Україні занадто рано прощатися з вугіллям

У лютому 2025 року стало відомо про втечу з України Михайла Банка, колишнього керівника Державної екологічної інспекції в Закарпатській області. Журналіст Віталій Глагола повідомив, що Банку вдалося перетнути український кордон поза офіційними пунктами пропуску. Згідно з оприлюдненими даними, ексчиновник був затриманий на угорській території в селі Тисасентмартон, неподалік від українського прикордонного пункту Соловки. Після короткого затримання угорські правоохоронці відпустили його, і вже невдовзі Банка перебував на Кіпрі.

До моменту втечі, 10 лютого 2025 року, Михайло Банка пройшов медичну комісію в Ужгородському районному територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки, яка визнала його придатним до служби. Сам факт проходження цієї процедури підкреслює, що ексчиновник перебував у стані, що дозволяв виконання обов’язків військового або цивільного характеру за законом.

Водночас, окрім ухилення від мобілізації, у Михайла Банка були й інші причини для втечі. Ще у січні 2025 року правоохоронці провели у нього обшуки — як вдома, так і в офісах. Ці дії відбувалися в межах кримінального провадження щодо можливих зловживань службовим становищем, хабарництва та незаконного збагачення. За інформацією видання “Ужгород 24”, силовики вилучили документи, електронні носії та інші докази, які могли бути пов’язані з незаконним заволодінням майном.

Кримінальні епізоди, до яких може бути причетним Банк, охоплюють період його роботи в поліції та Держекоінспекції. Слідство ДБР встановлює, що колишній посадовець міг чинити тиск на підприємців і посадовців у Яремчі, що дозволило йому оформити на родичів і підставних осіб 26 земельних ділянок загальною площею понад 4,5 гектара.

Одним із найвідоміших кейсів, пов’язаних із Банком, є будівництво готелю Mirror Hotel у селі Поляниця біля Буковеля. Три ділянки площею 0,35 га, на яких зводиться комплекс, оформлені на його батька, депутата Василя Банка. Земля, де ведеться будівництво, належить до лісового фонду та фігурує у кримінальних справах про незаконну приватизацію. Mirror Hotel розрахований на 30 номерів, має SPA, басейн, спортзал і навіть вертолітний майданчик. Один квадратний метр продають по 3 500 доларів США.

За даними журналістських розслідувань, земельні ділянки в урочищі Вишня переводилися у приватну власність у 2013–2021 роках через підроблені документи, тиск на чиновників і підставних власників. У червні 2023 року суд дозволив ДБР провести огляд трьох ділянок, записаних на Василя Банка. Саме там триває будівництво Mirror Hotel.

Розслідування справи Банка триває вже четвертий рік, але офіційно підозру йому ще не оголосили. Тим часом родина намагається через суд зняти арешт із землі, де йде будівництво.

Активи родини Банків також викликають запитання. У власності або користуванні ексчиновника та його близьких — кілька будинків, квартир і земельних ділянок у Закарпатській області. Дружина, Власта Банк, володіє квартирою площею 147,7 м² в Ужгороді, кількома земельними ділянками та будинком у селі Оноківці. У родини також є Toyota Land Cruiser Prado 150 та Mercedes-Benz E220D, готівка в доларах і гривнях, а також банківські рахунки.

За 2024 рік Михайло Банк задекларував 193 тисячі гривень зарплати та 243 тисячі гривень пенсії. На тлі такого доходу задеклароване майно виглядає непропорційним, що лише посилює підозри у зловживаннях.

Поки ДБР і НАБУ продовжують розслідування, а Кіпр стає новим місцем перебування Банка, історія колишнього чиновника є ще одним свідченням того, як посадовці з доступом до державних ресурсів роками зловживали своїм становищем, а після викриття — безкарно залишали країну.

Народний депутат від партії «Слуга народу» Андрій Герус опинився в епіцентрі нового політичного скандалу, пов’язаного з конфліктом інтересів та сумнівними бізнес-зв’язками його родини. Ситуація привернула увагу громадськості через наявність прямих фінансових контактів між членами родини парламентаря та підсанкційним російським фінансистом Кирилом Дмитрієвим, який є наближеним до президента РФ Володимира Путіна.

Згідно з даними офіційних українських реєстрів, дружина депутата Наталія Герус до лютого 2025 року виконувала обов’язки директора та була співвласницею компанії ТОВ «Українська мрія». При цьому 12,5% цієї компанії належало Кирилу Дмитрієву — керівнику російського Фонду прямих інвестицій (РФПІ). Цей фонд широко відомий як один із основних фінансових інструментів Кремля, який забезпечує підтримку проєктів у сфері оборони, технологій та стратегічних ресурсів, що викликає серйозні занепокоєння у контексті національної безпеки України.

