В Україні планують побудувати 45 готелів до 2026 року

Перший день листопада в Україні подарує мешканцям комфортну осінню погоду, що дозволить насолодитися м'яким теплом і помірними температурами. У більшості регіонів країни очікується суха та тепла погода без різких похолодань, що додає відчуття затишку. На півночі та сході можуть бути невеликі дощі, але вони не будуть значними і не порушать загальної стабільності кліматичних умов. На півдні температура повітря підніматиметься до +17°, що створює прекрасні умови для прогулянок та відпочинку на свіжому повітрі.

Згідно з прогнозами синоптиків, 1 листопада на більшій частині території України буде ясно або мінливо хмарно. У західних областях опадів не очікується, а денна температура варіюватиметься в межах від +11° до +15°. Найбільше пощастить Закарпаттю, де температура повітря досягатиме навіть +17° і більше. Тому цей день стане чудовою можливістю для того, щоб насолодитися теплом останніх осінніх днів перед наближенням зими.

У північних областях прогнозують невеликі опади. У Чернігівській і Сумській областях можливий короткочасний дощ, температура вдень +9°…+13°. У столиці без істотних опадів, близько +11° вдень.

На сході синоптики прогнозують подекуди дощі, переважно в Харківській, Луганській і частково Дніпропетровській областях. Температура там — +10°…+13°.

У центральній частині країни 1 листопада буде тепло і сухо: +11°…+13°, мінлива хмарність без опадів.

Південь отримає найвищі показники температури — +13°…+15°, а в Одеській області до +17°. Там збережеться суха, майже весняна погода з легким вітром і невеликою хмарністю.

Загалом, листопад розпочинається без суттєвих змін: осінь поки тримає м’яке тепло, а прохолода поступово приходить лише на північний схід країни.

В Україні триває активна підготовка до зими, коли уряд намагається забезпечити країну необхідними енергетичними ресурсами, виділяючи мільярди на закупівлю газу з Європи. Водночас, вітчизняні газові ресурси, які могли б допомогти значно знизити залежність від імпорту, продовжують надходити не до українських домівок, а в Європу через приватні компанії, які мають зв'язки з олігархами та особами, що втекли з країни. Наразі українські надра працюють на чужі кишені, а не на благо своїх громадян.

Згідно з інформацією, яку надають журналісти, уряд виділяє 8,4 мільярда гривень на закупівлю газу з Угорщини та Словаччини. Водночас, багато власних родовищ газу, зокрема в Полтавській та Харківській областях, не використовуються на потреби населення. Натомість вони експортуються в Європу через низку посередницьких компаній, якими володіють підприємці, що мають політичні або бізнесові зв'язки з втікачами та олігархами.

На перший погляд, імпорт із ЄС виглядає логічно. Проте в дійсності в Україну повертається той самий газ, що був видобутий у наших надрах і проданий до Європи приватними структурами. Таким чином, держава купує власний ресурс утричі дорожче — під офіційною вивіскою “європейського імпорту”.

Ще один парадокс — половину російського скрапленого газу сьогодні споживає Євросоюз. Виходить, ЄС купує в росіян, Україна купує в ЄС, а українські родовища продовжують працювати на офшорні компанії, пов’язані з колишніми політиками.

Британська компанія Enwell Energy, що працює на Полтавщині та Харківщині, готова видобути понад 71 мільйон кубометрів газу — це майже мільярд гривень надходжень до бюджету. Але, як повідомляють у галузі, діяльність компанії блокується “щоб звільнити місце для своїх”.

Під “своїми” розуміють структури, що контролюються через офшори, де кінцевими бенефіціарами виступають Олександр Кацуба, Ігор Коломойський, Геннадій Боголюбов і Віталій Хомутиннік.

Один із ключових фігурантів — Олександр Кацуба, відомий за справою “вишок Бойка”. Він володіє активами через компанію «Надра-Геоінвест», записану на колишню дружину Тетяну Гузенко.Серед офшорних гілок — Кіпр, Сейшели та Беліз, а ключова структура GIL Gold Investment LTD фігурує у витоках Pandora Papers.

