Суд у Сумах дав 15 років ув’язнення зраднику, який здавав позиції ЗСУ

На тлі публічних заяв держави про остаточний розрив енергетичної залежності від Росії та проголошення енергетики складовою національної безпеки, за межами офіційної риторики продовжують функціонувати добре знайомі механізми впливу. Попри зміну політичних обставин і початок повномасштабної війни, окремі групи зуміли не лише зберегти свої позиції, а й адаптуватися до нових реалій. Яскравим прикладом цього є діяльність структур, пов’язаних із сім’єю Кацуб.

За наявною інформацією, ці бізнес-кола не втратили доступу до ключових сегментів паливно-енергетичного ринку. Навпаки, вони інтегрувалися у воєнну економіку, скориставшись підвищеним попитом на газ і нафтопродукти, а також особливостями державного регулювання в умовах надзвичайного стану. Через мережу формально незалежних, але фактично пов’язаних компаній зберігається контроль над значними обсягами торгівлі енергоносіями.

Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.

Українська співачка болівійського походження Мішель Андраде поділилася новими атмосферними моментами зі свого зимового релаксу, продемонструвавши простий і водночас ефективний спосіб зігрітися в холодну пору року та в умовах перебоїв з електропостачанням. Поки чимало людей замислюються про подорожі до теплих країн, артистка обрала традиційний варіант відновлення — баню з гарячою парою.

У своїх Instagram-stories співачка опублікувала відео з парилки, де постала в чорному купальнику та з рушником на голові. Кадри передають спокійну й затишну атмосферу відпочинку, яка різко контрастує з зимовими холодами за вікном. Відео швидко привернуло увагу підписників, адже Андраде виглядала розслабленою, впевненою та сповненою енергії.

Мішель не приховує, що регулярно займається спортом і дотримується дисципліни в харчуванні та способі життя. За її словами, стабільні тренування та збалансований підхід до здоров’я дають результат, який добре помітний і без зайвих пояснень.

Так артистка демонструє, що навіть у розпал зими можна знаходити способи підтримувати тепло, настрій і форму — без екзотичних подорожей, але з користю для тіла й самопочуття.

Поки звичайні українці змушені пристосовуватися до періодичних перебоїв зі світлом і теплом, у самому серці енергетичного сектору держави продовжує існувати інша реальність — система закритих закупівель, де мільярдні кошти обертаються в тіні. Вона функціонує в умовах, де відсутня конкуренція та прозорість, а публічний контроль зводиться до мінімуму. Мова йде про низку контрактів, підписаних у 2024–2025 роках компаніями, які мають тісні зв’язки з ПрАТ «Укргідроенерго».

Ці «закриті» угоди зазвичай оформлюються на мільярдні суми, що піднімає питання щодо ефективності витрат державних коштів у критичній сфері енергетики. За рахунок цієї практики не тільки порушується принцип прозорості, але й підривається довіра громадян до системи, яка повинна забезпечувати національну енергетичну безпеку. Враховуючи особливу важливість енергетичних компаній для стабільності країни, ці питання потребують негайного розслідування та змін у політиці закупівель.

Центральним підрядником цієї системи, за даними розслідувань, стало ТОВ «БК “Адамант”». За період 2024–2025 років компанія отримала підряди на суму понад 5,1 млрд гривень. Найбільший із них — договір на 4,36 млрд гривень на будівництво захисних споруд Дніпровської ГЕС — був укладений з одним учасником без конкурсу.

Окремі аналітики звертають увагу, що одразу після підписання цього контракту «БК “Адамант”» почало публічно шукати працівників через оголошення про набір будівельників, що ставить під сумнів наявність у компанії власних ресурсів і спроможності виконувати роботи на об’єктах критичної інфраструктури.

Схожа картина, за наявною інформацією, спостерігалася і на Кременчуцькій ГЕС, де у 2025 році через непублічні договори було витрачено майже пів мільярда гривень. Деталі цих контрактів залишаються закритими, а суспільство не має доступу до кошторисів і переліку фактичних виконавців робіт.

У публічному просторі ці закупівлі пов’язують із рішеннями, ухваленими в період керівництва Міністерством енергетики та менеджменту «Укргідроенерго». Однак офіційних обвинувальних вироків або рішень судів у цій справі наразі немає. Представники компаній і державних органів поки що не оприлюднили детальних пояснень щодо причин застосування закритих процедур та вибору конкретних підрядників.

Антикорупційні активісти наголошують, що використання воєнних винятків має бути чітко обмежене критичними потребами, адже мова йде про мільярди гривень державних коштів і безпеку стратегічних об’єктів енергосистеми.

