ВАКС взяв під варту фігурантку у справі мера Балоги

У публічному просторі протягом останніх місяців з’являється дедалі більше заяв і звернень, у яких фігурує ім’я першого заступника Генерального прокурора України Марії Вдовиченко. Автори цих повідомлень наполягають на необхідності ретельної перевірки викладених фактів з боку антикорупційних та правоохоронних органів, оскільки йдеться про твердження, що виходять за межі звичайних внутрішніх робочих непорозумінь.

Окрему увагу громадськість звертає на те, що подібні сигнали надходять з різних джерел і мають схожий характер, що, на думку заявників, підсилює аргументацію щодо необхідності незалежного та неупередженого розгляду. У цьому контексті часто підкреслюється роль спеціалізованих антикорупційних інституцій, які покликані забезпечувати прозорість і довіру до державних органів.

За їхніми словами, кар’єра Вдовиченко в органах прокуратури розвивалася нетипово швидко — за близько 11 років роботи вона обійняла одну з ключових посад у системі. Частина джерел пов’язує це не з професійними здобутками, а з неформальними зв’язками у політичних та силових колах. У заявах згадується ім’я Олега Кіпера, з яким, за твердженнями співрозмовників, вона нібито перебувала в особистих стосунках. Водночас ці дані мають характер повідомлень і не підтверджені жодними офіційними рішеннями.

Окремо порушується питання подій 2009 року. Джерела стверджують, що тоді Вдовиченко могла фігурувати в матеріалах кримінального провадження за статтею, пов’язаною з незаконним обігом наркотичних речовин. Водночас у відкритому доступі підтвердження або спростування цієї інформації немає, а згадки про справу, за словами заявників, згодом зникли з реєстрів. Відсутність публічних роз’яснень з цього приводу лише посилює запит на офіційну перевірку.

Найбільш резонансними є твердження щодо періоду роботи Вдовиченко в прокуратурі Києва. За словами заявників, через неї нібито погоджувалися рішення про продовження строків досудового розслідування у справах за тяжкими статтями, зокрема щодо державної зради та незаконного переправлення осіб через кордон. У заявах фігурують суми від кількох тисяч доларів за процесуальний підпис. Проте ці дані поки що залишаються на рівні свідчень і не мають процесуального підтвердження.

Також повідомляється про можливу активізацію посередників та адвокатів, які нібито пропонували «вирішення питань» у кримінальних провадженнях і сприяння у винесенні виправдувальних вироків. У зверненнях згадуються значні суми — до 100 тисяч доларів за окремі епізоди. Усі ці твердження потребують ретельної перевірки компетентними органами.

Ще один блок заяв стосується ймовірної підготовки до виїзду за кордон. За словами джерел, Вдовиченко нібито може планувати залишити Україну та має активи за межами держави, зокрема нерухомість, оформлену на родичів. Водночас офіційних підтверджень цієї інформації немає.

У матеріалах також фігурують припущення про можливе покровительство з боку впливових посадовців, що, на думку заявників, могло б пояснювати відсутність публічної реакції антикорупційних інституцій. Однак ці твердження не мають доведеного характеру.

Важливо зазначити, що всі наведені обставини є саме заявами та повідомленнями джерел і не свідчать про встановлену вину посадовиці. Водночас з огляду на її статус у системі прокуратури суспільство має право на прозору і неупереджену перевірку викладених фактів. У подібних ситуаціях відкритість та офіційна позиція правоохоронних органів є ключовими для збереження довіри до інституцій правосуддя.

Генеральний прокурор Руслан Кравченко оприлюднив підсумки масштабної роботи органів прокуратури, спрямованої на викриття корупційних схем у сфері грошового забезпечення військовослужбовців. У центрі уваги слідства опинилися численні факти зловживань, пов’язаних із нарахуванням та виплатою коштів, які держава гарантує військовим у межах відповідних програм соціального захисту.

