Верховна Рада може пришвидшити інтеграцію України в НАТО – нардеп

Людство століттями прагне знайти формулу довгого життя: від генетичних досліджень до суперфудів і новітніх нанотехнологій. Проте останні дослідження вказують на несподіваного, але надзвичайно впливового ворога — стрес. Аналізуючи життя людей, які дожили до 100 років і більше, вчені та сучасні системи штучного інтелекту дійшли висновку, що саме хронічний стрес найчастіше скорочує тривалість життя, незалежно від харчування чи фізичної активності.

Стрес у сучасному світі часто непомітний: щоденні турботи, робочі навантаження, інформаційне перевантаження — все це накопичується у нашому організмі й поступово руйнує фізичне та психічне здоров’я. У людей, які дожили до глибокої старості, помітно менше психологічного тиску в повсякденному житті, а способи управління емоціями та відновлення нервової системи стають ключовими факторами довголіття.

Згідно з даними Національної служби охорони здоров’я Великої Британії, постійне напруження викликає головний біль, біль у грудях, проблеми з травленням, прискорене серцебиття та запаморочення. Якщо організм перебуває у стані «тривоги» тривалий час, це виснажує нервову систему й порушує роботу внутрішніх органів.

Нідерландські вчені ще у 2010 році довели, що підвищений рівень гормону стресу — кортизолу — напряму пов’язаний із ризиком серцево-судинних захворювань. А саме вони залишаються головною причиною смертності у світі.

Доказом може слугувати історія Жанни Кальман — француженки, яка прожила 122 роки та 164 дні. Вона не дотримувалася сучасних «здорових» трендів: курила, пила вино, обожнювала шоколад. Проте її життя було спокійним, розміреним і без надмірного стресу. Матеріальний добробут і позитивне ставлення до світу дали їй те, чого не здатні замінити жодні добавки — внутрішній спокій.

Шведські дослідники дійшли висновку, що люди, які доживають до 100 років і більше, не просто ефективно лікують хвороби — вони вміють уникати їх появи. Довгожителі рідше страждають від інфарктів та інсультів, а також мають стабільні показники тиску й холестерину. Це свідчить про «специфічну модель старіння» — повільну, гармонійну, без стресових вибухів і нервових коливань.

У «блакитних зонах» — регіонах із найбільшою концентрацією довгожителів — люди мають спільні риси: помірна фізична активність, просте харчування, соціальні зв’язки й низький рівень стресу. Саме комбінація цих чинників дозволяє доживати до 90, 100 і більше років без серйозних хвороб.

Отже, якщо ви хочете жити довше, почніть не з дієт чи добавок, а з усунення стресу. Спокійний розум — найкращий інвестиційний фонд для довгого життя.

Офіційні накази, комісії, тренінги та конкурси виглядають як звичний шлях до підрозділів спецпризначення. Проте глибший аналіз внутрішніх документів та процедур показує, що вони можуть виконувати функцію не тільки відбору кваліфікованих кандидатів, а й прихованого просування «своїх» співробітників. У випадку колишнього детектива БЕБу Ткачука формальна участь у конкурсі до підрозділу «Лють» фактично слугувала лише прикриттям для його подальшого переведення до Департаменту стратегічних розслідувань (ДСР).

Документи свідчать: усі дії виглядали юридично коректними, але на практиці створювалися умови для просування співробітників без реального бойового досвіду або необхідної практичної підготовки. Внутрішні накази, протоколи комісій та результати тренінгів використовувалися як формальна «завіса», що легітимізувала подальші кадрові рішення.

На папері — кар’єрний ріст і «бойова» кваліфікація. На практиці — відсутність оперативного досвіду, відсутність виїздів на штурмові операції та днів на передовій, кажуть наші джерела. Ткачук, за їхніми словами, радше є «кабінетним» фігурантом, який отримав потрібний штамп для подальшого переведення в інший підрозділ, ніж реальним бойовим співробітником.

