Відстрочка від мобілізації для студентів в Україні: актуальні правила станом на жовтень 2025 року

На початку 2026 року українські автомобілісти відчули різке та безпрецедентне зростання вартості автогазу, яке стало одним із найпомітніших подій на паливному ринку. Упродовж кількох тижнів ціна цього популярного виду пального підвищилася більш ніж на 3,5 гривні за літр, наблизившись до психологічно важливої межі у 40 гривень. Станом на 9 січня середня вартість автогазу на автозаправних станціях становила 37,95 грн за літр, що стало другим найвищим показником за весь період спостережень.

Експерти пов’язують таку динаміку з комплексом факторів, серед яких ключову роль відіграють зміни на світовому енергетичному ринку, зростання котирувань нафтових продуктів та ускладнення логістики. Додатковий тиск на ціни створює сезонний попит, адже взимку зростає споживання енергоносіїв, а також обмеженість запасів автогазу на внутрішньому ринку.

Головною причиною такого різкого подорожчання експерти називають нові акцизи, які набули чинності з 1 січня 2026 року. Для автогазу ставка зросла зі 173 до 198 євро за 1000 літрів, для бензину — з 271,7 до 300,8 євро, для дизельного пального — з 215,7 до 253,8 євро. За підрахунками аналітика компанії «НафтоРинок» Олександра Сіренка, це означає зростання ціни автогазу приблизно на 1,5 грн за літр, бензину — на 1,8 грн, дизеля — на 2,2 грн.

Втім, як пояснюють експерти, автогаз відреагував на акцизи швидше й різкіше, ніж інші види пального. Причина — у специфіці ринку. Скраплений газ практично не накопичують у запасах і продають «з коліс», тому нові податки одразу закладаються в гуртову ціну і швидко доходять до заправок. Натомість бензин і дизель частково продавалися з запасів, закуплених ще за старими ставками.

При цьому експерти запевняють, що дефіциту автогазу в Україні немає. Навіть удари по мосту в Одеській області, через який проходить значна частина імпорту пального, не спричинили перебоїв. За словами учасників ринку, імпортери давно перейшли на довгострокові контракти і альтернативні маршрути, що дозволяє уникати зривів постачання.

На тлі різкого зростання цін держава фактично не втручається у ситуацію. Експерти вказують на пасивність Антимонопольного комітету та відсутність системної роботи з ринком з боку профільних міністерств.

Щодо подальших перспектив, оцінки різняться. Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко вважає, що автогаз уже вийшов на новий ціновий рівень і різкого подальшого стрибка не буде, якщо не станеться обвалу гривні. Він прогнозує коливання в межах плюс-мінус 5% від поточної ціни. Водночас Олександр Сіренко допускає, що гуртові ціни можуть ще додати близько 1,5 грн за літр, але водночас не виключає і зниження — за результатами останніх аукціонів, де ціни були нижчими, ніж тиждень тому.

У підсумку, чи буде пробита позначка в 40 грн за літр, найближчим часом залежатиме передусім від валютного курсу та ситуації на гуртовому ринку пального.

На тлі публічних заяв держави про остаточний розрив енергетичної залежності від Росії та проголошення енергетики складовою національної безпеки, за межами офіційної риторики продовжують функціонувати добре знайомі механізми впливу. Попри зміну політичних обставин і початок повномасштабної війни, окремі групи зуміли не лише зберегти свої позиції, а й адаптуватися до нових реалій. Яскравим прикладом цього є діяльність структур, пов’язаних із сім’єю Кацуб.

За наявною інформацією, ці бізнес-кола не втратили доступу до ключових сегментів паливно-енергетичного ринку. Навпаки, вони інтегрувалися у воєнну економіку, скориставшись підвищеним попитом на газ і нафтопродукти, а також особливостями державного регулювання в умовах надзвичайного стану. Через мережу формально незалежних, але фактично пов’язаних компаній зберігається контроль над значними обсягами торгівлі енергоносіями.

