Засуджений за корупцію колишній голова Хмельницької МСЕК мобілізувався до армії

Державне підприємство «Укргідроенерго» під керівництвом Ігоря Сироти уклало серію контрактів на загальну суму понад 5,6 млрд грн з маловідомою житомирською компанією ТОВ «Елітбуд-1». Метою угод є виконання робіт із посилення та захисту Деснянської гідроакумулювальної електростанції. Найбільший з договорів, що становить 4,2 млрд грн, передбачає завершення робіт до кінця 2026 року.

Ці контракти викликали підвищену увагу через вибір компанії, яка раніше не мала значного досвіду у великих інфраструктурних проектах державного масштабу. Водночас для Деснянської ГАЕС передбачено комплексне виконання робіт із підвищення надійності та безпеки гідротехнічних споруд, що є критично важливим для енергетичної системи країни.

Навколо Болейка існують підозрілі зв’язки: його телефон у сервісах позначений як «від Цимбалюка» та «кум Паші Цимбалюка», що вказує на можливу близькість до родини колишньої в.о. мера Житомира Любові Цимбалюк. Також Болейко має зв’язки з помічниками депутатів та орендою квартир у Києві у високопосадовців.

Контактною особою від «Укргідроенерго» за цими контрактами була Зоряна Даниленко, підлегла Сироти, яка вже фігурувала у розслідуваннях НАБУ щодо закупівлі автотрансформаторів за завищеними цінами. Після звільнення Сироти Даниленко зареєструвала ФОП і придбала автомобіль Lexus RX 2024 року вартістю до 90 тис. доларів.

Навіть після відходу Сироти «Елітбуд-1» продовжує отримувати багатомільярдні контракти без відкритих торгів під приводом воєнного стану та формулювання «антидроновий захист».

Особисті зв’язки колишнього керівника також викликають запитання: Сирота є сватом народного депутата від ОПЗЖ Юрія Бойка, а його донька одружена з сином політика. Родина ексдиректора володіє будинком у Вишеньках площею близько 400 кв. м, вартістю приблизно 800 тис. доларів.

У підсумку, історія з «Елітбуд-1» демонструє, як стратегічний об’єкт і понад 5 млрд грн державних коштів переходять до компанії без тендерів і прозорості, підрядник без досвіду отримує багатомільярдні контракти, а чиновники мають широкі політичні та ділові зв’язки, що ставить під сумнів реальну ефективність захисту енергетичних об’єктів.

Народний депутат України та олімпійський чемпіон Жан Беленюк висловив занепокоєння тенденціями, які можуть призвести до масштабного повернення Російської Федерації у міжнародний спортивний простір уже у 2026 році. Йдеться не лише про участь російських спортсменів у змаганнях, а й про можливість виступів під власною державною символікою. На думку Беленюка, ці процеси вже запущені, розвиваються досить активно і дедалі більше нагадують сформовану реальність, а не віддалені припущення.

За його словами, останні рішення та сигнали з боку окремих міжнародних спортивних інституцій свідчать про поступове пом’якшення позиції щодо країни-агресора. Це відбувається на тлі повномасштабної війни проти України, що, на переконання депутата, створює небезпечний прецедент. Спорт у такій ситуації ризикує стати інструментом політичної легітимізації держави, яка грубо порушує міжнародне право.

«Це вже можна констатувати як факт. Справедливо це? Ні, не справедливо. Але це політика. А ми давно зрозуміли, що спорт — її невід’ємна частина, і частина далеко не завжди справедлива», — зазначив він.

На цьому тлі українські спортсмени також повідомляють про зміну настроїв у міжнародних структурах. Раніше олімпійці розповідали, що Міжнародний олімпійський комітет закликав їх утриматися від антиросійських акцій та публічних протестів під час майбутньої зимової Олімпіади-2026.

Крім того, останнім часом низка міжнародних спортивних федерацій поступово пом’якшує або повністю знімає обмеження щодо участі російських атлетів у змаганнях. У деяких видах спорту їм уже дозволяють виступати в нейтральному статусі, а подекуди обговорюється й можливість повернення національної символіки.

Експерти зазначають, що така політика може викликати додаткову напругу, адже Україна неодноразово наполягала на повній ізоляції російського спорту через війну. Водночас міжнародні організації дедалі частіше апелюють до принципу «поза політикою», що на практиці виглядає суперечливо.

Таким чином, питання участі Росії у великих турнірах, включно з Олімпіадою, може стати одним із найбільш дискусійних у світовому спорті найближчого року.

Старший слідчий з органів внутрішніх справ головного слідчого управління ДБР Тарас Шевчук, який родом із Рівного, задекларував нову нерухомість у Києві, придбану у 2024 році. Згідно з його декларацією, у травні минулого року він став власником квартири площею 93,5 квадратних метрів, вартість якої склала майже 5,5 мільйона гривень. Для придбання житла він скористався іпотечним кредитом за програмою «єОселя», оформивши позику на суму 4,4 мільйона гривень, тоді як близько 1 мільйона гривень було сплачено за рахунок власних коштів. На кінець 2024 року залишок боргу за іпотекою становив 4,2 мільйона гривень.

