Розслідування та нерозв’язані питання навколо майна Івана Безкищенка

Незважаючи на пожвавлення дипломатичної активності та збільшення кількості міжнародних контактів, перспектива завершення повномасштабної війни Росії проти України й надалі виглядає віддаленою. Таку оцінку озвучила директорка Центру східноєвропейських та міжнародних досліджень Гвендолін Сассе у своїй колонці для британського видання The Guardian. Вона наголосила, що зовнішня динаміка переговорів не призвела до реальних змін на полі бою чи в політичних позиціях сторін.

За словами експертки, регулярні консультації між Україною, США та європейськими союзниками, а також поодинокі контакти між Вашингтоном і Москвою створюють ілюзію поступу, однак не зачіпають ключових проблем. Передусім ідеться про відсутність стійкого припинення вогню, чітких і зрозумілих безпекових гарантій та політичної волі Росії до завершення агресії. Кремль, як зазначає Сассе, продовжує діяти у логіці затягування конфлікту, намагаючись використати час у власних інтересах.

Кульмінацією дипломатичних зусиль останніх тижнів стала зустріч у Парижі, де 35 держав об’єдналися в так звану “коаліцію охочих”. Вони обговорювали можливі гарантії безпеки для України у разі припинення вогню. До процесу були залучені США, ключові європейські столиці та ширше коло партнерів Києва.

Однак, як зазначає Сассе, реальних зрушень ці переговори не принесли. Формальні мирні перемовини не стартували, а навіть режим припинення вогню не був погоджений. При цьому лише Україна, за її оцінкою, публічно демонструє готовність до компромісів, тоді як Росія зберігає жорстку позицію.

На тлі дипломатичних ініціатив Москва, навпаки, посилила ракетні та дронові удари по Україні, зокрема по енергетичній інфраструктурі. Авторка вважає, що це є частиною свідомої стратегії тиску на цивільне населення в зимовий період, покликаної підірвати стійкість країни як фізично, так і психологічно.

Підсумкова Паризька декларація, за оцінкою Сассе, має радше символічний характер. Вона передбачає участь коаліції у механізмі моніторингу припинення вогню під керівництвом США, подальшу військову підтримку України, створення багатонаціональних сил під європейським керівництвом, зобов’язання реагувати у разі порушення домовленостей Росією та довгострокову оборонну співпрацю з Києвом. Проте жоден із цих пунктів поки не має чітких механізмів реалізації.

Велика Британія та Франція знову підтвердили готовність розмістити свої війська в Україні після запровадження припинення вогню як запобіжник у разі його порушення. Водночас залишається невизначеним, які саме дії Росії вважатимуться порушенням і якою буде відповідь Заходу.

Додатковим сигналом стала заява нового канцлера Німеччини Фрідріха Мерца, який уперше допустив участь німецьких військових у механізмі гарантій безпеки. Втім, він уточнив, що йдеться лише про можливе розміщення в країнах НАТО, які межують з Україною, і лише за згоди Бундестагу.

Ключовою проблемою, за словами Сассе, залишається позиція Кремля. Володимир Путін, на її думку, не зацікавлений у справжніх переговорах і вважає, що час працює на нього. Його впевненість лише зміцнюється на тлі прямих контактів із Дональдом Трампом та підходу нової американської адміністрації, орієнтованої на короткострокові угоди.

Термін “коаліція охочих”, який викликає суперечливі історичні асоціації, у цьому випадку відображає нову реальність міжнародної політики — формування ситуативних альянсів поза традиційними інституціями. Саме результат війни в Україні, за словами авторки, стане ключовим тестом для цього нового світового порядку.

Сьогоднішній день в Україні та за її межами наповнений особливим символізмом, адже він поєднує одразу кілька важливих подій, що мають релігійне, народне та міжнародне значення. У календарі ця дата вирізняється різноманіттям смислів: від церковного вшанування святих до продовження стародавніх українських традицій і відзначення глобальних днів, покликаних нагадати людству про силу знань, культури та взаєморозуміння.

Для віруючих цей день має духовне наповнення. У храмах згадують святих, чиє життя та подвиги стали прикладом віри, смирення й служіння ближнім. Молитви та богослужіння спрямовані на внутрішнє очищення, подяку за прожитий рік і надію на краще майбутнє. Церковні традиції гармонійно вплітаються у повсякденне життя, зберігаючи зв’язок поколінь і духовну тяглість.

Святу рівноапостольну Ніну — просвітительку Грузії IV століття, яка принесла християнство на грузинські землі, маючи лише хрест із власного волосся та виноградної лози.

