Вартість електроенергії в Україні: як зменшити платіжки за допомогою нових тарифів

У публічному просторі протягом останніх місяців з’являється дедалі більше заяв і звернень, у яких фігурує ім’я першого заступника Генерального прокурора України Марії Вдовиченко. Автори цих повідомлень наполягають на необхідності ретельної перевірки викладених фактів з боку антикорупційних та правоохоронних органів, оскільки йдеться про твердження, що виходять за межі звичайних внутрішніх робочих непорозумінь.

Окрему увагу громадськість звертає на те, що подібні сигнали надходять з різних джерел і мають схожий характер, що, на думку заявників, підсилює аргументацію щодо необхідності незалежного та неупередженого розгляду. У цьому контексті часто підкреслюється роль спеціалізованих антикорупційних інституцій, які покликані забезпечувати прозорість і довіру до державних органів.

За їхніми словами, кар’єра Вдовиченко в органах прокуратури розвивалася нетипово швидко — за близько 11 років роботи вона обійняла одну з ключових посад у системі. Частина джерел пов’язує це не з професійними здобутками, а з неформальними зв’язками у політичних та силових колах. У заявах згадується ім’я Олега Кіпера, з яким, за твердженнями співрозмовників, вона нібито перебувала в особистих стосунках. Водночас ці дані мають характер повідомлень і не підтверджені жодними офіційними рішеннями.

Окремо порушується питання подій 2009 року. Джерела стверджують, що тоді Вдовиченко могла фігурувати в матеріалах кримінального провадження за статтею, пов’язаною з незаконним обігом наркотичних речовин. Водночас у відкритому доступі підтвердження або спростування цієї інформації немає, а згадки про справу, за словами заявників, згодом зникли з реєстрів. Відсутність публічних роз’яснень з цього приводу лише посилює запит на офіційну перевірку.

Найбільш резонансними є твердження щодо періоду роботи Вдовиченко в прокуратурі Києва. За словами заявників, через неї нібито погоджувалися рішення про продовження строків досудового розслідування у справах за тяжкими статтями, зокрема щодо державної зради та незаконного переправлення осіб через кордон. У заявах фігурують суми від кількох тисяч доларів за процесуальний підпис. Проте ці дані поки що залишаються на рівні свідчень і не мають процесуального підтвердження.

Також повідомляється про можливу активізацію посередників та адвокатів, які нібито пропонували «вирішення питань» у кримінальних провадженнях і сприяння у винесенні виправдувальних вироків. У зверненнях згадуються значні суми — до 100 тисяч доларів за окремі епізоди. Усі ці твердження потребують ретельної перевірки компетентними органами.

Ще один блок заяв стосується ймовірної підготовки до виїзду за кордон. За словами джерел, Вдовиченко нібито може планувати залишити Україну та має активи за межами держави, зокрема нерухомість, оформлену на родичів. Водночас офіційних підтверджень цієї інформації немає.

У матеріалах також фігурують припущення про можливе покровительство з боку впливових посадовців, що, на думку заявників, могло б пояснювати відсутність публічної реакції антикорупційних інституцій. Однак ці твердження не мають доведеного характеру.

Важливо зазначити, що всі наведені обставини є саме заявами та повідомленнями джерел і не свідчать про встановлену вину посадовиці. Водночас з огляду на її статус у системі прокуратури суспільство має право на прозору і неупереджену перевірку викладених фактів. У подібних ситуаціях відкритість та офіційна позиція правоохоронних органів є ключовими для збереження довіри до інституцій правосуддя.

Посадовець Київської міської державної адміністрації опинився під підозрою через незадекларовані корпоративні права іноземної компанії, загальна вартість яких становить близько 4 мільйонів гривень. За даними правоохоронних органів, хоча ім'я фігуранта справи не було оприлюднене офіційно, є висока ймовірність, що йдеться про Володимира Цибу, заступника директора департаменту — начальника управління торгівлі та побуту Департаменту промисловості та розвитку підприємництва Київської міської державної адміністрації. У Київській міській прокуратурі підтвердили, що підозра була оголошена саме йому.

Цей інцидент привернув увагу громадськості, адже мова йде не лише про порушення законодавства, а й про серйозний ризик для іміджу органів місцевого самоврядування. Володимир Циба наразі обіймає одну з ключових посад у міському управлінні, і незадекларовані корпоративні права на таку значну суму викликають питання щодо його фінансової прозорості та етичних стандартів.

