Єрмак: Трамп може завершити війну в Україні до кінця 2025 року

Конкурс на посаду голови митної служби України продовжується, і сьогодні 38 кандидатів складають тест на загальні здібності. Цей важливий етап відбору привертає увагу як фахівців, так і громадськості, адже від успіху конкурсу залежить не тільки подальша доля митниці, але й загальний рівень прозорості в роботі органів державної влади. Журналісти проекту «Межа» стежать за кожним кроком цього процесу, ретельно вивчаючи кандидатів, щодо доброчесності яких можуть виникати питання.

Одним із таких кандидатів є Віктор Денисовець, який наразі займає посаду головного спеціаліста НКРЕКП (Національна комісія, що здійснює регулювання енергетики та комунальних послуг) у Волинській області. Його кандидатура привернула увагу завдяки його політичному минулому та ряду особистих моментів, які можуть стати підставою для сумнівів щодо його здатності ефективно керувати митницею.

У судовій історії кандидата є кілька випадків керування автомобілем у стані алкогольного сп’яніння. У 2021 році Луцький міськрайонний суд визнав його винним у ДТП, призначивши штраф 10 тис. грн та позбавлення прав на 1 рік. У 2024 році він знову сідав за кермо нетверезим, проте справа була закрита через «відсутність складу правопорушення».

Бізнес родини Денисовця теж викликає питання. Дружина кандидата орендує 12 земельних ділянок загальною площею 231,9 га, а сам кандидат володіє ще 3 ділянками. Незважаючи на фактичну господарську діяльність – вирощування лохини, крафтового варення та меду, офіційно задекларований дохід дружини за останні три роки становить лише 12 001 грн. Дружина не зареєстрована як ФОП і не є учасницею юридичних осіб, що ставить під сумнів облік доходів та сплату податків.

Бекграунд Партії регіонів, судові постанови за нетверезе керування та сумнівна бізнес-активність родини Денисовця ставлять під питання його здатність очолити митницю – орган, який потребує перезавантаження та доброчесних фахівців.

Реставрація Бережанської ратуші, одного з історичних символів Тернопільщини, знову стала предметом критики через непрозорість витрат та питання щодо обґрунтованості кошторисів. Після того, як Державний історико-архітектурний заповідник у Бережанах уклав договір на коригування проєкту реставрації вартістю 12,35 мільйона гривень із компанією «Акант», виникли сумніви щодо необхідності таких витрат і порядку їхнього проведення. Закупівлю здійснили без конкуренції: участь у торгах узяв лише один підрядник, що автоматично ставить під питання справедливість ціни та відповідність ринковим умовам.

До цього роботи на об’єкті виконувала майстерня «Україна-Реставрація», яка вже отримала понад 22 мільйони гривень за виконані роботи. Проте після перевірки Держаудитслужби договір із попереднім виконавцем було розірвано. Причини розірвання стосувалися виявлених порушень, які поставили під сумнів якість виконання робіт та дотримання процедур. У результаті з’явилося питання: чи були ці роботи дійсно необхідні, чи частина коштів могла бути використана неефективно, а інколи й з порушенням законодавства.

Аналіз оновленої кошторисної документації показує суттєві відхилення від ринкових цін. Зокрема, круглі лісоматеріали хвойних порід у кошторисі закладені по 18 тисяч гривень за кубічний метр. Для порівняння, середні ринкові ціни та закупівлі інших бюджетних замовників фіксують вартість сосни на рівні близько 4,5 тисячі гривень за куб. При цьому в проєктній документації відсутні пояснення щодо будь-якої спеціальної обробки деревини, яка могла б обґрунтувати таку різницю.

Схожа ситуація спостерігається і з інертними матеріалами. Щебінь разом із доставкою коштує бюджету понад 2,3 тисячі гривень за кубічний метр, що приблизно вдвічі дорожче, ніж аналогічні закупівлі комунальних підприємств у регіоні для облаштування інфраструктурних та меморіальних об’єктів.

Питання викликають і тендерні вимоги, які, за оцінками експертів, суттєво звузили коло потенційних учасників. Замовник передбачив обов’язкову наявність досвіду робіт із класом наслідків СС3. Компанія «Акант» підтвердила цей досвід через субпідрядні договори саме з попереднім виконавцем реставрації, що вказує на можливу пов’язаність між структурами.