Преподобних отців, убитих у Синаї та Раїфі — ченців-мучеників, які загинули за віру в Єгипті та на Аравійському півострові.

Багато українців 14 січня святкують Старий Новий рік, що припадає на перший день нового року за юліанським календарем. Традиції свята включають:

Посівання: чоловіки розсипають зерно в домівках, бажаючи достатку. За повір’ями, першим у дім має увійти чоловік — це приносить удачу на весь рік.

Сімейна вечеря: родини збираються за столом, дякують за добробут і бажають щастя на наступний рік.

У день свята наші предки уважно спостерігали за погодою, щоб передбачити врожай і стан природи на рік:

Ясне небо та мороз — очікується багатий врожай зернових.

Іній на деревах — вдалий рік для бджолярів.

Сніг або завірюха — весна буде пізньою, але літо теплим.

Ожеледиця — до хорошого врожаю овочів.

Східний вітер — посушливе літо, західний — дощове.

Щоб не накликати невдачі, у цей день не можна:

Давати гроші в борг, стригтися, сваритися, лихословити, виносити сміття та рахувати дрібні монети.

Міжнародні святкування 14 січня відзначають:

Всесвітній день логіки — за ініціативи ЮНЕСКО для популяризації логічного мислення в науці та культурі.

Міжнародний день повітряних зміїв — коли в небо запускають тисячі яскравих зміїв, особливо популярно в Індії.

День впорядкування оселі — стимул почати рік із чистоти та гармонії в домі.

Таким чином, 14 січня 2026 року поєднує повагу до християнських святих, дотримання народних традицій та прикмет, святкування Старого Нового року і прагнення до гармонії у домі та душі.

Зима в умовах війни знову стала серйозним викликом для мешканців столиці. Екстрені відключення електроенергії перетворюють повсякденні речі на випробування витривалості, змушуючи людей шукати способи не лише зігріти оселі, а й зберегти емоційну рівновагу. У таких обставинах кожна тривала перерва в електропостачанні відчувається особливо гостро, адже зупиняється звичний ритм життя.

У подібній ситуації опинилася й акторка Наталка Денисенко, яка публічно поділилася переживаннями своєї родини. За її словами, у будинку не було світла майже добу, і цей час став справжнім випробуванням для всіх домочадців. Відсутність електроенергії означала не лише холод у квартирі, а й неможливість приготувати їжу, скористатися побутовою технікою чи підтримувати зв’язок у звичному режимі.

За словами Денисенко, відсутність світла принесла не лише побутовий дискомфорт. Через перебої з електропостачанням у квартирі вийшли з ладу деякі прилади, а холод негативно позначився на здоров’ї родини. Найболючішим для акторки стало те, що захворів її син.

Попри це, Наталка зізнається: намагається не втрачати внутрішню рівновагу. Щоб не піддатися відчаю, вона навіть влаштувала невелику прогулянку й фотосесію на тлі засніженого міста, намагаючись побачити красу навіть у темряві та холоді.

Історія акторки — ще одне нагадування про те, наскільки крихким залишається побут у столиці під час атак на енергетичну інфраструктуру. І водночас — про здатність українців триматися, навіть коли здається, що сил уже немає.

Печерський районний суд Києва ухвалив рішення, яке суттєво вплинуло на перебіг резонансної справи навколо групи компаній «Юнігран» та її підсанкційного бенефіціара Ігоря Наумця. Суд частково скасував арешти, накладені на значний обсяг майна й спеціальних дозволів на користування надрами, що фактично відкрило шлях до відновлення контролю над ключовими гранітними активами підприємств, пов’язаних із групою.

Йдеться про майнові комплекси, виробниче обладнання та ліцензії на видобуток корисних копалин, які раніше перебували під обмеженнями в межах кримінального провадження. Рішення суду означає, що компанії знову можуть здійснювати господарську діяльність у повному обсязі, зокрема відновлювати виробництво та виконувати контракти, які були заморожені через арешти.

Судове рішення фактично скасовує механізм збереження речових доказів через АРМА і дозволяє компаніям не лише володіти, а й повноцінно експлуатувати арештоване раніше майно. Мова йде не про окремі одиниці техніки, а про стратегічні активи, без яких неможливий видобуток граніту в промислових масштабах.

Зокрема, з-під арешту виведені спецдозволи на користування надрами № 766, 1601, 6136, 634 та 6391. Ці ліцензії дають право на розробку кар’єрів у Житомирській області і є основою всього бізнесу з видобутку та продажу каменю.