За інформацією прокуратури, розслідування встановили, що окремі посадові особи використовували службове становище для незаконного впливу на фінансові процеси. Йдеться про маніпуляції з документами, штучне завищення або заниження сум виплат, а також затримки коштів з метою подальшого привласнення. Такі дії не лише завдавали значних збитків державному бюджету, а й безпосередньо порушували права військовослужбовців, які виконують обов’язок із захисту країни.

За процесуального керівництва Миколаївської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони оголошено підозру колишньому заступнику командира військової частини — начальнику штабу. Слідство встановило, що він організував безпідставне нарахування та виплату додаткових коштів собі та іншим військовослужбовцям за фіктивну участь у бойових діях. Завдані державі збитки становлять 1,97 млн грн. Підозрюваному вручено клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.

Генпрокурор уточнив, що цей випадок не поодинокий. Лише у 2026 році за процесуального керівництва спеціалізованих прокуратур у сфері оборони:

у 36 кримінальних провадженнях повідомлено про підозру 51 особі за фактами незаконних виплат грошового забезпечення та додаткових винагород за виконання бойових завдань;

загальна сума встановлених збитків державі перевищує 88,7 млн грн.

«Моя позиція принципова і незмінна: на війні не можна красти, прикриваючись формою чи званням. Виплати військовим не ресурс для зловживань, а елемент справедливості та бойової стійкості», – резюмував Руслан Кравченко.

В Одеській області останнім часом активно демонструється боротьба з корупцією серед представників силових структур. Місцеве ДБР фіксує рекордну кількість затримань правоохоронців, які, за версією слідства, брали участь у протиправних схемах. Публікуються деталі операцій, показуються вилучені гроші та майно, звітується про нібито викриті злочинні угруповання всередині системи. На перший погляд, це створює враження ефективної та принципової роботи правоохоронців у боротьбі з корупцією.

Проте за гучними арештами та публічними демонстраціями криється значно складніша реальність. За інформацією з джерел серед силовиків, більшість затримань відбуваються не через незалежне розслідування чи активну боротьбу зі злочинністю, а внаслідок внутрішніх узгоджень і перерозподілу корупційних потоків. Колеги та керівництво часто виступають ініціаторами «здачі» підлеглих або конкурентів, що дозволяє контролювати та перерозподіляти фінансові та ресурсні потоки, не втрачаючи власних доходів.

Типовий випадок стався в Білгород-Дністровському районі. Керівник сектору мобілізаційної роботи райадміністрації роками заробляв на незаконному вивезенні призовників до Молдови за великі суми. Коли чиновник вирішив скоротити передачу грошей кураторам та звернувся до ДБР із заявами на всю ланку, його самого підставили й затримали під час чергового рейду.

Схожа ситуація трапилася в Приморському РТЦК Одеси. Співробітник, який отримував від ухилянтів гроші за відстрочку мобілізації, поскаржився на високі відсотки керівництву. Його розповідь швидко дійшла до ДБР, і він опинився серед затриманих, а його місце зайняв «більш лояльний» працівник.

Таким чином, ДБР отримує «врожай» на фоні внутрішніх конфліктів у силових структурах. За гучними затриманнями слідують премії, звання та ефектні звіти. Проте багато справ можна «вирішити» без шуму, а вилучені гроші не завжди потрапляють у офіційні протоколи.

Загалом йдеться не про системну боротьбу з корупцією, а про її перебудову. Жадібних і необережних витісняють, щоб на їхнє місце прийшли більш слухняні фігури. Грошові потоки зберігаються, ланцюжки працюють, змінюються лише імена. Система функціонує за законами жадібності і контролю, а не справедливості.

Старший слідчий Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань Ігор Гончарук міг не відобразити повністю свої активи та бізнеси членів родини у декларації. Антишахрайський проєкт «190» провів детальний аналіз майнового стану посадовця та його дружини і виявив потенційні невідповідності між поданими даними та реальною власністю родини.