Чому це спрацювало? Відповідь — у процедурі переведення. За Положенням про ДСР (наказ Нацполіції №1077) начальник Департаменту має повноваження призначати працівників без конкурсів і комісій. Тобто шлях потрапляння до ДСР для «стороннього» кандидата ускладнений, але закон дозволяє внутрішні переведення. Якщо особа формально стає поліцейським — наприклад, через призначення в «Лють» — подальше переведення до ДСР може відбутися без відкритого конкурсу, виключно за ініціативою керівництва. Саме цією «лазівкою» й скористалися, за наявними в нас даними.

Юридично — порушень немає: усі документи оформлені, накази видані, навчання підтверджене. Але практика, в якій людина без практичних штурмових навичок трансформується в «бійця», а потім без зайвих процедур потрапляє до стратегічного відомства, породжує питання про кадрування та критерії відбору в силових структурах. Наші співрозмовники у правоохоронних колах зауважують: так народжується «кадровий пул» для керівних посад — не на підставі заслуг чи заслуг у полі, а на підставі домовленостей і внутрішніх зв’язків.

Експерти з кадрової політики поліції коментують: формальна відповідність процедурі не гарантує відповідності посаді за змістом. «Якщо підбір відбувається через формальну ротацію, а не через оцінку реального досвіду й результатів, це знижує загальний рівень професійності в підрозділі й створює ризики для репутації служби», — каже один із них на умовах анонімності.

У підсумку схема виглядає так: конкурс — призначення — формальне навчання — переведення. Всі кроки відповідають букві закону, проте їхнє поєднання дозволяє обходити відкриті процедури потрапляння до ДСР і проштовхувати «своїх» кандидатів. Саме на цій практиці ґрунтується кар’єрний шлях, який ми умовно називаємо «по-спецпризначенськи».

Такі кейси підривають довіру до кадрових процедур у правоохоронних органах: суспільство і внутрішні кадри очікують, що посади в спеціалізованих підрозділах займають люди з відповідним практичним досвідом. Подібні механізми відкривають можливості для квазі-клієнтелізму — коли головним критерієм стають не компетенції, а мережа зв’язків. По-третє, це створює перешкоди для справжньої ротації і залучення нових фахівців, готових працювати в полях.

Директор Департаменту капітального будівництва Харківської обласної військової адміністрації Ігор Лялюк відіграє важливу роль у процесі розподілу державних коштів для відновлення регіону, що постраждав від бойових дій. Саме від його управлінських рішень залежить реалізація багатьох великих інфраструктурних проєктів, таких як реконструкція медичних установ, відновлення шкіл, будівництво укриттів для навчальних закладів та інші заходи, що мають на меті відновлення нормального життя на прифронтових територіях. З огляду на масштаби завдань, Департамент є одним із основних гравців у процесі відбудови. Проте, на жаль, існують питання щодо прозорості та ефективності цього процесу.

Однією з найбільших проблем є те, що тендери на виконання робіт з відновлення виграють одні й ті самі компанії. Наприклад, будівельна компанія «Пантеон», яка отримала підряд на 121 млн грн для ремонту фасадів та покрівлі обласної клінічної лікарні, уже давно є постійним учасником подібних конкурсів. Така ситуація ставить під сумнів реальну конкуренцію та можливість для інших підприємств брати участь у процесі відновлення. Точно так само ТОВ «Житлобуд-3» неодноразово вигравало підряди на різноманітні роботи в регіоні, що також викликає питання про справедливість тендерних процедур.

На пряме запитання журналістів Лялюк відповів: “Треба порадитися з вищим керівництвом.” У структурі ОВА “вищим керівництвом” є голова Харківської ОВА Олег Синєгубов, який погоджує більшість рішень департаменту та закриває очі на тендерні маніпуляції.

