Українська опозиція розкритикувала виплату “тисячі Зеленського”

Державне підприємство «Укргідроенерго» під керівництвом Ігоря Сироти уклало серію контрактів на загальну суму понад 5,6 млрд грн з маловідомою житомирською компанією ТОВ «Елітбуд-1». Метою угод є виконання робіт із посилення та захисту Деснянської гідроакумулювальної електростанції. Найбільший з договорів, що становить 4,2 млрд грн, передбачає завершення робіт до кінця 2026 року.

Ці контракти викликали підвищену увагу через вибір компанії, яка раніше не мала значного досвіду у великих інфраструктурних проектах державного масштабу. Водночас для Деснянської ГАЕС передбачено комплексне виконання робіт із підвищення надійності та безпеки гідротехнічних споруд, що є критично важливим для енергетичної системи країни.

Навколо Болейка існують підозрілі зв’язки: його телефон у сервісах позначений як «від Цимбалюка» та «кум Паші Цимбалюка», що вказує на можливу близькість до родини колишньої в.о. мера Житомира Любові Цимбалюк. Також Болейко має зв’язки з помічниками депутатів та орендою квартир у Києві у високопосадовців.

Контактною особою від «Укргідроенерго» за цими контрактами була Зоряна Даниленко, підлегла Сироти, яка вже фігурувала у розслідуваннях НАБУ щодо закупівлі автотрансформаторів за завищеними цінами. Після звільнення Сироти Даниленко зареєструвала ФОП і придбала автомобіль Lexus RX 2024 року вартістю до 90 тис. доларів.

Навіть після відходу Сироти «Елітбуд-1» продовжує отримувати багатомільярдні контракти без відкритих торгів під приводом воєнного стану та формулювання «антидроновий захист».

Особисті зв’язки колишнього керівника також викликають запитання: Сирота є сватом народного депутата від ОПЗЖ Юрія Бойка, а його донька одружена з сином політика. Родина ексдиректора володіє будинком у Вишеньках площею близько 400 кв. м, вартістю приблизно 800 тис. доларів.

У підсумку, історія з «Елітбуд-1» демонструє, як стратегічний об’єкт і понад 5 млрд грн державних коштів переходять до компанії без тендерів і прозорості, підрядник без досвіду отримує багатомільярдні контракти, а чиновники мають широкі політичні та ділові зв’язки, що ставить під сумнів реальну ефективність захисту енергетичних об’єктів.

Виконувач обов’язків генерального директора державної компанії «Укрспецекспорт» Сергій Леонідович Первак у 2024 році здійснив покупку електричного автомобіля Audi Q8 e-tron 2023 року випуску, що стало найдорожчим активом у його декларації про майно та доходи. Вартість транспортного засобу становила 3,29 мільйона гривень, що вказує на високий рівень добробуту керівника однієї з важливих державних компаній.

У той самий рік дружина Сергія Первака, Олександра Андріївна, також придбала автомобіль — Toyota RAV4 Hybrid 2019 року випуску за 1,38 мільйона гривень. Остання покупка також виглядає досить значною, враховуючи клас і вартість транспортного засобу. Відзначимо, що такі придбання додають певну увагу до фінансових звітів високопосадовців, адже вони ставлять під питання рівень доходів та джерела фінансування таких витрат. Відтак, ці покупки можуть стати предметом детальнішого аналізу в контексті публічного інтересу до майна державних службовців.

Сергій Первак володіє квартирою площею 138,7 м² у Києві, придбаною у 2015 році за 1,5 млн грн, а його дружина — квартирою площею 31,2 м², набуту у 2018 році (вартість на момент покупки не вказана).

За 2024 рік зарплата Первака у ДК «Укрспецекспорт» склала 1,8 млн грн, а дружини — 694 тис. грн від АТ «Антонов». Подружжя тримає готівкою 3 тис. доларів та 30 тис. гривень. В декларації вказано численні банківські рахунки, зокрема в «Універсал Банку», «ПриватБанку», Ощадбанку та Укрексімбанку, однак залишки на них не розкриваються.