Дмитрієв перебуває під міжнародними санкціями — США, Канади, Великої Британії та Австралії. Попри це, його ім’я залишалося у статутних документах української компанії навіть під час повномасштабної війни.

Лише 22 лютого 2025 року Наталія Герус офіційно вийшла зі складу бенефіціарів. Однак питання, чому це сталося лише через три роки після вторгнення РФ, залишається без відповіді.

Після публікацій у ЗМІ Служба безпеки України заявила, що перевіряє можливі зв’язки родини Герусів із підсанкційним російським бізнесом. Втім, минуло вже понад три місяці, а офіційних результатів цієї перевірки так і не оприлюднено.

Жодних повідомлень про її завершення або процесуальні рішення не були зроблені публічними, що викликає запитання щодо реальної позиції СБУ у цій справі.

Це не перший раз, коли ім’я Андрія Геруса опиняється у скандалі, пов’язаному з Росією. У 2021 році він ініціював скандальну правку, яка відкрила шлях для імпорту електроенергії з Росії та Білорусі. Попри суспільне обурення, депутат тоді зумів протягнути зміни через парламент.

Тепер же з’ясувалося, що родинний бізнес Геруса мав прямий зв’язок із підсанкційною особою, яка працює на економічні інтереси Кремля. Це не лише репутаційна пляма, а й можлива загроза національній безпеці України, адже мова йде про спільну господарську діяльність з особою, близькою до російського військово-промислового комплексу.

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.

У Харкові викрито складну корупційну схему, у яку були залучені колишній керівник обласної прокуратури та нинішній прокурор Олександр Фільчаков. За інформацією міжнародного детективного бюро Absolution, посадовець сприяв бізнесмену Ярославу Костенку, відомому своїми зв’язками у правоохоронних структурах, у придбанні державного підприємства «Харківський науково-дослідний інститут комплексної автоматизації».

Підприємство розташоване за адресою провулок Кузнечний, 2, 4/6, і має у своєму користуванні земельну ділянку площею 9062 квадратних метри. Щорічна сума земельного податку на цю ділянку складає приблизно 1,77 мільйона гривень. До складу єдиного майнового комплексу підприємства входять виробничі та адміністративні приміщення, а також сучасні лабораторії, що дозволяють здійснювати комплексні науково-дослідні роботи в сфері автоматизації.

За даними розслідування, Костенко звернувся до Фільчакова з проханням допомогти у викупі інституту через Регіональне відділення Фонду держмайна України в Харківській області, яким керував Дмитро Безпалов. Саме він, за словами свідків, отримував дзвінки від Фільчакова з наполегливими проханнями “підтримати” потрібне рішення.

Після кількох контактів і погоджень підприємство було продане ТОВ «Девелоп груп», власником якого є Костенко. Вартість викупу становила 34,82 мільйона гривень — лише на 400 тисяч більше стартової ціни. Участь у конкурсі взяла лише одна компанія, що може свідчити про попередньо узгоджену угоду.

Фактично, за незначну доплату бізнесмен отримав контроль над держпідприємством із цінною землею та майном у самому центрі Харкова. Розслідувачі вказують на можливі ознаки зловживання владою, конфлікт інтересів та потенційну корупційну складову у діях посадовців прокуратури й Фонду держмайна.

Наразі деталі угоди перевіряються, а журналісти Absolution передали матеріали до антикорупційних органів.

На Вінниччині співробітники прикордонної служби України виявили спробу незаконного виїзду до Німеччини за допомогою підроблених документів. Чоловік, який намагався перетнути кордон, представив прикордонникам документи про бронювання та наказ про службове відрядження, які містили явні ознаки фальсифікації. Під час перевірки виявилось, що він не зміг чітко пояснити мету своєї поїздки та плутався у відповідях. Більш того, виявилося, що чоловік не мав уявлення про діяльність підприємства, від імені якого, за його словами, мав намір виїхати за кордон.

Під час бесіди з прикордонниками порушник продовжував заплутуватись у відповідях та не зміг надати конкретної інформації про свою поїздку. Крім того, виявилося, що він діяв за вказівками невідомої особи, яка надавала йому інструкції, як поводитись під час перевірки. Це ще раз підтвердило, що чоловік не мав реальних намірів щодо поїздки за службовими справами, а лише намагався використати підроблені документи для незаконного перетину кордону.