Попри відкриті кримінальні провадження, Лялюк продовжує очолювати департамент і контролювати грошові потоки, які мали б іти на безпеку та розвиток Харківщини. За оцінками, мільярди гривень державного та донорського фінансування опиняються у кишенях підрядників – «Житлобуд», «Білдінг Груп», «Промтекс» та інших.

В офіційній декларації чиновника зазначено 173 350 грн зарплати директора департаменту та 574 082 грн – у державному підприємстві “Дороги Харківщини”. Проте за цими цифрами стоїть система, яка блокує справжню відбудову регіону.

Поки Харківщина чекає на нові лікарні, школи й укриття, Ігор Лялюк продовжує “будувати” власну імперію впливу.

Шевченківський районний суд міста Полтава виніс вирок у справі чоловіка, який організував схему підробки повісток для того, щоб допомогти громадянам уникнути мобілізації. Обвинувачений, разом із спільником, виготовляв фальшиві документи, зокрема повістки до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки (ТЦК та СП), з використанням фальшивих підписів і гербових печаток. Усі ці підроблені документи виготовлялися на техніці, що належала самому обвинуваченому, у приватному закладі на Полтавщині.

За інформацією правоохоронців, схема працювала так: чоловік із співучасником вносили у підроблені повістки персональні дані «покупців», які бажали уникнути мобілізації. Під час обшуку у них було вилучено ноутбук, електронні файли та безпосередньо підроблені документи. Експертиза підтвердила, що рукописні записи на цих бланках належать саме обвинуваченому, що стало важливим доказом у справі.

Всього виготовлено щонайменше 60 підроблених повісток, що потрапили до військовозобов’язаних громадян області. Дії підсудного кваліфіковано як перешкоджання законній діяльності ЗСУ та підробка офіційних документів, вчинена повторно та у змові з іншою особою.

Суд затвердив угоду про визнання винуватості, визнав чоловіка винним за ч.2 ст.28, ч.1 ст.114-1 та ч.3 ст.358 КК України та призначив покарання у вигляді 5 років позбавлення волі. Водночас його звільнено від відбування терміну з випробувальним строком 2 роки.

Обвинувачений зобов’язаний періодично з’являтися до органу пробації та повідомляти про зміну місця проживання чи роботи. Крім того, з нього стягнуто 3565 грн процесуальних витрат, а ноутбук, який використовувався для виготовлення підробок, конфісковано на користь держави. Суд врахував щире каяття обвинуваченого, його активне сприяння слідству та благодійний внесок на потреби ЗСУ у розмірі 50 тис. грн.

Щоб я міг підготувати якісний текст із заголовком і розширеним змістом, потрібно бачити повний вихідний матеріал або хоча б знати тему (наприклад, «антикорупційна діяльність НАЗК», «декларування доходів» тощо).

Надішліть, будь ласка, решту тексту або уточніть тему, і я одразу підготую готовий варіант.

Його дружина Наталія офіційно безробітна, але регулярно декларує готівкові кошти у доларах, які то зникають, то повертаються на рахунки без пояснень. Син податківця, студент Харківського університету радіоелектроніки, отримав на 18-річчя Ford Mustang.

У 2019 році родина Селезнів придбала житловий будинок і дві земельні ділянки. При цьому річний дохід Владислава становив лише 180 тисяч гривень. Того ж року дружина продала дві квартири та автомобіль, а вже через кілька тижнів купила новий позашляховик — Toyota Highlander.

Та найбільше обурення викликала інформація, що родина Селезня отримувала державну допомогу для внутрішньо переміщених осіб. Наталія оформила статус ВПО, вказавши місце проживання у Харківській області, й отримала 48 тисяч гривень допомоги. Водночас вона перебувала у Лондоні, де, за даними джерел, сім’я намагалася отримати політичний притулок. Аналогічні виплати отримали і Владислав (16 тис. грн), і їхній син (20 тис. грн).

Фактично родина, яка жила за кордоном, користувалася виплатами, призначеними для переселенців, що втратили житло через війну.

