Український прапор на Місяці: Поштовх від NASA для національної символіки

Більшість соковитих фруктів природно містять прості цукри — фруктозу, глюкозу та сахарозу. Ці речовини є важливою частиною енергетичного обміну, проте їх надмірне споживання здатне створювати додаткове навантаження на організм і поступово порушувати метаболічні процеси. Дієтологи підкреслюють, що навіть корисні рослинні продукти мають свої межі безпечної добової норми, проектовані на основі численних досліджень та рекомендацій провідних медичних інституцій.

Експерти нагадують: оптимальний добовий обсяг споживання овочів і фруктів становить близько 400 грамів. Цей показник був сформований на основі масштабного дослідження, що тривало кілька років і охопило приблизно 300 тисяч людей віком від 40 до 85 років. Спостереження, проведені вченими Оксфордського університету, довели: саме такий обсяг рослинної їжі найкраще сприяє підтриманню стабільного метаболізму, нормалізації ваги та зниженню ризиків хронічних захворювань, зокрема серцево-судинних.

Однак, попри загальну користь, деякі фрукти не рекомендується їсти щодня через можливі ризики для організму.

Дієтологи відзначають, що банани містять багато вуглеводів і калію, тож їх надмірне споживання може спричинити набір ваги та негативно вплинути на серцево-судинну систему. Виноград, багатий на антиоксиданти, при надмірній кількості здатен пошкоджувати зубну емаль через високий вміст кислот і викликати стрімкий приріст ваги.

Грейпфрут, корисний для схуднення та багатий на вітамін С, при частому споживанні може погіршувати роботу шлунка, печінки та нирок, тому дієтологи радять обмежитися 2–3 порціями на тиждень. Лимон і лимонна вода мають свої переваги, але висока кислотність руйнує зубну емаль, тому після вживання слід полоскати рот.

Окремо фахівці згадують кавун: згідно з польськими дослідженнями, тривале щоденне його споживання може спричинити діарею та зневоднення. Людям із порушеннями роботи нирок або діабетом радять вживати його з особливою обережністю.

Експерти підсумовують: різноманітність — ключ до здорового харчування. Фрукти корисні, але їхня кількість і частота споживання мають бути збалансованими та узгодженими з індивідуальними потребами організму.

Ужгородський міськрайонний суд ухвалив рішення, яке має суттєве значення для розвитку міської інфраструктури: ЖБК «Нікос» та замовницю будівництва Любов Готру зобов’язано перерахувати до бюджету понад 6,3 млн грн невиконаного пайового внеску. Ці кошти повинні були бути спрямовані на модернізацію інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури Ужгорода, але роками залишалися несплаченими.

Предметом судового розгляду стали два житлові комплекси, споруджені в різних районах міста. Мова про багатоповерхівки Park Land на вулиці Тиводара Легоцького та Crystal на вулиці Миколи Баб’яка, 1Б. Обидва об’єкти були введені в експлуатацію у 2021–2022 роках, однак їхні забудовники не виконали зобов’язання з перерахування пайової участі — обов’язкового внеску, який має компенсувати навантаження, створене новою забудовою на міську інфраструктуру.

Площа ЖК Park Land становить понад 8,5 тис. м², з яких майже 6,5 тис. м² — житлова, інша частина — комерційна. Вартість квартир коливається від 3 до 18 млн грн. Замовницею будівництва є ужгородка Любов Готра. Справу про повернення місту 3,3 млн грн розглядав Ужгородський міськрайонний суд.

ЖК Crystal має площу понад 14,4 тис. м² і є однією з найбільших новобудов міста. Замовник — ЖБК «Нікос», керівником якого є Мирослав Пересоляк. Справу про стягнення з кооперативу 3 млн грн розглядав Закарпатський господарський суд.

У прокуратурі повідомили, що сума стягнення включає інфляційні втрати та відсотки за несвоєчасну сплату. Також зазначається, що правоохоронці звернулися до суду проти семи забудовників Ужгорода, які не сплатили пайові внески. У вересні 2025 року підозру за махінації з пайовими внесками отримала колишня посадовиця Ужгородської міськради.