За даними слідства, посадовець не вказав у декларації за 2024 рік корпоративні права іноземного підприємства, яке здійснює господарську діяльність на території Польщі. Вартість цих корпоративних прав оцінюється у 4 мільйони гривень.

У прокуратурі зазначили, що дії посадовця кваліфіковано як умисне внесення суб’єктом декларування завідомо неправдивих відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, якщо такі відомості відрізняються від перевірених на суму від 750 до 2500 прожиткових мінімумів для працездатних осіб. Йдеться про частину першу статті 366-2 Кримінального кодексу України.

Згідно з декларацією за 2024 рік, Володимир Циба володіє значним переліком нерухомості у Києві. Зокрема, у нього задекларована земельна ділянка площею 600 квадратних метрів, три квартири площею 51,1, 72,4 та 43,7 квадратного метра, а також недобудована квартира у столиці площею 43,1 квадратного метра.

Крім того, у власності посадовця перебувають два автомобілі Volkswagen — 2019 року випуску вартістю понад 1 мільйон гривень та автомобіль 2005 року, оцінений у 35 тисяч гривень.

У декларації за 2024 рік посадовець зазначив лише два корпоративні права на підприємства, зареєстровані в Україні. Вартість його часток у цих компаніях складає 495 300 гривень та 12 тисяч гривень. Водночас інформація про іноземне підприємство до декларації внесена не була.

За рік Володимир Циба задекларував заробітну плату у розмірі 548 014 гривень. Також він зазначив грошові заощадження готівкою — 250 тисяч гривень, 20 тисяч доларів США та 5 тисяч євро. Окремо задекларовано інвестицію у будівництво на суму понад 1,3 мільйона гривень.

Відомо, що Володимир Циба народився у 1970 році. У 2003 році здобув вищу економічну освіту у Київському національному торговельно-економічному університеті, також має юридичну освіту. У різні роки працював у торгівельній сфері, проходив військову службу, обіймав посади в органах місцевого самоврядування. Зокрема, з 2011 по 2013 рік був заступником голови Голосіївської районної в місті Києві державної адміністрації. До призначення в КМДА очолював кілька приватних компаній.

Посадовець одружений, має сина.

Кожен день ми робимо сотні, а то й тисячі рішень, більшість із яких здаються незначними. Проте саме маленькі зміни можуть мати величезний вплив на наше життя та навколишнє середовище. Наприклад, заміна пластикової пляшки на багаторазову або відмова від зайвого використання електроніки не тільки економить ресурси, а й формує відчуття власної відповідальності.

Ментальний аспект таких змін теж важливий. Коли людина починає помічати результати власних маленьких кроків, це мотивує до ще більших досягнень. Прості дії, такі як ведення щоденника, ранкові прогулянки або практика вдячності, поступово змінюють внутрішнє сприйняття світу і підвищують загальний рівень щастя.

Водночас досьє компанії викликає запитання. За даними аналітичних платформ, підприємство зареєстроване у 2016 році та не має суттєвого досвіду виконання бюджетних контрактів. До цього воно уклало лише два невеликі договори на суму близько 23 тисяч гривень із комунальним підприємством у Боярці.

За роки існування фірма неодноразово змінювала власників і юридичну адресу. Серед засновників фігурували фізичні особи з мінімальною бізнес-історією, а також офшорна компанія з Сейшел. Нині власницею та директоркою є Ірина Калініна, яка паралельно займається орендним бізнесом та роздрібною торгівлею як ФОП.

Окрім слабкого портфеля проєктів, компанія згадується в рішеннях Антимонопольного комітету. У 2017 році АМКУ встановив змову учасників тендеру «Миколаївводоканалу», серед яких було й «Д-Груп Інжиніринг». Закупівлю тоді скасували, а учасників оштрафували.

Також підприємство фігурує щонайменше у двох кримінальних провадженнях. В одному з них — щодо будівництва паркінгу в аеропорту «Бориспіль» — слідство вказувало на ймовірне перерахування коштів на рахунки фірм з ознаками фіктивності. В іншій справі компанію згадували серед структур, які, за версією слідчих, могли бути залучені до схем із завищенням вартості робіт та «відмиванням» бюджетних коштів. Рішень суду про визнання вини компанії наразі немає.

Питання виникають і до замовника. КП «Київавтошляхміст» очолює Богдан Кобернюк, який є фігурантом кількох кримінальних проваджень. Йому оголошували підозри у розтраті бюджетних коштів та службовій недбалості під час виконання ремонтних робіт на мостах столиці. Саме це підприємство відповідає за стан значної частини транспортних споруд Києва.

