Сірий ринок електроніки з’їдає мільярди бюджету

Українська співачка Руслана Лижичко, відома перемога на «Євробаченні-2004», стала жертвою серйозного порушення авторських прав. В’єтнамський музичний простір опинився в епіцентрі скандалу, коли з’ясувалося, що низка популярних композицій, створених Русланою, були опубліковані під ім'ям місцевої артистки Хо Куінь Хуонг. Співачка заявила, що ці пісні, включаючи знамениту «Дикі танці», а також «Аркан», «Dance with the Wolves» і «Скажи мені», були видані як авторські роботи іншої людини.

Цей інцидент викликав обурення не лише серед фанатів Руслани, а й в міжнародній музичній спільноті. У своєму пості на Facebook співачка чітко заявила, що всі права на зазначені композиції належать лише їй. Руслана підкреслила, що вона є єдиною авторкою і виконавицею цих пісень, а будь-яке використання її творчості без належного погодження є порушенням закону.

Руслана пояснила, що у 2005 році вона дійсно підписувала договір, який дозволяв створення кавер-версії «Диких танців» для випуску на CD у межах В’єтнаму. Проте цей дозвіл не надавав жодних прав на зміну авторства, адаптацію під чужим іменем або розповсюдження на цифрових платформах, що тоді навіть не існували.

За словами співачки, Хуонг фактично присвоїла собі право виступати як авторка пісень, що є грубим спотворенням самої концепції творчості. «Музика може мандрувати світом, але повага до автора – це те, що відрізняє натхнення від крадіжки», – зазначила Руслана.

Артистка підкреслила, що підміна авторства – це не інтерпретація, а порушення невідчужуваних прав, які не можна просто “оформити” чи “передати”. Вона додала, що завжди підтримує свободу творчості, але категорично проти безчесних маніпуляцій, де губляться принципи поваги та чесності.

Правове врегулювання інциденту передано компанії Comp Music Publishing, яка представляє інтереси Руслани як правовласника. Лейбл уже готується до відповідних юридичних кроків.

8 жовтня в Україні відзначається низка важливих подій, які мають значення не тільки для професіоналів у певних сферах, а й для широкого кола громадян. Найбільше уваги привертає головне професійне свято — День юриста, яке є важливим не лише для тих, хто працює в правовій сфері, а й для всієї країни, адже правова культура є основою стабільного розвитку будь-якої держави. Це свято — чудова нагода привітати родичів, друзів та колег, що працюють юристами, наголосивши на важливості їхньої праці в забезпеченні правопорядку, справедливості та розвитку правової держави.

У цей день також згадують важливі історичні постаті та події. Наприклад, саме 8 жовтня на світ з’явилися відомі українці, які зробили великий внесок у розвиток різних галузей. Спортивна гордість України — Іван Піддубний, художник Олекса Булавицький та перекладач Лесь Герасимчук — стали символами праці, таланту та самовідданості у своїх сферах. Їхні досягнення вражають і сьогодні, адже їхні життєві історії — це приклади того, як можна змінювати світ на краще завдяки наполегливості та вмінню відстоювати свої переконання.

За церковним календарем (за новим стилем) сьогодні вшановують мученицю Пелагію Антіохійську та преподобну Таїсію; за старим стилем згадують преподобну Євфросинію Олександрійську. Віряни у цей день можуть звернутися в молитві до святої Пелагеї з проханням про порятунок близьких, які ведуть неправедний спосіб життя, про зцілення від залежностей або за мир у родині.

Народні прикмети й традиції на 8 жовтня пов’язані з підготовкою до зими. Наші предки порівнювали листя на капусті, ворожили на погоду в жовтні й звертали увагу на напрям вітру: північний віщий — до морозної зими, південний — до теплішої. Вважали, що багатий урожай горіхів обіцяє сніжний січень. У господарстві цього дня завершували підготовку до зими: лагодили й утеплювали будівлі, прибирали в хлівах, ховали вози й діставали сани; жінки ремонтували одяг і в’язали теплі речі.

