В уряді назрівають зміни: готують звільнення міністра освіти і міністра охорони здоров’я

Олексій Потапенко, відомий український артист та продюсер, нарешті поділився з шанувальниками новими, особистими фото з сином Андрієм. Ці знімки стали важливим і емоційним моментом для багатьох фанатів музиканта, адже він рідко публікує сімейні кадри. Нещодавно на своїй Instagram-сторінці Потап опублікував серію світлин, на яких він разом із 17-річним Андрієм позує на подвір'ї, вражаючи схожістю та гармонією у взаєминах.

На фото батько та син виглядають не тільки схожими зовнішньо, але й стилістично: обидва одягнені у комфортні вільні джинси, футболки та сорочки, що додають знімкам невимушеного, легкого вигляду. Схоже, що це не просто сімейні фото, а й прояв єдності та особливого зв'язку між ними. Музикант не приховує гордості за сина, який вже досяг певних успіхів у житті та демонструє неабияку зрілість для свого віку.

Артист зазначив, що дуже пишається сином і вважає його своєю головною гордістю. Потап розповів, що Андрій дорослішає, стає самостійним і впевненим у собі. Попри те, що вони зараз перебувають у різних країнах — сам виконавець летить до Маямі, а його син до Лондона — між ними зберігається міцний зв’язок.

«Я бачу в ньому себе. Він бачить себе в мені. І хоча ми летимо в різних напрямках — наш зв’язок назавжди. Він — єдина людина, якій я бажаю більше успіху, ніж собі. Життя — цікава штука. Удачі тобі, синку», — написав Потап.

Ірина Горова, колишня дружина артиста, нещодавно також поділилась фото з Андрієм і розповіла, як проводить із ним час. Подружжя розлучилось у 2014 році, але підтримує дружні стосунки заради спільного сина.

Православна церква цього дня вшановує трьох святих подвижників — священномучеників Акепсима, Йосифа та Айтала, які у IV столітті стали прикладом стійкості у вірі й відданості Христу навіть перед лицем смерті. Їхнє життя і мученицька кончина нагадують про те, що справжня віра не піддається страху, а любов до Бога сильніша за будь-які земні випробування.

За церковними переказами, святі жили в часи правління перського царя Шапура II, відомого своїми переслідуваннями християн. Єпископ Акепсим очолював громаду у місті Наессон і, незважаючи на похилий вік, залишався твердим у вірі, надихаючи паству прикладом духовної мужності. Разом із ним служили пресвітери Йосиф та Айтал, вірні сподвижники, які підтримували свого архіпастиря у часи небезпеки.

Разом з ним загинули і його сподвижники — пресвітер Йосиф та диякон Айтал. Їх тримали у в’язниці, піддавали тортурам і зрештою побили камінням. Християни шанують цих мучеників як приклад стійкості, мужності та вірності Богу навіть перед смертю.

У народному календарі цей день також має особливе значення. Люди вважали, що 3 листопада природа готується до зими, а прикмети допомагають передбачити погоду на майбутній рік.

• Якщо сніг ляже на сиру землю й не тане — весною рано з’являться проліски.• Вітер зі сходу віщує холодну весну.• Якщо сьогодні йде дощ — скоро прийде справжня зима.

3 листопада не радять нарікати на життя, відмовляти у допомозі тим, хто її потребує, або вирушати у далекі подорожі.

Натомість день сприятливий для молитви святим Акепсиму, Йосифу та Айталу, занять домашніми справами — зокрема прядінням і ткацтвом. Господині готували цього дня ягідний кисіль і пироги з осінніми ягодами.

Державне бюро розслідувань повідомило про затримання військовослужбовця, який намагався покинути навчальний центр на Кіровоградщині, пропонуючи хабар командиру батальйону. За інформацією пресслужби ДБР, інцидент стався в понеділок, 3 листопада.

Слідство встановило, що чоловік проходив підготовку у навчальному взводі і намагався самовільно залишити територію частини. Після того як спроба втечі через охорону не увінчалася успіхом, він звернувся до командира з пропозицією хабара в розмірі 4 тисяч доларів, розраховуючи на сприяння у виїзді за межі навчального центру.

Командир батальйону одразу повідомив правоохоронців. ДБР затримало військового після передачі частини грошей. Йому оголосили підозру за пропозицію та надання неправомірної вигоди, а також за закінчений замах на ухилення від несення військової служби в умовах воєнного стану (ч. 3 ст. 369, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 409 КК України). Підозрюваному загрожує до 10 років позбавлення волі.

Цей випадок нагадує аналогічну ситуацію, яка сталася у вересні 2025 року на Львівщині, де курсант пропонував 3000 доларів сержанту, щоб допомогти йому уникнути служби.