Інша компанія, «Стратум Україна», що раніше належала Олександру Онищенку, опинилася під контролем тієї ж Гузенко. Саме ця фірма мала ліцензії на розробку родовищ у Луганській області та проходила у справі про співпрацю з окупаційними адміністраціями.

Ще одне стратегічне родовище — Сахалінське на Харківщині, із запасами понад 15 мільярдів кубометрів газу. Формально ним користуються кілька компаній, серед яких «Укрнафтобуріння», JKX Ukraine B.V., DERIPON COMMERCIAL LTD — усі мають зв’язок із колишнім депутатом-регіоналом Віталієм Хомутинніком.

Хомутиннік є партнером Коломойського та Боголюбова і володіє половиною компанії «Укргаз Інвест». Попри скандали та розслідування, РНБО не вводила санкцій, а фірми продовжують отримувати доступ до українських надр.

Схема працює просто: газ видобувається в Україні приватними структурами, експортується в ЄС, а держава закуповує “європейський” газ уже за ринковою ціною.В результаті — громадяни платять утричі більше, бюджет втрачає мільярди, а прибутки йдуть на рахунки в Монако та на Кіпрі.

У той час, коли Росія б’є по українській енергетиці ракетами, українські чиновники закривають очі на “енергетичну колонізацію” власної країни, де родовища фактично приватизовані старими кланами.

Попри відкриті понад десяток кримінальних проваджень, система залишається непорушною. Геонадра, Міндовкілля, а також відповідальні чиновники — Гоцинець і Соболев — поки що не дають відповіді, чому стратегічні ліцензії залишаються у руках осіб, пов’язаних із фігурантами корупційних справ.

Україна опинилася в “газовій петлі”, коли наша держава імпортує власний газ.Поки уряд витрачає мільярди на закупівлі, замість відновлення контролю над родовищами, старі гравці — Кацуба, Хомутиннік, Коломойський і Боголюбов — продовжують заробляти на ресурсі, який мав би забезпечувати українські родини теплом узимку.

Згідно з повідомленнями джерел видання 360.ua.news, Австрія ухвалила рішення не видавати колишнього генерал-лейтенанта, екс-начальника управління внутрішньої безпеки центрального апарату СБУ Андрія Наумова, аргументуючи це наявною загрозою його життю в Україні. За словами джерела, під час утримання Наумова у Сербії європейська сторона забезпечила йому охорону, відповідно до його прохання, враховуючи ймовірність фізичної розправи над ним після повернення на батьківщину.

Це рішення викликало чимало запитань серед політичних експертів, адже воно підтверджує серйозні побоювання щодо безпеки колишнього посадовця після його можливої екстрадиції. Австрійська влада, після ретельної оцінки ситуації, дійшла висновку, що відправлення Наумова назад в Україну може призвести до серйозних наслідків для його здоров'я та життя.

Також європейці надали американській стороні гарантії безпеки під час переправки Андрія Наумова до Австрії, де він наразі перебуває під цілодобовою охороною.

За інформацією джерела, американці вважають що Андрій Наумов може стати наступним у списку жертв, фігурантів “історій з виведенням грошей” пов’язаних з близьким до українських владних кіл Тімуром Міндічем.

Варто відзначити, що за інформацією джерела, через “історії з виведенням грошей” тільки цього місяця було ліквідовано кілька ключових осіб.

Зокрема мова йде про 32-річного криптоблогера Костянтина Ганіча (Kostya Kudo), який був знайдений 11 жовтня 2025 року з вогнепальним пораненням в голову у своєму автомобілі.

За інформацією правоохоронців причиною смерті Ганіча стало самогубство. Водночас, за інформацією джерела “його проблема в тому, що він починаючи з 2022 року виводив гроші людей близьких до Президента”.

