Українські дрони завдали удару по порту Бердянська

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.

Державна авіаційна служба України, яка мала б виступати гарантом безпеки польотів та незалежним контролером авіаційної галузі, протягом останніх років втратила ключові функції регулятора. За оцінками фахівців та учасників ринку, відомство перестало ефективно виконувати роль незалежного органу, покликаного захищати інтереси держави та оборонного сектору. Натомість його діяльність дедалі більше нагадує адміністративний апарат, який ухвалює рішення на користь окремих комерційних або політичних груп, іноді навіть пов’язаних із країною-агресором.

Особливу роль у цьому процесі відіграло попереднє керівництво служби на чолі з Олександром Більчуком, яке, за свідченнями експертів, активно сприяло концентрації повноважень та послабленню незалежного контролю. Такі дії призвели до того, що стратегічні питання авіаційної безпеки та розвитку сектору часто вирішувалися поза рамками державних інтересів. Економічні та безпекові ризики, пов’язані з такою ситуацією, створюють тривожні перспективи для української авіації, знижуючи довіру партнерів і міжнародних авіаційних організацій.

Одним із найбільш резонансних прикладів стало рішення про передачу супроводу ремонтної документації вертольотів Мі-8 компанії AAL Group Ltd. Попри те, що в Україні є власні підприємства, здатні виконувати ці роботи, обрали офшорну структуру, кінцевим бенефіціаром якої називають компанію «Вертольоти Росії», що входить до держкорпорації «Ростех». За інформацією ринку, саме після цього рішення Більчука звільнили. Додатково зазначається, що американські військові структури раніше визнали цю компанію непридатною для співпраці через зв’язки з РФ.

Не менш проблемною стала ситуація з літаками Іл-76, які традиційно використовувалися для військових, гуманітарних і евакуаційних місій. У 2023 році Державіаслужба спершу підтвердила відсутність обмежень для їх експлуатації, але згодом різко змінила позицію, заявивши про відсутність цивільних сертифікатів типу. Це фактично заблокувало використання бортів, призвело до простою техніки та фінансових втрат для держави.

Паралельно регулятор видавав сертифікати льотної придатності, спираючись на документи російського розробника ПАТ «Іл», який перебуває під українськими санкціями. Експерти наголошують: така практика могла означати легалізацію рішень підприємства країни-агресора і створювати фінансові вигоди для російської сторони. При цьому в Україні є власні сертифіковані організації, здатні забезпечити технічний супровід без будь-яких контактів із підсанкційними структурами.

Історія проблем у відомстві має довший характер. Ще у 2016 році НАБУ завершило розслідування щодо тодішнього керівника служби Дениса Антонюка через підозри у зловживанні службовим становищем і наданні переваг окремим перевізникам. Збитки тоді оцінювалися у сотні тисяч гривень.

До повномасштабної війни медіа неодноразово повідомляли про корупційні практики під час видачі дозволів на польоти, затягування розгляду документів і створення штучних бар’єрів для авіакомпаній. У публікаціях фігурували посадовці керівної ланки служби, зокрема перший заступник голови Сергій Коршук. Однак системних кадрових і управлінських висновків зроблено не було.

Фахівці галузі переконані: з огляду на воєнний стан та стратегічне значення авіації, діяльність регулятора потребує комплексної перевірки, а можливі зв’язки з підсанкційними або афілійованими з РФ структурами — ретельної правової оцінки.

Ситуація на фронті в Україні свідчить про те, що Росія готується до активних військових дій на кількох напрямках, прагнучи збільшити тиск на українські позиції. Активізація російських військ, зокрема на сході та півдні, вказує на відсутність намірів Кремля завершити конфлікт шляхом мирних переговорів. Замість цього, Росія продовжує робити ставку на силові методи, намагаючись утвердити свою владу на тимчасово окупованих територіях і розширити зону контролю.