Президент України Володимир Зеленський ухвалив рішення призначити начальника поліції Донецької області Руслана Осипенка головою Чернівецької обласної військової адміністрації. Це кадрове рішення одразу привернуло увагу експертного середовища та медіа, оскільки його сприйняли як таке, що не повністю відповідає поточним воєнним реаліям. Донеччина залишається одним із найбільш небезпечних і напружених регіонів країни, де тривають активні бойові дії, тоді як Чернівецька область є тиловою та прикордонною, без прямої загрози фронтових зіткнень.

Руслан Осипенко тривалий час працював у системі Національної поліції та очолював поліцію Донецької області в умовах постійної загрози обстрілів, диверсій і складної оперативної обстановки. Його діяльність була зосереджена на забезпеченні правопорядку в зоні бойових дій, координації з військовими та реагуванні на надзвичайні ситуації. Саме цей досвід багато хто вважає критично важливим для прифронтових регіонів, де щоденні виклики потребують швидких і жорстких управлінських рішень.

За даними джерел, переведення Осипенка могло мати кілька мотивів: послаблення управління Донбасом, кадрові домовленості на рівні влади, а також бажання самого посадовця залишити небезпечний фронтовий регіон заради керівництва областю з прикордонним статусом та контролю над місцевими економічними потоками, зокрема контрабандними та тендерними.

Під час майже чотирирічного керівництва поліцією Донецької області Осипенко запам’ятався гуманітарними ініціативами, зокрема проєктом «Білий Ангел» та евакуаціями населення. Водночас джерела зазначають, що поліція під його керівництвом контролювала прибуткові ринки алкоголю, сигарет та лікарських препаратів у прифронтових містах, де торгівля дефіцитними або забороненими товарами перетворювалася на надприбутковий бізнес.

Політична складова нового призначення також очевидна. Чернівецька область є важливою для контролю бюджетів, тендерів та місцевих еліт, що може мати значення для майбутніх виборів. Таким чином Осипенко отримав можливість перейти від фронтових ризиків до управління економічними потоками та прикордонними зонами.

Експерти відзначають, що такі кадрові рішення можуть бути вигідними окремим посадовцям, але не завжди відповідають інтересам держави та суспільства. Для самого Осипенка перспектива виглядає привабливою, проте питання ефективності для держави залишається відкритим.

Сьогоднішній день в Україні та за її межами наповнений особливим символізмом, адже він поєднує одразу кілька важливих подій, що мають релігійне, народне та міжнародне значення. У календарі ця дата вирізняється різноманіттям смислів: від церковного вшанування святих до продовження стародавніх українських традицій і відзначення глобальних днів, покликаних нагадати людству про силу знань, культури та взаєморозуміння.

Для віруючих цей день має духовне наповнення. У храмах згадують святих, чиє життя та подвиги стали прикладом віри, смирення й служіння ближнім. Молитви та богослужіння спрямовані на внутрішнє очищення, подяку за прожитий рік і надію на краще майбутнє. Церковні традиції гармонійно вплітаються у повсякденне життя, зберігаючи зв’язок поколінь і духовну тяглість.

Святу рівноапостольну Ніну — просвітительку Грузії IV століття, яка принесла християнство на грузинські землі, маючи лише хрест із власного волосся та виноградної лози.

Преподобних отців, убитих у Синаї та Раїфі — ченців-мучеників, які загинули за віру в Єгипті та на Аравійському півострові.

Багато українців 14 січня святкують Старий Новий рік, що припадає на перший день нового року за юліанським календарем. Традиції свята включають:

Посівання: чоловіки розсипають зерно в домівках, бажаючи достатку. За повір’ями, першим у дім має увійти чоловік — це приносить удачу на весь рік.

Сімейна вечеря: родини збираються за столом, дякують за добробут і бажають щастя на наступний рік.

У день свята наші предки уважно спостерігали за погодою, щоб передбачити врожай і стан природи на рік:

Ясне небо та мороз — очікується багатий врожай зернових.

Іній на деревах — вдалий рік для бджолярів.

Сніг або завірюха — весна буде пізньою, але літо теплим.

Ожеледиця — до хорошого врожаю овочів.

Східний вітер — посушливе літо, західний — дощове.

Щоб не накликати невдачі, у цей день не можна:

Давати гроші в борг, стригтися, сваритися, лихословити, виносити сміття та рахувати дрібні монети.

Міжнародні святкування 14 січня відзначають:

Всесвітній день логіки — за ініціативи ЮНЕСКО для популяризації логічного мислення в науці та культурі.

