Розслідування The New York Times: як блокування роботи наглядових рад поглибило корупційні ризики в Україні

Вищий антикорупційний суд України ухвалив значне рішення у справі адвоката Олексія Панасенка, якого було визнано винним у скоєнні злочинних дій, пов’язаних з корупційними правопорушеннями. За даними слідства, Панасенко намагався вплинути на судовий процес, використовуючи свої професійні зв’язки та вплив. Цей випадок став важливим прецедентом для боротьби з корупцією в Україні, адже в перший раз судовий розгляд стосувався саме адвоката, який використав свої повноваження для незаконного впливу на правосуддя.

Рішення суду стало серйозним сигналом для всієї правової системи країни, підкреслюючи, що навіть особи, які займають високі юридичні посади, не можуть уникнути відповідальності за порушення закону. Важливим аспектом є те, що Вищий антикорупційний суд продемонстрував здатність ефективно протистояти спробам маніпуляцій та корупції на найвищих рівнях.

Слідство встановило, що у 2023 році співробітниці компанії «Бос» повідомили про підозру в участі у злочинній організації та незаконній діяльності у сфері азартних ігор. Разом зі своїм захисником вона намагалася укласти угоду про визнання винуватості з прокурором, однак перемовини не дали результату.

Паралельно аналогічну підозру отримала її знайома, яка співпрацювала з адвокатом Панасенком. За версією обвинувачення, адвокат повідомив жінкам, що прокурор готовий погодити угоду для обох одночасно, але для цього потрібно підписати документи «заднім числом» та передати гроші. Одній із підозрюваних запропонували укласти договір про правничу допомогу на 5 тисяч доларів.

Суд дійшов висновку, що цей договір мав фіктивний характер і фактично маскував передачу хабаря. Реальної оплати за юридичні послуги клієнтка не здійснювала, а після зриву домовленостей спілкування з адвокатом припинилося, попри чинний договір.

У матеріалах справи зафіксовано розмови, в яких адвокат наполягав на передоплаті та обговорював ризики для прокурора у разі викриття. Зокрема, йшлося про можливе покарання «від 12 до 15 років із конфіскацією», що, на думку суду, свідчить про усвідомлення незаконного характеру дій.

Панасенко провину заперечував. Він пояснював, що вимога передоплати пов’язана з внутрішніми правилами адвокатського об’єднання, а фрази про «допомогу богадільні» стосувалися нібито співпраці зі слідством, а не передачі хабаря.

Натомість клієнтка в суді заявила, що мова йшла саме про неправомірну вигоду. Після консультації з іншим захисником вона звернулася до НАБУ і повідомила про ситуацію слідчим.

Прокурор, якому нібито призначалися кошти, проходив у справі свідком. Він підтвердив спілкування з адвокатом щодо процесуальних питань, але заперечив отримання будь-яких корупційних пропозицій. Суд критично оцінив його свідчення, вказавши, що він не міг не знати про обговорення можливого підкупу.

У підсумку ВАКС визнав адвоката винним у підбурюванні до надання неправомірної вигоди та призначив реальний строк ув’язнення без конфіскації майна.

Служба безпеки України затримала першого заступника голови Солом’янської районної державної адміністрації Києва, Олександра Смика, у рамках розслідування кримінальної схеми ухилення від мобілізації. За інформацією правоохоронців, посадовець організував механізм підробки документів для фіктивного зарахування громадян до Збройних Сил України. Після цього нібито «військовозобов’язаних» знімали з обліку, використовуючи підроблені медичні висновки.

За даними слідства, за кожну таку «послугу» Смик отримував від 15 до 20 тисяч гривень. У ході розслідування встановлено, що система була організована ретельно: від оформлення фіктивних документів до легалізації їх через медичні комісії, що дозволяло уникати будь-якої відповідальності перед законом. СБУ підкреслює, що справа є частиною масштабної боротьби з корупційними схемами, пов’язаними з ухиленням від військової служби.

Для реалізації схеми Смик використовував зв’язки в районному територіальному центрі комплектування та спільника, який готував підроблені документи. СБУ задокументувала протиправну діяльність і затримала обох учасників схеми.

Правоохоронці продовжують розслідування, з’ясовуючи коло всіх причетних осіб та масштаби оборудки.

Прокурор Офісу Генерального прокурора Іван Калюш опинився в епіцентрі скандалу після того, як було оприлюднено інформацію про отримання ним значного грошового подарунка від батька та придбання житлової нерухомості з використанням державної іпотечної програми «єОселя». За даними, оприлюдненими 7 січня 2026 року, Калюш отримав від свого батька подарунок у розмірі майже 947 тисяч гривень, що стало частиною фінансування покупки нового житла в селі Гатне Фастівського району Київської області.

