За останні три роки різкий ріст кримінальних справ щодо зловживання владою в Україні

Пенсіонери, які тимчасово перебувають за межами України або проживають на тимчасово окупованих територіях, повинні пройти фізичну ідентифікацію у 2025 році, щоб безперешкодно отримувати призначені пенсійні виплати у 2026-му. Кінцевий термін підтвердження особи — 31 грудня 2025 року. У Пенсійному фонді України наголошують, що ця процедура є обов’язковою вимогою законодавства і спрямована на захист прав отримувачів та запобігання зловживанням.

У разі, якщо фізична ідентифікація не відбулася у встановлені строки або в передбачених законом випадках, виплату пенсії можуть призупинити. Така підстава чітко визначена нормативними актами: відсутність підтвердження особи розцінюється як невиконання умов для подальшого нарахування коштів. Це стосується як тих, хто перебуває за кордоном тривалий час, так і осіб, які мешкають на тимчасово окупованих територіях.

Фізичну ідентифікацію можна пройти кількома способами. Перший варіант — особисто звернутися до будь-якого сервісного центру Пенсійного фонду України незалежно від місця реєстрації або до установи банку. Другий варіант — пройти підтвердження особи через відеоконференцзв’язок із пред’явленням документів, що посвідчують особу. Запис на таку процедуру доступний через електронні сервіси фонду або контакт-центр.

Ще один спосіб — пройти ідентифікацію через Дія.Підпис, авторизувавшись в особистому кабінеті на вебпорталі електронних послуг Пенсійного фонду із застосуванням кваліфікованого електронного підпису.

Для пенсіонерів, які тимчасово проживають за кордоном, передбачений варіант через закордонні дипломатичні установи України. У посольстві або консульстві можна отримати документ про підтвердження перебування особи в живих. Його потрібно передати до територіального органу Пенсійного фонду разом із заявою про продовження виплат. Це можна зробити поштовим відправленням або в електронному вигляді — із додаванням сканкопій і накладенням кваліфікованого електронного підпису.

У Пенсійному фонді закликають не відкладати процедуру, оскільки непройдена ідентифікація до кінця 2025 року може призвести до припинення виплат у 2026-му.

Головний герой чотирнадцятого сезону шоу «Холостяк», актор Тарас Цимбалюк, уперше публічно прокоментував свій досвід участі в проєкті після фіналу та постшоу. Інтерв’ю, оприлюднене 4 січня на YouTube-каналі Okay Eva, стало для глядачів несподівано щирим і дало змогу по-новому поглянути на перебіг подій у реаліті.

За словами Цимбалюка, процес вибору переможниці не був виключно інтуїтивним або емоційним. Актор визнав, що обговорював свої рішення з продюсерами шоу, адже формат проєкту передбачає не лише особисті переживання, а й чітку телевізійну логіку. На фінальному етапі, коли в боротьбі залишилися Ірина Пономаренко, Анастасія Половинкіна та Надін Головчук, він не відчував принципової різниці між учасницями в контексті подальшого розвитку подій.

Цимбалюк додав, що з переможницею Надін Головчук вони спілкувалися на проєкті загалом близько 15 годин, а після зйомок лише переписувалися в соцмережах. Потім актор написав їй, що немає сенсу продовжувати спілкування.

Щодо Анастасії Половинкіної, яка під час шоу відчувала до нього почуття, Цимбалюк зазначив, що після проєкту перепросив у неї.

Актор також підкреслив, що йшов на проєкт, аби розвивати українське телебачення, а за кожен знімальний день отримував гонорар, порівнянний із зйомками у повнометражному кіно. Він додав, що телеканал СТБ не врахував його побажання щодо учасниць, і деякі дівчата йому були нецікаві.

На постшоу стало відомо, що Цимбалюк та Надін Головчук не підтримують романтичних стосунків після завершення шоу. Переможниця заявила, що емоційно виснажена після проєкту.

