Їсти корисно — не дорого: нутриціологиня спростовує головні міфи

11 листопада 2025 року у Вищому антикорупційному суді відбулося судове засідання, під час якого розглядалося питання обрання запобіжного заходу для Ігоря Миронюка. Слідчі органи підозрюють його в участі у складних тіньових механізмах, пов’язаних з управлінням неофіційними фінансовими та організаційними процесами. За матеріалами справи, Миронюк діяв не самостійно, а у взаємодії з Дмитром Басовим, який, за версією правоохоронців, був його ключовим партнером.

Сторона обвинувачення наполягала на тому, що підозрювані фактично контролювали низку прихованих схем у складі певних структур, використовуючи службові зв’язки та вплив на ухвалення рішень. За даними слідства, ці дії могли завдати значних збитків державним інтересам і створити умови для системних корупційних зловживань. Саме цим аргументувалася необхідність суворого запобіжного заходу, який би унеможливив тиск на свідків або знищення доказів.

Журналістська перевірка підтвердила, що Ігор Миронюк справді має бізнес-інтереси у Словаччині. Перший бізнес він започаткував ще у 2008 році разом із тодішньою дружиною Оленою та сином Артуром. Родина володіла частками у компанії SU-CONSULTING s.r.o., яка працювала у сфері реклами. У 2014 році цей бізнес було продано.

Після цього Миронюк залишився співвласником та виконавчим директором іншої словацької компанії — UKRCI s.r.o., заснованої у 2014 році. Формально фірма займається неспеціалізованою оптовою торгівлею, однак її фінансові показники виглядають скромними: за 2024 рік дохід компанії склав трохи більше ніж дві тисячі євро. Раніше часткою у цьому бізнесі володіла Олена Миронюк, однак у липні 2025 року вона, ймовірно, передала її сину Артуру.

У червні 2025 року колишня дружина Миронюка придбала ще одну компанію у Словаччині — Management alternative technologies s.r.o., яка спеціалізується, зокрема, на роздрібній торгівлі. Номінальний розмір її внеску становив 5 тисяч євро. Фінансові результати діяльності цієї фірми на момент публікації у відкритих реєстрах відсутні.

Втім, родину Миронюка зі Словаччиною пов’язує не лише бізнес, а й нерухомість. У 2014 році його син Артур придбав квартиру на 22-му поверсі багатоповерхового житлового комплексу неподалік від центру Братислави, на вулиці Байкальській.

Крім того, влітку 2023 року колишня дружина Миронюка стала власницею приватного будинку у передмісті Братислави — місті Шаморін. Нерухомість розташована за десять хвилин пішки від Дунаю та приблизно за двадцять хвилин їзди автомобілем до центру столиці Словаччини. У кадастрових документах зазначено, що будинок придбано без залучення кредитних коштів. Сума угоди не розкривається, однак, за відкритими оголошеннями, вартість подібних будинків у цьому районі сягає близько пів мільйона євро.

Таким чином, дані про бізнес та нерухомість у Словаччині корелюють із заявами сторони обвинувачення у справі Миронюка. Наявність закордонних активів і тісних сімейних зв’язків за межами України може мати значення при оцінці ризиків у кримінальному провадженні, зокрема щодо можливого переховування від слідства.

Колишній чоловік відомої української співачки Ані Лорак, турецький бізнесмен Мурат Налкакіоглу, вирушив до Туреччини, де, за всіма ознаками, планує провести новорічні святкування. Разом із ним поїхала їхня 14-річна донька Соня, яка вже активно привертає увагу підписників у соцмережах своїм стрімким дорослішанням. На останніх фото видно, що дівчина пострункішала та змінила колір волосся на рудий, що підкреслює її новий стиль і індивідуальність.

Мурат не приховує захоплення дочкою і регулярно ділиться кадрами з нею у соцмережах. Водночас помітно, що батько намагається створювати для доньки теплу атмосферу під час свят, поєднуючи відпочинок із активним спілкуванням та спільними розвагами. Фотографії з курортних локацій Туреччини демонструють не лише гарний настрій, а й щирі емоції батька й доньки, що важливо для підтримки близьких стосунків навіть після розлучення.