Крім того, у структурі харківської податкової під керівництвом Селезня працюють його близькі знайомі — мати та донька Подсохи. Це створює очевидний конфлікт інтересів і підкреслює «сімейний» характер кадрової політики.

Будинки, дорогі авто, готівкові долари, лондонський притулок і «допомога переселенцям» — усе це частини однієї схеми виживання українських чиновників «на одну зарплату».

НАЗК вже взялося за перевірку декларацій Владислава Селезня, але чи матиме ця історія реальні наслідки — покаже час. Поки ж українські переселенці рахують копійки, харківські податківці з комфортом «переживають війну» за кордоном.

Європейський Союз ухвалив рішення продовжити дію тимчасового захисту для громадян України до березня 2027 року. Це рішення стало важливим сигналом підтримки для мільйонів українців, які знайшли прихисток у країнах ЄС після початку повномасштабної війни. Продовження дії захисту гарантує стабільність та безпеку, а також забезпечує доступ до житла, медицини, освіти та ринку праці, дозволяючи українцям зберігати соціальні зв’язки й інтегруватися у місцеві громади.

Водночас, як зазначають у Міністерстві соціальної політики України, нині розпочинається новий етап співпраці з Європейським Союзом — підготовка до періоду після завершення тимчасового захисту. Йдеться не лише про адміністративні чи правові механізми, а передусім про стратегічне бачення майбутнього українців у Європі та створення умов для їх безпечного повернення або подальшої інтеграції.

За словами Ілони Гавронської, нова фаза співпраці має бути побудована на передбачуваності, справедливості та повазі до вибору кожної людини. Україна разом із європейськими партнерами працює над створенням умов, які дозволять українцям або залишатися у країнах ЄС, або повернутися додому без втрати соціальних гарантій та підтримки.

Заступниця Міністра підкреслила важливу роль українських громад за кордоном, які стають ключовими партнерами у процесі реінтеграції тих, хто вирішить повернутися. Вона представила концепцію Мережі єдності — інфраструктури, що до кінця 2026 року має об’єднати всі країни ЄС. У межах цієї ініціативи Центри єдності та українські організації за кордоном надаватимуть консультаційну, інформаційну та психологічну підтримку під час підготовки до повернення.

«Наш пріоритет – зміцнення спроможності українських громад приймати і підтримувати тих, хто повертається. Програми, розроблені у співпраці з європейськими партнерами, повинні спрямовувати ресурси на розвиток житла, створення робочих місць і посилення соціальної згуртованості», — наголосила Гавронська.

У свою чергу, Ільва Йоганссон окреслила бачення Європейського Союзу: перехід від захисту до партнерства. ЄС прагне не лише допомагати українцям, які вимушено залишили країну, а й підтримувати їхній зв’язок із Батьківщиною, мовою та культурою, готуючи ґрунт для майбутнього відновлення України.

«Ми переходимо від захисту людей, які втікали від війни, до підтримки майбутнього України», — заявила Йоганссон.

Зараз близько 4,3 мільйона українців користуються правом на тимчасовий захист у країнах Євросоюзу. І хоча попереду — складний процес поступового переходу, обидві сторони наголошують: він має бути гуманним, узгодженим і заснованим на принципах єдності, гідності та партнерства.

На тлі повномасштабної війни в Україні лікарі фіксують дедалі більше випадків рідкісної, але надзвичайно небезпечної інфекції — газової гангрени. За повідомленнями українських медиків, оприлюдненими виданням The Telegraph, ця тяжка м’язова хвороба, яка вважалася майже ліквідованою у Європі, знову повертається через бойові дії та складні умови на фронті.