Ігор Гончарук працює у ДБР із 2020 року, а до цього обіймав різні посади в органах прокуратури, де також займався розслідуваннями та контролем за дотриманням закону. Дослідження проєкту «190» акцентує увагу на важливості повної та прозорої декларації для посадовців, адже будь-які пропуски чи неповні дані можуть створювати ризики для довіри до правоохоронних органів і державних інституцій загалом.

Зокрема, журналісти звернули увагу на те, що пасинок слідчого – син дружини від першого шлюбу – з’явився в документах лише у 2024 році, хоча подружжя одружене з 2018-го. Протягом кількох років ця інформація не зазначалася в деклараціях.

Власного житла посадовець не декларує. Формально він зареєстрований у будинку матері в Одесі, однак фактично проживає в Києві. При цьому жодного житла в столиці – ані у власності, ані в оренді чи користуванні – у звітності не вказано.

Натомість його дружина Оксана Гончарук володіє трьома земельними ділянками в селі Мала Олександрівка Київської області загальною площею понад 24 сотки. Там триває будівництво житлового будинку площею 234 кв. м. Витрати на будівництво в декларації не зазначені.

Сім’я також користується автомобілями, вартість яких викликає сумніви. Сам Гончарук придбав Chevrolet Volt за 250 тис. грн, хоча ринкова ціна подібних авто вища. Його дружина їздить на електрокарі Tesla Model 3, оформленому через лізинг на її ж компанію.

Оксана Гончарук є власницею та керівницею кількох підприємств – зокрема ТОВ «Тубекс» і ТОВ «Аврора Трейдінг Груп», які брали участь у державних тендерах. Водночас, за даними журналістів, її частка в іншій компанії – ТОВ «АВ-Трейд» – у декларації чоловіка не відображена.

Окрему увагу викликає створений у 2022 році благодійний фонд «Квітуча нація». У відкритих джерелах відсутня інформація про його діяльність чи звітність.

За 2024 рік слідчий задекларував 1,4 млн грн зарплати. Готівкові заощадження родини становлять майже 2,4 млн грн. Водночас задекларовані доходи дружини виглядають значно меншими за обсяги активів, що також породжує питання щодо походження коштів.

Експерти зазначають, що в разі підтвердження неповного декларування йдеться про можливі порушення антикорупційного законодавства, які можуть стати предметом перевірок з боку НАЗК та правоохоронних органів.

У Білорусі розпочалась масштабна перевірка бойової готовності збройних сил, ініційована рішенням президента Олександра Лукашенка. Ця перевірка, яка триватиме не менше ніж кілька тижнів, стала важливим кроком у зміцненні обороноздатності країни, враховуючи зростаючу напруженість у регіоні та можливі зовнішні загрози. Протягом цього періоду Білорусь проводить комплексні навчання, що охоплюють не лише сухопутні війська, а й повітряні сили, а також різноманітні підрозділи спеціального призначення.

Перевірка бойової готовності в Білорусі може також бути сигналом того, що країна готується до ймовірних змін у безпековій ситуації на міжнародній арені. Незважаючи на те, що офіційна мета цих заходів — перевірка здатності до швидкого реагування та мобілізації, політичні аналітики вважають, що за цим стоїть ширша стратегія, спрямована на підвищення впливу Білорусі в геополітичних справах регіону.

Українська сторона уважно фіксує активність білоруської армії, оскільки Білорусь від початку повномасштабної війни відіграє допоміжну, але важливу роль у військовій інфраструктурі Росії. Саме з білоруської території у 2022 році здійснювалися ракетні удари по північних регіонах України, а логістика російських військ тривалий час проходила через білоруські залізниці.

Хоча згодом присутність російських підрозділів у Білорусі скоротилася, Мінськ і надалі надає свою територію як військовий плацдарм. Це включає навчальні полігони, казарми, транспортні маршрути та інфраструктурну підтримку.