Наразі сім’я приділяє час родичам, з якими рідко бачиться, а також встигла сходити на шопінг. Мурат Налкакіоглу прагне провести свята разом із донькою та рідними, відкладши розваги на другий план.

Нагадаємо, Ані Лорак та Мурат Налкакіоглу були разом з 2003 року, одружилися у серпні 2009-го. У червні 2011 року у пари народилася донька Соня. Розлучення відбулося у 2019 році.

Голову земельної комісії Роздільнянської міської ради та депутатку від політичної партії «Батьківщина» Ларису Торбинську затримали правоохоронці за підозрою в отриманні хабаря на робочому місці. За версією слідства, Торбинська вимагала 9,5 тисяч доларів від місцевого підприємця за сприяння в оренді 92 гектарів сільськогосподарських земель. Справа викликала великий резонанс, адже це не перший випадок в Україні, коли представники місцевої влади потрапляють у корупційні скандали.

Згідно з інформацією правоохоронців, депутатка обіцяла бізнесмену допомогти отримати дозвіл на оренду земельної ділянки, без якого підприємець не зміг би використовувати землю для ведення господарської діяльності. Вона запевнила його, що без її сприяння всі спроби орендувати землю будуть марними. За свої послуги Торбинська вимагала значну суму — 9,5 тисяч доларів, з яких частину (8 тисяч) отримала безпосередньо під час операції із затримання.

Наразі прокуратура вимагає відсторонення Лариси Торбинської від посади в міській раді на час слідства. Водночас відомо, що вона працює лікарем-неонатологом в Одеській обласній дитячій лікарні.

Слідчі дії тривають, проводиться перевірка можливої причетності інших осіб до схеми.

На четвертому році повномасштабної війни питання укриттів у Києві перестало бути суто технічним або господарським і перетворилося на справжнє питання виживання. Попри численні атаки та постійні повітряні тривоги, офіційні дані міської влади створюють ілюзію повного забезпечення столиці захисними спорудами. За інформацією КМДА, у Києві налічується понад чотири тисячі укриттів, що нібито здатні вмістити практично все населення міста.

Однак незалежні розслідування та аналіз судової практики показують зовсім іншу картину. Багато підвалів, які зараховані до списку укриттів, фактично зачинені або перебувають у приватній власності з обмеженим доступом. Частина споруд не відповідає елементарним вимогам безпеки, не має вентиляції або аварійного виходу, а деякі просто не підтримуються в належному стані, що робить їх непридатними для тривалого перебування людей у разі обстрілів.

Майже чверть укриттів, внесених до офіційних реєстрів, є приватними. Фактично вони доступні лише мешканцям окремих житлових комплексів або працівникам установ. Ще понад вісімдесят відсотків становлять так звані найпростіші укриття — підвали та технічні приміщення, які за Кодексом цивільного захисту не є повноцінними захисними спорудами. Їх включення до загальної статистики створює лише ілюзію безпеки.

Особливо критична ситуація склалася на лівому березі Києва. Через малу глибину залягання навіть окремі станції метро офіційно класифікують як “прості укриття”. Це означає, що сотні тисяч мешканців спальних районів фактично не мають доступу до герметичних сховищ, здатних витримати серйозний удар.

Якщо співставити реальну місткість загальнодоступних захисних споруд з чисельністю населення столиці, картина виглядає катастрофічною. У повноцінних укриттях можуть сховатися трохи більше п’ятдесяти тисяч людей — це близько півтора відсотка киян. Решта змушена рятуватися у підвалах багатоповерхівок, які у разі прямого влучання стають смертельними пастками.