Міжнародний день повітряних зміїв — коли в небо запускають тисячі яскравих зміїв, особливо популярно в Індії.

День впорядкування оселі — стимул почати рік із чистоти та гармонії в домі.

Таким чином, 14 січня 2026 року поєднує повагу до християнських святих, дотримання народних традицій та прикмет, святкування Старого Нового року і прагнення до гармонії у домі та душі.

Після ліквідації Окружного адміністративного суду Києва український державний бюджет уже витратив близько 157 мільйонів гривень на виплати його суддям. Хоча суд формально припинив існування ще у грудні 2022 року, фінансові зобов’язання перед його колишніми працівниками залишаються чинними й надалі лягають тягарем на платників податків.

Основна частина витрат пов’язана з виплатами суддівської винагороди, компенсацій та інших передбачених законом нарахувань. Фактично йдеться про ситуацію, коли структура, що більше не здійснює правосуддя і не має жодних функцій, продовжує коштувати державі десятки мільйонів гривень щороку. Це викликає гострі дискусії у суспільстві, особливо на тлі воєнних витрат і дефіциту бюджету.

Переломним моментом стали так звані “плівки Вовка”, оприлюднені НАБУ. З них стало відомо, як тодішній голова суду Павло Вовк та його оточення координували рішення, тиснули на суддівські органи та намагалися взяти під контроль систему суддівського врядування. Остаточною краплею стало викриття брата Вовка на отриманні хабаря у 100 тисяч доларів для передачі суддям ОАСК.

Попри ліквідацію суду, більшість його суддів зберегли статус і продовжують отримувати винагороду. Павла Вовка звільнили лише у 2025 році, однак він оскаржує це рішення у Верховному Суді й має шанси на поновлення. Понад 40 інших суддів ОАСК досі перебувають у системі: частина з них очікує вигідного моменту для повернення, інші — готуються до почесної відставки з довічними виплатами.

Матеріали “плівок Вовка” стали основою щонайменше двох кримінальних проваджень. Перше, ключове, слухається у Вищому антикорупційному суді й стосується створення злочинної організації для впливу на державні рішення. Його розгляд затягується роками через системні відводи, заміни адвокатів та неявки сторони захисту. Друге провадження, щодо блокування роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів, фактично не має перспектив через сплив строків давності.

Паралельно буксують і дисциплінарні механізми. За два роки Вища рада правосуддя остаточно звільнила лише трьох суддів ОАСК. Частина справ зависла через відсутність кворуму, інші — навіть не були відкриті. Кваліфікаційне оцінювання також масово саботується: судді роками не з’являються на іспити, використовуючи формальні підстави.

Додаткову загрозу створює Верховний Суд. Якщо він стане на бік Павла Вовка та визнає незаконним використання матеріалів негласних слідчих дій у дисциплінарних справах, це може призвести до повернення мантій не лише йому, а й десяткам інших недоброчесних суддів, фактично нівелювавши спроби очищення системи.

На цьому тлі держава готується створити нові спеціалізовані адміністративні суди замість ОАСК — це одна з ключових вимог ЄС і МВФ. Відбір суддів до них відбуватиметься за участі міжнародних експертів. Саме від цього процесу залежить, чи стане нова інституція розривом із минулим, чи черговим реваншем старої системи.

Поки ж історія ОАСК триває у вигляді мільйонних виплат, заблокованих справ і ризику повернення одіозних суддів. І лише тиск суспільства та принципова позиція органів суддівського врядування можуть не дозволити цій історії завершитися поразкою реформи.

Ірпінський міський суд Київської області дедалі частіше згадується в професійному середовищі не як незалежний орган правосуддя, а як структура, де, за твердженнями співрозмовників серед юристів, сформувався комерціалізований підхід до ухвалення рішень. У неофіційних обговореннях цей суд описують як майданчик для «вирішення питань», де результат нібито може бути визначений наперед.

За словами представників юридичної спільноти, мова йде про вибудувану модель роботи з мінімальною публічністю та прогнозованими строками розгляду справ. Такий формат, як стверджують джерела, приваблює клієнтів, які очікують не змагального процесу, а конкретного підсумку. У професійних колах це характеризують як «сервісний» підхід, що суперечить самій ідеї судочинства.