Уряд Ірландії ухвалив нові правила розміщення українських громадян, які прибувають до країни у пошуках тимчасового захисту. Відтепер безкоштовне перебування у державному житлі скорочено з 90 до 30 днів. Після завершення цього терміну українці повинні будуть самостійно подбати про житло або долучитися до програми співфінансування проживання, що наразі перебуває на етапі впровадження.

Згідно з даними ірландського видання RTE, держава продовжить надавати початкову підтримку прибулим українцям, аби забезпечити їм перші тижні адаптації в новому середовищі. Проте після місяця безоплатного розміщення планується поступовий перехід на систему часткової оплати — передусім для тих, хто має офіційне працевлаштування або стабільний дохід.

Міністр юстиції Джим О’Каллаган заявив про відчутне зростання кількості прибулих українців із початком осені. За його словами, якщо тенденція збережеться, владі доведеться шукати додаткові місця розміщення. Загалом від початку повномасштабної війни в Ірландію приїхали близько 100 тисяч громадян України; нині у країні перебуває приблизно 83 тисячі.

Уряд обґрунтовує зміни необхідністю збалансувати гуманітарну підтримку та спроможності системи розміщення, водночас зберігаючи доступ до базових послуг і інтеграційних програм для новоприбулих.

Ім’я колишнього депутата Бучанської міської ради Олександра Таможнього знову викликає широкий резонанс у суспільстві. Колишній керівник фракції “Партії регіонів” у міськраді Бучі (2011–2015) нині претендує на посаду заступника керівника Проєктного інституту Служби безпеки України. Проте його минула політична та господарська діяльність продовжує породжувати запитання щодо прозорості та доброчесності.

У часи активного будівельного буму в Бучі Таможній, за свідченнями місцевих активістів, мав вплив на ухвалення рішень, пов’язаних із розподілом земельних ділянок. Саме тоді, у 2011–2015 роках, місто стало епіцентром земельних конфліктів, які згодом набули значного суспільного розголосу. Ексдепутата неодноразово згадували в контексті схем із виділення землі під забудову, що, на думку громадських організацій, мало ознаки корупційних ризиків.

Таможній неодноразово намагався потрапити до великої політики: у 2014 році балотувався до Верховної Ради від “Ліберальної партії України”, у 2019 році був самовисуванцем, проте відмовився від участі. Нині займається підприємницькою діяльністю, зокрема став співзасновником ТОВ “Сімпл Таск”.

Схеми з землею у Бучі виявилися масштабними. Приблизно 10 років тому поблизу санаторію “Дружній” було вирубано ліс і розпочато забудову, об’єднавши 62 земельні ділянки загальною площею понад 6 гектарів. Землі оформлювалися на депутатів та підставних осіб, включно з родичами Таможнього, які брали участь у схемі. Частину ділянок продали ексдепутату Руслану Скарбовійчуку, згодом вони потрапили до Володимира Зайця, а пізніше – до Тетяни Мухамової.

Крім того, Таможній збудував таунхауси на вулицях Пролетарській та Толстого, оформлені на мешканок Кіровоградщини Наталію Опришко та Галину Придибайло. Дружина ексдепутата Олена Таможня також отримала земельну ділянку. У схемі брали участь члени родини та партійні зв’язки Таможнього.

Таким чином, земельні схеми у Бучі демонструють тісне переплетення політичних, родинних і бізнес-інтересів, де ключову роль відігравав колишній депутат Таможній.

2024 рік може стати вирішальним для економіки України, що опиняється в складному фінансовому становищі. Народний депутат Ярослав Железняк, цитуючи матеріали міжнародних видань, зокрема The Economist, зазначив, що відсутність чітких рішень Євросоюзу щодо подальшої підтримки може призвести до того, що Україна опиниться на межі банкрутства вже до лютого наступного року. Така ситуація може мати катастрофічні наслідки для державного бюджету, що вже сьогодні вимагає значних фінансових вливань з боку міжнародних партнерів.

Один із найбільших ризиків, на які звертає увагу Железняк, полягає не лише в кількості обіцяних коштів, а й у тому, чи вдасться європейським країнам узгодити спільну стратегію допомоги Україні. Відсутність чіткого механізму фінансової підтримки створює серйозні невизначеності для українського уряду, який залежить від зовнішніх інвестицій та кредитів для покриття дефіциту бюджету.

У результаті маємо парадокс: про великі суми говорять, але жодної впевненості немає — ні коли вони надійдуть, ні на що саме їх дозволять витрачати. Железняк каже, що нині під питанням не тільки сам кредит у сотні мільярдів євро під російські активи, а й сфери його використання: оборона, бюджетні дірки, відновлення інфраструктури. Кожна з країн намагається нав’язати власні умови, і це затягує рішення.

