Українська опозиція розкритикувала виплату “тисячі Зеленського”

В Україні нещодавно було викрито та затримано агентку білоруського КДБ, яка тривалий час діяла під виглядом журналістки. Вона намагалася проникнути до одного з підрозділів української військової розвідки з метою збору інформації для спецслужб Білорусі. За даними правоохоронних органів, затриманою виявилася 35-річна громадянка Білорусі, котра активно співпрацювала з білоруськими спецслужбами з 2015 року.

За інформацією слідства, під час своєї діяльності в Україні агентка працювала під прикриттям журналістської роботи, що дозволяло їй вести не лише інформаційну діяльність, але й збирати розвідувальні дані. Зокрема, вона раніше співпрацювала з медіаресурсами, що мають проросійську орієнтацію, що додатково підтверджує її зв’язки з державними структурами, лояльними до Кремля.

Слідство встановило, що агентка збирала інформацію про громадян Білорусі та Росії, які воюють на боці України, а також цікавилася діяльністю іноземних дипломатичних представництв у Києві. Отримані дані вона передавала кураторам з білоруських спецслужб.

Під час затримання у жінки вилучили мобільний телефон і диктофон, на яких зберігалися матеріали з конфіденційною інформацією, зокрема записи розмов та нотатки з розвідувальними даними.

Наразі затримана перебуває під вартою. Їй інкримінують шпигунство та державну зраду. У разі доведення вини їй загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Двадцять восьмий день січня вирізняється особливим символізмом, адже поєднує в собі релігійні події, суспільно важливі ініціативи та давні народні уявлення. У цей день церковна традиція звертає увагу на приклади духовного служіння, світська спільнота говорить про захист особистого простору, а народна культура нагадує про відповідальність людини перед родиною, домом і всім живим довкола.

За сучасним церковним календарем 28 січня віряни вшановують пам’ять преподобного Єфрема Сирина та українського святого Єфрема Печерського. Єфрем Сирин відомий у християнському світі як символ щирого покаяння і глибокого духовного самопізнання. Згідно з переданнями, він відмовився від світських спокус, обрав шлях аскези та молитви, а його богословські твори й духовні настанови й досі мають великий вплив на церковну традицію. Єфрем Печерський, у свою чергу, є прикладом подвижництва на українських землях, пов’язаного з історією Києво-Печерської лаври та формуванням місцевої духовної спадщини.

У світі 28 січня відзначають Міжнародний день захисту даних. Ця дата покликана нагадати про важливість приватності, безпеки персональної інформації та відповідального користування цифровими сервісами. У різних країнах з цієї нагоди проводять освітні заходи, тренінги й дискусії, присвячені захисту особистих даних в інтернеті. Окрім цього, календар відзначає День конструктора Lego, День відкриття Антарктиди, День винаходу дизельного двигуна та День ділового спілкування.

Для України 28 січня не є офіційним святом, однак ця дата пов’язана з важливими історичними подіями. У 1920 році було засновано Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка. У 1992 році синьо-жовтий прапор офіційно затвердили як державний символ незалежної України. А в 2010 році воїнів Української повстанської армії на державному рівні визнали борцями за свободу України.

У народній традиції цей день вважався родинним. Наші предки радили провести його в колі близьких, ділитися новинами та не тримати образ. Особливу увагу приділяли домовикові — домашньому охоронцю. Йому залишали кашу біля печі, вірячи, що задобрений домовик допомагатиме в господарстві, а розгніваний може шкодити.

Народні прикмети 28 січня також стосувалися погоди. Швидкий рух хмар вважали ознакою змін, яскраві зорі вночі — передвісником морозу, а північний вітер — знаком, що відлиги найближчим часом не буде.

З церковними спогадами пов’язані й заборони дня. Вважається, що 28 січня не можна впиратися у власній правоті та відмовлятися визнавати помилки. Особливо суворо забороняється ображати тварин, завдавати їм шкоди або виганяти з дому. За народними віруваннями, навіть безпідставне знищення комах могло накликати на людину біду.

На тлі повномасштабної війни українська система охорони здоров’я працює в умовах постійного перевантаження, а пацієнти дедалі частіше стикаються з необхідністю економити навіть на базових лікарських засобах. У такій ситуації фармацевтичний ринок опинився під особливою увагою, адже саме доступність і вартість препаратів безпосередньо впливають на якість лікування та загальний стан здоров’я населення.

Воєнні дії, руйнування логістичних ланцюгів і зростання витрат на виробництво та імпорт ліків призвели до системного подорожчання медикаментів. Аптеки та дистриб’ютори змушені закладати у ціну додаткові витрати, пов’язані з транспортуванням, енергоресурсами та безпековими ризиками. У результаті багато пацієнтів повідомляють, що регулярне придбання необхідних препаратів стає серйозним фінансовим навантаженням.