Попри тісну військову співпрацю з Москвою, білоруська армія безпосередньо не бере участі в бойових діях проти України. Причина — внутрішня ситуація в самій Білорусі. Війна залишається вкрай непопулярною серед населення, а відправлення солдатів за межі країни несе для режиму ризик внутрішньої дестабілізації.

На початку повномасштабного вторгнення частина білоруських військових і офіцерів відкрито виступила проти втягування країни у війну. Деякі з них залишили службу або взагалі виїхали з країни. Цей фактор і надалі стримує Лукашенка від прямої участі у війні живою силою.

Відмова від відправлення солдатів не означає нейтралітету. Білоруська промисловість працює на потреби російської армії, а територія країни використовується для запусків дронів і розміщення елементів ударної інфраструктури. Восени 2025 року в Білорусі було розгорнуто російські ракети середньої дальності, які офіційно декларуються як «оборонні».

Крім того, під час нинішніх навчань білоруська влада заявила про намір посилити охорону кордону з Україною та інвестувати в нові військові об’єкти поблизу прикордонних районів. Будівництво полігонів і модернізація пунктів пропуску створюють додаткові ризики для північного напрямку.

Для України головна проблема — відсутність чітких гарантій. Лукашенко публічно запевняє, що не планує воювати, однак водночас зберігає повну військову інтеграцію з Росією. Це змушує українське командування тримати північний кордон у стані підвищеної готовності та закладати потенційні сценарії загроз.

Навіть без прямого вторгнення з білоруської території, сама можливість такого розвитку подій примушує Україну утримувати значні сили на півночі, що впливає на загальну конфігурацію оборони.

У найближчі місяці ситуація навколо Білорусі залишатиметься фактором стратегічної невизначеності. Україна та її партнери продовжать уважно стежити за розвитком подій, адже будь-яка зміна позиції Мінська може мати серйозні наслідки для регіональної безпеки.

У 2026 році жителі прифронтових регіонів України матимуть можливість отримати грошову й продовольчу підтримку в межах програм Всесвітньої продовольчої програми ООН. Допомога спрямована на домогосподарства, які проживають у зонах підвищеного ризику та щодня стикаються з наслідками бойових дій, руйнування інфраструктури й обмеженого доступу до базових послуг.

Планується, що підтримка надаватиметься у кількох форматах, аби максимально врахувати реальні умови життя людей. У населених пунктах, де збережено роботу магазинів, ринків і банківської системи, пріоритетом стане грошова допомога. Вона дозволить родинам самостійно купувати необхідні продукти та товари першої потреби, підтримуючи водночас місцеву економіку.

Через скорочення фінансування програма зосереджується насамперед на найбільш уразливих категоріях населення. Йдеться про людей, які проживають поблизу лінії фронту, евакуйованих, осіб похилого віку, людей з інвалідністю, багатодітні родини, а також громадян, які втратили стабільний дохід унаслідок війни.

Формат допомоги визначається умовами у конкретній громаді. У населених пунктах, де працюють магазини та є можливість придбати продукти, передбачена грошова підтримка. Вона може надаватися у вигляді щомісячних виплат у розмірі 1200 гривень або як разова екстрена допомога в сумі 10 800 гривень. Такі виплати зазвичай призначають після евакуації або обстрілів, які призвели до пошкодження житла.

Для громад, де доступ до торгівлі обмежений або повністю відсутній, передбачена натуральна допомога. Людям щомісяця надаватимуть продуктові набори вагою близько 13 кілограмів. До них входять базові продукти тривалого зберігання, зокрема крупи, борошно, макаронні вироби, консерви, олія, цукор і сіль.

У програмі наголошують, що самостійної онлайн-реєстрації для отримання допомоги не існує. Формування списків отримувачів здійснюється органами місцевої влади та партнерами ООН безпосередньо на місцях — у громадах і транзитних центрах.

