Розтрата сотень мільйонів у прифронтовому регіоні

Ринок однокімнатних квартир в Україні демонструє значну нерівномірність та фрагментацію, що впливає на доступність житла для громадян. За останніми даними ЛУН, розрив у цінах між містами досяг рекордних показників: від 14,8 тисячі до 68 тисяч доларів США. Така диспропорція свідчить, що можливість придбати власне житло залежить не лише від рівня доходів, а й від географічного розташування, що створює додаткові соціальні та економічні бар’єри для українців.

Львів знову очолив рейтинг міст із найдорожчим однокімнатним житлом: середня вартість становить близько 68 тисяч доларів. Для того щоб зібрати цю суму, львів’янину довелося б працювати без жодних витрат понад 8,5 років. Київ та Ужгород також входять до верхньої частини списку, демонструючи високі ціни, які істотно перевищують середні по країні. У той же час, у менших містах та регіонах із нижчими доходами квартири доступні за набагато нижчими цінами, що створює суттєву нерівність у можливостях для молодих сімей або тих, хто планує придбати перше житло.

Абсолютним “антирекордом” за тривалістю накопичення стала ситуація у Луцьку — майже дев’ять років необхідно пересічному мешканцю, щоб зібрати на однокімнатну квартиру. До другого ешелону дорогих міст увійшли Рівне, Чернівці, Житомир, Вінниця, Черкаси та Одеса — із середньою вартістю житла від 44 500 до 57 600 доларів.

Зовсім інша динаміка спостерігається у містах, що найбільше постраждали від російської агресії. Через втрату значної частини попиту Херсон, Запоріжжя та Миколаїв нині мають найнижчі ціни на “однушки” — від 14,8 до 20 тисяч доларів. Тут на купівлю житла можна накопичити за 2,6–3,3 року — найшвидші терміни по країні.

У Сумах та Харкові ціни також залишаються відносно низькими — 21,5–22 тисячі доларів. Термін накопичення — від 3,4 до 3,8 року, що теж значно менше, ніж у західних регіонах.

У містах центральної та західної України сформувався умовний “середній сегмент”: Кропивницький, Хмельницький, Івано-Франківськ, Чернігів, Полтава та Тернопіль. Тут однокімнатні квартири коштують від 30 до 43,2 тисячі доларів, а мешканцям доводиться відкладати на житло від п’яти до шести років.

Оприлюднена статистика не охоплює тимчасово окуповані території — Донецьку, Луганську області та Крим.

Акторка Наталка Денисенко та її коханий Юрій Савранський, роман яких уже кілька місяців активно обговорюють користувачі соцмереж, знову стали темою для обговорення. Судячи з їхніх онлайн-активностей, пара нині перебуває в Одесі, і цього разу про їхній спільний відпочинок свідчать не папараці, а власні публікації в Instagram.

Обидва майже одночасно поділилися сторіз із кадрами неспокійного Чорного моря, знятого з дуже схожих ракурсів. У підписі до свого фото Денисенко натякнула на емоційний стан, зазначивши, що хвилювання всередині нагадує рух морських хвиль на рідному узбережжі. Савранський, своєю чергою, додав коротке, але промовисте повідомлення, у якому описав сьогоднішній вигляд моря, ніби підкреслюючи настроєву гармонію між ними.

За геолокацією видно, що обидва перебувають у готелі «Немо» в Одесі. Саме тут Наталка завершує зйомки сиквелу комедії «Коли ти вийдеш заміж?», а Савранський, судячи з усього, приїхав її підтримати. Раніше він уже літав до Болгарії, де проходили основні епізоди зйомок, тож їхня близькість і постійна присутність одне біля одного більше не виглядає випадковістю.

Стосунки Денисенко та Савранського розвиваються стрімко — і дедалі публічніше. Пару все частіше помічають разом на подіях. Нещодавно вони відвідали концерт Артема Пивоварова, де їх бачили десятки фанів.

За неофіційною інформацією, на момент початку роману і Денисенко, і Савранський були одружені. Акторка вже розлучена, а її коханий перебуває у процесі розірвання шлюбу.