Зокрема, пов’язане з групою підприємство АТ «Київмедпрепарат» роками не виконує рішення судів про стягнення значних сум. При цьому виробничий процес не зупиняється: продукція виготовляється, постачається в аптеки та лікарні, контракти виконуються у звичайному режимі. На папері компанія декларує відсутність коштів, однак фактично продовжує стабільно працювати.

Ключовим механізмом такої моделі називають внутрішній перерозподіл фінансових потоків. Основні продажі та прибутки, за наявною інформацією, акумулюються через інші структури групи — зокрема Корпорацію «Артеріум» та ТОВ «Артеріум ЛТД». За деякими оцінками, понад 70% продукції концентрується саме на цих юрособах. У підсумку борги залишаються на одному підприємстві, тоді як реальні гроші — на іншому, що ускладнює роботу виконавчої служби.

Проблеми виникали й під час спроб примусового виконання рішень суду. Зафіксовано випадки, коли приватних виконавців не допускали до складських приміщень під приводом відсутності майна. Водночас матеріали справ та слідчі дії свідчили, що лікарські засоби фактично перебували на цих складах. Це може вказувати на свідоме приховування активів.

На тлі кримінальних проваджень та арештів активів відбулися зміни у структурі власності групи. Іноземні компанії зникли з реєстрів, натомість з’явилися фізичні особи, пов’язані з оточенням підсанкційного бізнесмена Костянтина Жеваго. Експерти розцінюють такі кроки як спробу ускладнити встановлення реальних бенефіціарів та доступ до корпоративних прав. Паралельно в публічному просторі поширювалися заяви про «корпоративні конфлікти» та «рейдерство», що часто використовується для відвернення уваги від фінансових і юридичних питань.

Окремі питання виникають і до державного контролю. Ринок лікарських засобів курує Міністерство охорони здоров’я, однак компанії, які мають невиконані судові рішення, продовжують працювати без помітних обмежень. Через Національну службу здоров’я України, яка адмініструє мільярдні бюджетні виплати медзакладам, також проходять кошти, що зрештою опиняються у фармвиробників, включно зі структурами, навколо яких тривають спори та розслідування.

У результаті складається ситуація, коли фармацевтичний бізнес швидко адаптується до воєнних умов і зберігає високі доходи, тоді як пацієнти стикаються зі зростанням цін і зниженням доступності лікування. Історія «Артеріума» демонструє системну проблему: за відсутності дієвого контролю та реальної відповідальності навіть критично важлива галузь може працювати за логікою мінімізації зобов’язань, а не суспільної користі.

Народний депутат України Олексій Гончаренко повідомив про відкриття кримінального провадження проти нього за статтями, що стосуються державної зради та перешкоджання діяльності Збройних сил України. На своїй сторінці у Facebook парламентарій назвав справу «замовною», заявивши про тиск з боку суду та прокуратури і звинувативши органи влади у політичній мотивації дій.

За словами Гончаренка, розслідування має на меті дискредитувати його політичну діяльність і вплинути на громадську думку. Депутат підкреслив, що не має жодного стосунку до звинувачень і вважає процес спробою обмежити його право на політичну позицію та свободу висловлювання.

За словами Гончаренка, Печерський районний суд Києва розглядав заяву нардепки від фракції «Слуга народу» і зобов’язав Офіс Генерального прокурора відкрити кримінальне провадження проти нього.

«Замовна справа, вже суддя Вовк у Печерному суді розминається. Генпрокуратура всіх запускає, спускають всіх собак. Знаєте за що? За те, що я заважаю ЗСУ», — зазначив Гончаренко у відеозверненні.

Парламентарій підкреслив, що вважає провадження політично мотивованим і пов’язує його із своєю діяльністю, яка нібито заважає роботі Збройних сил. Він також наголосив, що відстоюватиме свою позицію у правовому полі та розраховує на неупереджене розслідування.

Наразі Офіс Генерального прокурора офіційних коментарів щодо відкриття провадження не надав.

Управління житлово-комунального господарства Ізмаїльської міської ради в Одеській області уклало контракт на відновлення двоповерхового житлового будинку, пошкодженого внаслідок атаки дронами-камікадзе. Вартість робіт становить 35,85 млн гривень, а завершення реконструкції заплановане до грудня 2028 року. Об’єкт розташований за адресою вулиця Топольна, 2 і включає вісім квартир, які зазнали значних руйнувань під час обстрілу.

Підрядником за результатами тендерної процедури стало приватне підприємство «Роднік». Водночас закупівля відбулася за відсутності реальної конкуренції — на торги фактично вийшов лише один учасник, що автоматично забезпечило йому перемогу. Такий формат проведення тендеру вже викликав увагу громадськості, адже йдеться про суттєві бюджетні кошти та довгостроковий проєкт відновлення.