Оприлюднення фактів корупційної діяльності у структурі Державної служби з питань праці стало одним із найгучніших викриттів останніх місяців. За результатами спільної операції Національної поліції, Державного бюро розслідувань та оперативних підрозділів ДСР було затримано посадовців міжрегіонального управління Держпраці разом із керівником приватної компанії, які тривалий час організовували та підтримували налагоджену систему незаконного збагачення.

Розслідування підтвердило існування цілої мережі зловживань, що діяла під виглядом надання офіційних послуг і консультацій. Схема передбачала отримання неправомірної вигоди за оформлення фіктивних документів, уникнення перевірок, вплив на результати інспекцій та штучне «вирішення питань» для підприємців. Чіткий розподіл ролей дозволяв учасникам схеми швидко реагувати на запити клієнтів і встановлювати ціну залежно від складності ситуації.

Схема охоплювала одразу кілька сфер: оформлення дозвільної документації, уникнення санкцій за порушення трудового законодавства, видачу посвідчень без фактичного навчання, а також легітимізацію декларацій відповідності матеріально-технічної бази. Посередництво приватної компанії дозволяло учасникам схеми стабільно отримувати неправомірну вигоду, а підроблена документація — уникати офіційних процедур і відповідальності.

Під час обшуків у трьох областях правоохоронці вилучили понад два мільйони гривень готівкою, у тому числі гривні та долари США, а також документацію і телефони, що підтверджують незаконну діяльність. Після затримання всім фігурантам повідомили про підозру. Посадовців обвинувачують у прийнятті неправомірної вигоди за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу, керівника товариства — у наданні хабарів за ч. 3 ст. 369 КК.

Суд обрав усім підозрюваним запобіжні заходи у вигляді тримання під вартою з правом внесення значних застав. Найвищу суму — понад 2,9 млн грн — встановлено для начальника міжрегіонального управління. Керівнику товариства визначено заставу у 400 тисяч гривень.

За чинними статтями Кримінального кодексу учасникам схеми загрожує до десяти років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Міністерство внутрішніх справ під керівництвом Ігоря Клименка та підрозділи Національної гвардії, очолювані Олександром Півненком, протягом останніх двох років суттєво наростили масштаби фінансування ремонтних робіт у Києві. Формально йдеться про оновлення інфраструктури в тилових районах столиці, однак механізм, за яким реалізуються ці проєкти, викликає дедалі більше запитань. У центрі уваги — відсутність конкуренції, поява єдиного підрядника та стрімке збільшення вартості будівельних робіт, що фінансуються з державного бюджету.

У 2024 році було укладено ключовий контракт на реконструкцію однієї з адмінбудівель, оцінений у 254,4 млн грн. Саме ця угода стала фундаментом для подальших фінансових рішень, адже вже наступного року Нацгвардія повідомила про необхідність виконання «додаткових робіт». Їхню ціну оцінили ще у 125 млн грн, і оголошений тендер знову не залучив жодного альтернативного учасника. Єдиним претендентом та переможцем залишилося ТОВ «Артденбуд», яке вже давно асоціюють із тендерами без конкуренції.

Договори складені максимально розмито, що дозволяє змінювати обсяги робіт, перелік завдань та ціни у будь-який момент. Аналіз кошторисів показав, що ціни на матеріали завищені майже вдвічі порівняно з ринковими. Так, тинькування, яке коштує 98 грн/кг, у тендері вказане за 224 грн/кг, аналогічна ситуація з кріпленнями та оздоблювальними матеріалами.

ТОВ «Артденбуд» — постійний фаворит Нацгвардії, компанія має мінімум персоналу, відсутність підтверджених потужностей і реальної бази, проте регулярно виграє тендери на десятки та сотні мільйонів гривень без конкурентів.

Експерти зазначають, що за схемою Клименка та Півненка тилові об’єкти МВС і Нацгвардії стали джерелом особистої наживи, тоді як волонтери продовжують вирішувати реальні потреби фронту, купуючи техніку, дрони та спорядження.

