Україна: незручна реальність у світі старих імперських ігор

Протягом великої війни, яка охопила Україну, секретар Дніпровської міськради Олександр Санжара активно здійснював поїздки за кордон, що викликало численні питання та суперечки. Офіційно ці поїздки були оформлені як службові відрядження, однак журналістське розслідування виявило, що насправді він використав власний літак Piper 28-161 Warrior для перельотів, що є значним контроверсійним моментом на фоні військового часу.

Ці поїздки тривали понад півтора року, що викликало нові питання щодо етики використання службових ресурсів і часу у такій ситуації. На момент, коли Україна переживала важкі часи, а мільйони людей воювали на фронті чи боролися за виживання, такі поїздки здаються, м’яко кажучи, дивними. Сама природа цих відряджень, їх мета та реальна потреба в таких поїздках наразі є предметом громадських дискусій.

Схожа ситуація сталась і під час новорічного відрядження — з 28 грудня 2024-го по 10 січня 2025 року. Формально — перемовини щодо будівництва метро, фактично — політ з польського Кросно до Словенії та подальший переліт у невстановленому напрямку. У серпні 2024-го літак Санжари знову зафіксували в небі між Словенією, Хорватією та Польщею, тоді як сам чиновник нібито вів міжнародні переговори.

Сам Санжара виправдовується тим, що літає у вільний час: мовляв, підтримує льотну практику. Він визнає, що є головним користувачем літака, а в майбутньому планує викупити всю власність на нього. Водночас ця повітряна машина коштує, за оцінками експертів, щонайменше $110–120 тисяч, а її обслуговування — понад $10 тисяч щороку.

Питання викликають також реальні фінансові можливості родини. У 2019 році задекларований дохід Санжари становив лише 470 тисяч гривень. Його дружина підтвердила, що літак разом із ремонтом коштував понад $100 тисяч. З’ясувалося, що 70% літака належить компанії ATN Enterprises, зареєстрованій у Сан-Марино, керівницею якої є сестра посадовця — Ірина Санжара.

Журналісти ставлять питання: чи були закордонні візити виправданими службово, чи це лише прикриття для приватних авіаподорожей? І чому посадовець під час війни дозволяє собі розкішні маршрути через Словенію та Хорватію, тоді як військові та волонтери борються за кожен літр пального?

У Львові триває розслідування гучної справи про ймовірне розкрадання значних коштів, виділених на будівництво фортифікаційних споруд на Сумщині. За попередніми оцінками, сума розкрадених коштів може перевищувати 700 мільйонів гривень. У справі фігурують високопосадовці Львівської обласної військової адміністрації, а також представники підрядних організацій, які мали виконувати роботи з укріплення оборонних об'єктів.

Не зважаючи на відкритий характер судових засідань, журналістам заборонили публікувати деталі досудового розслідування, що викликало додаткову напругу в суспільстві та серед медіа. Личаківський районний суд Львова наразі розглядає клопотання щодо обрання запобіжних заходів для більше ніж десяти підозрюваних у справі. Серед них — Роман Дуля, колишній керівник управління капітального будівництва Львівської ОВА, а також двоє чинних співробітників адміністрації.

Будівництво оборонних споруд у Сумській області розпочалося у березні 2024 року. До робіт було залучено сім компаній, з якими уклали 18 договорів. За офіційними заявами Львівської ОВА, фортифікації були завершені вчасно та прийняті Міністерством оборони. Однак слідчі органи мають сумніви щодо використання бюджетних коштів.

8 жовтня ДБР повідомило про підозру понад десятьом особам. Наступного дня заступник голови ЛОВА Юрій Бучко підтвердив вручення підозр двом працівникам управління. Він наполягає, що всі роботи здійснювались під контролем правоохоронців і військових, а об’єкти були здані без зауважень.

