Танець Траволти та Турман у «Кримінальному чтиві»: прихований сенс культової сцени, якій 30 років

Сергій Іванина, який раніше обіймав посаду начальника другого відділу Мукачівського територіального центру комплектування та соціальної підтримки, після свого звільнення оприлюднив декларацію, що привернула увагу громадськості. У документі зазначено значні суми готівки в іноземній валюті, які з'явилися в нього після завершення служби на державній посаді.

Згідно з офіційно поданою декларацією, колишній посадовець задекларував наявність великих обсягів готівкових коштів у різних валютах. Це стало темою численних обговорень у медіа та серед громадськості, адже розмір цих сум викликає запитання щодо джерел їх походження. Однак, сам Іванина не надав чітких пояснень щодо цих фінансових активів, що лише підсилює інтерес до ситуації.

Ще більший обсяг активів зосереджений на дружині посадовця — Оксані Іванині. Вона задекларувала житловий будинок площею 245,7 квадратного метра в Ужгороді, три квартири в обласному центрі різної площі, земельну ділянку та два нежитлові приміщення, набуті у 2022 році. Таким чином, у власності родини перебуває щонайменше чотири квартири та два приватні будинки в Закарпатській області.

На дружину також зареєстровано автопарк, який включає позашляховик Toyota Land Cruiser 150 2022 року випуску, кросовер Hyundai Tucson 2019 року та автобус Ponticelli ER-120U 1995 року.

Фінансова частина декларації викликає окремі питання. Загальний дохід Сергія Іванини за 2025 рік становив близько 748 тисяч гривень. Основну частину склали виплати грошового забезпечення від Закарпатського обласного ТЦК та СП, а також пенсія. Додаткові надходження мали епізодичний характер і включали незначні соціальні виплати та зарплату за сумісництвом.

Дружина посадовця задекларувала символічний дохід у розмірі 4451 гривні за роботу за сумісництвом через ФОП. Водночас вона є кінцевим бенефіціарним власником товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міжгір’я ТВ».

У декларації відсутні відомості про об’єкти незавершеного будівництва, значні фінансові зобов’язання, кредити або масштабні витрати, які могли б пояснити походження сотень тисяч доларів та євро готівкою. Такий розрив між задекларованими доходами та обсягом активів родини ставить під сумнів фінансову прозорість колишнього керівника одного з підрозділів ТЦК у Закарпатській області.

В Одеській міській раді ухвалено рішення про призначення нової керівниці підрозділу, що відповідає за запобігання корупційним проявам. Цю посаду обійняла Олена Москаленко, яка раніше працювала інспекторкою в податковій службі. Кадрове рішення було реалізоване за спрощеним механізмом — без проведення відкритого конкурсу, що зазвичай застосовується для відбору кандидатів на подібні управлінські посади.

Окрім стандартного посадового окладу, новопризначеній керівниці передбачили додаткову фінансову мотивацію у вигляді надбавки, яка становить половину базової заробітної плати. Таке підвищення оплати аргументували особливим статусом посади, рівнем відповідальності та наявністю попереднього досвіду роботи в органах державної влади, зокрема у сфері контролю та адміністрування.

До переходу в міськраду Москаленко працювала у Головному управлінні ДПС в Одеській області, де обіймала посаду головного державного інспектора.

Водночас увагу привертають її майнові декларації. За даними фінансової звітності за 2025 рік, до квартири площею 44 кв. м, якою вона володіє з 2014 року, додалися ще дві — на 71 та 82 кв. м. Також чиновниця задекларувала земельну ділянку площею 3,5 гектара в Березівському районі, отриману у спадок.

Оновився й автопарк: поряд зі старішою Toyota RAV4 2006 року з’явився новий електричний кросовер BYD Yuan Up 2025 року випуску.

За рік роботи в податковій службі Москаленко задекларувала 510 тисяч гривень заробітної плати та 78,2 тисячі гривень пенсії. Окремо вона вказала грошовий подарунок у розмірі майже 1,3 мільйона гривень від громадянина на ім’я Василь Даніленко.

Серед заощаджень посадовиця зазначила 40 тисяч доларів готівкою, а також близько 20 тисяч гривень на банківських рахунках.