Публічність, відкриті жести та одночасні пости у соцмережах свідчать: Наталка та Юрій більше не прагнуть приховувати стосунки й усе частіше дозволяють собі бути разом відкрито.

Антикорупційні розслідування останніх років висвітлили цілу низку резонансних справ, у яких фігурантами стали уродженці Харкова — від колишніх міністрів і чинних народних депутатів до керівників державних підприємств та впливових діячів енергетичного сектору. Найгучнішим ім’ям у цьому ряді стала масштабна операція НАБУ під кодовою назвою «Мідас», яка продемонструвала, наскільки глибоко корупція може проникати в систему розподілу державних фінансів.

У рамках цієї операції детективи викрили схему, що діяла роками й завдавала державному бюджету багатомільйонних збитків. До неї були залучені посадовці, відповідальні за управління стратегічними ресурсами, а також особи, які мали суттєвий вплив на ухвалення ключових фінансових рішень. Саме вихідці з Харкова опинилися серед тих, кого підозрюють у координації частини незаконних операцій, зокрема у просуванні вигідних контрактів, маніпуляціях з цінами та використанні службового становища для отримання неправомірних вигод.

Розслідувач Юрій Ніколов наголошує: Чернишов був не організатором схеми, а посередником і “касиром”, який перевозив готівку та купував елітну нерухомість у Козині для учасників оборудок. На плівках НАБУ фігурує під псевдо “Че Гевара”.

Після того, як розслідування набрало обертів, Чернишов разом із родиною виїхав за кордон, але, за даними журналістів, Зеленський особисто змусив його повернутися, щоб не погіршувати власний політичний імідж. Станом на листопад 2025 року Чернишов не має запобіжного заходу, але судові рішення очікуються найближчим часом. Слідство задокументувало передачу йому хабарів у розмірі понад 1,2 млн доларів.

Його дружина, кума першої леді Олена Зеленської, офіційно не є фігуранткою справи, однак у ЗМІ повідомлялося про обшуки на її робочому місці.

Ще один харків’янин, який опинився в центрі корупційного скандалу, — колишній ректор Харківського державного біотехнологічного університету та народний депутат Андрій Одарченко. Він був членом Комітету з питань антикорупційної політики, але сам став фігурантом гучної справи.

НАБУ затримало його у листопаді 2023 року під час передачі хабаря в еквіваленті 50 тис. доларів у криптовалюті тодішньому очільнику Держагентства відновлення Мустафі Найєму. Мета — отримати гроші на ремонт об’єктів університету з фонду ліквідації наслідків агресії.

Незважаючи на заставу в 15 млн грн, Одарченко втік із країни, вирушивши через Румунію до Угорщини. Вищий антикорупційний суд засудив його до 8 років ув’язнення, але заочно — фактично покарання він уникнув.

Ексзаступник голови Харківської облради, колишній регіонал та помічник Віталія Хомутинника Володимир Скоробагач — ще один яскравий представник “харківського списку”. Слідство вважає, що він організував злочинну групу для розкрадання електроенергії державної компанії “Укренерго” на суму понад 58 млн грн.

За версією НАБУ, електроенергія незаконно отримувалась без оплати, а далі кошти від її продажу легалізували через фіктивні підприємства. Шкода державі оцінюється у десятки мільйонів гривень, а злочин стався під час масованих російських обстрілів, коли енергосистема переживала критичний дефіцит.

Скоробагач вчасно залишив Україну та нині живе у Франції, звідки заявляє про “готовність співпрацювати зі слідством”. Справа перебуває в суді.

Окрім ключових персон, у розслідуваннях НАБУ та САП фігурують і інші уродженці Харкова:

• Сергій Волик, перший заступник гендиректора “Харківських тепломереж”, підозрюється у розкраданні коштів, виділених на відновлення після обстрілів. • Колишній керівник “Харківобленерго” Костянтин Логвиненко підозрюється у привласненні понад 12,5 млн грн та спробі заволодіння ще 120 млн грн. Разом з ним у справі проходить родич Тимура Міндіча — Леонід Міндіч. • Андрій Руденко, ексзаступник мера Терехова, заарештований у справі щодо розкрадання 5,4 млн грн на будівництві фортифікацій.