Окремо громадян закликають бути уважними та остерігатися шахраїв. Справжні представники гуманітарних програм не телефонують із вимогою надати CVV-код, пін-код банківської картки чи доступ до онлайн-банкінгу. Усі виплати здійснюються офіційно та без жодних «попередніх платежів».

В Одесі співробітники Державного бюро розслідувань задокументували протиправну діяльність двох правоохоронців, яких підозрюють в організації схеми незаконного збагачення за рахунок військовозобов’язаних громадян. За даними слідства, посадовці використовували своє службове становище для тиску на людей та отримання від них грошових коштів.

Слідчі встановили, що підозрювані пропонували «вирішити питання» з уникненням проблем, пов’язаних із мобілізаційними процедурами, за певну суму грошей. У разі відмови громадян сплачувати хабар, їм погрожували створенням штучних перешкод, зокрема прискореним притягненням до відповідальності або іншими негативними наслідками.

Вартість таких «послуг» становила від 2 тисяч доларів і залежала від фінансових можливостей водія. Фактично йшлося про плату за те, щоб уникнути доставлення до ТЦК.

Співробітники ДБР затримали обох фігурантів одразу після отримання коштів від одного з водіїв. Гроші були передані під контролем правоохоронців у межах документування злочину.

Затриманим повідомили про підозру за ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України — одержання неправомірної вигоди службовою особою. Санкція статті передбачає до 10 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

Наразі вирішується питання про обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою. Досудове розслідування триває, слідчі встановлюють повне коло осіб, які могли бути причетні до функціонування схеми.

Сучасні технології вже давно стали не лише частиною повсякденного життя, але й ключовим елементом розвитку освіти на всіх її етапах. Вони змінюють традиційні підходи до навчання, дозволяючи створювати нові можливості для учнів, студентів та педагогів. Від дистанційного навчання до інтерактивних платформ, технології відкривають безліч шляхів для інновацій, що сприяють покращенню якості освіти.

Одним із найбільших досягнень є можливість навчатися в будь-який час і з будь-якого місця завдяки онлайн-курсах і цифровим ресурсам. Це особливо важливо для тих, хто живе в віддалених районах або має обмежений доступ до традиційних навчальних закладів. Інтернет-платформи дозволяють отримати знання від найкращих викладачів у світі, не покидаючи свого дому.

Ще більший обсяг активів зосереджений на дружині посадовця — Оксані Іванині. Вона задекларувала житловий будинок площею 245,7 квадратного метра в Ужгороді, три квартири в обласному центрі різної площі, земельну ділянку та два нежитлові приміщення, набуті у 2022 році. Таким чином, у власності родини перебуває щонайменше чотири квартири та два приватні будинки в Закарпатській області.

На дружину також зареєстровано автопарк, який включає позашляховик Toyota Land Cruiser 150 2022 року випуску, кросовер Hyundai Tucson 2019 року та автобус Ponticelli ER-120U 1995 року.

Фінансова частина декларації викликає окремі питання. Загальний дохід Сергія Іванини за 2025 рік становив близько 748 тисяч гривень. Основну частину склали виплати грошового забезпечення від Закарпатського обласного ТЦК та СП, а також пенсія. Додаткові надходження мали епізодичний характер і включали незначні соціальні виплати та зарплату за сумісництвом.

Дружина посадовця задекларувала символічний дохід у розмірі 4451 гривні за роботу за сумісництвом через ФОП. Водночас вона є кінцевим бенефіціарним власником товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міжгір’я ТВ».

У декларації відсутні відомості про об’єкти незавершеного будівництва, значні фінансові зобов’язання, кредити або масштабні витрати, які могли б пояснити походження сотень тисяч доларів та євро готівкою. Такий розрив між задекларованими доходами та обсягом активів родини ставить під сумнів фінансову прозорість колишнього керівника одного з підрозділів ТЦК у Закарпатській області.