Перевірка показала, що директор підприємства, на яке посилався чоловік, не підписував жодних документів і навіть не знає цього «співробітника».

Після встановлення факту підробки документів прикордонники відмовили чоловіку у виїзді за межі України. Про подію направлено повідомлення до Національної поліції для відкриття кримінального провадження за фактом підроблення офіційних документів і спроби незаконного перетину кордону.

Такі випадки стають дедалі частішими під час воєнного стану, коли окремі громадяни намагаються виїхати за кордон, використовуючи фальшиві довідки про бронювання або фіктивні накази про відрядження. Прикордонники наголошують, що перевіряють кожен документ ретельно, а спроби обману неминуче завершуються відкриттям кримінальної справи.

Під час спільних навчань Німеччина та Австрія представили передовий підхід до облаштування польових укріплень, використавши розробку німецької компанії Romold — ROM Trench System. Ця система створена для швидкого, мобільного й безпечного спорудження траншей у бойових або навчальних умовах. Її конструкція базується на збірних пластикових панелях, які закріплюються на міцному металевому каркасі, утворюючи модульну структуру, що за принципом нагадує збирання великого конструктора.

ROM Trench System складається з уніфікованих елементів: вертикальних стінових панелей, перекриттів, несучих рам та внутрішніх розпірок. Завдяки інтегрованим фіксаторам секції легко поєднуються між собою, формуючи як прямолінійні, так і розгалужені фортифікаційні споруди. Такий підхід забезпечує значну економію часу під час розгортання, а також мінімізує потребу у важкій техніці чи чисельному персоналі.

Під час одного з навчань чотири австрійські інженери змонтували 18-метрову закриту траншею з бойовою позицією за три години. Конструкція була повністю накрита зверху, що зменшує ризики виявлення з повітря та захищає від дронів-розвідників. Аналогічні позитивні результати показав Бундесвер: швидкість розгортання, стійкість конструкції та можливість створювати довготривалі укриття навіть за мінімального чисельного складу інженерних підрозділів.

Головні переваги ROM Trench System — мобільність, повторне використання та зниження логістичних витрат. Пластикові модулі легші за дерев’яні чи бетонні аналоги, їх простіше транспортувати й розгорнути в умовах обмежених ресурсів. Відсутність потреби у заготівлі деревини чи облаштуванні важкої техніки робить систему тихою й менш помітною під час розгортання. Модульна конструкція дозволяє демонтувати елементи та перевозити їх на нові позиції, що важливо в умовах маневреної війни.

Сучасні конфлікти показали, що польові укріплення лишаються критично важливими, але традиційні методи їхнього будівництва є повільними та ресурсомісткими. Поява промислових модульних рішень — логічна відповідь на ці виклики. ROM Trench System відповідає трендам: модульність, мобільність, маскування та інтеграція з електронними системами.

Можливі шляхи розвитку системи включають встановлення внутрішніх утеплювачів, інтеграцію кабелів зв’язку та енергопостачання, дренажних рішень, маскувальних мереж і розширення лінійки модулів для командних пунктів, медичних пунктів чи складів боєприпасів. Такі доповнення зроблять конструкцію універсальнішою та ефективнішою в різних кліматичних і тактичних умовах.

Попри явні переваги, модульні системи мають і обмеження: пластик і каркас можуть поступатися бетону в довгостроковій міцності проти надпотужних ударів, потребують надійного маскування й правильного засипання для оптимальної балістичної захищеності. Також критично важлива обачна логістика — компенсувати переваги мобільності необхідно надійним постачанням і тренуванням інженерних підрозділів.

ROM Trench System демонструє, як промислові модульні рішення можуть радикально змінити інженерний підхід до польових укріплень: швидше, мобільніше, з меншими людськими і матеріальними витратами. У поєднанні з додатковими технічними опціями й правильною тактичною інтеграцією така система може стати важливим інструментом у сучасній фортифікаційній практиці.

У столиці України розгортається резонансна ситуація навколо земельної ділянки іподрому на вулиці Василя Касіяна, 1. Територію площею 44 сотки, офіційно призначену для спортивних та кінних заходів, готують під забудову, що викликало занепокоєння громадськості та активістів. За словами голови Громадської ради при КМДА Геннадія Кривошеї, на місці вже помітні ознаки підготовчих робіт, які можуть свідчити про незаконну діяльність та порушення чинного законодавства.

21 листопада 2024 року Київрада ухвалила рішення про вилучення цієї земельної ділянки з користування іподрому. Після цього земля була передана в оренду на два роки одразу двом структурами — комерційній компанії ТОВ «Сенеквітрек» та дитячому спортивно-кінному клубу. Таке подвійне розпорядження викликало додаткові запитання щодо законності процедур та прозорості дій місцевої влади.