На Закарпатті правоохоронці регулярно фіксують нелегальні схеми переправлення чоловіків мобілізаційного віку через державний кордон до країн Європейського Союзу. Лише за поточний тиждень були зірвані три таких маршрути, оголошено підозри шістьом організаторам та попереджено ще шістьох ухилянтів від мобілізації. За оцінками слідства, зловмисники намагалися отримати за свої послуги 33 тисячі доларів США, повідомляє Закарпатська обласна прокуратура.

Правоохоронці наголошують на високій ризикованості цих дій. Перетин гірських схилів, лісових масивів та річки Тиса у зимовий період несе реальну загрозу для життя і здоров’я. Можливе переохолодження, травми, втрата орієнтації на місцевості та навіть летальні наслідки роблять такі спроби надзвичайно небезпечними. Крім того, незаконні переправлення порушують державний порядок та створюють ризики для безпеки кордону.

Зокрема, на Мукачівщині 41-річний чоловік намагався організувати втечу киянина за 11 тисяч доларів. На Ужгородщині 42-річний мешканець Перечина з сином і двома спільниками проводили ухилянтів через гори за суму від 7 до 12,5 тисяч доларів. На Берегівщині 45-річний чоловік перевозив двох осіб до кордону з Румунією за 1 тисячу доларів.

Крім того, прокурори направили до суду два епізоди: 23-річного чоловіка, який за 500 доларів супроводжував ухилянтів лісовими маршрутами, та 31-річного організатора і лікаря-інфекціоніста, які готували фіктивні медичні довідки для перетину КПП «Тиса».

Прокуратура закликає громадян не шукати легких шляхів через кордон і не платити зловмисникам, адже це ставить під загрозу життя і свободу.

Начальник столичного главку Національної поліції Дмитро Шумейко все частіше опиняється у фокусі суспільної дискусії через обставини, які викликають сумніви щодо прозорості його професійного шляху й походження задекларованих статків. Його тривала служба у міліції, а згодом у поліції, що на перший погляд виглядає послідовною та успішною, приховує низку невирішених питань, які роками залишаються без чітких офіційних пояснень.

Одним із найбільш резонансних аспектів біографії посадовця стало уникнення люстрації. Закон, що був ухвалений після Революції Гідності, передбачав очищення системи від посадовців, які займали керівні або чутливі посади у період до зміни влади. Шумейко підпадав під дію цих критеріїв, проте процедура не торкнулася його жодним чином. Це породило численні підозри та дискусії про можливі неформальні рішення, що дозволили йому залишитися у системі.

Проте найбільше запитань викликає його діяльність у Києві. За інформацією джерел, Шумейко сформував систему контролю над низкою міських схем — від тендерних закупівель до ярмарків, де нібито діє незаконний платний доступ до місць. Такі механізми дозволяють перерозподіляти бюджетні кошти на користь підконтрольних структур та формувати стабільні грошові потоки. Окремі учасники ринку скаржаться, що поліція тут перетворилася на інструмент тиску та «регулювання».

Попри офіційну зарплату у 1,3 млн грн за 2023 рік, родина керівника столичної поліції володіє активами, які складно пояснити лише доходами держслужбовця. Йдеться про кілька квартир у Києві загальною площею понад 270 м², частки у дачних будинках та земельних ділянках, а також про значні суми готівки у гривні та доларах. Окремо Шумейко декларує право користування об’єктами спортивного комплексу «База Волна» та ділянкою на понад 800 м², оформленою на юросіб і родичів.

Аналітики звертають увагу, що сукупність цих факторів свідчить не лише про можливі корупційні ризики, а й про створення впливової тіньової мережі, яка дозволяє очільнику поліції Києва впливати на бізнес-середовище та процеси в місті далеко за межами своїх формальних повноважень. За таких умов розслідування щодо діяльності Шумейка фактично заблоковані, а система, яку він вибудував, продовжує працювати й забезпечувати стабільний прибуток.