Не так давно виявлені розбіжності між задекларованими доходами та реальним майновим станом родини начальника Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області Артема Антощука стали темою публічних обговорень. Офіційно пан Антощук задекларував річний дохід у розмірі близько 170 тисяч гривень — сума, яка виглядає скромною навіть для середнього державного службовця. Однак майновий стан його родини викликає серйозні сумніви, адже сума активів, якими володіє його сім’я, явно не відповідає такій скромній заробітній платі.

Згідно з інформацією, на ім’я родини Антощука записано кілька значних об’єктів нерухомості та інших активів. До них належать київська житлова нерухомість, офісне приміщення в самому центрі столиці, понад пів гектара землі в Київській області та недобудований житловий будинок. Крім того, родина володіє валютними заощадженнями та автомобілем преміум-класу, що також виглядає вражаюче на фоні скромних доходів.

Окрему увагу привертає епізод із продажем автомобіля у 2016 році за 780 тисяч гривень, який з’являється у декларації, але не фігурує в попередніх звітних періодах. Така невідповідність виглядає не як технічна помилка, а як потенційний спосіб легалізації коштів із незрозумілим походженням.

На тлі майнових питань показовою є і службова діяльність Антощука в Одесі. Саме за період його керівництва районним управлінням поліції правоохоронні органи фактично самоусунулися від реагування на незаконну забудову прибережних територій. Очевидні порушення земельного та містобудівного законодавства не трансформуються у результативні кримінальні провадження, що дозволяє забудовникам роками працювати без реального ризику притягнення до відповідальності.

Схожа ситуація спостерігається і в сфері бюджетних закупівель. Заяви про завищення вартості робіт, фіктивну конкуренцію та змови між замовниками і підрядниками в Одесі або не реєструються належним чином, або надовго «зависають» без активних слідчих дій. Це створює стійке враження не хаотичної неефективності, а керованої бездіяльності з боку правоохоронних органів.

Подібна модель поведінки вже з’являлася у біографії Антощука раніше. Під час роботи на посаді керівника Управління захисту економіки він опинився в центрі гучного скандалу в Херсоні. Тоді виконувачка обов’язків керуючого справами міської ради публічно заявила, що саме Антощук пропонував «дерибанити» міський бюджет спільно.

У сукупності майнові невідповідності та системна службова «сліпота» до корупційних схем формують образ керівника, для якого поліція виглядає не інструментом захисту закону, а механізмом прикриття домовленостей і збереження статус-кво.

Народні депутати від фракції «Слуга народу» Ольга Савченко та Євген Пивоваров вийшли під застави у справах, що стосуються отримання хабарів за «правильні» голосування у Верховній Раді України. Загальна сума застав становить майже 36,7 млн грн. Це рішення стало результатом тривалого розслідування, яке викликало широкий резонанс в українському суспільстві.

За даними журналістів, для внесення застави за Ольгу Савченко її адвокат Ігор Фомін сплатив 16,6 млн грн. Зазначається, що частину цих коштів він назвав власними, а частину — «позиченими». Такі заяви викликали додаткові питання щодо прозорості фінансових операцій та джерел коштів, оскільки сума застави є значною і вимагає ретельної перевірки.

Експерти та журналісти звертають увагу, що в Україні фактично не перевіряється походження коштів для застави. Їх може внести будь-яка фізична чи юридична особа, і обов’язку довести легальність доходів немає. Навіть у попередній справі Мідас заставу на 37 млн грн внесла компанія зі статутним капіталом 1000 грн, яка не веде реальної діяльності. Держфінмоніторинг не виявив підозрілих транзакцій у цих випадках.

Внаслідок цього підозрювані у корупції можуть швидко вийти з-під варти, а особи чи компанії з нульовою діяльністю за один день знаходять десятки мільйонів для застави. Експерти пропонують змінити порядок внесення застави: запровадити обов’язкову перевірку походження коштів, вимагати підтвердження легальних доходів і відмовляти у зарахуванні застави без таких підтверджень.

Такі зміни могли б суттєво знизити ризик обходу закону та підвищити ефективність антикорупційної політики.