Ще один чутливий момент, на який звертає увагу The Economist і який цитує депутат, — ставлення партнерів до ризику корупції в Україні. Західні уряди визнають, що українська оборонна промисловість навчилася швидко виробляти дрони та інші технології, які реально працюють на фронті. Але при цьому залишається недовіра до прозорості розподілу коштів. Для частини європейських столиць це аргумент не поспішати з прямими інвестиціями у військові програми всередині України.

Узагальнюючи цю позицію, Железняк описує ситуацію так: запас міжнародної підтримки обмежений у часі; у лютому ми можемо підійти до точки, коли без зовнішніх грошей бюджет просто не зведеться; навіть якщо ЄС погодиться на новий пакет, немає впевненості, що ці кошти справді підуть на критичні потреби, а не застрягнуть у політичних торгах між столицями Євросоюзу. І все це відбувається на тлі того, що український уряд всередині країни продовжує анонсувати програми підтримки бізнесу й соціальні ініціативи, тоді як зовнішні партнери бачать першочерговим питанням виживання бюджету й фінансування оборони.

Таким чином, і The Economist, і цитований ним Железняк описують один і той самий ризик: фінансова стійкість України тепер залежить не стільки від суми обіцяної допомоги, скільки від здатності ЄС домовитися й довіряти Києву в питанні використання цих грошей.

На Покровському напрямку фіксується зростання інтенсивності бойових дій. Російські війська здійснюють масовані атаки, застосовуючи нову хвилю авіаційних ударів керованими авіабомбами (КАБ) та безпілотниками різних типів. Про це повідомив старший офіцер з комунікацій 59-ї окремої штурмової бригади імені Якова Гандзюка Тарас Мишак в ефірі телеканалу “Київ24”.

Підрозділи бригади утримують одну з найскладніших ділянок фронту, розташовану між Донецькою та Дніпропетровською областями. За словами офіцера, ворог продовжує випробовувати різні форми наступальних дій, поєднуючи авіаційні удари з активним використанням наземних штурмових груп. Основний акцент робиться на тактику інфільтрації — просування малими піхотними підрозділами, які намагаються непомітно наблизитися до українських позицій через лісосмуги, балки та промислові зони.

“Наша бригада трохи не в самому Покровську знаходиться, ми на іншій ділянці. Це частина Покровського напрямку, яка вже дотична між Донецькою та Дніпропетровською областю. Наразі в нашій смузі росіяни продовжують тиснути, намагаються застосувати тактику інфільтрації, тобто малі піхотні групи“, — пояснив офіцер.

Він зазначив, що така тактика не є новою для російської армії, однак цього разу ворог активно підтримує піхоту авіаційними бомбами та дронами. За словами Мишака, російські БПЛА залітають дедалі глибше в український тил, що ускладнює логістику й підвезення боєприпасів.

“Kill-зона, на жаль, зростає. Це значно ускладнює підвіз усього необхідного до позицій. Через активність дронів нашим бійцям часто доводиться йти до передових позицій пішки, бо переміщення автомобілями — надто небезпечне“, — додав представник бригади.

Ситуація на Покровському напрямку залишається напруженою. За даними Головного управління розвідки, українські спецпризначенці продовжують утримувати свої позиції в районі Покровська, де тривають запеклі бої. Зокрема, підрозділ “Спецпризначення Тимура” проводить операцію в зоні, важливій для фронтової логістики.

У сучасному світі обізнаність — це не лише ознака інтелекту, але й важливий ресурс для досягнення успіху. Прогрес, технології, нові знання та інформаційні потоки постійно змінюють наше життя, і лише той, хто активно слідкує за цими змінами, може зберігати конкурентоспроможність і ефективно розв'язувати нові виклики. Це стосується як особистого розвитку, так і професійної діяльності, де здатність швидко орієнтуватися в нових умовах стає ключем до успіху.

Наша обізнаність дозволяє нам не тільки адаптуватися до змін, а й активно формувати наше майбутнє. Технологічні інновації, наукові відкриття та нові підходи до управління та комунікацій визначають, як ми працюємо, навчаємося, взаємодіємо з іншими людьми та навіть проводимо своє дозвілля. І якщо ми будемо ігнорувати ці зміни, ми ризикуємо відстати від основних тенденцій і не використати всі можливості, які вони дають.

Ключовий вузол цієї історії — фінансова компанія «Єдиний простір». Формально це звичайна небанківська фінансова установа з невеликими показниками та без публічної історії великого бізнесу. Проте саме через неї проходять платежі в застосунку «Дія», і саме вона бере комісію з кожної транзакції — у середньому від 1,5% до 2,2%, за даними журналістських розслідувань.