Зростаючі військові маневри, зміцнення оборонних позицій та посилення військової присутності на фронті чітко свідчать про підготовку до нового етапу бойових дій, де одним із головних завдань є спроби захоплення стратегічних об'єктів та підрив морального духу українських захисників. Станом на сьогодні, не можна виключати можливості масштабного наступу, який Росія може почати найближчим часом. Водночас, в Україні активно зміцнюється оборона, готуються нові контрнаступальні операції, і військові сили працюють над удосконаленням тактики та стратегічного планування.

Аналітики зазначають, що сам факт накопичення резервів і планування широкомасштабних операцій свідчить про небажання Москви припиняти війну. Навпаки, Кремль розглядає 2026 рік як можливість змінити ситуацію на полі бою шляхом концентрації сил і спроби прориву української оборони.

Водночас експерти звертають увагу на серйозні обмеження, з якими стикається російська армія. Основною проблемою залишається нестача живої сили. Постійні втрати на фронті ускладнюють здатність Росії підтримувати високий темп бойових дій упродовж тривалого часу.

За оцінками аналітиків, наявні резерви можуть виявитися недостатніми для досягнення заявлених військових цілей. Труднощі з поповненням особового складу, логістичні проблеми та виснаження підрозділів знижують потенціал Росії для проведення довготривалих і масштабних наступальних операцій.

Таким чином, попри підготовку до нового наступу, можливості Кремля залишаються обмеженими, а ставка на силовий сценарій не гарантує Росії стратегічного успіху у війні проти України.

Депутат місцевої ради від партії «Рідний дім» із Березнянської громади, якого у політичних кулуарах давно знають за прізвиськом Борщ, опинився в епіцентрі резонансного кримінального скандалу. За даними з неофіційних, але поінформованих джерел, мова йде про організацію схеми систематичного викрадення пального, призначеного для потреб Збройних сил України та прикордонної служби. Обсяги зловживань, за попередніми оцінками, були настільки значними, що їх уже називають промисловими, а завдані збитки — серйозним ударом по державному бюджету та обороноздатності країни.

Зібрана інформація свідчить, що схема діяла не епізодично, а протягом тривалого часу, із залученням кількох ланок — від оформлення документів до фактичного вивезення та перепродажу пального. Саме це викликає особливе обурення у суспільстві, адже йдеться про ресурси, критично важливі для військових під час війни. Правоохоронні органи, за словами джерел, уже перевіряють причетність інших осіб та аналізують фінансові потоки, пов’язані з цією діяльністю.

Окремо виділяється депутат Чернігівської міської ради Сергій Кирієнко, який організував незаконне вивезення чоловіків призовного віку за кордон через власну громадську організацію. Ці факти свідчать про системні зловживання та корупційні схеми у партії «Рідний дім».

Правоохоронці наразі перевіряють усі епізоди діяльності депутатів та масштаби завданих збитків, а журналісти продовжують документувати порушення.

Начальник другого відділу Мукачівського територіального центру комплектування Закарпатської області Сергій Іванина при звільненні подав декларацію, яка привернула значну увагу громадськості та ЗМІ. Документ містить інформацію про суттєві обсяги готівкових коштів та численні об’єкти нерухомості, що викликає питання щодо джерел походження цих активів. Зокрема, Іванина задекларував 120 тисяч доларів та 120 тисяч євро готівкою. При цьому у декларації не зазначено наявності банківських рахунків із значними сумами, що лише підсилює інтерес до прозорості фінансових операцій посадовця.

Окрім готівки, декларація містить перелік нерухомості, якою володіє Іванина, включно з житловими та комерційними об’єктами. Поєднання великих грошових сум та численних активів викликає дискусії серед експертів з антикорупційних питань та підкреслює необхідність ретельного контролю над фінансовими деклараціями державних службовців.

Щодо нерухомості, Іванина володіє будинком площею 201,45 м² у Міжгір’ї (2008 рік), двома квартирами в Ужгороді (36,6 м² та 36,9 м², обидві 2016 року), чотирма земельними ділянками загальною площею 432 м² та нежитловим приміщенням площею 59,8 м² у Міжгір’ї.