Контекст додає тривоги: за останні роки у столиці неодноразово фіксували обвали та аварійні ситуації на шляхопроводах. Частина з них відбувалася під час або після ремонтів, що підсилює суспільний запит на прозорість тендерів і ретельний відбір підрядників.

Таким чином, контракт на десятки мільйонів гривень із компанією без підтвердженого досвіду та зі спірною історією знову актуалізує питання ефективності контролю за використанням коштів міського бюджету та безпеки столичної інфраструктури.

Правоохоронні органи повідомили про підозру директорці львівського підприємства, яке займалося постачанням захисних костюмів для рятувальних служб. За даними слідства, у процесі виконання державних контрактів могла бути здійснена розтрата бюджетних коштів на загальну суму 6,4 мільйона гривень.

Слідство встановило, що компанія уклала низку договорів на постачання спеціального одягу, призначеного для використання рятувальниками під час надзвичайних ситуацій. Йдеться про костюми, які мали відповідати підвищеним вимогам безпеки та якості, адже від їхніх характеристик безпосередньо залежить життя та здоров’я працівників екстрених служб.

Згідно з матеріалами кримінального провадження, вартість одного комплекту становила 8 100 гривень, тоді як середньоринкова ціна аналогічного спорядження на той момент складала близько 4 417 гривень. У результаті таких дій державі було завдано збитків на суму 6,4 мільйона гривень.

Правоохоронці повідомили директорці компанії про підозру за частиною п’ятою статті 191 Кримінального кодексу України — заволодіння бюджетними коштами шляхом зловживання службовим становищем у особливо великих розмірах, вчинене в умовах воєнного стану. Крім того, їй інкримінують частину першу статті 209 ККУ — легалізацію майна, одержаного злочинним шляхом.

Наразі вирішується питання щодо обрання підозрюваній запобіжного заходу. Досудове розслідування триває, правоохоронці встановлюють усіх осіб, причетних до організації та реалізації схеми.

Раніше у межах цього ж кримінального провадження про підозру було повідомлено колишньому керівнику обласного управління ДСНС у Вінницькій області та начальнику відділу ресурсного забезпечення, яких слідство вважає співучасниками злочину.

Народний депутат України та олімпійський чемпіон Жан Беленюк висловив занепокоєння тенденціями, які можуть призвести до масштабного повернення Російської Федерації у міжнародний спортивний простір уже у 2026 році. Йдеться не лише про участь російських спортсменів у змаганнях, а й про можливість виступів під власною державною символікою. На думку Беленюка, ці процеси вже запущені, розвиваються досить активно і дедалі більше нагадують сформовану реальність, а не віддалені припущення.

За його словами, останні рішення та сигнали з боку окремих міжнародних спортивних інституцій свідчать про поступове пом’якшення позиції щодо країни-агресора. Це відбувається на тлі повномасштабної війни проти України, що, на переконання депутата, створює небезпечний прецедент. Спорт у такій ситуації ризикує стати інструментом політичної легітимізації держави, яка грубо порушує міжнародне право.

«Це вже можна констатувати як факт. Справедливо це? Ні, не справедливо. Але це політика. А ми давно зрозуміли, що спорт — її невід’ємна частина, і частина далеко не завжди справедлива», — зазначив він.

На цьому тлі українські спортсмени також повідомляють про зміну настроїв у міжнародних структурах. Раніше олімпійці розповідали, що Міжнародний олімпійський комітет закликав їх утриматися від антиросійських акцій та публічних протестів під час майбутньої зимової Олімпіади-2026.

Крім того, останнім часом низка міжнародних спортивних федерацій поступово пом’якшує або повністю знімає обмеження щодо участі російських атлетів у змаганнях. У деяких видах спорту їм уже дозволяють виступати в нейтральному статусі, а подекуди обговорюється й можливість повернення національної символіки.

Експерти зазначають, що така політика може викликати додаткову напругу, адже Україна неодноразово наполягала на повній ізоляції російського спорту через війну. Водночас міжнародні організації дедалі частіше апелюють до принципу «поза політикою», що на практиці виглядає суперечливо.

Таким чином, питання участі Росії у великих турнірах, включно з Олімпіадою, може стати одним із найбільш дискусійних у світовому спорті найближчого року.