Трагедії останніх років лише підтверджують ціну “паперової безпеки”. У кількох районах столиці під час ракетних атак люди гинули, маючи формально “існуючі” укриття поруч. Вони були або зачинені, або непридатні для тривалого перебування, або вміщували десятки осіб замість сотень мешканців навколишніх будинків. Аналіз найбільш зруйнованих об’єктів показав: у більшості випадків укриттів не було взагалі, а до найближчого реального сховища довелося б іти десять–двадцять хвилин. За умов, коли балістична ракета долітає за лічені хвилини, це дорівнює смертному вироку.

На цьому тлі столичні адміністрації активно освоюють кошти, виділені на будівництво та ремонт укриттів. За кілька років обсяг таких тендерів перевищив два з половиною мільярди гривень. Проте аналіз закупівель виявляє типові ознаки мережевої корупції. Контракти отримують компанії з мінімальним статутним капіталом, створені незадовго до торгів. Ціни на матеріали та роботи системно завищуються, а конкуренція відсіюється через штучно прописані вимоги.

Абсурдність деяких закупівель стала публічним символом проблеми. Закупівлі барабанів, овочерізок, меблів та дрібного інвентарю за цінами, що в рази перевищують ринкові, пояснюють надуманими сертифікатами та специфічними вимогами. Це не випадкові помилки, а відпрацьований механізм, який дозволяє перекачувати бюджетні кошти через “правильних” постачальників.

У ряді випадків корупція межує з прямою загрозою життю. Після так званих капітальних ремонтів окремі укриття ставали причиною аварійного стану будівель. Роботи існували лише в актах, технічний нагляд був формальним, а відповідальність розчинялася між підрядниками й чиновниками. Подібні історії стосуються не лише грошей, а й безпеки дітей у школах і садках.

Доступ до інформації про реальний стан сховищ залишається обмеженим. Частина районних адміністрацій відмовляється надавати дані, посилаючись на “службову інформацію”. Офіційні мапи часто містять застарілі або недостовірні дані, а контакти відповідальних осіб не працюють. У результаті під час повітряної тривоги люди біжать до адрес, де укриття існує лише у звітах.

Найгірше у цій історії — відсутність відповідальності. Попри десятки кримінальних проваджень, пов’язаних із розкраданнями на укриттях, реальних вироків майже немає. Справи роками ходять по судах, підозрювані залишаються на посадах, а відповідальність зводиться до пошуку зручних “стрілочників”. Система, у якій зачинені укриття коштують людських життів, але не тягнуть за собою покарань, відтворює себе знову і знову.

Історія з укриттями в Києві стала дзеркалом глибшої проблеми — мережевої корупції, де рішення ухвалюються не з міркувань безпеки, а за принципом лояльності. У такій системі безпека перетворюється на привілей, а не базове право. Поки це не зміниться, жодні звіти, мільярдні бюджети чи гучні заяви не зможуть захистити місто, де під час тривоги люди знову стикаються з зачиненими дверима.

Київська міська рада затвердила бюджет міста на 2026 рік та одночасно внесла зміни до Програми економічного і соціального розвитку Києва на 2024–2026 роки в частині фінансування наступного бюджетного періоду. Рішення було прийняте під час пленарного засідання напередодні, про що повідомило профільне видання КВ.

Відповідно до ухвалених документів, прогнозовані доходи міського бюджету у 2026 році становитимуть 106,3 мільярда гривень. Видатки заплановані на рівні 113,2 мільярда гривень, що формує дефіцит у розмірі близько 6,9 мільярда гривень. Такий розрив між доходами та витратами пояснюють необхідністю збереження фінансування ключових напрямів життєдіяльності столиці.

Проєкти рішень щодо бюджету і змін до ПЕСР були подані Департаментом фінансів та Департаментом економіки та інвестицій Київської міської державної адміністрації. За бюджет на 2026 рік під час голосування проголосували 92 депутати, за зміни до Програми економічного та соціального розвитку — 90.

Найбільшу частку видатків у бюджеті на наступний рік передбачено на сферу освіти — майже 38 млрд гривень. Друге місце за обсягами фінансування посідає транспорт і дорожнє господарство, на які планується спрямувати близько 21 млрд гривень. Значна частина цих коштів піде на компенсацію різниці між економічно обґрунтованою вартістю проїзду та чинними тарифами в комунальному громадському транспорті, зокрема для метрополітену та міського електротранспорту.