Під час судових засідань адвокати фігурантів вимагали закритого розгляду, мотивуючи це належністю справи до оборонної сфери. Втім, суд залишив слухання відкритими, але заборонив журналістам поширювати будь-які дані з матеріалів слідства. Зокрема, суддя Назарій Нор обрав для Лесі Каранець, цивільної дружини Романа Дулі, 60 днів тримання під вартою з альтернативою застави у 2 мільйони гривень.

Подібне рішення ухвалив суддя Назар Стрепко щодо директора ТзОВ «БК Львів» Ігоря Летюка. Журналісти дізнаються про засідання лише безпосередньо перед їхнім початком, а імена підозрюваних стають відомі вже в залі суду.

Коли суд визначить запобіжні заходи для всіх фігурантів, наразі невідомо. Справу вже називають однією з наймасштабніших щодо освоєння коштів на фортифікацію в умовах війни.

Керівник Кам’янської окружної прокуратури Дніпропетровської області Сергій Кузьменко у своїй декларації за минулий рік розкрив інформацію про фінансові надходження родини, які склали близько 5 мільйонів гривень. Значну частину цього доходу, як вказано в опублікованих даних, було отримано від продажу майна та подарунків. Сам прокурор отримав 1,42 мільйона гривень у вигляді заробітної плати та 941 гривню як матеріальну допомогу.

Серед основних джерел доходів його дружини, Марії Станіславівни, вказано 2,4 мільйона гривень від продажу нерухомості, що була реалізована Анжеліці Баштаненко. Окрім того, вона отримала подарунок у розмірі 1,21 мільйона гривень від своєї матері, Алли Пістун. Таким чином, загальний дохід родини значною мірою сформований завдяки операціям з нерухомістю та дарунками, що може викликати додаткові питання щодо джерел походження таких значних коштів.

Під час війни, як вказано в декларації, сім’я придбала квартиру в Дніпрі площею 71 м² за 3,64 млн грн; раніше у дружини були інші квартири — зокрема 64,8 м² (вказана в 2023 році) та 114,2 м² з правом користування (власниця — Галина Кузьменко). Також у 2023 році дружина придбала автомобіль Toyota Camry (2022) за 1,37 млн грн.

Сергій Кузьменко декларує нерухомість у селі Новоолександрівка під Дніпром: дві земельні ділянки (30 м² і 2 310 м²), а також незавершене будівництво (будинок 440 м², літня кухня 103 м², гараж 55,2 м², споруда 78 м²). Крім того, у декларації вказані готівкові заощадження: у самого Кузьменка — $36 тис., 130 тис. грн і €800; у дружини — $4,5 тис. і 123 тис. грн.

У біографічній частині документонаходиться інформація про службову кар’єру: Сергій очолює Кам’янську окружну прокуратуру з березня 2021 року; його батько Анатолій Кузьменко був заступником прокурора області до 2015 року, а брат Анатолій наразі очолює Павлоградську окружну прокуратуру.

Зауважимо, що понад половина минулорічних надходжень родини припала на операції з майном і подарунки — факти, які привертають увагу на тлі воєнного часу та економічної нестабільності. Однак сама декларація фіксує надані родинні й цивільно-правові правочини; питання щодо походження коштів чи відповідності доходів і витрат потребують додаткової перевірки компетентними органами.

Олімпійська чемпіонка зі спортивної гімнастики Лілія Подкопаєва поділилася емоційною та дуже особистою історією з життя її родини. Вона розповіла про той момент, коли її син Вадим, який був усиновлений, дізнався про своє походження. Це сталося, коли йому було лише три роки, і випадковість відіграла в цьому важливу роль. Все сталося під час поїздки з бабусею, коли вони проїжджали повз дитячий будинок. Вадим, не знаючи всього, запитав: «А ти мене там знайшла?» Це питання було для Лілії шоком, адже вона не була готова до такого серйозного розмови з дитиною. Виявилося, що саме її мама, бабуся Вадима, поділилася цією інформацією з хлопчиком.