Дружина Оксана Іванина має у власності будинок площею 245,7 м² (2017 рік) та дві квартири (66,2 м² та 97,8 м², 2013 та 2011 роки) в Ужгороді, земельну ділянку 450 м² та два нежитлові приміщення (9,3 м² та 22,3 м², 2022 рік). Крім того, на її ім’я зареєстровано три транспортні засоби: Toyota Land Cruiser 150 (2022), Hyundai Tucson (2019) та автобус Ponticelli ER-120U (1995).

За 2025 рік загальний дохід Сергія Іванини склав приблизно 748 тис. грн, основними джерелами стали грошове забезпечення від Закарпатського ОТЦК та СП, пенсія та незначні виплати, включно з кешбеком і державними програмами. Дружина отримала 4451 грн зарплати за сумісництвом через ФОП і є кінцевим бенефіціарним власником ТОВ «Телерадіокомпанія «Міжгір’я ТВ».

У декларації не зазначено об’єктів незавершеного будівництва, цінних паперів, корпоративних прав (окрім ТОВ дружини), фінансових зобов’язань чи значних витрат.

Дев’ятий день лютого поєднує у собі кілька важливих аспектів життя — від професійного вшанування медичних працівників до церковних споминів і народних прикмет, що збереглися століттями. Для медиків цей день особливий, адже саме 9 лютого у багатьох країнах відзначають професійне свято, яке нагадує про самовіддану працю лікарів, медсестер та всіх, хто піклується про здоров’я людей.

У церковному календарі за новим стилем цього дня вшановується пам’ять преподобних і святих, чиє життя стало прикладом терпіння, милосердя та віри. Традиційно віряни відвідують храми, читають молитви та згадують про духовне життя, що допомагає зберігати внутрішній спокій у буденних турботах.

З огляду на церковне значення дня, віряни традиційно присвячують його молитвам про зцілення від хвороб, життєву мудрість та допомогу у вирішенні складних конфліктів.

У світі 9 лютого відзначають Міжнародний день стоматолога — професійне свято лікарів, які опікуються здоров’ям зубів та ротової порожнини. Цей день покликаний не лише вшанувати фахівців, а й нагадати людям про важливість регулярних оглядів і дотримання гігієни. Також на цю дату припадає День боротьби з епілепсією — ініціатива, спрямована на підвищення обізнаності про симптоми захворювання та правила надання першої допомоги під час нападів.

Крім того, у світі сьогодні відзначають Міжнародний день піци, День народження волейболу, День бейгла з лососем та навіть День читання у ванні.

В Україні, як і в багатьох інших країнах, 9 лютого також відзначають День стоматолога. З цієї нагоди традиційно проводять профільні конференції, лекції та професійні заходи, присвячені розвитку вітчизняної стоматології. Для пацієнтів це ще один привід подякувати своїм лікарям.

У народних віруваннях цей день мав суперечливу репутацію. Вважалося, що потепління 9 лютого є оманливим і швидко зміниться морозами. Наші предки звертали увагу на прикмети: якщо дим із труби стелиться по землі — чекай тепла і хмарності, а якщо підіймається вгору — буде ясно і морозно. Сніг, що липне до гілок, віщував відлигу, а хмари, які пливуть проти вітру, — рясний снігопад. Спів синиць і горобців вважався знаком ранньої весни.

Попри загальну настороженість, день вважався вдалим для лікування, медичних і стоматологічних процедур. Існувало переконання, що хвороба, лікування якої розпочато 9 лютого, швидко відступить. Також щасливим вважалося придбання нового одягу чи меблів — обновка мала служити довго.

Водночас народні традиції містять чимало заборон. Дев’ятий день лютого вважали несприятливим для початку нових проєктів, далеких поїздок, укладання важливих угод або співбесід. Категорично не радили сваритися, адже це могло призвести до тривалого розладу в родині. Лінь цього дня також вважалася поганою прикметою.