Друга смерть “через історії з виведенням грошей” – вбивство кіпрського бізнесмена, президента футбольного клубу Карміотісса Ставроса Дімостенуса 17 жовтня цього року.

Ставрос Дімостенус був тісно пов’язаний з кримінальними колами та казино Pin-Up, через яке з України могли вивести більш ніж 500 мільйонів доларів.

За інформацією джерела, Андрій Наумов знав про схеми виведення грошей з України та був причетний до деяких з них. Тож американці приймають безпосередню участь у “кейсі Наумова”, задля формування додаткових важелів впливу на Володимира Зеленського та його близьке оточення.

За інформацією джерела, у “кейсі Наумова” інтереси американців та росіян збігаються.

Російські війська здійснили новий крок у загостренні конфлікту, перекривши головну трасу, що з’єднує Покровськ з Павлоградом. Цей стратегічний шлях був важливим для забезпечення сполучення між двома прифронтовими містами, що тепер опинилися в умовах серйозного транспортного та логістичного обмеження. Актуальна ситуація, за даними карти DeepState, яка відстежує фронтову лінію, свідчить про значні зміни в зоні бойових дій.

Останні оновлення карти підтверджують, що «сіра зона», де тривають активні бойові дії, розширилася й охопила більшу частину Покровська, включаючи центральну та північну його частини. Це посилює загрозу для оборонних позицій українських сил у цьому регіоні та свідчить про подальше погіршення ситуації на передовій.

Російські підрозділи просунулися одразу на двох напрямках — південному та північно-східному від Покровська, фактично обходячи сусідній Мирноград. Відстань між «сірою зоною» навколо агломерації тепер становить менше трьох кілометрів, що створює ризик формування оточення для українських сил, які утримують позиції в районі.

Крім того, фіксується просування російських військ на території Дніпропетровської області — у напрямку села Єгорівка. Це може свідчити про спробу противника розширити зону бойових дій і посилити тиск на українські підрозділи на межі Донеччини та Дніпропетровщини.

Покровськ залишається одним із ключових логістичних і оборонних вузлів на сході України. Втрата дороги на Павлоград може суттєво ускладнити постачання та евакуацію, а також посилити гуманітарну кризу серед цивільного населення, яке досі перебуває в місті.

Руслан Черкасський, колишній працівник митниці, був звільнений із займаної посади після тривалого перебування на службі, що стало початком його активної співпраці з Національним антикорупційним бюро України. Як з'ясувалося, Черкасський мав доступ до конфіденційної інформації про діяльність митних органів і згодом почав передавати її на умовах матеріальної винагороди. За словами джерел, він не лише отримував грошову компенсацію за ці дані, але й користувався обіцянками відновлення на службі. Зараз триває процес відновлення Черкасського в його колишній посаді, однак усі матеріали, що стосуються його справи, перебувають під секретністю в рамках досудового розслідування.

За даними розслідувачів, надавачем захисту та підтримки Черкасському в НАБУ є Сергій Сотниченко — власник мережі обмінних пунктів криптовалюти, яка має представництва, зокрема, в Печерському районі Києва. Сотниченко вважається впливовою фігурою в криптосфері, і, ймовірно, через його посередництво Черкасський отримував доступ до додаткових ресурсів та сприяння. Крім того, відомо, що Черкасський регулярно постачав інформацію до офісу НАБУ, що може свідчити про його глибоке залучення в процеси, які стосуються не лише митниці, а й інших державних структур.

Особистість Сотниченка залишається загадковою. Незважаючи на фальшиві посвідчення ГУР та публічні фото у військовій формі, він не має відношення до силових структур. Проте у 2023 році він отримав подяку від РНБО, медаль та нагородну зброю.

Експерти зазначають, що такі привілеї Сотниченко отримав завдяки зв’язкам із впливовими правоохоронцями, які він вибудовує через «щедрі подарунки» та участь у корупційних схемах. Подібні операції створюють ризики для легітимності правоохоронних органів та підривають довіру до антикорупційної системи.