Третім за обсягом фінансування є соціальний захист населення — близько 11 млрд гривень. Серед інших ключових напрямів — житлово-комунальне господарство з майже 7,5 млрд гривень та охорона здоров’я з видатками на рівні 7,3 млрд гривень.

Паралельно з бюджетом депутати затвердили обсяги фінансування масштабних інфраструктурних проєктів у межах ПЕСР. У 2026 році на ці цілі планується спрямувати 12,9 млрд гривень. Із них 7,4 млрд гривень передбачено на капітальні ремонти, ще 5,4 млрд — на капітальні вкладення, зокрема будівництво і реконструкцію об’єктів.

Найбільші суми на капітальні ремонти мають отримати комунальні підприємства, що відповідають за дорожню та інженерну інфраструктуру, житловий фонд, зовнішнє освітлення і транспорт. Серед ключових проєктів капітального будівництва — продовження метро на Виноградар, будівництво під’їзної дороги до аеропорту “Київ”, реконструкція дамб мулових полів Бортницької станції аерації, оновлення дощової каналізації, модернізація об’єктів водопостачання і водовідведення, інженерний захист ТЕЦ-5, а також реконструкція полігону твердих побутових відходів у Підгірцях.

Мер Києва Віталій Кличко під час засідання назвав проєкт бюджету збалансованим і таким, що забезпечує фінансування ключових сфер життєдіяльності міста. За його словами, у бюджеті на 2026 рік передбачено 2 млрд гривень на підтримку Збройних сил України, однак ця сума не є остаточною і протягом року столична влада шукатиме можливості для її збільшення.

Водночас Кличко вкотре звернув увагу на проблему вилучення частини податку на доходи фізичних осіб до державного бюджету. За його оцінками, у 2026 році держава забере у столиці близько 8 млрд гривень ПДФО, що, на його думку, негативно впливає на фінансові можливості міста та суперечить принципам бюджетної справедливості.

Міський голова наголосив, що стабільне фінансування інфраструктури, транспорту, медицини та комунальних служб напряму впливає на безпеку та якість життя киян, а також на здатність міста забезпечувати робочі місця і наповнення бюджету.

Голова бюджетної комісії Київради та очільник фракції “Слуга народу” Андрій Вітренко жорстко розкритикував підхід КМДА до формування головних фінансових документів столиці. За його словами, депутатському корпусу довелося суттєво доопрацьовувати проєкт бюджету та ПЕСР, розглянувши понад 3,4 тисячі пропозицій на загальну суму близько 28 млрд гривень.

Вітренко заявив, що у первинній редакції бюджету на підтримку сил безпеки і оборони було передбачено лише 124 млн гривень, тоді як видатки на інформаційне забезпечення та функціонування муніципального телеканалу перевищували 200 млн гривень. Саме після втручання депутатів фінансування допомоги армії було збільшено до 2 млрд гривень.

Окремо він висловив невдоволення процедурою ухвалення змін до ПЕСР, зазначивши, що документ було винесено на голосування без належної доповіді профільного департаменту.

Бюджет Києва на 2025 рік спочатку затверджувався як профіцитний. Проте протягом року до нього шість разів вносилися зміни, унаслідок чого доходи міської скарбниці зросли до 109,9 млрд гривень, а видатки — до 125,1 млрд гривень. Частина перерозподілів була пов’язана з тим, що окремі розпорядники не встигали освоїти кошти до кінця року, зокрема в частині будівництва та облаштування укриттів.

За підсумками першого півріччя 2025 року доходи бюджету Києва зросли більш ніж на 16 відсотків порівняно з аналогічним періодом попереднього року, однак видатки також суттєво збільшилися.