Лілія зізналася, що спочатку її охопила паніка, оскільки вона не була підготовлена до такого моменту, але згодом зрозуміла, що ця ситуація пройшла природно. Вона не сердиться на маму, адже бачить в цьому позитивний аспект — етап усвідомлення, який насправді був необхідним і виявився менш болючим, ніж вона очікувала. Спортсменка з вдячністю ставиться до того, що правда про усиновлення була відкрита в такий природний спосіб. Вона впевнена, що цей досвід стане важливим етапом у житті її сина, а також сприятиме розвитку їхніх відносин.

Подкопаєва підкреслила, що для неї не важливо, хто народив дитину. Головне — любов, турбота та тепло, які дитина отримує щодня. Вадим ріс у прийнятті й підтримці, не відчуваючи себе «іншим». Він ніколи не намагався знайти біологічних батьків, які добровільно відмовилися від нього та не з’явилися навіть на суді.

Сьогодні Вадим навчається у Технологічному інституті Джорджії, тому самому кампусі, де збірна України жила під час Олімпіади 1996 року, коли Лілія здобула свій історичний тріумф. Для неї це стало зворушливим «флешбеком», подарунком від сина та символом того, як дивно переплітаються шляхи долі.

Попри біль, який колись пережила дитина, Лілія переконана, що все сталося правильно. Її сім’я — це вибір любові, а не крові. Вона з гордістю говорить про сина і вважає, що їхня історія може надихнути інших батьків, які приймають у родину дітей з дитячих будинків.

Минулорічні системи протиповітряної оборони, які вважалися ефективними для знищення ворожих ракет, сьогодні вже не гарантують того ж рівня захисту. Таку думку висловив генерал-лейтенант Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України, в ефірі телеканалу «Еспресо». Відзначаючи зростання загрози з боку російських ракет, Романенко зазначив, що модернізація ворожих ракетних комплексів серйозно ускладнила завдання їх перехоплення традиційними засобами ППО.

Зокрема, зміни торкнулися таких ракет, як «Іскандер-М» і «Кинджал». Остання є модифікацією «Іскандера», яка здатна запускатися з літаків МіГ-31, що додає їй мобільності та підвищує ймовірність нанесення ударів з неочікуваних напрямків. Крім того, за словами Романенка, нові версії ракет оснащені удосконаленим програмним забезпеченням, що дозволяє значно підвищити їх точність і здатність маневрувати під час польоту. Це робить їх перехоплення значно складнішим завданням для існуючих систем протиповітряної оборони, на яких Україна наразі покладається.

За словами Романенка, українська сторона вже зібрала відповідні дані і статистику та передала їх виробникам систем протиповітряної оборони. Він наголосив, що необхідна реакція західних партнерів — зокрема, можлива корекція програмного забезпечення й модернізація перехоплювачів, щоб підвищити їхню ефективність. Особливо актуально це в умовах, коли батарей Patriot в Україні обмежена кількість.

Цю картину також відображали міжнародні медіа: Financial Times повідомляв, що російські ракети навчилися змінювати поведінку на кінцевому відрізку траєкторії — пікірувати під великим кутом або маневрувати так, щоб «заплутати» перехоплювачі Patriot. Видання наводило випадки, коли подібні модифікації допомагали рф завдавати удари по українських об’єктах, зокрема по підприємствам, що виробляють БпЛА.

Експерт також уточнював технічні межі керованості деяких типів ракет: зокрема, він зазначав, що «шахеди» залишаються керованими приблизно на дистанції до 150 км, а для збільшення дальності ворог розгортає стаціонарні пускові майданчики. Паралельно в матеріалах згадувався британський проєкт «Octopus» — безпілотники-перехоплювачі, які планують виробляти та постачати для протидії російським дронам.

Підсумовуючи, Романенко закликав партнерів врахувати нові тактичні й технічні реалії на полі бою та шукати шляхи оновлення засобів поразки і програмного забезпечення, аби знову підвищити шанси на перехоплення модернізованих ракет. Наразі, за його словами, досвід і статистика вже передані виробникам, і від реакції Заходу залежатиме, наскільки швидко вдасться відповісти на ці виклики.