Цей випадок викликав занепокоєння серед громадськості, адже використання державної програми, яка спрямована на допомогу громадянам з обмеженими фінансовими можливостями, для придбання житла високопосадовцем стало об'єктом жорсткої критики. Програма «єОселя» передбачає пільгові умови для молодих сімей та осіб, які не мають достатніх коштів для придбання власного житла, і зазвичай користуються нею ті, хто дійсно потребує допомоги від держави.

Йдеться про житловий будинок площею понад 100 квадратних метрів вартістю 3 мільйони гривень, а також земельну ділянку площею 195 квадратних метрів, оцінену у 579 тисяч гривень. Обидва об’єкти нерухомості оформлені у приватну власність прокурора.

Для здійснення покупки, окрім власних заощаджень і подарованих коштів, було залучено іпотечний кредит у державному банку в межах програми доступного кредитування «єОселя». Сума безготівкового кредиту склала 2,51 мільйона гривень.

Загальна вартість угоди з придбання нерухомості становила 3,59 мільйона гривень. Із цієї суми понад 1 мільйон гривень було сплачено власними коштами покупця, решта — за рахунок кредитного фінансування.

Програма «єОселя» передбачає надання пільгових іпотечних кредитів окремим категоріям громадян, зокрема працівникам бюджетної сфери, правоохоронних органів та військовослужбовцям. Участь посадовців у програмі не заборонена законодавством, однак традиційно привертає підвищену увагу з боку громадськості щодо джерел первинного внеску та відповідності витрат задекларованим доходам.

Ім’я Артема Шила дедалі частіше з’являється у публічному просторі в контексті корупційних підозр у спецслужбах під час повномасштабної війни. Виходець із Харкова, він пройшов стрімкий службовий шлях — від оперативної роботи до керівних посад у Службі безпеки України, очоливши один із ключових департаментів. Саме цей кар’єрний злет і подальші події стали підґрунтям для гучної уваги з боку медіа та слідчих органів.

За матеріалами розслідувань, Шила пов’язують із справою про можливе розкрадання значних коштів під час закупівель для державної компанії «Укрзалізниця». Йдеться про суму, що наближається до 95 мільйонів гривень, які, за версією правоохоронців, могли бути виведені через непрозорі тендерні механізми та афілійовані структури. Ці обставини стали предметом окремих кримінальних проваджень і перевірок.

Паралельно зростало особисте благополуччя офіцера: квартири, дорогі ювелірні прикраси, відпочинок на Балі, угоди з елітною нерухомістю в ОАЕ. Майно дружини в Дубаї викликало питання щодо джерел фінансування, адже офіційна зарплата не пояснює такі витрати.

Департамент I СБУ, який очолював Шило, став інструментом впливу на бізнес. Зокрема, фігурували випадки з ІТ-компаніями та російським букмекером 1xBet, який отримав ліцензію через «Твою Беттингову Компанію» у 2022 році, попри зв’язки з РФ. Завдяки прямому доступу до керівництва СБУ, Шило міг ігнорувати «невідповідності» у документах і контролювати тендери.

У 2021 році Шило залишив СБУ, але швидко повернувся як позаштатний радник Офісу Президента, зберігаючи вплив на кадрові та економічні питання. У серпні 2022 року він повернувся на керівну посаду в СБУ, відповідальну за захист критичної інфраструктури, фактично контролюючи тендери та конкуренцію.

У березні 2024 року його позбавили посади, але статус офіцера з особливих доручень зберігся. Навіть під час затримання СБУ проводила закриті судові засідання, посилаючись на «чутливі зв’язки».

Історія Артема Шила є показовим прикладом того, як під час війни всередині спецслужб можна вести власну економічну гру, прикриваючись патріотизмом та гаслами про безпеку. Поки одні захищають інфраструктуру від ракетних ударів, інші опікуються тендерами та прибутками.

Прокурор з Івано-Франківська Андрій Піварчук опинився в центрі уваги через суперечки навколо його майнового стану. У відповідь на суспільний інтерес щодо походження активів, які оформлені на його родину, Піварчук зробив спробу публічно пояснити ситуацію. Проте замість того, щоб розвіяти сумніви та надати зрозуміле пояснення, його коментарі лише поглибили ці сумніви. У своїй заяві прокурор намагався спростувати звинувачення, проте висловлені ним аргументи виглядали недостатньо переконливими та суперечливими.