Крім того, у документації не було дотримано вимог щодо оприлюднення розрахунків у машинозчитувальному форматі — детальні кошториси опубліковані у PDF-файлах, що ускладнює громадський контроль. На тлі завищених цін на матеріали середня заробітна плата робітників у кошторисі виглядає заниженою, що може свідчити про формування додаткової непрозорої маржі.

Ситуація з реставрацією Бережанської ратуші вкотре піднімає питання про ефективність контролю за витрачанням коштів на об’єктах культурної спадщини та реальну конкуренцію у сфері реставраційних робіт.

Посадові особи управління освіти Подільської районної державної адміністрації у Києві постануть перед судом у справі про розтрату бюджетних коштів, виділених на облаштування шкільних укриттів. За матеріалами слідства, загальна сума завданих збитків становить 675 тисяч гривень, а порушення були допущені під час проведення закупівель у період активної фази війни, коли питання безпеки дітей мало критичне значення.

Центральною фігурою справи є керівник управління освіти, якого обвинувачують у розтраті бюджетних коштів під час закупівлі світлодіодних ламп і ліхтарів для укриттів у 2022 році. Слідство встановило, що обладнання було придбане за значно завищеними цінами, що призвело до збитків бюджету на суму 406 тисяч гривень. За версією правоохоронців, реальна ринкова вартість товарів була істотно нижчою, однак це не було враховано під час укладання договорів.

Крім того, посадовець звинувачується у розтраті бюджетних коштів під час закупівлі подовжувачів для шкільних укриттів у тому ж році. За даними слідства, збитки склали 131 тисячу гривень.

Також головна бухгалтерка управління освіти Подільської РДА у період із березня по квітень 2023 року затвердила оплату одноразового посуду для укриттів навчальних закладів за завищеними цінами. Сума збитків становить 138 тисяч гривень.

Розслідування вказує на системні порушення при закупівлях, які проводились без належного контролю, що призвело до значних втрат бюджетних коштів. Судові засідання щодо цих справ тривають, а посадовцям загрожує відповідальність за статтями, що передбачають розтрату державних коштів.

Колишній нападник київського «Динамо» Артем Мілевський став учасником бійки з ексгравцем збірної України Сергієм Рибалкою під час поєдинку української футбольної медіаліги. Цей інцидент стався в рамках матчу між командами IGNIS, за яку виступає 41-річний Мілевський, та RUH Media Team, де 35-річний Рибалка займає посаду головного тренера.

Зустріч мала відбутися в мирній атмосфері, однак ситуація вийшла з-під контролю. Причини конфлікту між футболістами на даний момент залишаються невідомими. Відео з моментом бійки швидко стало вірусним у мережі, на якому видно, як після короткої словесної перепалки, що спалахнула між гравцями, Мілевський і Рибалка почали обмінюватися ударами кулаками.

Згодом у Instagram медіаліги UA Steel з’явилося фото, на якому Мілевський і Рибалка потискають один одному руки. Організатори коротко прокоментували інцидент: «Тема закрита».

Сергій Рибалка — вихованець харківського «Арсеналу», де вже у 18 років став найкращим бомбардиром клубу, забивши 20 голів у 48 матчах. У 2008 році він перейшов до «Динамо», спершу граючи за другу команду, а згодом закріпився в основному складі. У його кар’єрі також були виступи в чеському «Словані» та київському клубі до 2017 року.

На міжнародному рівні Рибалка пройшов усі юнацькі та молодіжні збірні України. Його найяскравішим досягненням стало «золото» чемпіонату Європи U-19 у 2009 році, де він забив вирішальний гол проти Швейцарії. У 2015 році Рибалка дебютував за національну команду України у товариському матчі проти Латвії.

Ухвалення Верховною Радою в другому читанні законопроєкту №12377 стало одним із найвагоміших кроків у реформуванні житлового законодавства за роки незалежності України. Документ закладає підґрунтя для докорінної зміни підходів до житлових відносин і символізує прагнення держави остаточно відійти від застарілої радянської моделі, яка тривалий час існувала формально та дедалі більше суперечила реаліям сучасного життя.

