Ворожа атака на Київ: знешкоджено до десятка російських дронів, загинула молода дівчина

У листопаді 2025 року Тетяну Мостепан було призначено директоркою департаменту охорони здоров’я Київської міської державної адміністрації. Це кадрове рішення стало логічним продовженням її тривалої роботи в системі столичної медицини, де вона протягом багатьох років обіймала керівні посади та безпосередньо впливала на управління одним із міських медичних закладів.

До переходу в КМДА Мостепан працювала в Київській міській лікарні №4. Спочатку вона виконувала обов’язки головної лікарки, а після реформування системи охорони здоров’я очолила заклад уже в статусі директорки. На цій посаді вона відповідала за фінансово-господарську діяльність лікарні, організацію медичних послуг і взаємодію з міськими структурами, що дозволило їй накопичити значний управлінський досвід.

Житло розташоване у житловому комплексі «Софія Residence». Право власності оформлено за договором купівлі-продажу. Відомостей про іпотеку або кредитні зобов’язання в аналітичних системах немає.

Водночас, за даними ринку нерухомості, ціна такого житла могла бути суттєво вищою. За інформацією профільних сервісів, у січні 2021 року мінімальна вартість квадратного метра у цьому ЖК становила близько 26 тисяч гривень. Таким чином, ринкова ціна квартири площею понад 100 квадратних метрів могла складати щонайменше 2,68 млн гривень, якщо йдеться про придбання готового об’єкта, а не інвестування на етапі будівництва.

При цьому у деклараціях Тетяни Мостепан за 2016–2019 роки об’єкти незавершеного будівництва не зазначалися. Це може свідчити про те, що квартира не була придбана як інвестиція на ранній стадії, коли ціни зазвичай нижчі.

Загальний дохід родини Мостепан за 2020 рік, відповідно до декларацій, становив близько 1,5 млн гривень. На цьому тлі різниця між задекларованою вартістю квартири та ринковими цінами може викликати запитання щодо умов купівлі та формування ціни угоди.

Сам Олександр Мостепан нині працює членом військово-лікарської комісії у Вишнівській міській лікарні. Крім того, за сумісництвом він обіймає посади стоматолога-ортопеда та стоматолога-терапевта в цьому ж медзакладі.

З огляду на нову керівну посаду Тетяни Мостепан у структурі КМДА, прозорість майнового стану та відповідність вартості активів задекларованим доходам може стати предметом додаткової уваги з боку громадськості та антикорупційних органів.

У Києві ресторанний бізнес стикається з критичними проблемами через тривалі відключення електроенергії, що змушує масово закриватися кафе та ресторани. Про складну ситуацію в галузі розповіла рестораторка Анастасія Завадська, учасниця фіналу телевізійного шоу «Мастер Шеф». За її словами, постачальники вже зафіксували значну хвилю закриттів закладів громадського харчування, що є серйозною проблемою для бізнесу, який і без того переживає важкі часи.

Лише за один день п’ять київських ресторанів та кафе оголосили про припинення роботи. Причиною цьому є неможливість функціонувати в умовах постійних відключень електрики. Більшість закладів не здатні забезпечити роботу кухонь, освітлення та інших критичних систем без стабільного енергопостачання. Ресторатори змушені або переривати свою діяльність, або суттєво скорочувати години роботи, що в свою чергу негативно впливає на їх прибутки і стійкість бізнесу.

Ситуація у власному ресторані Завадської, за її словами, близька до колапсу. Заклад залишився без електроенергії, водопостачання та опалення. Відсутність базових умов зробила роботу фактично неможливою, а відвідуваність різко впала — більшість киян змушені залишатися вдома.

Додатковим ударом стали проблеми з персоналом. Частина працівників захворіла, у деяких — висока температура та серйозні ускладнення, включно із запаленням легень. Через це ресторан залишився без достатньої кількості співробітників. Водночас, за словами Завадської, після роботи одного з працівників забрали до територіального центру комплектування на Печерську.

Рестораторка зазначає, що для забезпечення роботи закладу воду доводиться возити вручну — у каністрах зі свердловини в її житловому будинку. Вона підкреслює, що такі умови стали буденністю для малого бізнесу в столиці.