Призначення чиновниці на посаду, що безпосередньо пов’язана з антикорупційною політикою, на тлі суттєвого розширення майнового портфеля може викликати додаткові питання щодо прозорості кадрових процедур та відповідності доходів задекларованим активам.

У столиці Данії ухвалено рішення, яке має символічне й культурне значення для України: сім нових вулиць у Копенгагені отримають назви на честь українських міст. Про цей крок поінформували у Світовому Конґресі Українців, посилаючись на голову громадської організації Hjælp Ukrainske Børn – Допоможи Українським дітям Лесю Ігнатик-Еріксен.

Відповідне рішення було підтримане кліматично-технічним та екологічним комітетом міста, який відповідає за розвиток міської інфраструктури та нових районів. Перейменування стосується вулиць у кварталі, що активно розбудовується та має виразний морський характер, пов’язаний із портовою історією Копенгагена.

Згідно з ухваленим рішенням, у Копенгагені з’являться такі вулиці:

Київгаде (вулиця Київ)

Маріупольгаде (вулиця Маріуполь)

Українагаде (вулиця Україна)

Севастопольгаде (вулиця Севастополь)

Херсонгаде (вулиця Херсон)

Миколаївгаде (вулиця Миколаїв)

Одесагаде (вулиця Одеса)

Українська громада Копенгагена окремо наполягала на включенні Маріуполя, зазначивши, що місто стало символом героїчного опору українських захисників.

За словами організаторів, це рішення є важливим жестом солідарності з Україною та її містами, які зазнають військової агресії.

Бізнесмен Ігор Хмельов, ім’я якого в медіапросторі згадується у зв’язку з Тимуром Міндічем — особою, яку правоохоронні органи підозрюють у створенні злочинної організації, упродовж 2023–2024 років здійснив масштабні інвестиції в Карпатському регіоні. За відкритими даними та повідомленнями журналістів, ідеться про придбання 11 об’єктів, розташованих у гірській місцевості.

Увага до цих угод зумовлена не лише їх кількістю, а й загальним контекстом: Карпати останніми роками стали одним із найбільш привабливих напрямів для вкладення коштів у нерухомість і туристичну інфраструктуру. Земля та об’єкти в цьому регіоні стабільно зростають у ціні, а попит з боку інвесторів пояснюється розвитком внутрішнього туризму, рекреаційних проєктів і курортної забудови.

За ринковими оцінками, вартість землі в цій локації стартує від 300 тисяч доларів за гектар. Таким чином, загальна ціна придбаних активів може обчислюватися десятками мільйонів гривень. Водночас офіційна фінансова звітність «Евентус Менеджмент» свідчить, що компанія протягом останніх років декларувала збиткову діяльність, що викликає запитання щодо джерел фінансування таких інвестицій.

У 2014–2016 роках керівником «Евентус Менеджмент» був Тимур Міндіч. Надалі Хмельов і Міндіч зберегли тісні ділові зв’язки, маючи спільні бізнес-проєкти. У матеріалах, відомих як «плівки Міндіча», Хмельов, за інформацією народних депутатів, фігурує під псевдонімом «Шмель».

Крім того, Хмельов співпрацював із народним депутатом Ігорем Палицею, який є співвласником курорту «Буковель». Це додатково посилює увагу до земельних активів бізнесмена, з огляду на їх розташування у безпосередній близькості до ключної туристичної інфраструктури регіону.

Наприкінці 2025 року Служба відновлення та розвитку інфраструктури Івано-Франківської області оголосила тендер на розробку проєктної документації нової автомобільної дороги у селах Бистриця, Поляниця та Яблуниця вартістю понад 6,5 млрд гривень. Запроєктована траса мала проходити поруч із земельними ділянками Хмельова. Після суспільного резонансу тендер було скасовано.

Кримінальне провадження, в межах якого НАБУ оголосило підозру Тимуру Міндічу, було відкрито 21 серпня 2025 року. Слідство вважає, що він створив і очолив злочинну організацію, займався відмиванням коштів у великих розмірах та впливав на членів уряду з метою ухвалення вигідних рішень.

За версією правоохоронців, протягом 2025 року Міндіч контролював ключові державні закупівлі в енергетичній сфері через особисті контакти з міністрами та високопосадовцями. Для координації схем він залучив співорганізатором бізнесмена Олександра Цукермана. На цьому тлі придбання дорогих земель у Карпатах бізнес-партнерами Міндіча привертає особливу увагу слідства та громадськості.