Нове дослідження американських вчених показало, що реальний рівень смертності жінок під час вагітності та пологів утричі перевищує попередні оцінки. Фахівці наголошують, що обмеження доступу до абортів може призвести до різкого зростання материнської смертності та серйозно вплинути на громадське здоров’я.

Дослідження, опубліковане у JAMA Network Open, охопило період 2018–2021 років і включало майже 15 мільйонів пологів та понад 3,5 мільйони абортів. Аналітики враховували смерті жінок під час вагітності та протягом року після пологів, якщо вони були спричинені ускладненнями вагітності або інфекціями, що виникли в цей період. При цьому випадки, пов’язані з COVID-19, були виключені з розрахунків.

Результати показали, що в середньому на 100 тис. пологів припадає 32 материнські смерті, а у 2021 році цей показник зріс майже до 44. Для порівняння, у 1998–2005 роках рівень материнської смертності становив 8,8–14,5 випадку на 100 тис. пологів. Вчені зазначають, що зростання відображає покращення системи обліку, а не різке погіршення стану здоров’я жінок.

Дослідники наголошують, що обмеження доступу до безпечних абортів може призвести до реального збільшення смертності серед вагітних та породіль. Інше дослідження довело, що медикаментозний аборт удома на терміні до 12 тижнів є так само безпечним і ефективним (97%), як і в медзакладі. Метод двоетапного прийому препаратів дозволяє зменшити навантаження на медичні заклади та розширити репродуктивну свободу жінок.

Питання повної децентралізації системи теплопостачання столиці знову опинилося в центрі суспільної дискусії. Втім, фахівці галузі наголошують: для такого мегаполіса, як Київ, подібний сценарій є не лише вкрай складним, а й економічно необґрунтованим. Ідея відмови від великих теплоелектроцентралей на користь мережі малих котелень або альтернативних джерел тепла виглядає привабливою лише на перший погляд, але не витримує професійного аналізу.

Народний депутат України, колишній міністр з питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко неодноразово звертав увагу на те, що теплоелектроцентралі є базовим елементом енергетичної безпеки столиці. Вони забезпечують теплом і гарячою водою значну частину міста, працюючи у режимі комбінованого виробництва теплової та електричної енергії. Саме ця особливість робить їх ефективнішими за розрізнені котельні, які не здатні досягти аналогічних показників продуктивності.

Кучеренко наголосив, що функція держави полягає не у поширенні ідей про повну відмову від централізованих систем, а в захисті стратегічних об’єктів. За його словами, йдеться про захист вокзалів, залізниці, мостів, гідротехнічних споруд та теплоелектроцентралей, які є основою життєзабезпечення великих міст.

Коментар депутата прозвучав на тлі руйнування Дарницької теплоелектростанції, відомої як ТЕЦ-4. Цей об’єкт забезпечував теплом близько 12 відсотків житлового фонду Києва. Після останнього масованого удару, під час якого по станції було випущено п’ять балістичних ракет, значна частина лівобережної частини столиці залишилася без опалення.

За словами Кучеренка, ракети цілеспрямовано влучили саме в теплову частину станції, що зробило неможливим постачання теплоносія. Він підкреслив, що швидке відновлення таких об’єктів у воєнних умовах є вкрай складним завданням.

Депутат також різко розкритикував ідеї масової децентралізації теплопостачання. За його оцінкою, замінити київські теплоелектроцентралі неможливо через відсутність відповідних майданчиків, а також через технологічні й екологічні обмеження. Він зазначив, що дискусії про повну відмову від ТЕЦ точаться вже десятиліттями, однак так і не перейшли у практичну площину.

Водночас Кучеренко уточнив, що не виступає проти поміркованої децентралізації, але наголосив, що вона не може стати заміною централізованому теплопостачанню мегаполісу. На його думку, в умовах війни значно ефективніше інвестувати ресурси у посилення протиповітряної оборони та захист існуючих енергетичних об’єктів, ніж у реалізацію ілюзорних альтернатив, які неможливо швидко втілити.