У грудні 2025 року Державний оператор тилу Міністерства оборони України підписав одразу п’ять контрактів із харківським товариством з обмеженою відповідальністю «ВТГ-трейдінг» на постачання бензину марки А-80. Загальний обсяг закупівлі склав 16,5 тисячі тонн, а сума договорів сягнула 914,54 мільйона гривень. Метою цих угод стало формування стратегічного резерву пального, розрахованого на тривале зберігання терміном до п’яти років.

Згідно з умовами контрактів, середня ціна однієї тонни бензину становить близько 57 500 гривень. Саме цей показник привернув увагу експертів і учасників ринку, адже він помітно перевищує пропозиції інших державних компаній. Для порівняння, у той самий період «Укрнафта» пропонувала аналогічне паливо за нижчою вартістю, що породило дискусії щодо економічної доцільності обраного постачальника.

Контракти були укладені у форматі спрощених процедур без конкурентної боротьби. За даними з системи Prozorro, жоден інший учасник не подав пропозицій, тож «ВТГ-трейдінг» отримала весь обсяг замовлення автоматично.

Компанія належить Роману Ушакову та Аркадію Хамоніну і має доволі суперечливу історію в паливному секторі. За інформацією галузевих експертів та публікацій профільних ЗМІ, до повномасштабного вторгнення фірма входила до числа найбільших імпортерів так званих специфічних розчинників, які використовуються у тіньовому виробництві пального для ухилення від акцизного податку.

У цей же період діяльність «ВТГ-трейдінг» пов’язували з групою Sun Oil та однойменною мережею автозаправних станцій, що фігурували у кримінальних провадженнях щодо податкових махінацій. У 2017 році компанія згадувалася як ланка у ланцюгах постачання сировини для виробництва сурогатного пального, яке в побуті називають «бодягою».

Попри цей бекграунд, восени 2025 року фірма змогла повернутися до державних закупівель. Ключовим кроком стало отримання сертифіката відповідності у серпні 2025 року, після чого компанія підтвердила формальний «досвід» контрактом із кременчуцьким ТОВ «Інчер» і практично одразу отримала доступ до мільярдних оборонних замовлень.

Фактично Державний оператор тилу формує стратегічний запас бензину для Збройних сил України за рахунок постачальника, чия попередня спеціалізація роками була пов’язана не з класичним трейдингом пального, а з постачанням компонентів для тіньового ринку.

Це створює одразу кілька ризиків — від переплати бюджетних коштів до потенційних проблем із якістю та стабільністю ресурсу, який має зберігатися і використовуватися протягом п’яти років.

Незважаючи на декларовану відкритість і прозорість оборонних закупівель, система постачання продуктів харчування для Збройних сил України фактично сформувала замкнений механізм розподілу багатомільярдних контрактів між вузьким колом компаній. Центральну роль у цій схемі відіграє Державний оператор тилу (ДОТ), на який покладено відповідальність за організацію закупівель продовольства для потреб армії.

Аналіз даних системи Prozorro та матеріалів судових реєстрів за 2024–2025 роки свідчить про повторюваний сценарій. Формально ДОТ оголошує відкриті тендери, у яких перемогу здобувають реальні виробники або постачальники, зокрема компанії на кшталт ТОВ «Гарна Страва» чи ТОВ «Охтирка М’ясопродукт». На цьому етапі процес виглядає конкурентним і таким, що відповідає законодавчим вимогам.

«Міт Пром» починає масово оскаржувати результати тендерів у судах. Формальні підстави — площа складських приміщень, нюанси реєстрації потужностей, дрібні технічні деталі в документах конкурентів. Судові рішення у таких справах стають підставою для ДОТ дискваліфікувати переможців торгів і переписувати контракти на іншу компанію.

Таким чином, відкритий тендер у Prozorro фактично перетворюється на перший, формальний етап. Остаточний переможець визначається вже в судах.

Ситуація виглядає особливо контрастно, з огляду на те, що «Міт Пром» вже фігурує в розслідуваннях НАБУ та БЕБ. Зокрема, компанію пов’язують зі скандальними поставками продуктів для армії за завищеними цінами, у тому числі яйцями по 17 гривень за штуку, а також із можливим використанням «чорної каси» та ухиленням від сплати податків.