Керівник Дослідницької служби Верховної Ради Леся Ваолевська представила важливе парламентське дослідження, яке детально розглядає правове регулювання статусу «політично значущої особи» (ПЗО) в Україні. У документі також аналізуються підходи до застосування посиленого фінансового моніторингу щодо таких осіб, а також членів їхніх родин та пов'язаних осіб. Це дослідження є важливим для розуміння поточних проблем у сфері фінансового контролю та антикорупційної політики в Україні.

У своєму дослідженні Леся Ваолевська порівнює національну практику з міжнародними рекомендаціями, зокрема стандартами, розробленими Групою розробки фінансових заходів боротьби з відмиванням грошей (FATF), а також нормативами Європейського Союзу. До цього аналізу включені приклади з різних країн, серед яких Австралія, Велика Британія, Франція, Канада, Сінгапур, Швейцарія та Об'єднані Арабські Емірати.

Дослідження підкреслює, що після припинення публічних функцій посилену увагу зберігають ще щонайменше 12 місяців, причому оцінка залишкових ризиків враховує рівень впливу особи та її зв’язки з країнами, що мають високі ризики відмивання коштів. Якщо ризики визнають низькими, статус і пов’язані з ним заходи можуть бути зняті раніше. Така модель відповідає принципу «ризик-орієнтованого підходу», проте в інших державах терміни і критерії відрізняються.

Порівняльний огляд у документі показує значну різнорідність підходів у світі: Велика Британія застосовує ризик-орієнтований підхід без фіксованого строку моніторингу; Франція вимагає посиленого контролю щонайменше 12 місяців після відставки; Канада розділяє підхід за походженням — для іноземних ПЗО контроль може бути довічним, для національних — 5 років; Сінгапур також практикує ризик-орієнтованість без фіксованого строку; Швейцарія передбачає мінімум 10 років нагляду; ОАЕ — мінімум 3 роки. Учасники дослідження звертають увагу, що ці варіації відображають різну оцінку ризиків, історичний і правовий контекст кожної країни та рівень розвитку фінансової інфраструктури.

Документ також порівнює українські норми з Європейським законодавством, зокрема Директивою 2015/849 та пізнішими рекомендаціями ЄС, які визначають широкий перелік посад, що підпадають під режим ПЗО (глави держав, урядовці, депутати, судді, посли тощо). У 2023 році ЄС опублікував додатковні орієнтири щодо переліку посад для країн-членів, і дослідження зазначає, що українські правила адаптують ці підходи в рамках Угоди про асоціацію.

Практичні наслідки для банків йтих клієнтів очевидні: необхідність розширених процедур KYC (know your customer), більш жорсткої перевірки бенефіціарів, введення внутрішніх лімітів для схвалення великих операцій та постійне моніторингу транзакцій. Банки мають не лише виявляти підозрілі операції, а й документувати оцінку ризиків і вживати заходів згідно з внутрішніми політиками та національними регуляторними вимогами.

У дослідженні також піднімається питання ефективності практичної реалізації: відсутність єдиних підходів до строків моніторингу, відмінності в визначенні «пов’язаних осіб» та складності встановлення реальних бенефіціарів ускладнюють роботу як банків, так і контролюючих органів. Автори звертають увагу на потребу у вдосконаленні механізмів обміну інформацією між державними реєстрами, фінансовими установами та правоохоронними органами для швидшого виявлення аномалій та кореляції ризиків.

Ключовий висновок дослідження — щоб відповідати стандартам FATF і кращим міжнародним практикам, Україні варто забезпечити чіткі процедурні правила для застосування посиленого моніторингу, визначити прозорі критерії для встановлення строків нагляду та посилити інструменти контролю за деклараціями й джерелами доходів ПЗО. Це також передбачає підвищення спроможності банків у частині аналітики ризиків і кращу координацію між регуляторами.