Активісти підозрюють, що за прикриттям спортивного клубу стоїть реальна мета — спорудження бізнес-центру. Раніше, за їхньою інформацією, розглядалося питання передачі цієї землі на 10 років, що може свідчити про наміри забудовників отримати ділянку на постійній основі.

Геннадій Кривошея заявив, що це чергова схема із «відрізання» частини земель іподрому на користь комерційних структур. За його словами, орендарі ігнорують приписи інспекторів благоустрою, не надають дозвільних документів і продовжують підготовчі роботи.

Місцеві мешканці та громадські активісти вимагають перевірки законності рішення Київради та діяльності орендарів. На їхню думку, столиця ризикує втратити ще один громадський простір, який міг би розвиватися як спортивна інфраструктура, а не перетворюватися на черговий офісний комплекс.

Голова Комітету Верховної Ради з питань фінансів, податкової та митної політики Данило Гетманцев висловив переконання, що творці контенту на платформі OnlyFans мають можливість суттєво поповнити державний бюджет України, приносячи близько 1 мільярда гривень щороку. За словами Гетманцева, для реалізації цього потенціалу необхідно змінити підхід до регулювання діяльності таких платформ в Україні, зокрема, припинити політичне "псевдоморалізаторство" та вирішити питання декриміналізації статті 301 Кримінального кодексу України, яка сьогодні фактично ставить під загрозу діяльність контент-створювачів для дорослих.

У своєму виступі Гетманцев розкритикував поточну політику щодо регулювання індустрії для дорослих в Україні, зазначивши, що державні органи витрачають значні ресурси на контрольні закупівлі та кримінальні провадження, які, на його думку, не лише не призводять до значних результатів у боротьбі з порушеннями, але й вкрай неефективні. За словами політика, замість того, щоб використовувати державні кошти на боротьбу з цими явищами, варто створити прозорі механізми оподаткування та підтримки творців контенту, що сприятиме розвитку індустрії і, в свою чергу, забезпечить надходження до бюджету.

Гетманцев звернув увагу на розбіжності між реальними доходами та задекларованими сумами: за його даними, у 2023 році 7 914 українців отримали на платформі доходи близько 5 млрд грн, тоді як у 2024 році лише 152 фізособи задекларували 132,8 млн грн доходу від OnlyFans і сплатили понад 13 млн грн податку. У період 2020–2022 років, за словами голови комітету, створювачі контенту мають податкову заборгованість понад 380 млн грн.

Політик пов’язує низький рівень легального оподаткування з кримінальним статусом виробництва контенту для дорослих — ст. 301 ККУ — і наполягає на необхідності її декриміналізації. На його думку, сьогоднішня практика, коли держава одночасно прагне брати податки і притягувати авторів до кримінальної відповідальності, є суперечливою й неефективною.

Як показує статистика Офісу Генерального прокурора, за січень–серпень 2025 року правоохоронці зареєстрували 1 464 кримінальні провадження, пов’язані зі створенням або розповсюдженням порнографічного контенту. З початку повномасштабної війни суди винесли 247 вироків, за якими 287 осіб визнано винними, але майже всі засуджені уникли реального ув’язнення — покарання замінювали іспитовими строками. Тільки десятеро осіб мали відбути реальний термін позбавлення волі, однак ці вироки ще перебувають на апеляції.

Гетманцев також звернув увагу на витрати держави на судово-криміналістичні експертизи у таких справах. Згідно з підрахунками, середня вартість експертиз у межах одного вироку — близько 11,3 тис. грн; загальні витрати з 2022 року могли сягати майже 4,9 млн грн. При цьому експерти отримують, зокрема, винагороду за перегляд відеоматеріалів, що, на думку автора публікації, виглядає як неефективне використання бюджетних коштів у боротьбі за «моральність».

Петиція про декриміналізацію виробництва контенту для дорослих, нагадує Гетманцев, вже зібрала необхідні 25 тисяч підписів. Її авторка стверджує, що сплатила понад 40 млн грн податків, але водночас стикалася з погрозами кримінального переслідування.

Гетманцев закликає парламент «не брехати самим собі» і відмовитися від риторики, яка, на його думку, перешкоджає легалізації галузі та наповненню держбюджету. Він вважає, що ефективна фіскальна політика в цьому сегменті може перетворити «підпільні» доходи на стабільні податкові надходження, водночас захищаючи права та безпеку створювачів контенту.