Разом із дозволами суд повернув контроль над десятками одиниць важкої техніки. Серед них навантажувачі Still, Clark, JCB та MST, бурові установки Atlas Copco і Epiroc, а також парк вантажних автомобілів Scania і Volvo, які використовуються для транспортування граніту. Окрім цього, розблоковані виробничі цехи, інфраструктурні комплекси та земельні ділянки у Малинському та Коростенському районах.

Фактично це рішення нівелює попередні дії слідства, які були спрямовані на збереження активів як речових доказів у кримінальних провадженнях щодо незаконного видобутку, фінансових схем та обходу санкцій. Тепер компанії, які пов’язують зі структурами Сергія Шапрана — бізнес-партнера Наумця в Україні, — можуть знову вести господарську діяльність на майні, законність походження якого є предметом розслідувань.

На тлі цього Сергій Шапран, якого правоохоронці пов’язують із управлінням активами групи в Україні, вийшов на свободу під заставу у 5 мільйонів гривень, що виглядає символічною сумою порівняно з масштабами бізнесу і потенційними збитками державі. Водночас Ігор Наумець, перебуваючи за межами України, зберігає вплив на свої колишні активи через нові юридичні оболонки.

Судове рішення вже викликає резонанс у юридичних та антикорупційних колах, оскільки йдеться не лише про долю окремої бізнес-групи, а про прецедент фактичного відновлення контролю над надрами та стратегічними ресурсами країни в інтересах осіб, які перебувають під санкціями.

Народний депутат України від фракції «Слуга Народу» Олег Тарасов опинився в центрі суспільної уваги через фактичне зникнення з парламентського життя, попри формальне збереження статусу чинного обранця. Як свідчать дані, оприлюднені низкою українських медіа, протягом усього 2025 року він не відвідав жодного пленарного засідання Верховної Ради та жодного разу не з’явився на своєму робочому місці.

Журналісти наголошують, що йдеться не про окремі пропуски чи короткотривалу відсутність з поважних причин. Фактично депутат повністю усунувся від виконання своїх обов’язків у законодавчому органі країни, не беручи участі ані в голосуваннях, ані в роботі комітетів, ані в обговоренні законодавчих ініціатив. При цьому офіційних заяв про складання мандата або тривалу відпустку з чітким обґрунтуванням не публікувалося.

Ситуація набуває особливої уваги також через сімейний контекст: батько Олега Тарасова є власником агрохолдингу I&U Group і наразі перебуває за межами України на тлі підозр у корупційних злочинах. За неофіційною інформацією, сам Тарасов також уже тривалий час не перебуває в Україні, але формально зберігає мандат, статус народного депутата та всі супутні виплати.

Фактично це створює ситуацію, яку експерти й журналісти охрестили «депутатом-привидом»: депутат, який відсутній у сесійній залі, на робочому місці й у публічній політиці, але присутній у відомостях про виплати з бюджету.

Ні керівництво фракції «Слуга Народу», ні перший заступник голови фракції Олександр Корнієнко, ні її очільник Давид Арахамія не коментували публічно ситуацію з відсутністю Тарасова. Мовчання політичних лідерів виглядає системним, що викликає додаткові питання щодо реакції партійного керівництва на такі випадки серед своїх депутатів.

На тлі війни, дефіциту бюджету та численних звернень влади до відповідальності й дисципліни така поведінка окремого народного депутата привертає увагу громадськості та суспільних активістів. Дискусії про механізми реальної політичної відповідальності для таких випадків вже тривають у медіапросторі й серед експертів.

Вищий антикорупційний суд ухвалив рішення про стягнення в дохід держави майна, що належало родині померлого колишнього керівника Державної екологічної інспекції Карпатського округу Миколи Ладовського. Загальна вартість активів, визнаних необґрунтованими, перевищує 20 мільйонів гривень. Відповідне судове рішення було винесене 12 січня 2026 року за результатами розгляду матеріалів, підготовлених Державним бюро розслідувань у взаємодії з Національним агентством з питань запобігання корупції.

У ході перевірки було встановлено суттєву невідповідність між офіційними доходами посадовця та вартістю майна, яким користувалися він і члени його родини. Йшлося про нерухомість, земельні ділянки та інші цінні активи, походження яких не вдалося підтвердити законними джерелами доходів. Саме ці обставини стали підставою для звернення прокурора Спеціалізованої антикорупційної прокуратури до суду з вимогою застосувати механізм цивільної конфіскації.

Йдеться про три квартири та нежитлове приміщення в центральних районах Івано-Франківська, а також два автомобілі преміумкласу — Volkswagen Touareg 2021 року випуску та Mercedes-Benz G 63 AMG 2023 року. Усі ці активи суд визнав такими, що не мають підтвердженого законного походження.