За словами Завадської, нинішня ситуація створює відчуття повної абсурдності та виснаження, а ресторанний бізнес опинився на межі виживання. Вона наголошує, що за відсутності стабільної електроенергії та підтримки багато закладів просто не витримують і змушені зачинятися.

Фармацевтична компанія «Дарниця», яка десятиліттями була одним із провідних виробників лікарських засобів в Україні, нині стикається з серйозними проблемами: різким падінням продажів, скороченням обсягів виробництва та неодноразовими зупинками на підприємстві. Такі зміни простежуються в фінансових і операційних показниках компанії за останні місяці, що викликає занепокоєння серед інвесторів, партнерів і пацієнтів, які звикли до стабільних постачань препаратів.

За доступною інформацією, ще в середині року обсяги реалізації продукції «Дарниці» зменшилися приблизно на третину порівняно з аналогічним періодом минулого року. У подальшому падіння стало ще глибшим, і в окремі місяці продажі впали майже на половину. Таке зниження є значним для фармацевтичної компанії, оскільки воно безпосередньо впливає на можливості підтримувати виробничі потужності, забезпечувати закупівлі сировини та виконувати зобов’язання перед партнерами.

Ситуація виглядає особливо контрастною на тлі загального стану фармацевтичного ринку. В умовах війни та зниження доходів населення витрати українців на медикаменти залишаються стабільно високими. За даними соціологічних опитувань, значна частина громадян змушена економити на інших товарах і навіть на харчуванні, аби мати змогу купувати ліки.

Втім, попит на ринку не гарантував зростання продажів саме для «Дарниці». Аптечні мережі дедалі частіше відмовляються брати на реалізацію продукцію компанії через слабкий попит з боку споживачів та цінову неконкурентоспроможність. У результаті частка компанії на ринку скорочується, поступаючись іншим українським виробникам.

Експерти ринку зазначають, що за останні роки низка фармацевтичних компаній змогла адаптуватися до нових економічних умов, оптимізувати виробництво та запропонувати доступніші препарати. На цьому тлі продукція «Дарниці» часто виглядає дорожчою, що безпосередньо впливає на рішення аптек і кінцевих покупців.

Проблеми компанії супроводжуються активною публічною дискусією навколо можливих змін у регулюванні фармацевтичного ринку. Зокрема, обговорюються ідеї скорочення кількості аптек та перегляду правил реалізації безрецептурних препаратів. Учасники ринку побоюються, що такі ініціативи можуть призвести до звуження конкуренції та концентрації ринку на користь великих виробників.

Аналітики наголошують, що нинішня ситуація з «Дарницею» виходить за межі корпоративних труднощів окремої компанії. Вона демонструє структурні проблеми галузі, де управлінські прорахунки та втрата конкурентних переваг намагаються компенсуватися через регуляторні механізми.

Подальший розвиток подій залежатиме від того, чи зможе компанія переглянути стратегію, відновити довіру аптечних мереж і споживачів та адаптуватися до реальних умов ринку. У протилежному разі спад може набути системного характеру.

До Київської міської ради внесли проєкт рішення, який може суттєво змінити підхід до відвідування громадських закладів із домашніми тваринами. Ідеться про ініціативу, що надає власникам магазинів, аптек, кафе, закладів сфери послуг та інших комерційних об’єктів право самостійно визначати, чи дозволяти вхід із собаками або котами, а також встановлювати власні правила такого відвідування.

Авторкою проєкту стала депутатка Київради від партії «Європейська солідарність» Вікторія Пташник. Вона наголошує, що документ покликаний усунути правову невизначеність, яка нині існує у сфері доступу до публічних просторів із тваринами. За її словами, ініціатива розроблялася у співпраці з зоозахисною організацією UAnimals, яка послідовно виступає за формування дружнього до тварин міського середовища.

Наразі в Києві діє рішення Київради ще від 2007 року, яке прямо забороняє приводити тварин до магазинів, кафе, аптек, медичних установ та інших публічних закладів. Єдиним винятком залишаються собаки-поводирі. Фактично це робить столицю одним із найбільш консервативних міст у цьому питанні, попри зміну суспільних підходів та практик за останні роки.