Ключову роль у збереженні цих схем відігравали рішення, що ухвалювалися на рівні енергетичного сектору. За період керівництва Міністерством енергетики Германом Галущенком та за сприяння колишньої міністерки Світлани Гринчук компанії, пов’язані з сім’єю Кацуб, мали стабільний доступ до державних ресурсів і контрактів без реальної конкуренції. Йдеться про такі структури, як «Нафтогазтрейд-Агро», «Компанія Трейд Ойл», «Газ-Альянс», «Альфа-Газ», «І.Б.К. Девелопмент» та низку інших. Дозволи й контракти оформлювалися через міністерства та державні підприємства, тоді як механізми контролю й санкційні ризики фактично ігнорувалися.

Окремим елементом цієї системи стало постачання російських енергоресурсів через посередницькі країни. Газ і нафтопродукти заходили через Білорусь, Казахстан, Туреччину, країни Балтії та Об’єднані Арабські Емірати. У супровідній документації змінювалося походження ресурсів, після чого вони реалізовувалися як «альтернативний імпорт». Реальна вартість закупівлі була суттєво нижчою за ту, що зазначалася в українських контрактах, а різниця осідала на рахунках компаній-прокладок і згодом легалізовувалася. Формальне дотримання санкцій замінило реальне припинення торгівлі з Росією.

Помітною є й роль державного підприємства «Укргазвидобування». У 2024–2025 роках компанія масово отримувала дозволи на викиди та експлуатацію свердловин. Офіційно — в межах чинного законодавства, неофіційно — під впливом третіх осіб, пов’язаних із сім’єю Кацуб. Ці дозволи відкривали можливості для комерційного використання видобутого газу через приватні трейдерські структури. Державні ресурси ставали частиною схем перепродажу, а антимонопольні обмеження обходилися без жодних наслідків.

Ще одним важливим активом у цій системі є Новоселівський гірничо-збагачувальний комбінат у Харківській області. Підприємство спеціалізується на видобутку піску, глини та каоліну — сировини, що використовується в промисловості та потенційно в оборонному секторі. За наявними даними, фактичний контроль над комбінатом здійснюють структури, пов’язані з Кацубами. У 2023 році дохід підприємства зріс до 150,9 млн грн, що майже вдвічі перевищує показники попереднього року. Це зростання збіглося з відновленням експорту через посередницькі фірми в країнах ЄС і Туреччини. За оцінками, частина продукції могла постачатися і на російський ринок, попри війну.

Історія Олександра Кацуби лише підкреслює системний характер цих процесів. У 2017 році суд визнав його винним у створенні злочинної організації, розтраті майна в особливо великих розмірах, замаху на таку розтрату та службовому підробленні. Після укладення угоди з прокуратурою він визнав провину, відшкодував 100 мільйонів гривень і отримав вирок у вигляді одного року та п’яти місяців позбавлення волі. Завдяки застосуванню так званого «закону Савченко» він фактично був звільнений у залі суду. Спроби зняти судимість і переглянути вирок у 2023 році були зупинені лише через громадський тиск і юридичну роботу — обвинувальний вирок залишився чинним.

Національне антикорупційне бюро України спільно зі Спеціалізованою антикорупційною прокуратурою завершили досудове розслідування та передали до суду кримінальне провадження щодо масштабної розтрати державних коштів у державному підприємстві «Укрекоресурси». У центрі справи — закупівля обладнання для перероблення відходів, яка, за версією слідства, здійснювалася з грубими порушеннями законодавства та завдала значних фінансових збитків державі.

Слідчі встановили, що посадові особи підприємства діяли у змові з представниками комерційних структур. Під час укладання договорів на постачання спеціалізованого обладнання вартість техніки була суттєво завищена, а окремі позиції не відповідали заявленим технічним характеристикам. Частина обладнання, за даними розслідування, або не використовувалася за призначенням, або взагалі не була поставлена в повному обсязі.