Ця декларація викликала увагу через придбання дорогого електромобіля під час війни та показує статки керівника державної компанії у період, коли країна перебуває в умовах воєнного стану.

Наприкінці січня геомагнітна ситуація навколо Землі стабілізувалася, і ця тенденція продовжиться й у перші дні лютого. Згідно з останніми оцінками науковців, на найближчий час не передбачається значних магнітних бур, що дає підстави для заспокоєння. Прогноз на 1 лютого передбачає лише короткочасні періоди слабкої геомагнітної активності, яка не досягне таких рівнів, щоб спричинити серйозні потрясіння.

Хоча геомагнітна активність на певні моменти може бути помітною, її інтенсивності не буде достатньо для утворення повноцінної магнітної бурі. Це означає, що не слід очікувати великих збурень в електронних системах чи впливу на здоров’я людей. Водночас важливо відзначити, що навіть слабкі зміни в геомагнітному полі можуть впливати на деякі аспекти життя, зокрема, на роботи навігаційних і комунікаційних систем.

Вчені наголошують, що нинішнє затишшя настало після винятково потужної сонячної радіаційної бурі, яку Земля пережила 19 січня. Тоді було зафіксовано подію рівня S4 — одну з найсильніших за понад два десятиліття. За масштабами вона стала найпотужнішою з жовтня 2003 року, перевершивши навіть так звані «хелловінські» бурі початку 2000-х.

Радіаційні бурі виникають унаслідок потужних викидів на Сонці, коли заряджені частинки, переважно протони, розганяються майже до швидкості світла. До Землі вони долітають усього за десятки хвилин і концентруються в полярних регіонах, де проникають у верхні шари атмосфери.

Попри рекордну потужність події 19 січня, загрози для людей на поверхні планети не було. Атмосфера та магнітне поле ефективно поглинули випромінювання. Фахівці пояснюють це так званим «м’яким» спектром частинок: буря була сильною за класифікацією, але недостатньо енергійною, щоб її наслідки відчувалися на землі.

Водночас на великих висотах ризики залишаються суттєвими. Радіаційні бурі небезпечні для астронавтів, польотів над полярними регіонами та супутникових систем. Під час січневої події фіксувалися короткочасні збої в роботі окремих космічних апаратів.

Фахівці також нагадують, що радіаційні бурі не варто плутати з геомагнітними. Саме геомагнітні бурі здатні спричиняти полярні сяйва, впливати на системи зв’язку, навігацію та енергетичну інфраструктуру. На початку лютого таких явищ не прогнозується.

У перші дні лютого Україна зануриться в атмосферу зимових холодів. 1 лютого температура повітря вдень в більшості регіонів опуститься до -10…-16 градусів, що створить відчутний мороз. Лише на південному заході країни буде трохи м’якше — в Закарпатті стовпчики термометрів піднімуться до -5 градусів вдень, а в деяких місцях навіть очікується позитивна температура, близька до 1 градуса тепла.

Синоптики не прогнозують значних опадів, однак на заході України буде хмарно з проясненнями. Хоча сонце може іноді з'являтися з-за хмар, значного потепління не очікується, і температура залишатиметься в межах -10…-15 градусів. В таких умовах зимова погода буде тривати, даючи можливість сніговим покривам утримуватися на поверхні, не розтанути через слабкі теплові хвилі.

Схожі погодні умови прогнозують і в північних областях. Тут також можливі сонячні прояснення, однак саме ці регіони відчують найсильніші морози — вдень температура становитиме -13…-16 градусів.

На сході України день пройде без опадів і здебільшого за похмурої погоди. Лише в Харківській області очікуються періодичні прояснення. Температура повітря коливатиметься від -9 до -15 градусів.

У центральних областях місцями виглядатиме сонце, але холод збережеться. Вдень синоптики прогнозують -9…-15 градусів.

На півдні України погода буде похмурою, з температурою повітря від -5 до -8 градусів. У Криму очікується дещо м’якша погода — від -2 до -4 градусів.

