Терміни проходження ВЛК обмежено придатними подовженно

Антишахрайський проєкт “190” оприлюднив детальне розслідування щодо Юрія Бєлоусова, заступника директора Бюро економічної безпеки України з питань цифрового розвитку, цифрових трансформацій та цифровізації. Його звинувачують у приховуванні справжньої вартості майна та значному заниженні цін на автомобілі у деклараціях. Це відкриття викликало широку громадську увагу, оскільки стосується високопоставленого посадовця, який відповідає за цифровізацію та впровадження сучасних технологічних процесів у державному секторі.

5 листопада директор БЕБ Олександр Цивінський затвердив склад кадрових та атестаційних комісій, які мають здійснювати переатестацію працівників та добір нового персоналу. До цих комісій увійшов і Юрій Бєлоусов разом із колегами Тарасом Щербаєм та Павлом Будзиганом. Завдання комісій передбачає оцінку професійних компетенцій, перевірку доброчесності та забезпечення прозорого підбору кадрів у Бюро.

Однак, як з’ясували журналісти, сама доброчесність одного з ключових членів комісій викликає сумніви.

Бєлоусов народився на Дніпропетровщині, навчався у Харківському університеті внутрішніх справ. Майже два десятиліття служив у правоохоронних органах, потім працював у Секретаріаті Уповноваженого ВРУ з прав людини, а з 2019 року — в Офісі Генерального прокурора, де очолював департамент, що займався злочинами, скоєними під час збройного конфлікту.

У 2023 році він намагався очолити НАБУ, але не пройшов конкурсний відбір через питання до його декларацій. Зокрема, у 2016 році він задекларував продаж автомобіля Opel Vectra за 49 тис. грн — сума, яку комісія визнала сумнівною.

Такі самі цифри фігурують і в подальших деклараціях: 49 тисяч — це вартість не лише старої машини, а й нового автомобіля Hyundai Grand Santa Fe 2015 року випуску, який насправді коштує у 15–20 разів більше.

Питання виникали і до дружини посадовця Зоряни Бєлоусової, у якої раптово з’явилися великі готівкові кошти та автомобіль MINI Cooper, також оцінений у ті ж 49 тис. грн. Джерелом доходів подружжя нібито були спадщина від продажу квартири та заробітки у місії ООН, проте дані про податкові сплати в Україні відсутні.

Не менш цікаві зв’язки має і його брат — мер Кам’янського Андрій Білоусов, відомий участю у скандалах із заниженою приватизацією комунального майна та проросійськими симпатіями. Сам Юрій Бєлоусов стверджує, що професійно не пов’язаний із братом із 2017 року.

Згідно з деклараціями, Юрій Бєлоусов володіє двома земельними ділянками у селі Могилів Дніпропетровської області, частиною квартири у Кам’янському та кімнатою в гуртожитку МВС у Києві. Його дружина — власниця земельної ділянки в Чернігівській області.

Подружжя проживає у квартирі в Києві, яка належить тещі чиновника. Вартість усіх об’єктів у деклараціях або не вказана, або мінімальна.

Серед активів — дві машини, обидві оцінені у 49 тис. грн:• Hyundai Grand Santa Fe 2015 року (належить Юрію Бєлоусову);• BMW Mini 2012 року (належить його дружині).

За минулий рік Бєлоусов задекларував 1,6 млн грн зарплати, 135 тис. грн пенсії, 36 тис. грн компенсацій і 74 тис. грн гонорару від ГО “ДЖАСТГРУП”. Дружина офіційних доходів не мала.

На руках у подружжя — понад 27 тис. доларів готівкою та більше 350 тис. грн на рахунках. Також Бєлоусов задекларував позику у 20 тис. доларів своєму родичу. Загальна сума їхніх заощаджень перевищує 1,5 млн грн.

Ці факти викликають питання до доброчесності чиновника, який тепер визначатиме, хто працюватиме у «оновленому» Бюро економічної безпеки.

У столиці поліція розкрила масштабну аферу, пов’язану з використанням імені керівника Офісу Президента Андрія Єрмака. Зловмисники видавали себе за близьких родичів високопосадовця та пропонували людям вигідні посади у державних структурах за значні грошові суми. Один із учасників групи представлявся «двоюрідним братом» Єрмака та вимагав від потенційних жертв 100 тисяч доларів, обіцяючи нібито легальне працевлаштування на керівних посадах.