Компанія Fire Point, яка постачає дрони та ракети «Фламінго» для потреб української армії, опинилася в центрі нового скандалу після оприлюднення даних про її непрямі зв’язки з особами, причетними до гучної справи «Міндічгейт». Видання «Слідство Інфо» повідомляє, що ці відомості ґрунтуються на свідченнях співвласника компанії Дениса Штілермана, який підтвердив наявність контактів з особами, пов’язаними з фігурантами кримінальної справи проти «Енергоатому».

За словами Штілермана, його «особистим банкіром» свого часу був Михайло Цукерман — брат Олександра Цукермана, який фігурує на «плівках Міндіча» як партнер головного підозрюваного у зазначеній справі. Олександр Цукерман наразі перебуває в розшуку, що підсилює суспільний резонанс навколо компанії Fire Point. Водночас Штілерман наголошує, що особисто не мав жодних контактів із Михайлом Цукерманом у професійному чи фінансовому контексті, а їхня взаємодія обмежувалася виключно банківськими операціями, які він не контролював.

Ще один фігурант «плівок Міндіча» — Ігор Фурсенко, відомий під позивним «Рьошик», — працював у Fire Point на посаді адміністратора. Нині він перебуває під арештом. Штілерман підтвердив, що Фурсенко допоміг його родині виїхати з Росії, що, зі свого боку, викликало підозри щодо можливого російського громадянства бізнесмена.

За даними НАБУ, Фурсенко міг брати участь у фінансових операціях, пов’язаних із відмиванням коштів у схемах «Енергоатому». На «плівках» він згадує, що йому складно переносити в руках 1,6 млн доларів. Про його зв’язок з компанією Fire Point раніше говорив і народний депутат Олексій Гончаренко.

Штілерман також підтвердив, що Fire Point фігурує у розслідуванні НАБУ щодо можливого завищення цін під час закупівлі дронів для Держспецзв’язку. У низці інтерв’ю він називав себе головним розробником ракети «Фламінго».

Журналісти наголошують, що «Фламінго» — це та сама ракета, яку Fire Point і президент Володимир Зеленський презентували як ударну зброю, здатну долати до 3000 кілометрів з тонною вибухівки, перевершуючи ефективність «Томагавків». Однак на практиці ракета не стала серійною, а з фронту надходять повідомлення про її низьку ефективність і вразливість до російських систем ППО, зокрема «Панцирів».

Журналіст Юрій Ніколов заявив, що українські дрони й ракети Fire Point не завдали очікуваних збитків російській нафтопереробній інфраструктурі, що дозволило Кремлю повністю відновити не лише власне виробництво пального, а й експорт. За його словами, проєкт «Фламінго» виявився експериментальним і не довів свою ефективність.

Богдан Мірошниченко, посилаючись на представників Генерального штабу, підтвердив, що «Фламінго» не має доведеної бойової результативності.

Раніше ЗМІ повідомляли, що справжнім власником Fire Point може бути бізнесмен Тимур Міндіч, близький до президента Зеленського та головний підозрюваний у справі «Енергоатому». У компанії офіційно заперечують будь-який зв’язок із Міндічем.

Поки Україна стикається з безпрецедентними викликами у сфері національної безпеки та економіки, стратегічні ресурси держави знову опинилися в центрі боротьби політичних амбіцій і корупційних схем. Після тривалого падіння ринку солі та втрати ключового гравця «Артемсолі» країна отримала шанс відновити власне виробництво завдяки новому родовищу «Катіон Інвест» у Закарпатській області. Це підприємство мало стати важливим кроком до енергетичної та економічної незалежності регіону, проте замість підтримки воно швидко стало об’єктом рейдерської атаки з боку політичних та фінансових сил.

За даними джерел, організацією тиску на «Катіон Інвест» займався народний депутат від «Слуги народу» Павло Халімон, який діяв у тісному союзі зі своїм давнім соратником Олександром Прозуром та впливовим тіньовим банкіром Олексієм Омельяненком. Їхня мета, як вказують аналітики, полягала в контролі над перспективним родовищем для отримання прибутків у тіньовому секторі та використання підприємства як важеля впливу на політичні процеси в регіоні.