За інформацією з юридичних кіл Київської області, розцінки в Ірпінському суді суттєво зросли. Якщо раніше подібні суми асоціювалися переважно з апеляційними інстанціями, то нині суд першої інстанції впевнено працює за тими самими тарифами. Комплексна послуга «під ключ» може коштувати клієнту до 50 тисяч доларів США. У випадках, коли для досягнення потрібного результату необхідне залучення прокуратури — наприклад, для пропуску процесуальних строків, допущення помилок у матеріалах, подання формально слабкої позиції або повної бездіяльності, — вартість питання, за словами джерел, подвоюється.

Організацію цього «фаст-суду для обраних» співрозмовники пов’язують із суддею Ірпінського суду Шестопаловою Яною Володимирівною. Саме їй приписують роль координатора схеми та залучення менш досвідчених суддів для виконання технічних рішень. З боку прокуратури, за наявною інформацією, до обслуговування клієнтів залучені окремі представники Київської обласної прокуратури. Зокрема, згадується заступник прокурора області Ігор Грабець — посадовець, який роками утримується на одній і тій самій позиції, уникаючи публічності, але, як стверджують джерела, забезпечуючи стабільну роботу «без зайвого шуму».

Витоки цієї моделі, за словами співрозмовників, ведуть до колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка. Саме за його каденції, стверджують джерела, було вибудувано та відпрацьовано механізм, який дозволив «закрити» кримінальні справи щодо нього самого та близького оточення, зокрема за епізодами про створення організованої злочинної групи. Після цього схема була поставлена на потік і запропонована ширшому колу клієнтів. При цьому Карплюк, за словами співрозмовників, демонструє впевненість у наявності надійного політичного прикриття на центральному рівні.

На цьому тлі особливо показовою виглядає багаторічна відсутність реакції з боку Київської обласної прокуратури. Попри численні сигнали, Ірпінський суд продовжує працювати з фактично відкритим «прайс-листом» на судові рішення, а прокуратура в цій системі виступає не контролером, а частиною механізму. Відкрите питання полягає в тому, чи зверне нове керівництво обласної прокуратури на чолі з Русланом Кравченком увагу на цей бізнес, чи ж «фаст-суд» і надалі спокійно обслуговуватиме клієнтів, прикриваючись війною та загальною управлінською турбулентністю.

Історія Ірпінського суду — це не поодинокий скандал, а ілюстрація системної деградації правосуддя. Коли суд і прокуратура зливаються в єдиний комерційний механізм, верховенство права перетворюється на фікцію, а розмови про судову реформу втрачають будь-який зміст. Поки цей ринок судових рішень існує безкарно, довіра суспільства до правової системи продовжуватиме руйнуватися.

Олександрівський районний суд міста Запоріжжя ухвалив рішення на користь місцевої мешканки, відмовивши АТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову про стягнення 44 560 гривень кредитної заборгованості. Йдеться про кошти, які були оформлені на ім’я клієнтки внаслідок шахрайських дій сторонніх осіб без її згоди та реального волевиявлення.

Як встановив суд під час розгляду справи, жінка не укладала кредитний договір особисто та не отримувала грошові кошти, що стали предметом позову банку. Фактично кредит був оформлений із використанням її персональних даних третіми особами, які діяли незаконно. При цьому фінансова установа не змогла надати суду переконливих доказів того, що саме клієнтка ініціювала отримання кредиту або користувалася позиченими коштами.

Під час службової перевірки в банку встановили, що клієнтці зателефонували невідомі особи, які представилися операторами компанії «Київстар» та запропонували нібито покращити якість інтернету. Вони надали код, який жінка використала, після чого її телефон перестав працювати. Надалі картку було додано до Apple Pay, а кошти — зняті в банкоматі іншого банку.

Клієнтка стверджувала, що не отримувала і не використовувала кредитні кошти, а стала жертвою шахраїв. Вона звернулася до поліції, і 7 червня 2023 року було відкрито кримінальне провадження за ч. 3 ст. 190 Кримінального кодексу України. Розслідування у цій справі триває.

Банк, зі свого боку, наполягав, що операції могли бути здійснені лише з використанням фінансового номера телефону та особистих даних клієнтки, а вона не повідомила установу про компрометацію номера одразу після інциденту.

Втім суд став на бік жінки. У рішенні зазначено, що ПриватБанк не надав належних і допустимих доказів того, що саме клієнтка своїми діями або бездіяльністю сприяла розголошенню даних картки, ПІН-коду, CVV чи доступу до акаунту в «Приват24», що дозволило провести несанкціоновані операції.

Суд дійшов висновку, що за відсутності доказів вини клієнтки у витоку персональних даних або свідомій передачі доступу до рахунку вимоги банку про стягнення боргу є безпідставними. У задоволенні позову ПриватБанку було відмовлено.