За народними віруваннями 8 жовтня — не найкращий час для далеких поїздок; день радить уникати ліні та неробства. Існують також обмеження щодо поведінки: не рекомендують лихословити, пліткувати, вступати в конфлікти або необачно говорити зайве. Традиційно на цей день накладали заборону на рубку дерев, а загалом радили берегти працю й мир у родині.

Минулорічні системи протиповітряної оборони, які вважалися ефективними для знищення ворожих ракет, сьогодні вже не гарантують того ж рівня захисту. Таку думку висловив генерал-лейтенант Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України, в ефірі телеканалу «Еспресо». Відзначаючи зростання загрози з боку російських ракет, Романенко зазначив, що модернізація ворожих ракетних комплексів серйозно ускладнила завдання їх перехоплення традиційними засобами ППО.

Зокрема, зміни торкнулися таких ракет, як «Іскандер-М» і «Кинджал». Остання є модифікацією «Іскандера», яка здатна запускатися з літаків МіГ-31, що додає їй мобільності та підвищує ймовірність нанесення ударів з неочікуваних напрямків. Крім того, за словами Романенка, нові версії ракет оснащені удосконаленим програмним забезпеченням, що дозволяє значно підвищити їх точність і здатність маневрувати під час польоту. Це робить їх перехоплення значно складнішим завданням для існуючих систем протиповітряної оборони, на яких Україна наразі покладається.

За словами Романенка, українська сторона вже зібрала відповідні дані і статистику та передала їх виробникам систем протиповітряної оборони. Він наголосив, що необхідна реакція західних партнерів — зокрема, можлива корекція програмного забезпечення й модернізація перехоплювачів, щоб підвищити їхню ефективність. Особливо актуально це в умовах, коли батарей Patriot в Україні обмежена кількість.

Цю картину також відображали міжнародні медіа: Financial Times повідомляв, що російські ракети навчилися змінювати поведінку на кінцевому відрізку траєкторії — пікірувати під великим кутом або маневрувати так, щоб «заплутати» перехоплювачі Patriot. Видання наводило випадки, коли подібні модифікації допомагали рф завдавати удари по українських об’єктах, зокрема по підприємствам, що виробляють БпЛА.

Експерт також уточнював технічні межі керованості деяких типів ракет: зокрема, він зазначав, що «шахеди» залишаються керованими приблизно на дистанції до 150 км, а для збільшення дальності ворог розгортає стаціонарні пускові майданчики. Паралельно в матеріалах згадувався британський проєкт «Octopus» — безпілотники-перехоплювачі, які планують виробляти та постачати для протидії російським дронам.

Підсумовуючи, Романенко закликав партнерів врахувати нові тактичні й технічні реалії на полі бою та шукати шляхи оновлення засобів поразки і програмного забезпечення, аби знову підвищити шанси на перехоплення модернізованих ракет. Наразі, за його словами, досвід і статистика вже передані виробникам, і від реакції Заходу залежатиме, наскільки швидко вдасться відповісти на ці виклики.

Рекрутинг в Україні активно працює, але проблеми, пов'язані з алкоголізмом серед військовослужбовців, а також низька ефективність дисциплінарних заходів, ставлять під серйозну загрозу боєздатність підрозділів. За словами командира полку «Ахіллес» Юрія Федоренка, які він озвучив в ефірі програми «Фабрика новин», командири різних рівнів щодня стикаються з наслідками недбалого ставлення до проблеми пияцтва в армії. Це питання набуває особливої актуальності на фоні війни, коли кожен військовий має бути на висоті, готовий до виконання бойових завдань в найскладніших умовах.

Як зазначає Федоренко, систематичне перебування військовослужбовців на службі в стані алкогольного сп'яніння може створювати реальну загрозу для безпеки як самого бійця, так і його побратимів. Алкоголь, будучи фактором, що погіршує концентрацію, реакцію та загальну фізичну підготовку, в умовах війни може стати фатальним для виконання завдань, зокрема у критичний момент, коли кожен бій важить на вагу життя.