Наразі остаточні параметри бюджету Києва на 2026 рік будуть уточнені після оприлюднення підписаних повних версій рішень. Водночас загальні обсяги доходів, видатків і ключові пріоритети, озвучені під час пленарного засідання, залишаються актуальними.

У Дніпрі дорожньо-транспортна пригода за участі сина керівника територіального сервісного центру МВС викликала широкий суспільний резонанс через підсумкове рішення суду. Аварія сталася 15 листопада на перехресті вулиць Зразкової та Старочумацької й ледь не призвела до значно серйозніших наслідків. За матеріалами справи, водій легкового автомобіля Skoda Костянтин Хтомінський, який є сином начальника ТСЦ МВС №1241 Олександра Хтомінського, виїжджаючи з другорядної дороги, не надав переваги вантажівці MAN із напівпричепом Schmitz, що рухалася головною.

Унаслідок зіткнення багатотонна фура втратила керування, з’їхала з проїжджої частини та врізалася у житловий будинок. Окрім цього, було пошкоджено кілька припаркованих поблизу автомобілів, а мешканці навколишніх будинків пережили сильний стрес. Лише завдяки випадку та швидкій реакції водія вантажівки вдалося уникнути людських жертв, що могло перетворити ДТП на трагедію.

Окрім трьох легкових авто, було пошкоджено вантажівку з причепом і будівлю. Водій фури отримав тілесні ушкодження. Лише випадок, за словами очевидців, дозволив уникнути людських жертв.

Індустріальний районний суд Дніпра оперативно розглянув справу. Суддя Наталія Недобитюк визнала водія Skoda винним у порушенні пункту 16.11 Правил дорожнього руху, який зобов’язує водія на другорядній дорозі пропускати транспортні засоби, що рухаються головною.

Дії Хтомінського було кваліфіковано за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення — порушення ПДР, що призвело до пошкодження транспортних засобів і майна. Покаранням став штраф у розмірі 850 гривень, а також стягнення судового збору — 605 гривень.

Сам водій на судове засідання не з’явився, проте подав письмову заяву, в якій повністю визнав вину, висловив каяття та попросив розглянути справу без його участі. Інформація про постраждалого водія вантажівки у судовому рішенні фактично не була врахована. Даних про відкриття кримінального провадження у зв’язку з отриманими травмами наразі немає.

Попри суспільний резонанс, начальник територіального сервісного центру МВС №1241 Олександр Хтомінський продовжує обіймати свою посаду. Жодних дисциплінарних рішень щодо нього публічно не оголошувалося.

Ситуація викликала гостру реакцію у суспільстві, адже масштабні матеріальні збитки, травмований учасник ДТП і пошкоджений житловий будинок завершилися для винуватця мінімальним адміністративним стягненням. Критики рішення вказують на ризик формування практики вибіркового правосуддя у справах, де фігурують родичі посадовців.

Козацькі гетьмани XVII–XVIII століть залишили по собі спадщину, що виходить далеко за межі військових перемог і героїчних походів. Політичне життя тогочасної України було складною й небезпечною грою, де боротьба за владу часто набувала форм, які більше нагадують драматичний трилер, ніж спокійний перебіг історичних подій. Як зазначає історик Кирило Галушко, зрада в середовищі козацької старшини нерідко сприймалася не як моральне падіння, а як інструмент політичного виживання.

Гетьманська влада від самого початку існувала в умовах постійної нестабільності. Обрання нового очільника Війська Запорозького рідко означало завершення боротьби — швидше, воно ставало стартом нової фази протистояння. Старшина могла змінювати політичні орієнтири залежно від балансу сил, підтримуючи то одного, то іншого претендента. У результаті палацові перевороти, усунення гетьманів і спроби силового перерозподілу влади були майже нормою політичного життя.

Так, після Гадяцької угоди 1658 року Іван Виговський зіткнувся зі змовою старшини, яка звинувачувала його у служінні полякам. У 1664 році він був позбавлений булави, заарештований і страчений пострілом у Махнові за наказом коронного гетьмана Себастьяна Чарнецького.