Інформацію про викриття шахраїв оприлюднив сам Андрій Єрмак. За його словами, правоохоронці затримали групу «на гарячому» під час спроби отримати черговий транш грошей від довірливої особи. Слідство триває, і вже встановлено, що шахраї діяли за чітко спланованою схемою, ретельно підбираючи своїх жертв і створюючи атмосферу довіри за допомогою вигаданих родинних зв’язків з високопосадовцем.

«Щойно дізнався від поліції, що вони зловили “на гарячому” групу шахраїв. Очолював її такий собі Єрмак Д.С., який називався моїм двоюрідним братом. Звісно, це шахрайська вигадка», — заявив керівник ОП.

За інформацією правоохоронців, зловмисники розробили схему «продажу посад» у державних органах, прикриваючись зв’язками з високопосадовцями. Вони переконували людей, що можуть «допомогти» у вирішенні питань працевлаштування чи призначення на керівні посади в обмін на гроші.

Єрмак подякував поліції за швидке реагування та наголосив, що жодних посередників у кадрових питаннях не існує: «Впевнений, що злочинці отримають справедливе покарання».

Наразі тривають слідчі дії. Правоохоронці перевіряють, чи могли аферисти ошукати інших людей за подібною схемою.

Голова Вищої ради правосуддя (ВРП) Григорій Усик опинився у центрі резонансного скандалу, який обговорюють у юридичних колах та медіа. За даними Офісу очищення судової системи, посадовець нібито сприяє своєму сину Максиму Усику у спробі отримати суддівську посаду. Ця інформація викликала серйозне занепокоєння серед експертів з етики та антикорупційних організацій, оскільки конфлікт інтересів у такому випадку є очевидним.

Максим Усик, народжений 1986 року, розпочав професійну кар’єру у прокуратурі Дарницького району Києва. Там він три роки працював помічником прокурора, після чого протягом короткого періоду обіймав посаду прокурора. Згодом він перейшов у приватний сектор, де працював у кількох адвокатських об’єднаннях, серед яких “Александров і партнери”, “МГМ Лоу Груп” та “Дерев’янчук, Макаренко та партнери”. У цих компаніях він здобував досвід у представництві клієнтів, консультуванні та веденні юридичних справ, що, на думку деяких спостерігачів, могло б підготувати його до суддівської діяльності.

З початком мобілізації Усик-молодший влаштувався юрисконсультом до військової частини 3078 Національної гвардії України. Його посадовий оклад становить близько 20 тисяч гривень. Саме це рішення викликало підозри у громадськості: родину з двома дітьми на таку суму утримати складно, тож працевлаштування могло бути лише прикриттям для уникнення мобілізації.

За інформацією з неофіційних джерел, саме Григорій Усик міг посприяти тому, щоб його син отримав посаду у Нацгвардії, не потрапивши на передову. Таким чином, молодий юрист нібито отримав статус військовослужбовця без ризику опинитися на фронті.

Військова частина 3078, де працює Максим Усик, займається переважно господарською діяльністю — закупівлею консервів, овочів та інших продуктів для підрозділів Нацгвардії. Усик-молодший, за наявними даними, виконує юридичну роботу, готуючи претензії та позови про стягнення неустойок із постачальників.

Попри скромну офіційну зарплату, кар’єрні амбіції сина голови ВРП не обмежуються Нацгвардією. За інформацією антикорупційних активістів, він активно готується подати документи на конкурс до суддівського корпусу, користуючись підтримкою батька, який має ключовий вплив у системі правосуддя.

Якщо ці підозри підтвердяться, історія з “ухилянням” може перетворитися на ще один тест для прозорості судової реформи та незалежності Вищої ради правосуддя.

Державне бюро розслідувань завершило досудове розслідування та скерувало до суду обвинувальний акт щодо колишнього співробітника правоохоронних органів із Запоріжжя. Слідство встановило, що він організував незаконну діяльність, пов’язану з переправленням дезертирів та чоловіків призовного віку через українсько-молдовський кордон. За інформацією ДБР, фігурант стягав із клієнтів від 2 до 6 тисяч доларів за “послуги супроводу”.

Свою протиправну схему він реалізовував через соціальні мережі, створивши фейковий профіль, під виглядом якого пропонував допомогу у перетині державного кордону. Для зв’язку з клієнтами вказував власний номер телефону. Потенційних “клієнтів” він переконував, що завдяки службовому посвідченню зможе безперешкодно проходити блокпости, а фактичний перетин кордону люди мали здійснювати самостійно.

У вересні 2025 року чоловік погодився перевезти військовослужбовця з Нікополя, який самовільно залишив частину. Щоб уникнути контролю, взяв лікарняний і разом із дезертиром вирушив до Одещини. “Перевізника” затримали ДБР спільно з СБУ та Держприкордонслужбою після отримання понад 2,2 тис. доларів США — за кілька кілометрів до кордону з Молдовою.