Однією з головних тез, на якій Піварчук зосередив свою позицію, стало твердження про те, що масштаби його майна були значно перебільшені. Він наполягав, що зазначене «маєток» є насправді скромним домоволодінням площею близько 60 квадратних метрів. Піварчук підкреслював, що цей об’єкт — не більше ніж старе господарське приміщення, яке він сам називає недобудовою. Однак, цей аргумент не тільки не зміг повністю розвіяти підозри, але й породив нові питання. Адже мова йде про майно, яке, за його словами, було отримано від матері, що в умовах суспільної уваги не дає однозначних відповідей на запитання про законність і прозорість таких угод.

Ключове питання, яке залишилося без відповіді, стосується фінансових можливостей матері прокурора. Зокрема, Піварчук жодним чином не прокоментував походження сонячної електростанції потужністю 30 кіловат, встановленої на цьому ж об’єкті. Орієнтовна вартість такого обладнання становить сотні тисяч гривень, однак джерела фінансування цієї інвестиції у публічних поясненнях так і не пролунали.

Не менш суперечливою виглядає ситуація з автомобілем, яким користується прокурор. Піварчук стверджує, що не купував транспортний засіб на відомих аукціонах пошкоджених авто, а придбав його у приватної особи. Проте саме це пояснення породжує нові питання щодо ціни угоди, адже вартість автомобіля такого класу та року випуску на українському ринку перевищує мільйон гривень.

Окремої уваги заслуговує і тема ремонту автомобіля. Прокурор не надав жодної інформації про витрати на відновлення транспортного засобу, хоча такі витрати мали б бути відображені в декларації як істотні зміни майнового стану. Відсутність цих даних створює підстави вважати, що декларація може не відображати реальну картину витрат.

Загалом публічна реакція Піварчука справляє враження спроби звести серйозні фінансові питання до гри слів і емоційних формулювань. Замість чітких відповідей щодо джерел коштів, вартості активів і відповідності декларацій реальному майновому стану, суспільству запропонували риторику про «сарай» і формальні заперечення.

У результаті кількість запитань до прокурора лише зросла. І тепер ключовим залишається не те, як він називає об’єкти майна, а чи може пояснити їх походження у спосіб, що відповідає вимогам закону і стандартам доброчесності для представника прокуратури.

В Обухові, що на Київщині, місцева влада вже майже рік не може підключити дві газопоршневі міні-ТЕЦ, які були передані місту урядом США в рамках програми USAID. Обидві установки мають потужність по 2 МВт кожна і здатні забезпечити майже половину енергетичних потреб громади. Особливо це важливо в умовах постійних відключень електроенергії та енергетичної нестабільності, які стали звичним явищем для багатьох українських міст під час війни.

Депутат Обухівської міської ради Богдан Яцун зазначив, що незважаючи на великий потенціал цих міні-ТЕЦ для поліпшення енергозабезпечення громади, процес їхнього підключення до мережі досі залишається заблокованим через бюрократичні перепони. З моменту передачі обладнання у січні 2025 року, жодного прогресу в цьому напрямку не спостерігається. Це свідчить про проблеми на рівні місцевої адміністрації та, можливо, відсутність чіткої координації між органами влади.

Депутат зазначив, що проектно-кошторисна документація наразі перебуває на погодженні в ДТЕК, що спричинило затримку робіт з підключення обладнання. Хоча законодавством України передбачено спрощений порядок підключення енергетичних установок під час воєнного стану, у міській раді Обухова, судячи з усього, не планують використовувати цю процедуру.

Експерт з енергетики Віктор Куртев додає, що подібні проблеми є і в Києві. На сьогодні було запущено лише одну установку, інші міні-ТЕЦ, передані ООН, перебувають у процесі пуско-наладочних робіт. За його словами, причиною затримки є бюрократичні перепони та організаційні проблеми.

Затримка підключення міні-ТЕЦ демонструє, що навіть безкоштовно отримані енергетичні ресурси часто залишаються недоступними громадам через бюрократію та затягування процедур.

Кабінет Міністрів України ухвалив важливе рішення, що передбачає обов’язкове використання мобільного застосунку «Прозоре будівництво» для прийняття завершених об'єктів будівництва в експлуатацію. Цей цифровий інструмент має на меті значно вдосконалити роботу органів державного архітектурно-будівельного контролю, зробивши процес перевірок більш прозорим і контрольованим. Відтепер органи контролю зможуть здійснювати огляди будівельних об'єктів за допомогою сучасних технологій, що дозволяє фіксувати результати перевірок безпосередньо на місці будівництва.

Мобільний застосунок стане важливим елементом для забезпечення ефективного та зручного моніторингу на кожному етапі будівельного процесу. Інспектори ДАБК матимуть можливість проводити виїзні огляди із повною цифровою фіксацією всіх результатів, що дозволить зафіксувати підтвердження присутності, а також оцінку відповідності об'єкта проєктній документації. Ці зміни надають можливість здійснювати точнішу перевірку без необхідності тривалих адміністративних процедур.