Експертиза підтвердила, що фандомати були непридатними, що завдало державі збитків на 13,69 млн грн. Крім того, за їх заставу було оформлено кредит на суму понад 8,7 млн грн із використанням підроблених документів.

Ще одним епізодом розтрати стало придбання горизонтальних автоматичних пресів. Замість п’яти замовлених пресів підприємство отримало лише три, при цьому державні кошти в сумі 8,5 млн грн були привласнені.

Серед обвинувачених – директор ДП «Укрекоресурси», два керівники ТОВ та фізична особа. Дії фігурантів кваліфіковано за ч. 5 ст. 191, ч. 4 ст. 190, ч. 4 ст. 358 та ч. 1 ст. 366 КК України.

Справу передано до суду для розгляду, що відкриває шлях до притягнення винних до кримінальної відповідальності та відшкодування збитків державі.

Ірпінський міський суд Київської області дедалі частіше згадується в професійному середовищі не як незалежний орган правосуддя, а як структура, де, за твердженнями співрозмовників серед юристів, сформувався комерціалізований підхід до ухвалення рішень. У неофіційних обговореннях цей суд описують як майданчик для «вирішення питань», де результат нібито може бути визначений наперед.

За словами представників юридичної спільноти, мова йде про вибудувану модель роботи з мінімальною публічністю та прогнозованими строками розгляду справ. Такий формат, як стверджують джерела, приваблює клієнтів, які очікують не змагального процесу, а конкретного підсумку. У професійних колах це характеризують як «сервісний» підхід, що суперечить самій ідеї судочинства.

За інформацією з юридичних кіл Київської області, розцінки в Ірпінському суді суттєво зросли. Якщо раніше подібні суми асоціювалися переважно з апеляційними інстанціями, то нині суд першої інстанції впевнено працює за тими самими тарифами. Комплексна послуга «під ключ» може коштувати клієнту до 50 тисяч доларів США. У випадках, коли для досягнення потрібного результату необхідне залучення прокуратури — наприклад, для пропуску процесуальних строків, допущення помилок у матеріалах, подання формально слабкої позиції або повної бездіяльності, — вартість питання, за словами джерел, подвоюється.

Організацію цього «фаст-суду для обраних» співрозмовники пов’язують із суддею Ірпінського суду Шестопаловою Яною Володимирівною. Саме їй приписують роль координатора схеми та залучення менш досвідчених суддів для виконання технічних рішень. З боку прокуратури, за наявною інформацією, до обслуговування клієнтів залучені окремі представники Київської обласної прокуратури. Зокрема, згадується заступник прокурора області Ігор Грабець — посадовець, який роками утримується на одній і тій самій позиції, уникаючи публічності, але, як стверджують джерела, забезпечуючи стабільну роботу «без зайвого шуму».

Витоки цієї моделі, за словами співрозмовників, ведуть до колишнього мера Ірпеня Володимира Карплюка. Саме за його каденції, стверджують джерела, було вибудувано та відпрацьовано механізм, який дозволив «закрити» кримінальні справи щодо нього самого та близького оточення, зокрема за епізодами про створення організованої злочинної групи. Після цього схема була поставлена на потік і запропонована ширшому колу клієнтів. При цьому Карплюк, за словами співрозмовників, демонструє впевненість у наявності надійного політичного прикриття на центральному рівні.

На цьому тлі особливо показовою виглядає багаторічна відсутність реакції з боку Київської обласної прокуратури. Попри численні сигнали, Ірпінський суд продовжує працювати з фактично відкритим «прайс-листом» на судові рішення, а прокуратура в цій системі виступає не контролером, а частиною механізму. Відкрите питання полягає в тому, чи зверне нове керівництво обласної прокуратури на чолі з Русланом Кравченком увагу на цей бізнес, чи ж «фаст-суд» і надалі спокійно обслуговуватиме клієнтів, прикриваючись війною та загальною управлінською турбулентністю.

