така можливість залишається відкритою за умови консолідованих дій союзників та спроможності України утримувати військову й політичну стійкість. Він зазначив, що розвиток ситуації значною мірою залежатиме від рішень Вашингтона, зокрема від того, яку стратегію обере нова адміністрація щодо підтримки Києва.

«Звичайно. Ми всі молимося, щоб ця війна закінчилася якомога швидше. Я хочу зробити все можливе, щоб допомогти реалізувати бачення президента Трампа щодо досягнення цієї мети».

Генсек підкреслив, що повністю поділяє підхід Білого дому, адже «кровопролиття має припинитися». Він наголосив, що російська армія несе катастрофічні втрати:

• близько мільйона військових — убитими або важкопораненими за весь період війни,• щомісячні втрати — приблизно 20 000 людей.

«Ви можете собі це уявити? 20 000 солдатів на місяць. Це батьки й сини, які гинуть, практично не завойовуючи території», — зазначив Рютте.

За його словами, попри величезні людські ресурси, цього року Росія змогла захопити лише близько 1% української території та просувається «на кілька метрів на день».

Водночас він визнав, що давати конкретні прогнози завжди складно, але щиро сподівається на швидке завершення війни. На його думку, дипломатичний шлях потребуватиме нових зустрічей після Женевських переговорів і паралельних консультацій з ЄС та НАТО.

«І ми ще не на цьому етапі», — додав генсек, підкресливши, що шлях до миру залишається непростим, але реалістичним.

Антикорупційні розслідування останніх років висвітлили цілу низку резонансних справ, у яких фігурантами стали уродженці Харкова — від колишніх міністрів і чинних народних депутатів до керівників державних підприємств та впливових діячів енергетичного сектору. Найгучнішим ім’ям у цьому ряді стала масштабна операція НАБУ під кодовою назвою «Мідас», яка продемонструвала, наскільки глибоко корупція може проникати в систему розподілу державних фінансів.

У рамках цієї операції детективи викрили схему, що діяла роками й завдавала державному бюджету багатомільйонних збитків. До неї були залучені посадовці, відповідальні за управління стратегічними ресурсами, а також особи, які мали суттєвий вплив на ухвалення ключових фінансових рішень. Саме вихідці з Харкова опинилися серед тих, кого підозрюють у координації частини незаконних операцій, зокрема у просуванні вигідних контрактів, маніпуляціях з цінами та використанні службового становища для отримання неправомірних вигод.

Розслідувач Юрій Ніколов наголошує: Чернишов був не організатором схеми, а посередником і “касиром”, який перевозив готівку та купував елітну нерухомість у Козині для учасників оборудок. На плівках НАБУ фігурує під псевдо “Че Гевара”.

Після того, як розслідування набрало обертів, Чернишов разом із родиною виїхав за кордон, але, за даними журналістів, Зеленський особисто змусив його повернутися, щоб не погіршувати власний політичний імідж. Станом на листопад 2025 року Чернишов не має запобіжного заходу, але судові рішення очікуються найближчим часом. Слідство задокументувало передачу йому хабарів у розмірі понад 1,2 млн доларів.

Його дружина, кума першої леді Олена Зеленської, офіційно не є фігуранткою справи, однак у ЗМІ повідомлялося про обшуки на її робочому місці.

Ще один харків’янин, який опинився в центрі корупційного скандалу, — колишній ректор Харківського державного біотехнологічного університету та народний депутат Андрій Одарченко. Він був членом Комітету з питань антикорупційної політики, але сам став фігурантом гучної справи.

НАБУ затримало його у листопаді 2023 року під час передачі хабаря в еквіваленті 50 тис. доларів у криптовалюті тодішньому очільнику Держагентства відновлення Мустафі Найєму. Мета — отримати гроші на ремонт об’єктів університету з фонду ліквідації наслідків агресії.

Незважаючи на заставу в 15 млн грн, Одарченко втік із країни, вирушивши через Румунію до Угорщини. Вищий антикорупційний суд засудив його до 8 років ув’язнення, але заочно — фактично покарання він уникнув.