Щоб мінімізувати ризики, Федоренко пропонує практичні рішення: у військових частинах має бути спеціальне закрите і безпечне місце — підвал або окрема кімната — куди нетверезого бійця можна помістити під нагляд, аби він не завдав шкоди собі або іншим. Командир наголошує, що після «протрезвіння» формальні обіцянки більше так не робити часто не витримують перевірки, тому потрібен системний підхід до проблеми: медична, психологічна та дисциплінарна робота, яка реально діє.

Федоренко також звернув увагу на різницю між армією та приватною організацією: якщо компанія наймає спеціалістів для досягнення економічної мети, то полк має завдання інше — знищувати противника. Тому підхід до людських ресурсів у ЗСУ інший — командири повинні не лише вимагати від підлеглих, а й створювати умови для їхнього виживання і виконання завдань. Без притомної системи управління, за його словами, ефективної роботи на передовій не буде.

Крім проблем із дисципліною, командир підкреслив важливість збереження і ремонту «коридорів життя» — логістичних шляхів, що забезпечують постачання і евакуацію. За його словами, ці споруди мають охороняти й обслуговувати вчасно, інакше після ворожого удару вони перетворюються на «коридори смерті». Також Федоренко вкотре закликав цивільне населення опановувати елементарні навички користування вогнепальною зброєю — зокрема рушницями — для захисту від дронів за потреби.

Експерти й командири наголошують: проблема алкоголю в армії потребує комплексних рішень — від профілактики й соціальної роботи до реальних програм лікування залежностей і адекватної дисциплінарної політики. Інакше локальні покарання та формальні догани не зможуть вирішити системну загрозу для бойової готовності підрозділів.

Зокрема, можливі кроки: посилення профілактичних заходів під час рекрутингу, введення ефективних медико-психологічних програм в частинах, облаштування спеціальних безпечних приміщень для нетверезих бійців, а також створення механізмів реальної відповідальності та реабілітації, які працюють не лише на папері, але й у реальному бойовому житті.

Юрій Федоренко у своїх виступах нагадує, що кожний боєць — це не просто працівник, а людина, від стану якої залежить життя інших. Саме тому питання алкоголю та дисципліни мають підніматися на рівні політики, командування та медичної спільноти для знаходження сталих рішень.

Верховна Рада України має намір до кінця 2025 року ухвалити законопроєкт, який пропонує замінити сучасну назву розмінної монети «копійка» на історичну українську «шаг». Цей законопроєкт був зареєстрований 1 жовтня, і за словами голови парламенту Руслана Стефанчука, процес розгляду вимагає ретельного опрацювання. Він також зазначив, що для прийняття таких значних рішень потрібно більше часу, щоб забезпечити належну консультацію та погодження на всіх рівнях.

Стефанчук є одним із чотирьох ініціаторів цієї ініціативи. Заступниця голови парламенту Олена Кондратюк повідомила, що проект закону отримав підтримку від представників усіх парламентських фракцій, що значно підвищує шанси на його успішне ухвалення. За її словами, серед переваг цієї ініціативи — можливість повернення до історичних коренів та відновлення частини культурної спадщини України через відновлення старої назви монети, яка була в обігу ще в часи Київської Русі.

Зареєстровано два пов’язані проєкти: основний законопроєкт №14093, який передбачає відмову від радянської назви «копійка» та повернення до «шага», і допоміжний законопроєкт №14094. Стефанчук наголосив, що ініціатива має не лише технічний, а й символічний зміст: «Копійка» розглядають як спадщину російської імперії та СРСР, тоді як «шаг» — історична українська назва, відома ще з часів Гетьманщини і УНР і згадана в класичній літературі.