Історія Ірпінського суду — це не поодинокий скандал, а ілюстрація системної деградації правосуддя. Коли суд і прокуратура зливаються в єдиний комерційний механізм, верховенство права перетворюється на фікцію, а розмови про судову реформу втрачають будь-який зміст. Поки цей ринок судових рішень існує безкарно, довіра суспільства до правової системи продовжуватиме руйнуватися.

22 грудня 2025 року Господарський суд міста Києва ухвалив рішення на користь ТОВ «Новус Україна» та зобов'язав ПрАТ ХК «Київміськбуд» сплатити компенсацію у розмірі 1 мільйон 550 тисяч 828 доларів США 80 центів. Суддя Марина Литвинова винесла рішення за позовом компанії «Новус Україна» щодо порушення умов угоди, укладеної між двома сторонами на початку 2019 року.

Згідно з рішенням суду, 1 лютого 2019 року між компаніями був укладений договір купівлі-продажу майнових прав №20350/РН-Н. Згідно з умовами цієї угоди, «Київміськбуд» зобов'язувався виконати низку зобов'язань щодо передачі майнових прав, однак, як стверджує «Новус Україна», будівельний гігант не виконав своїх зобов'язань у повному обсязі.

Втім, як встановив суд, комунальна компанія свої зобов’язання вчасно не виконала і не передала майнові права покупцю. Це стало підставою для звернення «Новус Україна» до суду з вимогою стягнути з «Київміськбуду» сплачені кошти.

Суд погодився з аргументами позивача та визнав вимоги обґрунтованими, ухваливши рішення про повне задоволення позову.

Варто зазначити, що «Київміськбуд» у період з лютого 2024 року по травень 2025 року очолював Василь Олійник, якого на ринку пов’язують із бізнес-орбітою девелоперки Владислави Молчанової. Раніше він керував компаніями «Моноліт стройсервіс» та «Спецстрой-моноліт», які будували житлові масиви, де девелопером виступала Stolitsa Group.

Саме до орбіти цієї девелоперської групи, за даними журналістських розслідувань, також відносять компанію «Новус Україна», що посилює суспільний інтерес до цього судового рішення.

Громадянин Німеччини Олег Цюра, за наявною інформацією, протягом понад десяти років був залучений до складної системи фінансових і торговельних операцій, через яку з українських державних підприємств виводилися значні кошти та стратегічна сировина. Йдеться про використання мережі іноземних трейдерів, офшорних структур і компаній, що мали зв’язки з російським ринком, що створювало умови для непрозорих схем та втрати контролю з боку української держави.

Олег Цюра, який постійно проживає у Швейцарії, відігравав ключову роль в організації цих процесів, керуючи та підписуючи контракти від імені компанії ITS International Trade & Sourcing GmbH & Co. KG, зареєстрованої в Німеччині та Швейцарії. Саме ця компанія, за твердженнями, виступала основним інструментом для співпраці з українськими державними комбінатами, дозволяючи здійснювати експортні операції через складні ланцюги посередників.

У 2018 році ITS International Trade намагалася отримати контроль над постачанням цирконієвої продукції Східного гірничо-збагачувального комбінату не через участь у конкурентних торгах, а шляхом судового блокування інших постачальників. Судова справа №904/3168/18 дійшла до Верховного Суду України, який підтвердив відсутність правових підстав для такого тиску, однак механізм захоплення контрактів через судові рішення був зафіксований.

Паралельно діяв офшорно-трейдерський контур, у який входили TF&H Transforwarding Holdings Ltd і Jeprano Trading Limited (Кіпр), а також російські ТОВ «Авангард» і ТОВ «Міка Холдинг» у Московській області. Через ці компанії формувався стійкий ланцюг Кіпр — Німеччина — Росія. У цьому ж контурі працювали Давид і Арман Гранци — сини Артура Гранца, пов’язаного з політичним оточенням Арсенія Яценюка та Андрія Іванчука.