Якщо розділити загальну вартість робіт на кількість квартир, середня ціна відновлення однієї становитиме близько 104 тисяч доларів. Це рівень, за який на ринку нерухомості можна придбати повноцінну трикімнатну квартиру в центральній частині Києва поблизу станцій метро.

Проєктну документацію для об’єкта виготовило приватне підприємство «Єленсан», а позитивний експертний звіт надала державна проєктно-дослідна установа у сфері реконструкції.

Аналіз кошторису показує суттєві завищення вартості будівельних матеріалів. Зокрема, шпаклівку типу «Сатенгіпс» у документах врахували по 23 гривні за кілограм, тоді як на регіональному ринку аналогічна продукція продається майже вдвічі дешевше. Полівінілацетатну дисперсію заклали по 372 гривні за кілограм, хоча роздрібні ціни в Одесі коливаються в межах 146–148 гривень. Повнотілу керамічну цеглу врахували по 15 гривень за штуку, попри те що ринкова ціна становить близько 10 гривень.

Найбільш показовою є позиція з кондиціонерами. У кошторисі їхня вартість становить 75 600 гривень за одиницю, тоді як офіційні продавці та великі торговельні майданчики пропонують аналогічні моделі за ціною від 28 до 33 тисяч гривень. За попередніми оцінками, лише на матеріалах потенційна переплата перевищує два мільйони гривень.

Участь у тендері фактично була закритою для сторонніх компаній. Замовник висунув вимогу надати щонайменше три аналогічні договори саме з ремонту багатоквартирних будинків, пошкоджених унаслідок збройної агресії, причому з повним переліком конкретних робіт — від улаштування залізобетонних поясів до електромонтажу та покрівлі. Такі умови значно звузили коло потенційних учасників.

ПП «Роднік» надало чотири договори, укладені раніше з тим самим Управлінням ЖКГ Ізмаїльської міськради. Йдеться про ремонти будинків на кількох вулицях міста, що фактично підтверджує сталу співпрацю між замовником і підрядником.

Частину техніки для виконання робіт компанія планує залучати у товариства, власницею якого є дружина голови Ізмаїльської районної державної адміністрації. Таким чином, у проєкті з’являється ще один рівень потенційного конфлікту інтересів.

Управління ЖКГ міськради очолює Олена Парамонова, а міським головою Ізмаїла є Андрій Абрамченко. Керівником і власником ПП «Роднік» є Ігор Дехтярьов — депутат міської ради від партії «Слуга народу» та багаторічний соратник мера. Їх пов’язують спільні проєкти ще з початку 2000-х років, зокрема у сфері місцевого спорту та громадських організацій. Обоє мають політичне минуле, пов’язане з Партією регіонів.

З 2016 року підприємство «Роднік» отримало державних замовлень майже на 900 мільйонів гривень, причому найбільша частка контрактів припадає саме на нинішнього замовника — Управління ЖКГ Ізмаїльської міської ради.

Історія з відновленням будинку в Ізмаїлі демонструє, як під прикриттям відбудови після обстрілів формується замкнене коло підрядників, завищених кошторисів і відсутності реальної конкуренції. У підсумку платником за «золотий ремонт» стає місцева громада.

Київ стрімко втрачає свої зелені території, поступаючись місцем новим будівельним проєктам. Під приводом економічного розвитку та залучення інвестицій дедалі більше вільних ділянок у місті віддають під забудову, часто без належного врахування думки жителів. Рішення про забудову приймаються поспішно, а механізми участі громадськості залишаються номінальними.

Яскравим прикладом стало протистояння у Святошинському районі. Місцеві жителі опинилися перед фактом нового будівництва на території, яка раніше слугувала зоною відпочинку та зеленим оазисом. Громадські слухання відбувалися формально, а реальна можливість вплинути на рішення була обмежена. Це породжує не лише соціальну напругу, а й серйозні екологічні ризики: зникають дерева, погіршується якість повітря, зростає температура в місті та зменшується біорізноманіття.

Орендарем землі визначено товариство з обмеженою відповідальністю «Реконіс». Передача ділянки відбулася без проведення земельних торгів, що автоматично позбавило громаду можливості отримати ринкову вартість за користування землею. Така схема означає прямі втрати для міського бюджету та створює привілейовані умови для окремих компаній.

Більше того, за даними судових рішень, компанія роками користувалася цією ділянкою без належно оформленого права оренди. Лише в судовому порядку місто було змушене вимагати стягнення понад п’ять мільйонів гривень безпідставно збережених коштів за користування землею.