Мікропластик став невід'ємною частиною сучасного середовища, проникнувши навіть у найвіддаленіші куточки нашого життя. Крихітні пластикові частинки постійно потрапляють в організм через продукти харчування та воду, а також через повітря. Ці частинки настільки маленькі, що ми не можемо їх побачити неозброєним оком, однак вони впливають на наше здоров’я, зокрема через довготривале накопичення в організмі. Мікропластик можна знайти практично у всьому, чим ми користуємося: в упаковці для продуктів, кухонному посуді, навіть у воді, яку ми п’ємо. Нещодавні дослідження показують, що він потрапляє в їжу через пластикові поверхні або посуд з антипригарним покриттям.

Сучасні технології обробки їжі, особливо приготування на пластикових або антипригарних поверхнях, є одними з основних джерел мікропластикових часток. Коли такі матеріали нагріваються, вони вивільняють шкідливі частинки пластику, які потім потрапляють в їжу. Продукти, які містять мікропластик, включають рибу, м’ясо, овочі, яйця, хліб, мед та навіть сіль. Це особливо небезпечно, оскільки частки пластику не розпадаються в організмі і можуть впливати на різні органи, накопичуючись в тканинах і викликаючи потенційно небезпечні зміни.

Особливу загрозу становлять ультраоброблені продукти — чим складніший виробничий процес, тим більше контакту з пластиком і тим більша ймовірність забруднення. Дослідження у 109 країнах показало: сьогодні ми споживаємо мікропластику у шість разів більше, ніж у 1990 році.

Вода з-під крану не є винятком — у всіх зразках водопровідної води фіксується мікропластик. Але використання фільтрів, зокрема вугільних, може зменшити його кількість до 90%. Що гірше — додавання чаю в пластиковому пакетику може «збагатити» напій мільярдами частинок пластику.

Побут на кухні також відіграє роль: пластикові дошки, посуд, губки, блендери — усе це джерела невидимих фрагментів, які з часом зношуються та потрапляють у їжу. Навіть силікон, який вважається безпечнішим, при високих температурах здатний виділяти мікропластик.

Хоча мікропластик виявляють навіть у крові, плаценті та мозку людини, наука ще не має однозначних відповідей щодо його впливу. Ймовірно, частина частинок виводиться з організму, але їхня накопичувальна дія залишається під питанням.

Що можна зробити вже сьогодні: – відмовлятися від пошкодженого пластикового посуду; – використовувати скло, сталь або кераміку; – промивати продукти, коли це можливо; – уникати ультраоброблених страв; – використовувати фільтри для води.

Мікропластик уже став частиною нашого життя, але його присутність у нашому раціоні можна зменшити простими рішеннями — і саме з них починається контроль над невидимою загрозою.

Важливість розвитку національної культури в умовах глобалізації Розвиток національної культури в сучасному світі є надзвичайно важливим завданням, особливо в умовах глобалізації, яка ставить перед кожним народом нові виклики та можливості. З одного боку, глобалізація сприяє інтеграції культур, збагаченню взаєморозуміння та поширенню знань. З іншого – вона несе загрозу знищення культурної самобутності, розмиваючи межі між народами і їх традиціями. Для України цей процес є особливо актуальним, оскільки національна ідентичність, мова та культура є основою для розвитку нації та збереження її історичної пам’яті.

В умовах активного впливу західної культури та технологій, важливо зберігати та розвивати власні культурні цінності, освіту, мистецтво і традиції. Підтримка національної культури через освіту, державні програми та соціальні ініціативи сприяє не лише збереженню національного обличчя, але й створенню позитивного іміджу країни на міжнародній арені. Українська культура повинна бути важливою складовою глобального культурного простору, а не тільки самобутнім явищем, яке існує осторонь від загальносвітових процесів.

Для транспортування деревини чоловіки переобладнали два автомобілі підвищеної прохідності, зробивши з них закриті лісовози. Під час обшуків техніка та знаряддя злочину були вилучені.

Правоохоронці затримали лісокрадів під час чергового перевезення незаконно добутої деревини. Наразі встановлюються всі епізоди їхньої діяльності та оцінюються збитки, завдані державі.

Усім трьом фігурантам уже повідомлено про підозру.