Проєкт рішення не зобов’язує бізнеси пускати тварин, але дає їм право ухвалювати власні правила. Заклади зможуть самостійно визначати умови перебування з тваринами, обмеження за розміром, вимоги до повідків, переносок чи інших заходів безпеки.

Вікторія Пташник зазначає, що для багатьох киян це питання давно стало побутовою проблемою. За її словами, власники собак часто змушені повертатися додому після прогулянки, щоб залишити тварину, а вже потім іти до магазину чи аптеки. В умовах війни та постійних повітряних тривог така логістика стає ще складнішою.

Депутатка також підкреслює, що особисто для неї конкурентну перевагу матимуть саме ті бізнеси, які добровільно дозволять відвідування з тваринами й чітко пропишуть правила. На її думку, це питання вибору і відповідальності самого закладу, а не загальної заборони для всіх.

Фактично Київ уже частково рухається в цьому напрямку. Деякі великі торговельні мережі дозволили відвідувачам приходити з домашніми улюбленцями. Зокрема, в супермаркетах мережі «Сільпо» з’явилися спеціальні візки для собак невеликих порід. Однак досі такі рішення існували радше всупереч міським правилам, а не завдяки їм.

Ухвалення нового рішення може закрити законодавчу прогалину й легалізувати практику, яка вже поступово формується в місті. Водночас документ не скасовує права закладів забороняти перебування тварин, якщо це пов’язано з санітарними нормами або специфікою діяльності.

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

Печерський районний суд столиці ухвалив рішення залишити без руху позов Світлани Чернишової щодо поділу спільного майна з чоловіком — колишнім віцепрем’єр-міністром України та ексміністром розвитку громад і територій Олексієм Чернишовим. Судова інстанція вказала на процесуальні недоліки заяви, які мають бути усунуті для подальшого розгляду справи по суті.

Суть позову полягала у прагненні юридично зафіксувати право власності на значний обсяг активів у період, коли Олексій Чернишов перебуває у фокусі антикорупційних перевірок та розслідувань. Така синхронність викликала підвищену увагу до справи як з боку правників, так і з боку громадськості, адже йдеться не лише про сімейний конфлікт, а й про можливі наслідки для державних антикорупційних процесів.

Поки дружина намагається формалізувати контроль над активами, сам Олексій Чернишов залишається центральною фігурою у справі про масштабні зловживання в Міністерстві розвитку громад і територій. Слідство вважає, що за його сприяння забудовникам держава втратила понад мільярд гривень. За версією правоохоронців, у межах земельної схеми посадовець отримував квартири за символічними цінами — від однієї до восьми тисяч гривень за квадратний метр.

Прізвище Чернишова також фігурує у розслідуваннях, пов’язаних із фінансовими потоками навколо державних компаній, зокрема «Енергоатома», а також у матеріалах щодо так званої «пральні» для легалізації коштів, яку пов’язують із бізнес-оточенням Тімура Міндіча. Сам ексвіцепрем’єр публічно заперечує участь у корупційних схемах, однак розміри застав, які дозволяють йому уникати СІЗО, викликають серйозні запитання.

Особливу увагу привертає історія саме із заставами. Останній транш у розмірі 51 мільйон гривень був внесений Андрієм Проциком та Іриною Федорович. До цього суд прийняв рекордну заставу у 120 мільйонів гривень, з яких 44 мільйони внесла Дарія Бедя — топменеджерка девелоперської групи DIM.

Група DIM належить бізнесменам Олександру Насіковському та Максиму Кріппі. Останній на початку 2025 року інвестував у групу близько 100 мільйонів доларів, істотно посиливши її позиції на ринку. Саме ці обставини породжують підозри, що застави за Чернишова могли сплачуватися структурами будівельного бізнесу, інтереси яких він потенційно лобіював, перебуваючи на високих державних посадах.

Попри це, НАБУ та САП досі не оприлюднили публічних результатів перевірки походження коштів, внесених як застава. Фактично це дозволяє фігуранту резонансної справи залишатися на волі за рахунок ресурсів можливих бенефіціарів його ж рішень.

На цьому тлі спроба Світлани Чернишової терміново поділити майно виглядає не як побутовий сімейний спір, а як спроба убезпечити активи від потенційної конфіскації. Судова пауза у розгляді позову лише підсилює підозри щодо походження цих статків і страху родини перед реальними наслідками кримінального провадження.