Після викриття його звільнили зі служби. Колишньому поліцейському інкримінують сприяння незаконному переправленню осіб через державний кордон, учинене службовою особою з корисливих мотивів (ч. 3 ст. 332 ККУ), а також пособництво у дезертирстві (ч. 5 ст. 27, ч. 4 ст. 408 ККУ). Санкції статей передбачають до 12 років позбавлення волі. Процесуальне керівництво здійснює Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону.

Увага до діяльності судді Печерського районного суду Києва Євгена Хайнацького останнім часом значно зросла через низку процесуальних рішень та декларацію майна його родини. Останні дослідження показують, що в офіційних документах його сім'ї зазначено значну кількість земельних наділів, елітних квартир та дорогих автомобілів, що може викликати питання щодо можливих конфліктів інтересів. Крім того, варто звернути увагу на низку судових рішень, що стосуються відмов у розгляді скарг на бездіяльність прокурорів. Ці рішення, зокрема у резонансних справах, ставлять під сумнів не лише правомірність судових актів, а й прозорість судової системи в цілому.

Аналізуючи публічні декларації судді та його сім’ї, можна побачити певні суперечності між задекларованими доходами та рівнем життя, який демонструє родина Хайнацьких. Зокрема, питання викликає наявність кількох земельних ділянок у Київській області, а також об’єктів нерухомості, що є важливими для розуміння фінансової спроможності родини судді. Водночас важливим є і те, що жодне з цих питань не отримало належного судового розгляду, незважаючи на численні запити та публічні звернення.

За даними декларації за 2024 рік, родина судді володіє значним майном. У документі вказані два земельні наділи — у Чернігівській та Київській областях. Більшість нерухомості задекларована на дружину Юлію Кияновську: квартира в Києві, заміський маєток під столицею, десятки земельних ділянок у Чернігівській області та селах Київщини, а також частка у спільній власності будинку. У 2024 році, ідеться у публікаціях, Кияновська придбала ще одну столичну квартиру за понад 2,3 млн грн.

Автопарк родини також виглядає представницьким: згадується Lexus RX 350, зареєстрований на дружину, а BMW X5 і BMW X7 — якими сім’я користується нібито безоплатно від підприємств, пов’язаних із нею. Окрім того, у відкритих реєстрах Кияновська фігурує як акціонерка ПрАТ «Ічнянський завод сухого молока та масла», тоді як у декларації судді відсутні відомості про корпоративні права.

Разом із майновими деклараціями увагу привертає й судова практика Хайнацького. Суддя систематично відмовляє в скаргах на бездіяльність прокурорів у випадках, коли йдеться про невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР). Як приклад можна навести скаргу, пов’язану з головою Одеської ОВА Олегом Кіпером: матеріали розслідування містили ознаки можливих протиправних дій — від використання підконтрольних схем до розкрадань і рейдерських захоплень. Офіс Генерального прокурора відмовився вносити відомості до ЄРДР, а суддя Хайнацький залишив без задоволення скаргу, пославшись на «недостатність обʼєктивних відомостей».

У низці інших резонансних справ суддя також ухвалював рішення, які ускладнюють доступ до ефективного розслідування і тим самим можуть захищати інтереси впливових осіб та бізнес-кіл. Поєднання великого майна родини й судової практики, яка часто спричиняє відсутність слідчих дій, викликає занепокоєння щодо можливих конфліктів інтересів та прозорості рішень.

На покровському напрямку тривають запеклі бої, оскільки російські війська намагаються взяти місто у «клешні», концентруючи значне угруповання та застосовуючи тактику дрібних штурмових груп. Старший сержант взводу безпілотної авіаційної комплектації бригадної розвідки 42-ї окремої механізованої бригади, відомий за позивним Рон, розповів у ефірі каналу «Ми — Україна», що противник намагається виснажувати українську оборону невеликими хвилями атак, що дозволяє йому зберігати бойовий потенціал і поступово просуватися вперед.

За його словами, у районі Покровська сконцентровано близько 170 тисяч російських військових. Такі ж оцінки чисельності сил РФ нещодавно озвучував і президент України Володимир Зеленський, підкреслюючи критичну напруженість на цьому напрямку. Міжнародні інформаційні агентства також відзначають активні бойові дії та намагання російських військ прорвати оборону міста через повторювані атаки дрібними підрозділами, що створює безперервний тиск на українських захисників.