Чинний Житловий кодекс, ухвалений ще у 1983 році, був розрахований на зовсім інші соціально-економічні умови. Він не враховував ані ринкову економіку, ані домінування приватної власності на житло, ані масштабні міграційні процеси. Повномасштабна війна лише загострила ці проблеми, додавши мільйони внутрішньо переміщених осіб і зруйноване житло, для яких старі норми виявилися непридатними.

Разом із тим сама ідея реформи не усуває правових ризиків, які вона за собою тягне. Найбільш чутливим залишається питання безоплатної приватизації державного та комунального житла. Саме цей механізм упродовж багатьох років був ключовим шляхом набуття житла у власність для мільйонів громадян. Хоча новий закон не скасовує приватизацію негайно, він фактично створює правові підстави для поступової відмови від цієї моделі після завершення воєнного стану та перехідного періоду.

Практичні наслідки такого підходу очевидні. Громадяни, які тривалий час проживають у неприватизованому житлі, отримують обмежений у часі шанс реалізувати своє право. Будь-які проблеми з документами, складом сім’ї, реєстрацією або статусом житла в майбутньому можуть призвести до втрати можливості приватизації. Таким чином, ризик правової невизначеності поступово перекладається з держави на громадян, що неминуче спричинить зростання кількості судових спорів.

Серед потенційних позитивних наслідків реформи експерти відзначають формування єдиної та логічнішої житлової політики, розвиток ринку оренди й соціального житла, відмову від застарілих і корупційно вразливих механізмів, а також поступову інтеграцію європейських стандартів у житлове право. Водночас існують серйозні ризики: правова невизначеність для мешканців неприватизованих квартир, зростання соціальної напруги, особливо серед вразливих груп населення, можливий сплеск судових спорів щодо права користування та власності, а також небезпека того, що держава відмовиться від старих зобов’язань швидше, ніж запровадить ефективні альтернативи забезпечення житлом.

13 січня 2026 року Верховна Рада України прийняла в другому читанні та в цілому Закон про основні засади житлової політики. Документ визначає правові, економічні та організаційні засади житлової сфери, принципи та пріоритети держави, вимоги до якості житла, механізми державної підтримки будівництва, придбання й оренди, порядок формування та використання житлових фондів, а також повноваження органів влади та місцевого самоврядування.

Закон також запроваджує єдину інформаційно-аналітичну житлову систему, фінансово-кредитні механізми підтримки житлових програм, револьверні фонди, інструменти публічно-приватного партнерства, механізми комплексної реновації застарілого житлового фонду та нові підходи до стратегічного планування житлової політики. Окремо підкреслюється орієнтація на європейські стандарти та норми Конституції України.

Водночас документом визнано такими, що втратили чинність, Житловий кодекс України та Закон про приватизацію державного житлового фонду. Це означає, що житлова система України входить у період глибокої трансформації, наслідки якої стануть визначальними вже в найближчі роки — як для громадян, так і для органів влади та юристів, що працюють у цій сфері.

Закарпатський окружний адміністративний суд ухвалив рішення, яке має принципове значення для захисту соціальних прав військовослужбовців. Суд визнав протиправними дії однієї з військових частин, яка відмовила у виплаті грошової допомоги в розмірі одного мільйона гривень військовому, що проходив службу та безпосередньо виконував бойові завдання на території Донецької та Луганської областей.

З матеріалів справи випливає, що чоловік був призваний на військову службу у травні 2023 року, коли йому виповнилося 22 роки. За час проходження служби він понад шість місяців перебував у районі активних бойових дій, виконуючи завдання, пов’язані з обороною держави. Суд звернув увагу на те, що сам факт участі у бойових діях був підтверджений відповідними довідками та наказами командування, які не були оскаржені чи спростовані.

Попри виконання всіх вимог, передбачених постановою Кабінету Міністрів №153, військова частина відмовилася нараховувати виплату через звільнення чоловіка. Позивач оскаржив рішення частини у суді, вважаючи його протиправним.

Суддя Зоя Плеханова дослідила всі матеріали справи та постановила, що військовий має право на одноразову виплату у розмірі одного мільйона гривень. Дії військової частини визнано незаконними, і її зобов’язано здійснити нарахування виплати. Рішення ще може бути оскаржене.

Ця справа стала прикладом того, що навіть після звільнення військовослужбовці мають право на передбачені законом компенсації за участь у бойових діях.