Начальник другого відділу Мукачівського територіального центру комплектування Закарпатської області Сергій Іванина при звільненні подав декларацію, яка привернула значну увагу громадськості та ЗМІ. Документ містить інформацію про суттєві обсяги готівкових коштів та численні об’єкти нерухомості, що викликає питання щодо джерел походження цих активів. Зокрема, Іванина задекларував 120 тисяч доларів та 120 тисяч євро готівкою. При цьому у декларації не зазначено наявності банківських рахунків із значними сумами, що лише підсилює інтерес до прозорості фінансових операцій посадовця.

Окрім готівки, декларація містить перелік нерухомості, якою володіє Іванина, включно з житловими та комерційними об’єктами. Поєднання великих грошових сум та численних активів викликає дискусії серед експертів з антикорупційних питань та підкреслює необхідність ретельного контролю над фінансовими деклараціями державних службовців.

Щодо нерухомості, Іванина володіє будинком площею 201,45 м² у Міжгір’ї (2008 рік), двома квартирами в Ужгороді (36,6 м² та 36,9 м², обидві 2016 року), чотирма земельними ділянками загальною площею 432 м² та нежитловим приміщенням площею 59,8 м² у Міжгір’ї.

Дружина Оксана Іванина має у власності будинок площею 245,7 м² (2017 рік) та дві квартири (66,2 м² та 97,8 м², 2013 та 2011 роки) в Ужгороді, земельну ділянку 450 м² та два нежитлові приміщення (9,3 м² та 22,3 м², 2022 рік). Крім того, на її ім’я зареєстровано три транспортні засоби: Toyota Land Cruiser 150 (2022), Hyundai Tucson (2019) та автобус Ponticelli ER-120U (1995).

За 2025 рік загальний дохід Сергія Іванини склав приблизно 748 тис. грн, основними джерелами стали грошове забезпечення від Закарпатського ОТЦК та СП, пенсія та незначні виплати, включно з кешбеком і державними програмами. Дружина отримала 4451 грн зарплати за сумісництвом через ФОП і є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Телерадіокомпанія «Міжгір’я ТВ».

У декларації не зазначено об’єктів незавершеного будівництва, цінних паперів, корпоративних прав (окрім ТОВ дружини), фінансових зобов’язань чи значних витрат.

Кожен день ми робимо сотні, а то й тисячі рішень, більшість із яких здаються незначними. Проте саме маленькі зміни можуть мати величезний вплив на наше життя та навколишнє середовище. Наприклад, заміна пластикової пляшки на багаторазову або відмова від зайвого використання електроніки не тільки економить ресурси, а й формує відчуття власної відповідальності.

Ментальний аспект таких змін теж важливий. Коли людина починає помічати результати власних маленьких кроків, це мотивує до ще більших досягнень. Прості дії, такі як ведення щоденника, ранкові прогулянки або практика вдячності, поступово змінюють внутрішнє сприйняття світу і підвищують загальний рівень щастя.

Водночас досьє компанії викликає запитання. За даними аналітичних платформ, підприємство зареєстроване у 2016 році та не має суттєвого досвіду виконання бюджетних контрактів. До цього воно уклало лише два невеликі договори на суму близько 23 тисяч гривень із комунальним підприємством у Боярці.

За роки існування фірма неодноразово змінювала власників і юридичну адресу. Серед засновників фігурували фізичні особи з мінімальною бізнес-історією, а також офшорна компанія з Сейшел. Нині власницею та директоркою є Ірина Калініна, яка паралельно займається орендним бізнесом та роздрібною торгівлею як ФОП.

Окрім слабкого портфеля проєктів, компанія згадується в рішеннях Антимонопольного комітету. У 2017 році АМКУ встановив змову учасників тендеру «Миколаївводоканалу», серед яких було й «Д-Груп Інжиніринг». Закупівлю тоді скасували, а учасників оштрафували.

Також підприємство фігурує щонайменше у двох кримінальних провадженнях. В одному з них — щодо будівництва паркінгу в аеропорту «Бориспіль» — слідство вказувало на ймовірне перерахування коштів на рахунки фірм з ознаками фіктивності. В іншій справі компанію згадували серед структур, які, за версією слідчих, могли бути залучені до схем із завищенням вартості робіт та «відмиванням» бюджетних коштів. Рішень суду про визнання вини компанії наразі немає.