Українська розвідка ГУР заявила про проведення спецоперації в місті: після висадки підрозділи зайняли визначені рубежі та ведуть важкі бої. У відкритих джерелах публікувалися фото/відео з керівником ГУР Кирилом Будановим у Покровську. Водночас на напрямку тривають дії малих груп ворога, які намагаються просочуватися в міську забудову.

Росіяни заявляють про «оточення» українських підрозділів і закликають їх здаватися; українська сторона підтверджує надважку обстановку, але повідомляє про контрдїї і відсутність повного кільця. Ситуація змінна; карти і зведення вказують на спроби РФ замкнути клини довкола ключових кварталів та шляхів постачання.

Контекст. Протягом осені РФ нарощує тиск на Покровськ, комбінуючи удари артилерією/авіацією з «пакетами» малих штурмових груп. Така тактика має на меті розмивання оборони, розвідку боєм і поступове зайняття позицій у промислових/спальних районах. За оцінками західних і українських джерел, саме масштаб концентрації сил і логістичне значення міста визначають жорсткість боїв.

Військовий аналітик оцінює шанси оборони близько як рівні, і така двозначність відображає реальну складність ситуації на місці. Головна перевага противника — чисельність і можливість поступового просування невеликими підрозділами, що дозволяє створювати «острівці» контролю всередині міської забудови. Коли солдатські групи вклинюються поміж будинками, вуличними кварталами й подвір’ями, вони змінюють характер бою з масованих фронтальних сутичок на виснажливу розвідку й зачистки по осередках.

За оцінкою, близько тисячі ворогів уже могли проникнути в центральні райони; якщо їм вдасться закріпити ці плацдарми, підвезти броньовану техніку й підсилити оборонні позиції, українським підрозділам доведеться вести бій в умовах, коли кожен будинок, підвал або двір стає потенційним вогневим вузлом. Такі «острівці» утворюють логістичні й командні вогнища, ускладнюють постачання, евакуацію поранених і координацію вогню, а також підвищують ризик цивільних жертв.

Покровськ відрізняється від Бахмута — якщо останній мав більше символічне значення, то Покровськ є важливим транспортним вузлом (автомобільні та залізничні шляхи) і, відповідно, його втрата даватиме противнику реальні логістичні переваги для просування далі на Донбасі. Саме тому, на думку аналітика, взяття міста може відкрити Росії шлях до подальших операцій у напрямку Слов’янська і Краматорська.

На боці України — концентрація елітних підрозділів. Кларк зазначив, що до оборони був залучений підрозділ «Азов» та інші підготовлені формування, які на сьогодні — основна сила для зачистки міських «кінцівок» і витіснення вражих загарбників. Водночас експерт підкреслює, що для проведення операцій із ліквідації дрібних ворожих вогнищ у щільній міській забудові потрібні саме елітні підрозділи і достатня чисельність.

Тактична дилема для Києва проста, але болюча: вести складні міські бої з метою витіснення ворожих груп — ризикована і ресурсномістка операція, або відступити, зберігши сили, але поступитися важливим логістичним вузлом і морально-пропагандистською перемогою противнику. Газета The Guardian та інші видання пишуть про нарощення боїв і залучення спецпідрозділів у регіоні, що підкреслює критичність ситуації на місці.

Кларк також зазначає, що на сьогодні в росіян поки немає надлишкової вогневої потужності для миттєвого розгрому позицій, але їхня чисельна перевага створює стратегічну проблему: достатня кількість особового складу дає можливість робити часті, локальні прориви й послідовно закріплюватися. У підсумку — навіть без переважаючого артилерійського вогню, вони можуть змусити оборонців поступитися, якщо зможуть підсилити «острівці» технікою та боєприпасами.

Що це означає для більш широкої ситуації на фронті? Навіть за умови втрати Покровська аналітики попереджають, що це навряд чи буде фатальним для всієї оборони України — але це стане значним тактичним і моральним кроком уперед для Москви і може вплинути на зовнішню політику противника та сприйняття ходу війни на міжнародній арені. Водночас військові експерти наголошують: ціна за захоплення міст середнього розміру для росіян традиційно дуже велика — людські та матеріальні втрати можуть затримати наступ далі.

Концентрація та ротація елітних штурмових підрозділів для роботи в міській забудові; особлива увага — зачистці «острівців» і відключенню логістичних ланцюгів противника.

Підтримка вогневою і технічною перевагою: точна артпідтримка, безпілотні платформи для розвідки та коригування вогню, запаси боєприпасів для інтервенцій у міських умовах.

Оперативні евакуації цивільного населення та мінімізація гуманітарних втрат, щоб зменшити моральний тиск на оборонців.