У повідомленні також зазначено, що зміна не вимагатиме додаткових витрат: певний час у готівковому обігу паралельно перебуватимуть і «копійки», і «шаги», їх співвідношення планують залишити 1:1. Ініціатори позиціонують крок як відновлення національної ідентичності та розрив із колоніальними наративами.

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва поділилася емоційною та дуже особистою історією з життя її родини. Вона розповіла про той момент, коли її син Вадим, який був усиновлений, дізнався про своє походження. Це сталося, коли йому було лише три роки, і випадковість відіграла в цьому важливу роль. Все сталося під час поїздки з бабусею, коли вони проїжджали повз дитячий будинок. Вадим, не знаючи всього, запитав: «А ти мене там знайшла?» Це питання було для Лілії шоком, адже вона не була готова до такого серйозного розмови з дитиною. Виявилося, що саме її мама, бабуся Вадима, поділилася цією інформацією з хлопчиком.

Лілія зізналася, що спочатку її охопила паніка, оскільки вона не була підготовлена до такого моменту, але згодом зрозуміла, що ця ситуація пройшла природно. Вона не сердиться на маму, адже бачить в цьому позитивний аспект — етап усвідомлення, який насправді був необхідним і виявився менш болючим, ніж вона очікувала. Спортсменка з вдячністю ставиться до того, що правда про усиновлення була відкрита в такий природний спосіб. Вона впевнена, що цей досвід стане важливим етапом у житті її сина, а також сприятиме розвитку їхніх відносин.

Подкопаєва підкреслила, що для неї не важливо, хто народив дитину. Головне — любов, турбота та тепло, які дитина отримує щодня. Вадим ріс у прийнятті й підтримці, не відчуваючи себе «іншим». Він ніколи не намагався знайти біологічних батьків, які добровільно відмовилися від нього та не з’явилися навіть на суді.

Сьогодні Вадим навчається у Технологічному інституті Джорджії, тому самому кампусі, де збірна України жила під час Олімпіади 1996 року, коли Лілія здобула свій історичний тріумф. Для неї це стало зворушливим «флешбеком», подарунком від сина та символом того, як дивно переплітаються шляхи долі.

Попри біль, який колись пережила дитина, Лілія переконана, що все сталося правильно. Її сім’я — це вибір любові, а не крові. Вона з гордістю говорить про сина і вважає, що їхня історія може надихнути інших батьків, які приймають у родину дітей з дитячих будинків.

Маша Полякова, виступаючи в ефірі програми «Вершиленко & Ко», поділилася неприємною історією, що трапилася з нею під час перельоту до Бостона. Виявилося, що агресивна реакція на її український паспорт була настільки сильною, що ситуація вийшла з-під контролю. За її словами, під час польоту, коли вона дістала свій паспорт, поруч сидів чоловік, який почав ображати її за національність.

Полякова зазначила, що цей чоловік почав із агресивних висловлювань, скандуючи неприязнь до українців, супроводжуючи свою реакцію нецензурною лексикою. Незважаючи на те, що вона не реагувала на провокації, конфлікт не припинявся. Стюардеса, яка помітила емоційну напругу, втрутилася в ситуацію, а Полякову в результаті переселили в інший клас літака.

Вона додала, що після втручання екіпажу її пересадили в перший клас, і віддячила стюардесі жартівливою подякою. На запитання ведучої, чи відповіла вона кривднику, Полякова зізналася, що відповіла йому «красномовними словами», наголосивши, що завжди вміє постояти за себе.

Маша Полякова наразі навчається у Berklee College of Music у США — одному з провідних музичних вишів, куди вона переїхала заради освіти. У соцмережах її розповідь викликала широкий резонанс: користувачі обговорюють питання безпеки пасажирів, прояви ксенофобії та необхідність чіткої реакції авіакомпаній на подібні інциденти. Деякі коментатори підтримали Полякову, інші — закликали звертатися зі скаргами до авіаліній і компетентних органів після прильоту.