Ексзаступник голови Харківської облради, колишній регіонал та помічник Віталія Хомутинника Володимир Скоробагач — ще один яскравий представник “харківського списку”. Слідство вважає, що він організував злочинну групу для розкрадання електроенергії державної компанії “Укренерго” на суму понад 58 млн грн.

За версією НАБУ, електроенергія незаконно отримувалась без оплати, а далі кошти від її продажу легалізували через фіктивні підприємства. Шкода державі оцінюється у десятки мільйонів гривень, а злочин стався під час масованих російських обстрілів, коли енергосистема переживала критичний дефіцит.

Скоробагач вчасно залишив Україну та нині живе у Франції, звідки заявляє про “готовність співпрацювати зі слідством”. Справа перебуває в суді.

Окрім ключових персон, у розслідуваннях НАБУ та САП фігурують і інші уродженці Харкова:

• Сергій Волик, перший заступник гендиректора “Харківських тепломереж”, підозрюється у розкраданні коштів, виділених на відновлення після обстрілів. • Колишній керівник “Харківобленерго” Костянтин Логвиненко підозрюється у привласненні понад 12,5 млн грн та спробі заволодіння ще 120 млн грн. Разом з ним у справі проходить родич Тимура Міндіча — Леонід Міндіч. • Андрій Руденко, ексзаступник мера Терехова, заарештований у справі щодо розкрадання 5,4 млн грн на будівництві фортифікацій.

Антикорупційні розслідування, пов’язані з уродженцями Харкова, демонструють масштаб системних зловживань, що роками підточували державні ресурси. Поки тривають судові процеси, значна частина фігурантів встигає втекти з країни, що оголює ще одну проблему — недосконалу систему контролю та відповідальності.

Гучні справи можуть тягнутися роками, але саме вони визначатимуть, чи здатна країна очистити владу від корупційного впливу, який десятиліттями формувався у найвищих кабінетах.

Колишній прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Андрій Броневицький публічно висловив переконання, що звільнення заступника керівника САП Андрія Синюка має ознаки «класичного інституційного прикриття». На його думку, таке рішення виглядає як спроба відвести увагу від системних проблем і знизити градус суспільного тиску, який посилився після оприлюднення матеріалів резонансної «справи Міндича».

У центрі цієї справи опинився високопосадовець, який тривалий час вважався одним із найвпливовіших представників САП, що мав особливі комунікації з Офісом Президента. За даними слідства, Синюк згадується у матеріалах як особа, що виконувала роль учасника злочинної організації, долучаючись до реалізації схем, які приписують оточенню бізнесмена Міндича. У цих документах йому приписують участь у виконанні завдань, пов’язаних із впливом на окремі процеси, що могли мати корупційний характер.

Головне порушення, на яке звертає увагу експрокурор, — спосіб, у який відбулася відставка. Синюк звільнений «за власним бажанням», хоча частина 9 статті 46 Закону «Про прокуратуру» прямо забороняє звільняти прокурора під час незавершеного дисциплінарного провадження.

За законом порядок мав бути іншим:– внутрішній контроль САП проводить повну перевірку;– матеріали передаються до КДКП;– КДКП ухвалює остаточне й незалежне рішення.

Жоден із цих етапів не був завершений.

Попри невиконання процедури, звільнення погодили фактично одразу. Ба більше — Синюк отримав 382 723 грн вихідних виплат, що вже відображено в його декларації. Фактично особа, яку в підозрі описують як учасника злочинної організації, не лише уникнула дисциплінарної відповідальності, а й отримала значну компенсацію при звільненні.

Броневицький наголошує: ситуація нічим не відрізняється від тих випадків, за які антикорупційні органи самі ж критикують інших. У місці, де мають демонструвати зразкову прозорість, відбувається повне порушення процедур і подарунок фігуранту кримінальної справи.

За його словами, це радше схоже на «тиху евакуацію», ніж на верховенство закону:САП не завершила розгляд, не передала матеріали до дисциплінарного органу і дозволила топпосадовцю піти з посади без жодних наслідків.

У підсумку, зазначає експрокурор, САП «мала б частіше дивитися в дзеркало» — адже за механізмами боротьби з корупцією нерідко ховається практика її ж прикриття.