ТОВ «Реконіс» не є ізольованим гравцем. Компанія входить до мережі пов’язаних структур, серед яких приватне підприємство «Мірта-Т», товариства «Фірма Спецторг» та «Іст-Вест Фінанс». Ці бізнес-зв’язки ведуть до орбіти колишніх представників забороненої партії ОПЗЖ, зокрема народного депутата Сергія Льовочкіна. У такій конфігурації забудова виглядає не випадковістю, а частиною системного перерозподілу київської землі.

Реалізація подібних проєктів була б неможливою без мовчазної згоди міської влади. За мерства Віталія Кличка Київ дедалі частіше перетворюється на зручний майданчик для девелоперських груп, які отримують доступ до привабливих ділянок без конкуренції та публічних обговорень.

Ключову роль у легалізації таких рішень відіграє Департамент земельних ресурсів КМДА. Саме через нього проходять документи, які дозволяють ігнорувати екологічні обмеження та містобудівну логіку. Підписи посадовців фактично відкривають шлях забудові навіть там, де йдеться про санітарні зони та безпеку мешканців.

У результаті комунальна земля перетворюється на товар для обраних, а інтереси громади — на формальність. Київ поступово втрачає зелені зони, погіршує екологічну ситуацію та якість життя містян, тоді як відповідальність за ці рішення розмивається між кабінетами та департаментами.

Владислав Смірнов у публічному просторі постає як підприємець, громадський діяч і публіцист, який послідовно та різко критикує українську владу на різних медійних платформах. Його колонки, виступи й дописи формують образ незалежного коментатора, що нібито стоїть осторонь державних механізмів. Водночас аналіз відкритих даних і професійних зв’язків викликає запитання щодо реальної природи його фінансової та ділової бази.

За інформацією з доступних реєстрів і публічних джерел, значна частина проєктів і контрактів, у яких фігурує Смірнов, має дотичність до державного сектору або структур, що працюють із бюджетними коштами. Йдеться не лише про прямі угоди, а й про опосередковану участь через партнерів, підрядників та пов’язані компанії. Саме ці зв’язки контрастують із риторикою, у якій державна система подається як головний об’єкт критики.

Ці факти ставлять під сумнів образ Смірнова як «борця з корупцією». Його критика влади часто носить оціночний характер, а конкретики та реальних пропозицій щодо реформ — мало. Більшість аналітичних матеріалів присвячена широкому спектру питань, від медичних закупівель до геополітичних оцінок, де експертиза Смірнова виглядає сумнівною.

Окрім бізнесу, він активно залучав гранти від західних партнерів через ГО «Експертно-аналітичний центр «Медичний конструктор», на які і будував свій публічний образ аналітика та громадського діяча. Конфлікти з колишнім партнером Олександром Пугачем навіть призвели до судових процесів, що лише підкреслює інтерес Смірнова до контролю над ресурсами та впливом.

У підсумку Владислав Смірнов демонструє типову для частини українських «активістів» модель: публічна боротьба з системою поєднується з отриманням значних доходів від тієї ж системи. Поки він критикує владу, його бізнес процвітає завдяки держзакупівлям, а грантові надходження допомагають формувати позитивний імідж у медіа та серед електорату.

Ця історія нагадує, що у країні, де корупційні схеми глибоко вкорінені, нові «борці за справедливість» часто шукають не реформ, а власної вигоди в існуючих потоках.

В Україні контррозвідка викрила та затримала жінку, яка працювала на спецслужби Республіки Білорусь і діяла під прикриттям журналістської діяльності. За інформацією правоохоронних органів, 35-річна громадянка виконувала завдання білоруського КДБ та намагалася отримати доступ до одного з підрозділів української військової розвідки, використовуючи статус представниці медіа.

Слідство встановило, що затримана тривалий час вибудовувала легенду незалежної журналістки, налагоджувала контакти в професійному середовищі, відвідувала публічні заходи та шукала можливості для зближення з військовослужбовцями та посадовцями сектору безпеки й оборони. Основною метою її діяльності було збирання розвідданих, які могли становити інтерес для іноземних спецслужб, зокрема інформації про структуру, персонал і поточну діяльність української розвідки.

Слідство встановило, що агентка збирала інформацію про громадян Білорусі та Росії, які воюють на боці України, а також цікавилася діяльністю іноземних дипломатичних представництв у Києві. Отримані дані вона передавала кураторам з білоруських спецслужб.

Під час затримання у жінки вилучили мобільний телефон і диктофон, на яких зберігалися матеріали з конфіденційною інформацією, зокрема записи розмов та нотатки з розвідувальними даними.

Наразі затримана перебуває під вартою. Їй інкримінують шпигунство та державну зраду. У разі доведення вини їй загрожує до 15 років позбавлення волі з конфіскацією майна.