У столиці завершено досудове розслідування у справі щодо інженера-проєктувальника комунального підприємства «Київміськсвітло», якого обвинувачують у службовій недбалості, що завдала значної шкоди міському бюджету. Матеріали кримінального провадження вже скеровано до суду, де посадовець відповідатиме за свої дії у межах чинного законодавства.

За інформацією слідства, під час реалізації проєкту з оновлення системи зовнішнього освітлення в Деснянському районі Києва було допущено грубі порушення. Інженер-проєктувальник, відповідальний за підготовку технічної документації та розрахунків, не забезпечив належної перевірки вартості опор для світильників. У результаті комунальне підприємство здійснило закупівлю за завищеними цінами.

За матеріалами справи, КП «Київміськсвітло» реалізовувало проєкт капітального ремонту мереж зовнішнього освітлення у Деснянському районі. У межах робіт планувалося замінити застарілі ртутні та натрієві світильники на сучасні світлодіодні. Інженер-проєктувальник відповідав за формування кошторису, зокрема мав провести моніторинг ринкових цін на опори для світильників.

Слідство встановило, що посадовець неналежно виконав свої обов’язки та не здійснив повноцінного аналізу цін на ринку будівельних матеріалів. У результаті підприємство закупило опори за завищеною вартістю, що призвело до переплати з міського бюджету на суму понад 3,8 млн гривень.

Досудове розслідування здійснювали слідчі Головного управління Національної поліції у Києві. Процесуальне керівництво забезпечувала Київська міська прокуратура, а оперативний супровід — Служба безпеки України у Києві та Київській області. Наразі підозрюваний перебуває на волі, а справу розглядатимуть у суді по суті.

Це не перший випадок проблем із закупівлями у КП «Київміськсвітло». Станом на літо 2024 року правоохоронні органи розслідували щонайменше три кримінальні провадження щодо службової недбалості посадовців підприємства, а загальні можливі втрати бюджету оцінювалися приблизно у 7 млн гривень. У вересні 2024 року фігурувала справа про переплату майже 14,5 млн гривень за вуличні ліхтарі, а в січні 2025 року до суду передали матеріали щодо розкрадання понад 1,4 млн гривень під час ремонтних робіт.

Ситуація навколо «Київміськсвітла» вкотре демонструє системні проблеми з контролем у сфері комунальних закупівель. Відсутність належного цінового моніторингу та відповідальності посадовців призводить до втрат мільйонів гривень, які формуються з податків мешканців столиці. Судові рішення у цих справах мають показати, чи понесуть винні реальну відповідальність.

Суд адміністративного та публічного права кантону Во у Швейцарії ухвалив рішення, яким став на бік організації EVAM і відхилив апеляцію 40-річного громадянина України. Згідно з вердиктом, чоловік повинен компенсувати понад 67 тисяч швейцарських франків, отриманих у вигляді соціальної допомоги без законних підстав. У перерахунку за курсом Національного банку України ця сума становить близько 3,6 мільйона гривень.

Як випливає з матеріалів справи, громадянин України прибув до Швейцарії влітку 2022 року та звернувся по фінансову підтримку, яку в кантоні Во надає організація EVAM — установа, відповідальна за розміщення та соціальний супровід шукачів притулку і осіб із тимчасовим захистом. Під час подання документів чоловік задекларував відсутність значних доходів і майна, що стало підставою для нарахування допомоги.

Під час адміністративного розслідування встановили, що чоловік володів автомобілем Porsche Cayenne вартістю близько 37,5 тисяч франків і регулярно подорожував Європою, відвідуючи Австрію, Францію, Італію, Німеччину, Португалію, Бельгію та Люксембург. Крім того, він витрачав значні кошти з власних рахунків у євро.

Суд дійшов висновку, що спосіб життя українця не відповідав статусу особи, яка перебуває у скрутному матеріальному становищі. Судді наголосили, що автомобілі є частиною майна, а біженці повинні дотримуватися тих самих правил, що й інші отримувачі соціальної допомоги. Через наявність достатніх ресурсів для самостійного забезпечення та відсутність доказів доброчесності чоловіка апеляцію залишили без задоволення.

Таким чином, українець має повернути всю суму незаконно отриманих виплат. Ця справа стала прикладом того, що навіть особи зі статусом тимчасового захисту несуть відповідальність за недобросовісне користування соціальною допомогою у Швейцарії.