Державне бюро розслідувань повідомило про затримання військовослужбовця, який намагався покинути навчальний центр на Кіровоградщині, пропонуючи хабар командиру батальйону. За інформацією пресслужби ДБР, інцидент стався в понеділок, 3 листопада.

Слідство встановило, що чоловік проходив підготовку у навчальному взводі і намагався самовільно залишити територію частини. Після того як спроба втечі через охорону не увінчалася успіхом, він звернувся до командира з пропозицією хабара в розмірі 4 тисяч доларів, розраховуючи на сприяння у виїзді за межі навчального центру.

Командир батальйону одразу повідомив правоохоронців. ДБР затримало військового після передачі частини грошей. Йому оголосили підозру за пропозицію та надання неправомірної вигоди, а також за закінчений замах на ухилення від несення військової служби в умовах воєнного стану (ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 409 КК України). Підозрюваному загрожує до 10 років позбавлення волі.

Цей випадок нагадує аналогічну ситуацію, яка сталася у вересні 2025 року на Львівщині, де курсант пропонував 3000 доларів сержанту, щоб допомогти йому уникнути служби.

Китай посилює контроль над експортом електронних компонентів, і це вже має відчутний вплив на спроможності української оборонної промисловості. Пекін запроваджує жорсткіші правила і фактично блокує постачання низки ключових елементів — двигунів, акумуляторів, контролерів польоту та інших електронних модулів, необхідних для масового виробництва БПЛА. Додатково ускладнено транзитні маршрути: через побоювання, що товари можуть «непомітно» потрапити до кінцевого користувача, Китай обмежує можливість пересилки через транзитні країни, зокрема в напрямку Балтії та Польщі, що створює додаткові логістичні бар’єри.

Ці дії мають низку наслідків. По-перше, зменшується кількість доступних комплектуючих на ринку, що підвищує закупівельні витрати й призводить до затримок у виробничих циклах. По-друге, виробники змушені шукати альтернативні джерела — від постачання з інших регіонів до адаптації дизайну під інші компоненти — що потребує часу, інвестицій у перепроєктування та повторне тестування. По-третє, залежність від імпорту низьковартісних, але критично важливих модулів виявилася стратегічною вразливістю: у воєнний час швидкість і надійність постачань стають питанням життя і смерті, а політичні рішення третіх країн можуть миттєво змінити ситуацію.

Військовий аналітик Бундесверу Хендрік Реммель вважає, що саме удари українських безпілотників по глибокому тилу ворога створюють серйозний психологічний, економічний і політичний тиск на Росію. За його словами, стратегія дальніх ударів поступово демонструє успіх.

Співзасновник мережі оборонних компаній Iron Юрій Ломіковський зазначає, що ринок українських оборонних технологій оцінюється у 35–40 мільярдів доларів США, але внутрішнє виробництво поки що покриває лише близько 40% потреб. Решта залежить від імпорту — передусім китайського.

«Китай може постачати великі обсяги швидко і дешево, — пояснює Ломіковський. — Тому українські компанії змушені орієнтуватися на цей ринок, навіть попри політичні ризики».

За його словами, зараз Україна шукає альтернативні шляхи — через партнерів у Європі та США, які мають власні виробничі потужності. Однак без масштабних інвестицій і підтримки з боку ЄС створити конкурентну виробничу базу буде складно.

Наприкінці минулого року Китай також скоротив продажі комплектуючих до США та Європи. Це частина ширшого торговельного протистояння між Пекіном і Вашингтоном, яке опосередковано впливає і на Україну. Захід, у свою чергу, запровадив санкції проти китайських компаній, які, ймовірно, допомагають Росії обходити обмеження.

Попри заяви Китаю про нейтралітет, у ЄС переконані, що він продовжує постачати компоненти російському оборонному сектору. Елементи китайського виробництва вже неодноразово виявляли у російських дронах та іншій техніці.