На початку 2026 року український ринок електрозарядних станцій зазнав несподіваного цінового стрибка. На деяких локаціях тарифи на зарядку електромобілів досягали 46–60 гривень за кВт·год, що викликало занепокоєння серед автовласників та аналітиків. Проте вже через кілька днів ціни почали поступово знижуватися, повертаючись до більш звичного рівня.

За словами співвласника мережі електрозарядних станцій Flash Дениса Косого, основною причиною різкого подорожчання не було збільшення попиту на електроенергію. Зростання тарифів було спричинене тимчасовими технічними та логістичними факторами, серед яких нестача компонентів для стабілізації роботи станцій і короткочасні перебої в постачанні електроенергії на окремі регіони. Такий збіг обставин створив тимчасовий дисбаланс між пропозицією та попитом, що і відобразилося у різкому, хоча й нетривалому, стрибку цін.

Косой пояснює, що після підвищення прайс-кепу один із великих гравців ринку — Ionity — скоригував свої тарифи, а за ним підтягнулися й інші оператори. EcoFactor, як і низка конкурентів, почав переглядати ціни, орієнтуючись не лише на власну собівартість, а й на дії лідерів ринку. У результаті тарифи на багатьох станціях зросли автоматично та нерівномірно.

На окремих локаціях різке підвищення пояснювалося поєднанням кількох чинників: закупівлею електроенергії за піковими цінами, страхом можливого дефіциту через воєнні ризики, а також відсутністю оперативної інформації про реальну собівартість у конкурентів. Частина операторів підняла ціни «про запас», не маючи чіткого розуміння подальшої динаміки ринку.

Водночас не всі мережі пішли цим шляхом. За словами Косого, мережа Flash підвищила тарифи лише на 1–2 гривні. Він зазначає, що навіть за зростання собівартості до 20 гривень за кВт·год економічно обґрунтованою була б ціна близько 30 гривень, однак компанія спершу орієнтувалася на рівень до 26 гривень і надалі коригувала тарифи залежно від ситуації.

Різке подорожчання викликало масову негативну реакцію користувачів. Після цього оператори почали повертатися до економічно обґрунтованих рівнів. Уже за кілька днів ціни на більшості зарядних станцій знизилися. Наразі тарифи коливаються в межах 20–24 гривень за кВт·год залежно від локації, типу станції та умов закупівлі електроенергії. В окремих випадках ціна становить 18–22 гривні.

Попри цінові коливання, обсяги зарядок не зменшилися. За оцінками операторів, ринок приблизно порівну ділиться між домашньою та комерційною зарядкою. Через аварійні та планові відключення електроенергії водії дедалі частіше змушені користуватися комерційними станціями, що дозволяє деяким мережам фіксувати рекордні показники.

Косой пояснює, що навіть за невеликої ємності батареї електромобіля запасу ходу вистачає лише на обмежену відстань, після чого водії змушені звертатися до швидкісних зарядних станцій. Там за кілька годин можна підзарядити авто повністю або принаймні наполовину, що підтримує стабільний попит навіть у періоди високих тарифів.

У лютому, за оцінками співвласника Flash, середня собівартість зарядки може зрости до 18 гривень за кВт·год, що потенційно змусить частину операторів знову переглянути ціни. Водночас навесні ринок традиційно входить у більш сприятливий період.

Зі зростанням частки сонячної генерації, зменшенням пікових навантажень і посиленням конкуренції між операторами тарифи зазвичай знижуються. Попри наявні в Україні близько 18 гігават потужностей відновлюваних джерел енергії, не всі вони працюють одночасно через балансування мережі та воєнні ризики. Якщо ситуація залишатиметься стабільною, навесні ціни на зарядку електромобілів можуть знову піти вниз, а травень традиційно стане одним із найкращих періодів для ринку.

У 2026 році жителі прифронтових регіонів України матимуть можливість отримати грошову й продовольчу підтримку в межах програм Всесвітньої продовольчої програми ООН. Допомога спрямована на домогосподарства, які проживають у зонах підвищеного ризику та щодня стикаються з наслідками бойових дій, руйнування інфраструктури й обмеженого доступу до базових послуг.