Микола Ладовський помер у ніч на 20 березня 2025 року. Після його смерті кримінальне провадження було закрито, однак це не зупинило процес цивільної конфіскації. ДБР ініціювало окрему процедуру стягнення незаконно набутого майна, яка дозволяє повернути активи державі незалежно від смерті фігуранта справи.

Це рішення стало одним із перших прикладів застосування механізму конфіскації необґрунтованих активів щодо родини померлого високопосадовця та демонструє можливість повернення державі коштів навіть у випадках, коли особа уникла кримінальної відповідальності через смерть.

У другому півріччі 2025 року в Україні збереглася виразна тенденція до поєднання традиційних українських імен із сучасними міжнародними та рідковживаними варіантами. Вибір імен для новонароджених дедалі частіше відображає не лише сімейні традиції, а й прагнення батьків підкреслити індивідуальність дитини та її відкритість до глобального світу.

За статистикою Міністерства юстиції, класичні імена, які мають глибоке історичне та культурне коріння, залишаються стабільно популярними. Серед них — імена, пов’язані з українською спадщиною, релігійними традиціями та національною ідентичністю. Водночас дедалі більше родин звертають увагу на імена, поширені в Європі та Північній Америці, що легко вимовляються різними мовами та мають універсальне звучання.

Регіональні особливості іменних уподобань помітні у різних частинах країни. У західних областях популярні Соломія, Юстина, Уляна та Софія серед дівчат, а серед хлопців — Марко, Дем’ян та Матвій. У центральних та південних регіонах лідирують Мілана, Єва, Софія, Марія та Злата серед дівчат і Артем, Владислав, Богдан та Дмитро серед хлопців. У східних областях поширені Софія, Поліна, Єва, Злата і серед хлопців Артем, Марк, Матвій, Тимофій, що свідчить про збереження загальнонаціональних тенденцій.

У великих містах дедалі частіше обирають короткі та міжнародні імена, які легко вимовляються різними мовами: Мія, Емма, Лія, Ніколь, Тео, Леон, Лукас, Марк.

Окремо варто виділити рідковживані імена, які надають дітям батьки, прагнучи унікальності. Серед жіночих у ІІ півріччі 2025 року зафіксовано Авіелла, Теона, Сапфіра, Ренесмі, Ноема, Ясміна, Кіара. Серед чоловічих — Еней, Тео, Одін, Рагнар, Авенір, Силас, Златан. Хоч ці імена трапляються поодиноко, вони формують яскраву картину сучасних іменних уподобань в Україні.

Національне антикорупційне бюро України та Спеціалізована антикорупційна прокуратура заявили про викриття керівника однієї з фракцій Верховної Ради, який, за версією слідства, пропонував народним депутатам неправомірну вигоду за голосування з важливого парламентського питання. За даними правоохоронців, йдеться про спробу вплинути на результати волевиявлення депутатів шляхом фінансових стимулів, що є прямим порушенням законодавства та принципів парламентаризму.

Слідство встановило, що фігурант справи використовував свій політичний статус і внутрішньофракційний вплив для ведення неофіційних перемовин із колегами. Під час цих контактів він нібито озвучував конкретні суми винагороди, які мали бути виплачені в обмін на підтримку потрібного рішення у сесійній залі. Антикорупційні органи задокументували окремі епізоди спілкування, що стали підставою для відкриття кримінального провадження.

Станом на момент публікації матеріалу ні Юлія Тимошенко, ні пресслужба фракції «Батьківщина» публічних коментарів щодо ситуації не надали.

За інформацією НАБУ, керівник фракції намагався підкупити народних депутатів, які не входять до складу цієї фракції. Їм пропонували неправомірну вигоду за голосування «за» або «проти» конкретних законопроєктів, винесених на розгляд Верховної Ради.

Дії фігуранта попередньо кваліфіковані за ч. 4 ст. 369 Кримінального кодексу України — пропозиція, обіцянка або надання неправомірної вигоди службовій особі, яка займає особливо відповідальне становище. Санкція цієї статті передбачає покарання у вигляді позбавлення волі на строк від п’яти до десяти років з конфіскацією майна або без такої.

У НАБУ та САП зазначили, що деталі справи будуть оприлюднені пізніше після завершення першочергових слідчих дій.

Варто зазначити, що це не перший випадок викриття корупції у парламенті за останній час. Наприкінці грудня НАБУ та САП повідомили про викриття злочинної групи, до складу якої входили народні депутати. За даними слідства, учасники групи систематично отримували хабарі за голосування у Верховній Раді. Тоді слідчі дії проводилися, зокрема, у приміщенні Комітету Верховної Ради з питань транспорту, який очолює нардеп від «Слуги народу» Юрій Кісєль.