Ломіковський не виключає, що Пекін продовжить постачати комплектуючі обом сторонам війни. «Китай швидко адаптується й отримує прибуток, постачаючи деталі для всіх», — підсумував він.

Експерти закликають Європейський Союз прискорити створення спільних виробничих потужностей із Україною, адже затримка може дорого коштувати у разі ескалації війни чи загрози для країн НАТО.

Президент Туреччини Реджеп Таїп Ердоган висловив впевненість у тому, що між Україною та Росією буде знайдений компроміс, який може стати основою для досягнення миру. З його слів, це може статися в найближчому майбутньому, і Туреччина готова й надалі виконувати роль посередника в мирних переговорах. Виступаючи на форумі TRT World Forum 2025 у Стамбулі, Ердоган підкреслив важливість продовження зусиль для зупинення війни та стабілізації ситуації в регіоні. Він наголосив, що Туреччина, з початку повномасштабного вторгнення, активно прагнула знайти шляхи для переговорів і неодноразово виступала як платформа для зустрічей української та російської делегацій.

Турецький президент зазначив, що досягнення миру потребує зусиль усіх зацікавлених сторін, і важливим етапом є обговорення припинення вогню. Ердоган вважає, що лише через діалог та взаєморозуміння можливо покласти край конфлікту, який вже завдав величезної шкоди. Туреччина, як один з ключових гравців на міжнародній арені, має потенціал впливати на ситуацію, і для цього Анкара готова продовжувати свої дипломатичні зусилля.

«Я сподіваюся, що вже невдовзі між сторонами буде знайдено компроміс, який дозволить двом сусіднім народам знову жити поруч у мирі», — заявив Ердоган.

Його заява прозвучала на тлі заяв Москви про нібито готовність повернутися до переговорів з Україною. Російська сторона говорить про продовження діалогу «в стамбульському форматі» — тобто за посередництва Туреччини. Про це заявив заступник міністра закордонних справ РФ Михайло Галузін, стверджуючи, що «всі умови для переговорів є», але натякаючи, що Київ начебто не демонструє політичної волі.

Україна та Росія вже провели серію прямих контактів у Стамбулі в 2025 році — зокрема у травні, червні та липні. На цих зустрічах сторони узгоджували, зокрема, великі обміни полоненими: перший раунд у травні дав домовленість про обмін «1000 на 1000», що стало найбільшим обміном за час повномасштабної війни. Також обговорювали повернення тіл загиблих і припинення ударів по цивільній інфраструктурі.

Українська сторона виносила на стіл вимогу негайного припинення вогню, «тиші» вздовж усієї лінії фронту та зупинки атак по енергетичних і житлових об’єктах. У плані, який Київ презентував під час стамбульських контактів і який бачили міжнародні медіа, першим пунктом був повний режим припинення вогню мінімум на 30 днів, а далі — обмін усіх полонених і повернення незаконно депортованих українських дітей.

Москва на ці умови не погодилась. Публічні сигнали з російського боку свідчили, що Кремль не готовий до фіксованого припинення вогню без попередніх політичних поступок України, а ключові російські фігури прямо заявляли, що мета Росії — не компроміс, а перемога, з вимогами територіальних поступок і обмеження оборонних можливостей України.

Тобто реальна картина виглядає так: Туреччина публічно підкреслює готовність бути майданчиком для домовленостей і називає мир досяжним «у найближчому часі», Росія говорить про готовність до діалогу, але просуває максимум політичних вимог, а Україна публічно не відмовляється від переговорів як інструменту, але наполягає, що будь-який «компроміс» має починатися з припинення вогню й припинення ударів, а не з поступок у питаннях суверенітету.

На цьому тлі слова Ердогана про те, що «вже невдовзі буде знайдено компроміс», звучать як політичний сигнал: Анкара хоче й далі залишатися ключовим посередником і демонструвати, що саме Туреччина володіє каналами спілкування і з Києвом, і з Москвою.