Питання виникають і до замовника. КП «Київавтошляхміст» очолює Богдан Кобернюк, який є фігурантом кількох кримінальних проваджень. Йому оголошували підозри у розтраті бюджетних коштів та службовій недбалості під час виконання ремонтних робіт на мостах столиці. Саме це підприємство відповідає за стан значної частини транспортних споруд Києва.

Контекст додає тривоги: за останні роки у столиці неодноразово фіксували обвали та аварійні ситуації на шляхопроводах. Частина з них відбувалася під час або після ремонтів, що підсилює суспільний запит на прозорість тендерів і ретельний відбір підрядників.

Таким чином, контракт на десятки мільйонів гривень із компанією без підтвердженого досвіду та зі спірною історією знову актуалізує питання ефективності контролю за використанням коштів міського бюджету та безпеки столичної інфраструктури.

Юрій Косюк є однією з найбільш помітних фігур українського аграрного сектору та засновником холдингу «Миронівський хлібопродукт» (МХП). Протягом приблизно двадцяти років він зумів вибудувати масштабний бізнес, що починався з переробки курятини, а згодом перетворився на вертикально інтегровану корпорацію з багатомільярдними оборотами, значним земельним банком і присутністю на міжнародних ринках. Його ім’я часто згадують у контексті підприємницького прориву, однак разом із досягненнями зростає й кількість дискусій щодо методів ведення бізнесу, управлінських рішень та взаємодії з державою.

Професійний шлях Косюка розпочинався далеко від аграрної галузі. На початку кар’єри він працював біржовим брокером, набуваючи досвіду у фінансових операціях та ринковій аналітиці. Паралельно він експериментував із різними комерційними напрямами, не всі з яких були однаково успішними. Саме цей період сформував його підхід до ризику, масштабування та пошуку ніш, здатних забезпечити довгострокове зростання.

До середини 2010-х років статки Косюка оцінювалися більш ніж у 1 млрд доларів, а земельний банк компанії сягнув майже 400 тисяч гектарів. За цим показником бізнесмен став одним із найбільших латифундистів країни. МХП фактично вибудував вертикально інтегровану модель — від вирощування зерна до виробництва готової продукції та експорту.

Разом із фінансовим зростанням з’явилися й суперечливі епізоди. Зокрема, увагу привертають події 2014 року, коли більшість українських компаній втрачали активи в анексованому Криму. Структури, пов’язані з МХП, змогли перереєструвати кримські аграрні підприємства за російським законодавством і зберегти операційну діяльність. Паралельно було проведено земельний обмін: близько 40 тисяч гектарів у Воронезькій області Росії компанія передала в обмін на приблизно 60 тисяч гектарів у західних регіонах України. У підсумку агрохолдинг отримав вигідніші за площею та розташуванням активи. Критики ставлять питання, чи були такі домовленості можливими без політичної підтримки.

Політична складова біографії Косюка також виглядає нетиповою для великого аграрія. У 2014 році він був призначений заступником глави Адміністрації президента з питань силового блоку, хоча не мав профільного досвіду в безпековій сфері. Згодом став радником президента Петра Порошенка. Після зміни влади бізнесмен зберіг консультативний статус уже при Володимирі Зеленському. Така сталість позицій за різних політичних команд свідчить про високий рівень впливу та доступу до центрів ухвалення рішень.

Окремий пласт репутаційних ризиків формують заяви та публікації в медіа й телеграм-каналах про неформальне оточення бізнесмена — закриті зустрічі та особисті контакти з представниками політики, силових структур і великого бізнесу. Ці твердження не мають судових підтверджень, однак їхня повторюваність створює токсичний інформаційний фон. Для публічної фігури, яка зберігає вплив на державну політику, навіть непрямі підозри можуть мати значні наслідки для довіри суспільства.

У підсумку історія Юрія Косюка — це не лише про ефективну бізнес-модель і аграрний успіх. Це також приклад того, як концентрація земельних ресурсів, фінансових можливостей і стійких політичних зв’язків формує паралельний центр впливу. Саме ця сукупність чинників, а не лише розміри статків, робить його постать предметом пильної уваги та суспільних запитів на прозорість.