Іван Брюховецький, перший гетьман Лівобережної України, пішов на прямі васальні відносини з Москвою, але загинув під час зустрічі з Петром Дорошенком, гетьманом Правобережжя, у 1668 році. Його вбивство мало елемент внутрішньої змови та ймовірної участі московських агентів.

У 1687 році відбувся перший український «двірцевий переворот» — гетьмана Івана Самойловича усунули зі старшинської змови на користь Івана Мазепи. Після цього Самойловича заслали до Сибіру, а Мазепа укріпив свій політичний авторитет, демонструючи слухняність Москві.

XVIII століття принесло нові політичні інтриги: таємні отруєння, вбивства в старшинських родах, операції московських агентів, суперництво між полковниками та загадкові смерті церковних діячів, які виступали проти централізації. Російська влада застосовувала масштабні інформаційно-психологічні кампанії проти гетьмана Мазепи, використовуючи фейкові листи, церковні анафеми та підкуп старшини.

Історія Гетьманщини демонструє, що сила була не завжди ключовим фактором, а інтриги, змови та зовнішній тиск відігравали вирішальну роль. Ці уроки залишаються актуальними і сьогодні, коли Україна знову стикається з тиском зовнішніх сил.

Короткі довідки про гетьманів:

Іван Виговський (1657–1659) – автор Гадяцької угоди, страчений у 1664 році.

Іван Брюховецький (1663–1668) – гетьман Лівобережної України, убитий за політичними мотивами.

Петро Дорошенко (1665–1676) – гетьман Правобережної України, прагнув об’єднати Україну.

Іван Самойлович (1672–1687) – гетьман Лівобережної України, усунутий у змові старшини.

Іван Мазепа (1687–1708) – відомий гетьман, став жертвою дискредитаційної кампанії з боку Москви.

Голова Центру протидії корупції та військовослужбовець Віталій Шабунін публічно звинуватив Офіс генерального прокурора у відсутності належної реакції на його заяву про злочин, що стосується витоку особистих фотографій. За його словами, йдеться про інтимні зображення, які нібито потрапили у сторонній доступ із мобільного телефону, вилученого співробітниками Державного бюро розслідувань під час проведення обшуків.

Про ситуацію антикорупціонер повідомив у соціальних мережах, зазначивши, що ще 18 грудня направив офіційну заяву на електронну адресу генерального прокурора Руслана Кравченка. У зверненні він просив зареєструвати кримінальне провадження за фактом незаконного поширення приватної інформації та дати правову оцінку діям осіб, які могли бути причетні до витоку.

«Ми змусимо генпрокурора зробити це через суд — відповідну скаргу вже подано. Доступ до вилученого телефону мали виключно прокурори Кравченка та ДБРівці Сухачова. Очевидно, що злочин вони вчиняли не з власної ініціативи, тож Кравченко банально рятує свою шкуру», — зазначив Шабунін.

Пізніше того ж дня Офіс генпрокурора повідомив, що зареєстрував заяву та вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 1 ст. 182 (порушення недоторканності приватного життя) та ч. 2 ст. 387 (розголошення даних досудового розслідування) КК України.

Віталій Шабунін стверджує, що реєстрація провадження відбулася лише через суспільний резонанс і публічний розголос. На його думку, ОГП не має наміру серйозно розслідувати справу, і він досі не отримав офіційного повідомлення про реєстрацію заяви.

Нагадаємо, 16 грудня у деяких телеграм-каналах з’явилися інтимні фото Шабуніна. Антикорупціонер звинувачує керівництво ДБР та Офісу генпрокурора у тому, що вони могли організувати витік у помсту за публікацію переліку посадовців силових структур, причетних до спроби позбавити незалежності антикорупційні органи — НАБУ та САП.

У липні 2025 року ДБР оголосило Віталію Шабуніну підозру в ухиленні від служби під час мобілізації у ЗСУ. Центр протидії корупції назвав дії ДБР свавіллям та політичною розправою, спрямованою на дискредитацію Шабуніна.