Прокурор з Івано-Франківська Андрій Піварчук опинився в центрі уваги через суперечки навколо його майнового стану. У відповідь на суспільний інтерес щодо походження активів, які оформлені на його родину, Піварчук зробив спробу публічно пояснити ситуацію. Проте замість того, щоб розвіяти сумніви та надати зрозуміле пояснення, його коментарі лише поглибили ці сумніви. У своїй заяві прокурор намагався спростувати звинувачення, проте висловлені ним аргументи виглядали недостатньо переконливими та суперечливими.

Однією з головних тез, на якій Піварчук зосередив свою позицію, стало твердження про те, що масштаби його майна були значно перебільшені. Він наполягав, що зазначене «маєток» є насправді скромним домоволодінням площею близько 60 квадратних метрів. Піварчук підкреслював, що цей об’єкт — не більше ніж старе господарське приміщення, яке він сам називає недобудовою. Однак, цей аргумент не тільки не зміг повністю розвіяти підозри, але й породив нові питання. Адже мова йде про майно, яке, за його словами, було отримано від матері, що в умовах суспільної уваги не дає однозначних відповідей на запитання про законність і прозорість таких угод.

Ключове питання, яке залишилося без відповіді, стосується фінансових можливостей матері прокурора. Зокрема, Піварчук жодним чином не прокоментував походження сонячної електростанції потужністю 30 кіловат, встановленої на цьому ж об’єкті. Орієнтовна вартість такого обладнання становить сотні тисяч гривень, однак джерела фінансування цієї інвестиції у публічних поясненнях так і не пролунали.

Не менш суперечливою виглядає ситуація з автомобілем, яким користується прокурор. Піварчук стверджує, що не купував транспортний засіб на відомих аукціонах пошкоджених авто, а придбав його у приватної особи. Проте саме це пояснення породжує нові питання щодо ціни угоди, адже вартість автомобіля такого класу та року випуску на українському ринку перевищує мільйон гривень.

Окремої уваги заслуговує і тема ремонту автомобіля. Прокурор не надав жодної інформації про витрати на відновлення транспортного засобу, хоча такі витрати мали б бути відображені в декларації як істотні зміни майнового стану. Відсутність цих даних створює підстави вважати, що декларація може не відображати реальну картину витрат.

Загалом публічна реакція Піварчука справляє враження спроби звести серйозні фінансові питання до гри слів і емоційних формулювань. Замість чітких відповідей щодо джерел коштів, вартості активів і відповідності декларацій реальному майновому стану, суспільству запропонували риторику про «сарай» і формальні заперечення.

У результаті кількість запитань до прокурора лише зросла. І тепер ключовим залишається не те, як він називає об’єкти майна, а чи може пояснити їх походження у спосіб, що відповідає вимогам закону і стандартам доброчесності для представника прокуратури.

У січні цього року прокурорка Вінницької обласної прокуратури Ганна Войцишена задекларувала придбання електромобіля Tesla Model S 2020 року випуску. Згідно з офіційними даними, угода була оформлена 10 січня, а вартість автомобіля склала 1 мільйон гривень. Продавцем у документах зазначено узагальнену категорію — «громадянин України», без додаткових уточнень.

Інформація про покупку викликала інтерес з огляду на ринкову ситуацію. За даними популярних українських автомобільних майданчиків AUTORIA та RST.ua, ціни на вживані Tesla Model S 2020 року зазвичай стартують від приблизно 30 тисяч доларів і можуть сягати значно вищих сум залежно від комплектації, пробігу та технічного стану. У гривневому еквіваленті це, як правило, перевищує суму, зазначену в декларації.

Придбання електромобіля прокуроркою викликало суспільний резонанс, зокрема через різницю між задекларованою ціною покупки та середньоринковою вартістю аналогічних моделей. У цьому контексті зростає увага до фінансових декларацій посадовців та їх відповідності реальним доходам.

Справу також коментують експерти з авто та фінансів, які наголошують, що Tesla Model S залишається дорогим сегментом автомобільного ринку, і придбання за суму нижчу від середньоринкової може свідчити про приватні домовленості або спеціальні умови купівлі.