Планується, що підтримка надаватиметься у кількох форматах, аби максимально врахувати реальні умови життя людей. У населених пунктах, де збережено роботу магазинів, ринків і банківської системи, пріоритетом стане грошова допомога. Вона дозволить родинам самостійно купувати необхідні продукти та товари першої потреби, підтримуючи водночас місцеву економіку.

Через скорочення фінансування програма зосереджується насамперед на найбільш уразливих категоріях населення. Йдеться про людей, які проживають поблизу лінії фронту, евакуйованих, осіб похилого віку, людей з інвалідністю, багатодітні родини, а також громадян, які втратили стабільний дохід унаслідок війни.

Формат допомоги визначається умовами у конкретній громаді. У населених пунктах, де працюють магазини та є можливість придбати продукти, передбачена грошова підтримка. Вона може надаватися у вигляді щомісячних виплат у розмірі 1200 гривень або як разова екстрена допомога в сумі 10 800 гривень. Такі виплати зазвичай призначають після евакуації або обстрілів, які призвели до пошкодження житла.

Для громад, де доступ до торгівлі обмежений або повністю відсутній, передбачена натуральна допомога. Людям щомісяця надаватимуть продуктові набори вагою близько 13 кілограмів. До них входять базові продукти тривалого зберігання, зокрема крупи, борошно, макаронні вироби, консерви, олія, цукор і сіль.

У програмі наголошують, що самостійної онлайн-реєстрації для отримання допомоги не існує. Формування списків отримувачів здійснюється органами місцевої влади та партнерами ООН безпосередньо на місцях — у громадах і транзитних центрах.

Окремо громадян закликають бути уважними та остерігатися шахраїв. Справжні представники гуманітарних програм не телефонують із вимогою надати CVV-код, пін-код банківської картки чи доступ до онлайн-банкінгу. Усі виплати здійснюються офіційно та без жодних «попередніх платежів».

Питання повної децентралізації системи теплопостачання столиці знову опинилося в центрі суспільної дискусії. Втім, фахівці галузі наголошують: для такого мегаполіса, як Київ, подібний сценарій є не лише вкрай складним, а й економічно необґрунтованим. Ідея відмови від великих теплоелектроцентралей на користь мережі малих котелень або альтернативних джерел тепла виглядає привабливою лише на перший погляд, але не витримує професійного аналізу.

Народний депутат України, колишній міністр з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко неодноразово звертав увагу на те, що теплоелектроцентралі є базовим елементом енергетичної безпеки столиці. Вони забезпечують теплом і гарячою водою значну частину міста, працюючи у режимі комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Саме ця особливість робить їх ефективнішими за розрізнені котельні, які не здатні досягти аналогічних показників продуктивності.

Кучеренко наголосив, що функція держави полягає не у поширенні ідей про повну відмову від централізованих систем, а в захисті стратегічних об’єктів. За його словами, йдеться про захист вокзалів, залізниці, мостів, гідротехнічних споруд та теплоелектроцентралей, які є основою життєзабезпечення великих міст.

Коментар депутата прозвучав на тлі руйнування Дарницької теплоелектростанції, відомої як ТЕЦ-4. Цей об’єкт забезпечував теплом близько 12 відсотків житлового фонду Києва. Після останнього масованого удару, під час якого по станції було випущено п’ять балістичних ракет, значна частина лівобережної частини столиці залишилася без опалення.

За словами Кучеренка, ракети цілеспрямовано влучили саме в теплову частину станції, що зробило неможливим постачання теплоносія. Він підкреслив, що швидке відновлення таких об’єктів у воєнних умовах є вкрай складним завданням.

Депутат також різко розкритикував ідеї масової децентралізації теплопостачання. За його оцінкою, замінити київські теплоелектроцентралі неможливо через відсутність відповідних майданчиків, а також через технологічні й екологічні обмеження. Він зазначив, що дискусії про повну відмову від ТЕЦ точаться вже десятиліттями, однак так і не перейшли у практичну площину.

Водночас Кучеренко уточнив, що не виступає проти поміркованої децентралізації, але наголосив, що вона не може стати заміною централізованому теплопостачанню мегаполісу. На його думку, в умовах війни значно ефективніше інвестувати ресурси у посилення протиповітряної оборони та захист існуючих енергетичних об’єктів, ніж у реалізацію ілюзорних альтернатив, які неможливо швидко втілити.