Газова гангрена спричиняється бактеріями роду Clostridium, що розмножуються у ранах, де бракує кисню. Вони утворюють під шкірою газові пухирці, які стрімко руйнують м’язові та м’які тканини. Ознаки захворювання можуть з’явитися вже через кілька годин після поранення: сильний біль, набряк, зміна кольору шкіри та характерний запах ураженої ділянки. Без невідкладного хірургічного втручання та лікування високодозовими антибіотиками смертність сягає майже стовідсоткових показників.

«Таких затримок з евакуацією не спостерігалося понад 50 років — можливо, з часів Другої світової війни, а може, і раніше. Ми стикаємося з патологією, з якою раніше ніколи не стикалися», — зазначає іноземний доброволець-медик Алекс із Запорізької області.

Зазвичай лікування включає хірургічне видалення інфікованої тканини та внутрішньовенне введення високих доз антибіотиків. Проте в умовах активних бойових дій та обмеженого доступу до медичних закладів первинна обробка ран і застосування препаратів часто неможливі вчасно.

Доктор Ліндсі Едвардс, старший викладач мікробіології Королівського коледжу Лондона, попереджає: «Це надзвичайно небезпечна для життя інфекція: при відсутності лікування смертність наближається до 100 відсотків».

Захоплення Покровська може здаватися важливим кроком для Росії, однак, як зазначає експерт Марк Чемпіон у своїй колонці для Bloomberg, контроль над руїнами цього міста не забезпечить Москві значної військової переваги. Бойові дії навколо таких міст, як Покровськ, показують, що ці «міські трофеї» не є вирішальними у визначенні кінцевого результату війни. Чемпіон підкреслює, що хоча вигляд захоплених міст може виглядати як тимчасова перемога, реальний виклик для Росії полягає в здатності продовжувати бойові дії та утримувати контроль над великими територіями.

З початку великомасштабного вторгнення в 2022 році Росія виявилася неспроможною здійснити блискавичний наступ і захопити стратегічно важливі міста на всіх фронтах. Невдачі в першому етапі війни змусили Кремль змінити тактику, перейшовши до більш повільного і поетапного захоплення окремих населених пунктів, що є складним та високовартісним процесом. Справжня ціна таких наступів, як на Покровськ, стає надзвичайно високою для Росії, що змушує ставити під сумнів ефективність цього підходу.

Автор наголошує, що захоплення Покровська не означатиме відкритого шляху для наступу на інші райони Донбасу: за містом проходить нова лінія оборони Збройних сил України, і географічно контроль над руїнами не гарантує подальшого маневру чи швидкого просування. Чемпіон проводить паралель із Авдіївкою: навіть після її захоплення російським силам знадобилося ще майже два роки, щоб просунутися лише на десятки кілометрів — при цьому людські втрати ворога зросли багаторазово.

Головним фактором, на думку оглядача, залишаються не конкретні міські опорні пункти, а загальна витривалість та воля сторін продовжувати боротьбу. Якщо Київ і його партнери зможуть підтримувати постачання, мобілізацію та мораль, а Україна — утримувати ефективний опір, то втрата окремих населених пунктів не матиме вирішального стратегічного значення. Для Кремля ж кожен «успіх» обходиться неймовірно дорого з точки зору людських ресурсів і техніки.

Також автор звертає увагу на політичний вимір події: хоча військовий ефект може бути обмеженим, сам факт падіння міста може стати пропагандистським та політичним козирем для Москви. Чемпіон попереджає, що Путін може використати подібні «досягнення», щоб переконати західних політиків — зокрема Дональда Трампа — нібито про крах української стійкості й необхідність інших підходів у відносинах з Росією. Це вже має свої ризики у дипломатичній та інформаційній площині.

Покровськ, навіть якщо опиниться під контролем російських сил, навряд чи стане переломним моментом у війні: його воєнна ціна занадто висока, а стратегічні перспективи — обмежені. Натомість реальне значення цього епізоду лежатиме в площині моралі, пропаганди та дипломатичних впливів — факторів, які можуть відсунутися у часі, але вимагатимуть пильної реакції з боку Києва та його партнерів.