В уряді зазначають, що впровадження цифрового формату значно зменшує вплив людського фактора та ускладнює маніпуляції під час прийняття об’єктів. За рахунок автоматизації процесів контроль стає більш прозорим, а відповідальність посадових осіб — чітко зафіксованою.

Функціонал застосунку передбачає можливість фото- та відеофіксації стану об’єкта, внесення даних до спеціального чек-листа та автоматичне визначення геолокації. Це дозволяє підтвердити, що перевірка дійсно проводилась на місці, а не формально.

Окрему увагу приділено оновленому чек-листу. Він отримав чітку структуру з поділом на окремі блоки, що охоплюють інженерні системи, внутрішні та зовнішні елементи будівель, а також ключові функціональні характеристики об’єкта. Такий підхід унеможливлює використання сторонніх матеріалів і зводить до мінімуму суб’єктивні оцінки.

Очікується, що застосування мобільного інструменту не лише прискорить процедуру введення об’єктів в експлуатацію, а й посилить довіру до рішень контролюючих органів. У перспективі це має стати частиною ширшої цифрової трансформації будівельної галузі та державного нагляду.

Виконувач обов’язків директора комунального автотранспортного підприємства Київської міської державної адміністрації Дмитро Рахматуллін опинився в епіцентрі масштабного майнового розслідування. За інформацією міжнародних реєстрів нерухомості, він контролює значний пакет елітної нерухомості в Дубаї, який не відображено у його офіційних українських деклараціях. Йдеться про шістнадцять квартир у престижному житловому комплексі Ferretti Luxury Beach Residence, розташованому на узбережжі Перської затоки в районі Джебель-Алі. Загальна площа цих об’єктів перевищує 2,2 тисячі квадратних метрів — масштаби, що важко пояснити доходами, зазначеними у публічних документах.

Розслідувачі звертають увагу на дивовижну диспропорцію між задекларованими статками посадовця та цінністю закордонної нерухомості. Квартири в комплексі Ferretti Luxury Beach Residence відомі високим рівнем комфорту та вартістю, яка перевищує мільйони доларів за кожну одиницю. Водночас в українських деклараціях Рахматулліна інформації про закордонні активи немає, що викликає підозри щодо можливих порушень антикорупційного законодавства.

Станом на кінець минулого року загальна вартість цієї нерухомості оцінюється приблизно у пів мільярда гривень. Для чиновника, чия кар’єра пов’язана виключно з комунальним сектором столиці, така сума виглядає щонайменше непропорційною задекларованим доходам.

Рахматуллін працює у структурах Києва з 2015 року. Протягом кількох років він очолював міську інспекцію з паркування, а нині виконує обов’язки керівника комунального автотранспортного підприємства КМДА — структури, через яку проходять значні бюджетні кошти, пов’язані з утриманням і обслуговуванням автопарку столичної влади.

Окремі запитання викликає період інвестування. Сам Рахматуллін стверджує, що з 2006 по 2015 рік перебував за кордоном, де працював у приватному секторі в арабо-африканському регіоні. За його словами, він обіймав керівні посади в приватних компаніях. Водночас жодних назв цих компаній, жодних контрактів чи підтверджених доходів, співмірних із вкладеннями на сотні мільйонів гривень, публічно не надано.

Ключова проблема — повна відсутність дубайської нерухомості в електронних деклараціях чиновника. У деклараціях за останні три роки немає жодних згадок ані про іноземну нерухомість, ані про об’єкти незавершеного будівництва, ані про інвестиції чи корпоративні права за кордоном. Активи, які за своїм масштабом мали б бути центральним елементом декларації, просто відсутні.

У публічних поясненнях Рахматуллін заперечує володіння шістнадцятьма квартирами та заявляє, що не має активів, які підлягають декларуванню. Водночас інформація з іноземних реєстрів фіксує права власності на конкретні об’єкти з чіткими параметрами — площею, кількістю та місцем розташування.

Фактично йдеться не про формальну неточність чи помилку в заповненні декларації, а про системний розрив між офіційною фінансовою звітністю українського посадовця та даними закордонних реєстрів. Чиновник, який керує комунальною інфраструктурою Києва, фігурує за кордоном як власник або інвестор активів на сотні мільйонів гривень, не відображаючи цього в Україні.

Ця історія виходить далеко за межі репутаційного скандалу. Вона напряму ставить питання про джерела коштів, доброчесність декларування та реальний контроль за посадовцями, які мають доступ до бюджетів і ресурсів столиці.