Антикорупційні розслідування, пов’язані з уродженцями Харкова, демонструють масштаб системних зловживань, що роками підточували державні ресурси. Поки тривають судові процеси, значна частина фігурантів встигає втекти з країни, що оголює ще одну проблему — недосконалу систему контролю та відповідальності.

Гучні справи можуть тягнутися роками, але саме вони визначатимуть, чи здатна країна очистити владу від корупційного впливу, який десятиліттями формувався у найвищих кабінетах.

У період активної мобілізації тема придатності до служби за станом здоров’я стає надзвичайно важливою для багатьох українських родин. Міністерство оборони визначило чіткі медичні критерії, які регламентують, хто може бути призваний, а хто отримує відстрочку чи непридатність. Наказ №402 містить детальний перелік офтальмологічних діагнозів, що є безумовною підставою для непридатності до військової служби, акцентуючи увагу на серйозних порушеннях зору, що обмежують можливість бачити або координувати рух очей.

До таких станів належать, зокрема, повна або значна втрата зору на одному або обох оках, тяжкі форми косоокості, що унеможливлюють бінокулярне бачення, а також складні патології сітківки або кришталика, які значно знижують здатність до орієнтації в просторі. У наказі окремо зазначено хронічні офтальмологічні захворювання, що потребують регулярного лікування та можуть прогресувати, створюючи ризик для безпечного виконання військових завдань.

– глибокі анатомічні зміни повік, орбіти чи кон’юнктиви, що впливають на зорову функцію;– прогресуючі ураження рогівки, склери, райдужки, кришталика та судинної оболонки;– важкі помутніння та рубцеві зміни, які стабільно знижують гостроту зору.

Окремі діагнози одразу ставлять крапку у питанні придатності. Будь-який розрив чи відшарування сітківки — незалежно від причини — автоматично означає непридатність. Так само і глаукома на будь-якій стадії.Не підлягають службі й ті, хто має тяжкі порушення склоподібного тіла, ураження очного яблука, неврит зорового нерва або паралічі очних м’язів, що викликають постійне двоїння.

Наказ також враховує низку інших патологій. Непридатними визнають людей зі:

– зрощенням повік;– тяжким рубцюванням після виразкового блефариту;– хронічною трахомою;– серйозними порушеннями слізних шляхів, що не піддаються лікуванню.

До переліку входить і птоз — опущення повіка. Якщо повіка закриває понад половину зіниці на одному оці або понад третину — на обох, і це неможливо компенсувати, людину не можуть визнати придатною.

Закон визначає й конкретні значення діоптрій, за яких служба неможлива:

– короткозорість або далекозорість від 12 діоптрій і більше;– астигматизм понад 6 діоптрій.

Проблемою стає і низька гострота зору:

– 0,2 і менше на обох очах;– нижче 0,1 — на одному;– або повна сліпота.

Якщо одне око не бачить або його немає зовсім, інше повинно мати гостроту не вище 0,3 — інакше призовника визнають непридатним.

Критичними також вважаються:

– спадкові дегенерації сітківки;– кератоконус III–IV ступеня на обох очах;– тяжкі ускладнення після кератопластики чи кератопротезування;– значні втрати периферичного зору, зокрема геміанопсія;– атрофія зорових нервів, підтверджена дослідженнями.

Наказ №402 залишається базовим документом, який визначає придатність до служби за офтальмологічними показниками. Він чітко окреслює, коли особа може бути мобілізована, а коли — ні, усуваючи простір для маніпуляцій та суб’єктивних рішень.

Офіс генерального прокурора України відкрив кримінальні провадження стосовно батька та брата Марії Вдовиченко, яка обіймає посаду заступниці генерального прокурора. За даними слідства, родичі високопосадовиці мають громадянство Російської Федерації та підтримують зв’язки з представниками окупаційної адміністрації, що створює підстави для серйозних юридичних підозр і суспільного резонансу.