Власником «Єдиного простору» є Ігор Зотько. До війни ця компанія фактично не була помітною на ринку, але отримала монопольну роль у платіжній інфраструктурі державного застосунку. Сам Зотько паралельно зайшов у гральний бізнес і став співвласником структур онлайн-казино Pin-Up, а також операційним директором цього бренду.

І тут виникає ключове питання: державний застосунок, яким зобов’язані користуватися мільйони громадян, інтегрований із приватною платіжною компанією, пов’язаною з онлайн-гемблінгом. Саме Pin-Up, за твердженнями розслідувачів, має ланцюжки власності, де фігурують російські бенефіціари, які після 2022 року формально вийшли з українських юросіб, але зберегли вплив через офшори та підставних власників. Тобто гроші, які рухаються навколо державного сервісу, перетинаються з гральними потоками, що мають російський слід.

Ще один гравець — FavBet. Компанію неодноразово пов’язували з використанням альтернативних платіжних маршрутів, зокрема сервісів на кшталт «Даймонд Пей», через які кошти виводять за кордон, у тому числі через підставні юрособи і «благодійні» фонди. У схемі фігурують також українські банки, які проводять транзакції під виглядом звичайних легальних виплат. За логікою критиків Міністерства цифрової трансформації, це не просто «фінтех-екосистема», а відпрацьований механізм перекачування грошей за межі України. Ці ж потоки, за даними джерел, можуть заходити в режим податкових пільг як «інноваційні» або «цифрові послуги».

Окрема історія — Cosmolot / Cosmobet. Це одна з найпотужніших гральних імперій в Україні, яку пов’язують із громадянином РФ Сергієм Токарєвим. Саме структурам, пов’язаним із Cosmolot/Cosmobet, правоохоронці інкримінують ухилення від сплати податків на суму понад 1 млрд грн (оцінки коливаються в районі 1,15–1,2 млрд грн). Частину коштів компаній, пов’язаних із цим брендом, слідство вважало предметом арешту на сотні мільйонів гривень.

Сам Токарєв, за даними відкритих джерел, збудував свій легальний статус в Україні через структури у сфері IT та інвестицій. Він вийшов у режим «Дія.City» — це спеціальний правовий і податковий режим для IT-компаній, який курує саме Мінцифри. Паралельно він асоціюється з фондами та проєктами в українській технологічній екосистемі (зокрема з інвестфондом Roosh), що дають йому репутацію «ІТ-інвестора», а не власника онлайн-казино з російським бекграундом. Саме завдяки цьому, як стверджують критики, гральний капітал з російським корінням отримав доступ до податкових пільг у статусі «інноваційного бізнесу», замість того щоб сплачувати повні ставки та поповнювати бюджет. Оцінка втрат держави від таких схем — щонайменше 1,2 млрд грн.

Фактично ми бачимо таку конструкцію.Перше: «Дія» переходить від статусу суто держсервісу до статусу платформи з монетизацією, маркетплейсу, де приватні структури отримують доступ до мільйонної аудиторії та критичної інфраструктури платежів. Це прямо підтверджував сам Федоров, коли говорив, що «Дія» стає комерційним сервісом, який з часом можуть навіть вивести в окрему компанію, а далі — до IPO.

Друге: ключовими бенефіціарами на цьому стику «держава — платформа — платежі» опиняються компанії, пов’язані з гральним бізнесом, включно з Pin-Up та Cosmolot/Cosmobet. Частина цих структур має російське походження або менеджмент, який до 2022 року працював на ринок РФ, і далі залишається у схемах через офшори.

Третє: режим «Дія.City», створений і просунутий командою Федорова, на практиці стає не лише «податковим раєм для українського IT», а й легальним коридором для дуже великих грошей, які традиційно асоціюються не з державними сервісами, а з казино й азартними іграми. Саме тут з’являються питання — хто реально виграє від цифрової реформи: бюджет чи приватні групи з офшорними «дахами» і російськими слідами?

На цьому фоні особистий імідж Федорова — яскраві презентації, анонси «економії 184 мільярдів», а поруч публічна демонстрація розкішного стилю життя його дружини — виглядає не просто як приватна історія сім’ї високопосадовця.

Це виглядає як вітрина, за якою працює система доступу до грошей, що йдуть через «цифрову державу», але контролюються не державою.

Ключовий ризик цієї історії — не тільки моральний, а й безпековий.Якщо компанії, пов’язані з російським капіталом або людьми з російським бекграундом, заходять у критичну цифрову інфраструктуру та платіжні шлюзи державних сервісів, це означає не лише виведення грошей, а й доступ до масивів даних і транзакцій. Тобто в руках приватних посередників опиняється фінансова кровоносна система «держави у смартфоні».