Коли у 2021 році керівником «Катіон Інвест» став Сергій Кондратьєв, на місці майбутнього родовища була лише ліцензія й чисте поле. Не було шахти, обладнання, електрики — не було нічого. За два роки підприємство пройшло увесь шлях від проектування до видобутку. У липні 2023 року у Тереблі вперше за десятиліття отримали українську сіль. Перші зразки навіть передали Президенту. Восени виробництво було готове видавати до 30 тисяч тонн солі на рік.

У той момент, коли країна переплачувала за імпортну сіль, «Катіон Інвест» міг стати критично важливою опорою продовольчої безпеки. Але саме тоді до проекту «раптово» заходить політик.

Співвласник компанії Олексій Омельяненко приводить до Кондратьєва «нового партнера» — депутата Павла Халімона. І одразу ставить умову: частку підприємства потрібно передати в руки народного депутата. Мотив звучав максимально відверто: якщо Халімон не «в долі», то «вам перекриють усе». Через кілька тижнів погрози перетворилися на дії.

24 листопада 2023 року Халімон приїжджає на родовище особисто, поводячись як фактичний власник: спускається в шахту, дає розпорядження працівникам, представляє свого близького приятеля з Прилук Олександра Прозура як «нового директора». Сам себе депутат називав «ідеологом проєкту» та «інвест-нянею», демонструючи, що розглядає шахту як власний трофей.

Після відмови передати частку почалося системне блокування підприємства. Уже 7 грудня податкові органи визнають усі компанії Кондратьєва ризиковими, паралізуючи фінансові операції. Статус «ризиковий» навішують по шість разів поспіль — без доказів, без порушень, зате з очевидним політичним слідом.

Паралельно Омельяненко та Прозур запускають юридичні атаки: фіктивні позови, спроби банкрутства, звернення через підставних осіб. Загалом від імені Прозура та пов’язаних структур подано щонайменше вісім позовів, покликаних виштовхнути Кондратьєва з управління.

У листопаді 2025 року запускається фінальна стадія — спроба рейдерського захоплення через чорного нотаріуса. Невідомі особи приходять із вигаданою «наглядовою радою», яка ніколи не існувала, і призначають директором Прозура. Уночі відбувається спроба силового проникнення на об’єкт. Банк блокує рахунки. Видобуток стає.

Прозур — це не бізнес-партнер, а «тінь» Халімона. Давній соратник із Прилук, людина, яку використовують для виконання юридично ризикованих чи відверто незаконних дій. Саме він подає позови, підписує фіктивні документи, з’являється лише тоді, коли потрібно забезпечити черговий етап рейдерської операції.

Прилуки — ключ до розуміння цієї зв’язки. Саме тут Халімон робив перші політичні кроки, тут він зібрав свою мережу впливу. Тут же з’являвся одіозний російський бізнесмен Юрій Коптєв, пов’язаний із ФСБ, якого у місто приводив місцевий осередок СПУ, де одним із керівників був Прозур. Усе це вказує на давно сформований альянс та спільну історію інтересів.

Павло Халімон — не новачок у корупційних схемах. Його прізвище давно з’являється у розслідуваннях: вимагання хабарів в аграрному секторі, оборудки з нерухомістю, зустрічі з бізнесменами «для вирішення питань». Скандал із маєтком на Печерську, записаним на третіх осіб, отримав резонанс навіть у САП. Попри це жодної відповідальності він не поніс.

А тепер — сіль. Стратегічний ресурс. І нова можливість для депутата «зайти в будь-який кабінет» і перетворити родовище на приватну здобич.

Шахта стоїть. Рахунки заблоковані. Підприємство паралізоване. Країна продовжує імпортувати сіль, тоді як українське виробництво лежить під політичним пресом. Подані скарги до Мін’юсту, відкрито кримінальні провадження, але результатів поки немає.

Історія «Катіон Інвест» — це історія про те, що навіть у час війни стратегічні надра можуть стати об’єктом приватного переділу. І поки політики рівня Павла Халімона відчувають себе недоторканними, бізнес в Україні назавжди залишатиметься в зоні ризику.

Це також історія про втрачений шанс. Україна могла повернути власний видобуток солі. Але замість розвитку — знову боротьба за виживання.