Попри це, фірма не просто не зникла з ринку, а навпаки — стабільно отримує нові оборонні контракти через механізм судових оскаржень.

Ключовим вузлом у цій схемі є керівництво Державного оператора тилу. За інформацією з рішень судів і тендерної документації, саме ДОТ використовує судові ухвали як формальний привід, щоб не підписувати контракти з переможцями Prozorro і укладати угоди з іншими постачальниками.

У період, коли ці механізми почали працювати системно, за оборонні закупівлі відповідали команда Міністерства оборони на чолі з тодішнім міністром Рустемом Умєровим, його заступником Михайлом Шевцовим та керівництвом ДОТ, зокрема т.в.о. генерального директора Арсеном Созанським.

Саме за цієї управлінської конфігурації судові рішення стали регулярним інструментом переписування результатів тендерів.

Формально компанії, які фігурують у кримінальних провадженнях, не повинні отримувати нові державні замовлення. Але на практиці це не працює.

Податкова, аудитори та інші контролюючі органи не заважають «Міт Прому» працювати з мільярдними оборонними контрактами навіть за наявності кримінальних справ щодо податкових зловживань та легалізації коштів. Це створює підозру в існуванні неформального консенсусу між учасниками схеми та державними інституціями.

У підсумку ЗСУ отримують не систему чесної конкуренції між постачальниками, а закритий ринок, де переможець визначається не ціною чи якістю, а юридичними маніпуляціями. Реальні виробники усуваються, а бюджетні мільярди концентруються у руках компаній-фаворитів.

Фактично, замість прозорих закупівель держава отримала судово-тендерну модель, у якій кожен контракт можна «переписати» під потрібну фірму.

Перші тижні нового року принесли помітні зміни на українському овочевому ринку. Гуртові ціни на більшість позицій зросли порівняно з показниками кінця грудня, про що свідчать дані аналітичного проєкту EastFruit, який регулярно моніторить аграрний сектор. Найвідчутніше подорожчання зафіксували у сегменті перцю, що одразу привернуло увагу як продавців, так і споживачів.

Солодкий перець продемонстрував найбільший ціновий стрибок. Його гуртова вартість зросла на 40–70 гривень за кілограм і нині коливається в межах 140–190 грн, тоді як наприкінці минулого року цей овоч продавали по 100–120 грн. Схожа тенденція спостерігається й щодо гострого перцю: його ціна піднялася з 70–180 до 100–200 гривень за кілограм, залежно від сорту, якості та країни походження.

Виросла і нижня межа цін на помідори. Якщо у грудні томати продавалися по 70–100 грн за кілограм, то тепер гуртові ціни стартують від 80 грн і доходять до 100 грн. Водночас огірки дещо подешевшали — їхня вартість знизилася зі 130–150 до 125–140 грн за кілограм.

Суттєвий відсотковий ріст показала ріпчаста цибуля. Її ціни піднялися з 4–9 до 7–9 грн за кілограм. Подорожчала і білокачанна капуста — з 6–10 до 8–10 грн. Інші види капусти також додали в ціні: броколі подорожчала з 70–90 до 110–170 грн, цвітна — з 25–35 до 35–45 грн, пекінська — з 16–20 до 20–25 грн за кілограм. Єдиним винятком стала синя капуста, яка трохи здешевшала — з 20–30 до 20–25 грн.

Ціни на основні овочі так званого борщового набору — буряк, моркву та картоплю — залишилися стабільними. Зокрема, картопля й надалі коштує в межах 9–12 грн за кілограм.

У фруктовому сегменті ситуація була більш різноспрямованою. Яблука у січні подешевшали з 20–40 до 17–35 грн за кілограм, а груші — з 25–65 до 25–55 грн. Водночас значно зросли ціни на виноград, який подорожчав із 60–80 до 70–130 грн, а також на мандарини — з 65–100 до 75–185 грн за кілограм.

Таким чином, початок року приніс українському гуртовому ринку подальше зростання цін на більшість овочів, тоді як фрукти продемонстрували як зниження, так і різкий ріст залежно від позиції.