Ідея тижневого енергетичного перемир’я, озвучена Володимиром Путіним, не виглядає проявом сили чи стратегічної впевненості. Таку інтерпретацію запропонував оглядач британського видання The Telegraph Хеміш де Бретон-Гордон — колишній офіцер регулярної армії Великої Британії. На його думку, ця ініціатива радше свідчить про гостру потребу Москви виграти час, аби стабілізувати ситуацію для війська, яке дедалі відчутніше втрачає боєздатність.

Аналітик звертає увагу на сукупність факторів, що вказують на системну кризу російських збройних сил. Виснаження особового складу, проблеми з логістикою та нестача підготовлених резервів змушують Кремль вдаватися до нестандартних і ризикованих кроків. Серед них — залучення іноземних контингентів, пошук «живої сили» за межами країни та активізація вербування найманців у різних регіонах світу.

Окреме занепокоєння, зазначає оглядач, викликають повідомлення про повернення на фронт поранених ув’язнених, зокрема тих, хто втратив кінцівки. Частині з них навіть не надали протезів — їх, за наявною інформацією, змушують повертатися до бойових дій на милицях, щоб компенсувати гостру нестачу особового складу.

На думку Бретон-Гордона, дії російської влади демонструють дві ключові тенденції.

По-перше, російська армія стрімко втрачає боєздатність. Незалежні оцінки свідчать, що темпи просування російських військ є повільнішими, ніж у окопних армій Першої світової війни, при цьому людські втрати мають співмірний масштаб. За останні два роки Росія захопила трохи більше одного відсотка території України, втративши понад 500 тисяч осіб убитими та пораненими. Щоденні втрати, за оцінками, сягають близько тисячі військових.

Оглядач називає це класичною війною на виснаження, де поранених солдатів використовують як витратний матеріал, розраховуючи на те, що в України рано чи пізно закінчаться боєприпаси. Він наголошує, що такий сценарій можливий лише в разі, якщо Захід дозволить цьому статися.

По-друге, ситуація свідчить про повне зневаження Кремля до власного населення. Поки пересічні росіяни потерпають від високої інфляції та стрімкого зростання відсоткових ставок, держава спрямовує залишки ресурсів на виробництво ракет і безпілотників для атак на українські міста.

За словами Бретон-Гордона, для російського керівництва армія є лише витратним ресурсом. Ув’язнені та іноземні найманці, підкреслює він, коштують для Кремля ще менше, ніж мобілізовані громадяни.

Водночас оглядач вважає, що саме нинішній момент може стати реальним важелем впливу на Москву. Якщо оцінка стану російської армії є точною, навіть відносно невелике збільшення західної військової підтримки здатне суттєво змінити хід війни на користь України.

Бретон-Гордон наголошує, що Україна має вести переговори виключно з позиції сили, а не йти на поступки заради політичних фантазій Москви. На його думку, у момент, коли у Путіна швидко вичерпується людський ресурс, саме жорсткий міжнародний тиск може змусити Кремль піти на реальні кроки до завершення війни.

Відома українська акторка Олеся Жураківська тимчасово залишила свою квартиру на правому березі Києва та переїхала до орендованого помешкання на лівому березі міста. Причиною такого кроку став нещодавній ворожий “приліт” неподалік її колишнього житла, який поставив під загрозу безпеку родини та особисту цілісність акторки.

Жураківська відзначає, що переїзд був вимушеним і здійснено швидко, аби уникнути ризику для себе та близьких. Нове житло на лівому березі забезпечує більш безпечне середовище та спокій у цей тривожний період. Акторка ділиться, що адаптація до нового простору потребує часу, але наразі важливіше зосередитися на власній безпеці та можливості продовжувати творчі проєкти, не піддаючи себе зайвому ризику.

“Не планувала переїздити, але ‘прилетіло’ на Теремках у сусідній будинок, страшно там горіло, мої родичі злякались і сказали: ‘Олесю, треба переселитись’. Переселили мене на зйомку квартиру. Я неподалік від театру, мені там близенько. Під час війни це дуже добре, бо комендантська година, а я буває засиджуюся до пізньої години”, – розповіла акторка.

Жураківська додала, що не шкодує про переїзд і навіть насолоджується новими краєвидами. З вікон її квартири відкривається вид на Києво-Печерську лавру та інші визначні місця лівого берега. “Красиво там. Я народилась на правому березі і ніколи не розглядала лівий берег, не думала, що там так гарно”, – зазначила акторка.