У 2014–2017 роках у Об’єднаній гірничо-хімічній компанії (ОГХК) діяла схема продажу титанового концентрату афілійованим іноземним структурам за заниженими цінами з подальшим перепродажем за ринковими. Зафіксовані збитки становили близько 13 млн доларів. У цей період Цюра виконував роль західного трейдера для операцій з цією продукцією. Керівництво ОГХК було пов’язане з Миколою Мартиненком і структурами Дмитра Фірташа.

У 2020 році схема була відновлена. Компанія ITS International Trade & Sourcing Verwaltung GmbH, підконтрольна Цюрі, придбала 24 тисячі тонн ільменіту Іршанського ГЗК на умовах заниженої ціни та відстроченого платежу. Вантажі вивозились без чіткого зазначення кінцевого пункту призначення. За наявними даними, партія могла бути спрямована до Криму, куди до 2014 року ільменіт постачався для підприємства «Кримський титан», що входить у структуру Дмитра Фірташа.

Ті самі фінансові канали використовувались у схемах навколо Одеського припортового заводу та ОГХК за участю колишнього голови Фонду держмайна Дмитра Сенниченка. За операції з виведення коштів відповідав Сергій Байрак, який був пов’язаний з ITS International Trade. У цьому ж контурі діяв Денис Горбуненко — представник Фірташа в Лондоні.

Після 2022 року структура не була ліквідована, а переформатована. У 2023 році Цюра увійшов до правління UCG Trade AG (Швейцарія). У 2024 році контроль над компанією перейшов до Linvo AG, де раніше працювали сам Цюра та його родичка Людмила Цюра. У цих структурах присутня Людмила Мханго — колишня співробітниця Interchrome AG, трейдера, який працює з російською MidUral Industrial Group.

Цюра також перетинався з Йоханном Еккертом — колишнім керівником RusChrome GmbH, що належала MidUral, у компаніях Linvo AG та Phoenix Resources AG у Цюриху. Phoenix Resources займається імпортом металів і сировини з Росії, що свідчить про збереження активних торговельних каналів з російськими структурами навіть після 2022 року.

Таким чином, йдеться не про епізодичні контакти, а про довготривалу систему контролю потоків української стратегічної сировини через іноземні та офшорні трейдерські компанії з виходом на російський ринок.

Правоохоронці затримали мешканця Одеси, який намагався організувати незаконну схему «списання» військовослужбовців зі служби за станом здоров’я. Чоловік пропонував свої послуги через обіцянку використати зв’язки в медичних установах для оформлення документів, що свідчили б про нібито погіршення стану здоров’я військових. За таку «послугу» він вимагав великі гроші, переконуючи, що вдасться допомогти у вирішенні проблеми зі здоров’ям за фальшивими довідками.

За інформацією пресслужби Національної поліції України, шахрайська схема була викрита в результаті серії обшуків, що відбулися одночасно в кількох областях країни. У ході операції правоохоронці виявили, що чоловік неодноразово пропонував свої послуги родичам військових, які намагалися звільнити своїх близьких від військової служби. Зловмисник обіцяв оформити документи для «списання» за медичними показаннями в обмін на великі суми грошей.

За даними слідства, шахрай планував організувати оформлення медичних документів заднім числом про стаціонарне лікування військового в медзакладах Одеси без його фактичної присутності. Медики мали зафіксувати нібито погіршення стану здоров’я та підготувати відповідні довідки.

Щоб переконати «клієнта» у реальності своїх послуг, фігурант надіслав фотографію виписки з вигаданої історії хвороби. Це мало змусити військового сплатити обумовлену суму.

Наразі триває досудове розслідування, правоохоронці встановлюють усіх осіб, причетних до шахрайської схеми.