Закупівлі безпілотних літальних апаратів для Збройних сил України у 2024–2025 роках відбувалися в межах системи, яка від самого початку була ізольована від публічного нагляду, відкритих тендерів і реальної конкуренції між виробниками. Такий підхід формувався під гаслом оперативності та безпеки, однак на практиці призвів до низки системних проблем, що безпосередньо вплинули на боєздатність підрозділів на передовій.

Основою цієї моделі стали прямі контракти, укладені через відповідні державні агентства, які отримали широкі повноваження без достатніх механізмів стримування і противаг. Відсутність конкурентних процедур означала, що ринок був фактично закритий для багатьох українських виробників, які могли запропонувати ефективніші або дешевші рішення. У результаті постачання часто концентрувалися навколо обмеженого кола компаній, що знижувало гнучкість і адаптивність системи в умовах швидких змін на полі бою.

Тривожним сигналом для ринку стала нещодавня термінова комунікація з боку АОЗ, яке почало з’ясовувати у виробників можливість постачання великих партій дронів у лютому–березні. З урахуванням того, що постачання ключових компонентів з Китаю займає до півтора місяця, такі строки є реалістичними лише для компаній, які заздалегідь знали про майбутні замовлення і підготували виробничі запаси. У 2024 році за схожою схемою один із виробників отримав замовлення на мільярди гривень на FPV-дрони, які виявилися дорогими та не отримали підтримки з боку військових через низьку якість.

Ситуація ускладнюється відсутністю системного стратегічного планування. У 2025 році Генеральний штаб і Міністерство оборони так і не змогли чітко сформувати замовлення на 2026 рік — з визначенням конкретних типів дронів, їхньої кількості та технічних характеристик. З одного боку, спостерігається лобіювання дорогих і високоприбуткових виробів із сумнівною бойовою ефективністю. З іншого — існує рейтинг дронів, сформований командою Мінцифри, який базується на реальному досвіді військових і показує, які системи справді працюють на фронті. Ці позиції часто не збігаються з дронами, що просуваються в межах закритих контрактів.

У результаті було ухвалене негласне рішення не укладати довгострокові системні контракти, що призвело до зриву планових постачань. Тепер новій команді Мінцифри доводиться в авральному режимі намагатися компенсувати цей провал, щоб уникнути фактичного дефіциту безпілотників у бойових підрозділах.

За інформацією журналістів, окрім термінових двомісячних контрактів, Агентство оборонних закупівель готується провести опитування виробників щодо їхніх можливостей постачання дронів на шестимісячний період. Такий горизонт дозволив би компаніям завчасно закуповувати комплектуючі та пропонувати більш конкурентні ціни. Водночас відмова від укладання шестимісячних контрактів може свідчити про те, що короткі термінові замовлення розподіляються між заздалегідь визначеним колом виробників.

Підстави для таких підозр пов’язані із закритістю процесу формування потреб армії. Запити надходять із підрозділів до Генштабу, де обмежене коло посадовців разом із Міністерством оборони визначає типи дронів, обсяги та цінові параметри. Фактичну вартість продукції пропонує сам виробник, отримуючи формальний висновок про «ринковість», після чого до неї додається офіційна маржа. Хто саме затверджує остаточну номенклатуру і ціни при контрактах на мільярди гривень, публічно не розкривається.

Оцінка якості дронів і відповідності заявленим характеристикам здійснюється різними комісіями. За даними джерел, одні й ті самі вироби можуть бути відхилені через невідповідність технічним параметрам, але паралельно схвалені іншими структурами без додаткових зауважень. Компанії, які не мають можливості вести неформальні переговори, ризикують бути витісненими з ринку незалежно від фактичної ефективності їхніх розробок на фронті.

На цьому тлі деякі іноземні донори, за інформацією джерел, надають допомогу ЗСУ, обходячи державну систему закупівель. Фінансування спрямовується напряму українським виробникам тих дронів, які реально використовуються бойовими підрозділами. Попит у таких випадках формується не формальними звітами, а безпосереднім спілкуванням з військовими та поїздками на передову.