За інформацією Центру протидії корупції, брат посадовиці, Олександр Левандовський, фігурує у кримінальній справі, відкритій за ч. 1 ст. 111 Кримінального кодексу України. Йдеться про підозру у державній зраді, що передбачає умисні дії на шкоду суверенітету та територіальній цілісності України. Слідчі вивчають його контакти з представниками російських структур та можливу передачу інформації, що могла бути використана ворогом.

Розслідувачі з’ясували, що Олександр Левандовський до 2014 року був заступником Феодосійського військового прокурора України. Після окупації Криму він отримав російський паспорт та приєднався до військової прокуратури РФ. Батько Марії Вдовиченко має бізнес в окупованому Криму, російське громадянство та паспорт, а також активи на підконтрольній Україні території. Водночас у декларації Вдовиченко зазначено лише українське громадянство батька.

Зауважимо, що Марія Вдовиченко підписує процесуальні документи у кримінальному провадженні щодо детектива НАБУ Руслана Магамедрасулова, який підозрюється у нібито пособництві Росії.

Український артист MELOVIN повідомив про заручини зі своїм партнером Петром Злотею — 24-річним військовим, який служить інструктором і парамедиком у лавах Збройних сил України. Злотея має освіту, здобуту як за кордоном, так і в Києві, а після початку повномасштабного вторгнення без вагань став до оборони країни, обравши шлях служіння та щоденної відповідальності перед побратимами.

Попри молодий вік, Петро проявив себе не лише як фаховий медик, а й як людина з активною громадянською позицією. Він регулярно ділиться інформацією про надання першої допомоги на передовій, популяризує знання, що рятують життя, та бере участь у волонтерських ініціативах. Значну частину свого часу військовий присвячує благодійним зборам і підтримці тих, хто потребує допомоги, розуміючи, наскільки важливою є кожна внесена гривня і кожен поширений допис.

Під час служби Петро також здійснив камінґ-аут і відкрито заявив про бісексуальність. MELOVIN та його наречений провели романтичну церемонію освідчення у центрі Києва, де співак отримав каблучку та розкішний букет троянд. У соцмережах шанувальники та друзі привітали пару, зазначаючи: «сміливі мають щастя».

Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Ігоря Клименка та підрозділи Національної гвардії, очолювані Олександром Півненком, протягом останніх двох років суттєво наростили масштаби фінансування ремонтних робіт у Києві. Формально йдеться про оновлення інфраструктури в тилових районах столиці, однак механізм, за яким реалізуються ці проєкти, викликає дедалі більше запитань. У центрі уваги — відсутність конкуренції, поява єдиного підрядника та стрімке збільшення вартості будівельних робіт, що фінансуються з державного бюджету.

У 2024 році було укладено ключовий контракт на реконструкцію однієї з адмінбудівель, оцінений у 254,4 млн грн. Саме ця угода стала фундаментом для подальших фінансових рішень, адже вже наступного року Нацгвардія повідомила про необхідність виконання «додаткових робіт». Їхню ціну оцінили ще у 125 млн грн, і оголошений тендер знову не залучив жодного альтернативного учасника. Єдиним претендентом та переможцем залишилося ТОВ «Артденбуд», яке вже давно асоціюють із тендерами без конкуренції.

Договори складені максимально розмито, що дозволяє змінювати обсяги робіт, перелік завдань та ціни у будь-який момент. Аналіз кошторисів показав, що ціни на матеріали завищені майже вдвічі порівняно з ринковими. Так, тинькування, яке коштує 98 грн/кг, у тендері вказане за 224 грн/кг, аналогічна ситуація з кріпленнями та оздоблювальними матеріалами.

ТОВ «Артденбуд» — постійний фаворит Нацгвардії, компанія має мінімум персоналу, відсутність підтверджених потужностей і реальної бази, проте регулярно виграє тендери на десятки та сотні мільйонів гривень без конкурентів.

Експерти зазначають, що за схемою Клименка та Півненка тилові об’єкти МВС і Нацгвардії стали джерелом особистої наживи, тоді як волонтери продовжують вирішувати реальні потреби фронту, купуючи техніку, дрони та спорядження.