Цікаво, що окрім нової квартири, у власній декларації Шевчук зазначив користування автомобілем, який фактично належить його дружині. Цей автомобіль був подарований їй шість років тому, і слідчий користується ним без додаткових фінансових зобов’язань. Така ситуація демонструє поєднання нових великих фінансових зобов’язань із використанням сімейного майна, що відображає особливості способу життя державного службовця високого рівня.

Дружина Тараса, Надія Шевчук, до придбання житла орендувала квартиру площею 94,2 кв. м у Києві. Витрати на оренду у декларації не відображені.

Власного автомобіля Тарас Шевчук не має. Він користується Nissan Rogue 2017 року, подарованим дружині у 2020 році за оцінкою 120 тис. грн. За ринковими оцінками сьогодні такий автомобіль коштує близько 600 тис. грн.

За 2024 рік Шевчук отримав 1,4 млн грн заробітної плати в ДБР та 98 тис. грн компенсації за кредитом у рамках програми “єОселя”. Його дружина отримала 1,5 тис. грн зарплати в Інклюзивно-ресурсному центрі та 1,2 млн грн доходу як ФОП у сфері охорони здоров’я, а також 2 тис. грн у межах програми “Зимова єПідтримка”.

Станом на кінець 2024 року сім’я мала 15 тис. доларів готівкою, 64 тис. грн та 1 100 доларів на банківських рахунках, а також майже 14 тис. грн на рахунку Надії Шевчук. Загальна сума заощаджень перевищує 770 тис. грн.

У Чернівцях затримали 42-річну жінку, яка систематично ошукувала родини зниклих безвісти військовослужбовців. Зловмисниця створювала фейкові акаунти у соціальних мережах і видавала себе за волонтерку, обіцяючи допомогу у пошуку близьких, що перебували на фронті. Жінка використовувала емоційний тиск і людську довіру, змушуючи родичів переказувати їй гроші нібито на організацію пошукових заходів або для надання допомоги військовим.

За попередніми даними правоохоронців, жертви шахрайки часто не підозрювали про її злочинні наміри, адже обіцянки допомоги були надзвичайно переконливими та деталізованими. Використання сучасних технологій та соціальних мереж дало зловмисниці змогу залишатися непоміченою протягом тривалого часу, а також маскувати свої дії під вигляд благодійності.

Для ускладнення викриття зловмисниця використовувала кілька банківських рахунків, з яких знімала кошти готівкою. За фактом шахрайства правоохоронці оголосили їй підозру за ч. 4 ст. 190 КК України – заволодіння чужим майном шляхом обману із застосуванням електронно-обчислювальної техніки. Жінці загрожує до восьми років позбавлення волі.

Правоохоронці також перевіряють її можливу причетність до щонайменше п’яти аналогічних випадків шахрайства.

Політичне керівництво Російської Федерації не демонструє справжньої готовності до припинення війни проти України. Натомість у Кремлі вибудовується тактика навмисного імітування мирних ініціатив, головною метою якої є створення умов для зриву будь-якого переговорного процесу без репутаційних втрат для себе. Такий підхід дозволяє Москві зберігати агресивний курс, водночас перекладаючи провину за відсутність результатів на інших учасників міжнародного діалогу.

В аналітичних матеріалах Інституту вивчення війни наголошується, що російські посадовці цілеспрямовано шукають інформаційні приводи, які можна використати як формальний аргумент для виходу з переговорів. Йдеться не про прагнення до компромісу, а про заздалегідь підготовлений сценарій, у якому будь-який мирний процес розглядається як тимчасовий інструмент для досягнення власних політичних і військових цілей.

Одним із прикладів такої тактики стали чергові заяви офіційної представниці російського МЗС Марії Захарової щодо можливого розміщення західних військових контингентів у післявоєнній Україні. Йдеться, зокрема, про ініціативи на кшталт так званої коаліції охочих, які Москва називає для себе «категорично неприйнятними».

У Росії стверджують, що присутність іноземних військ нібито створюватиме загрозу її безпеці, та повторюють погрози розглядати такі сили як законні військові цілі. Захарова також заявила, що завершення війни, з погляду Кремля, неможливе без усунення вигаданих у Москві «корінних причин» конфлікту, які Росія, за її словами, має намір ліквідовувати «військовими або політичними засобами».

Аналітики ISW наголошують, що формулювання «корінні причини» є узагальненим прикриттям ключових вимог Кремля. Серед них — вимога повернення НАТО до меж розширення станом на 1997 рік, фактична ліквідація українських збройних сил, а також усунення демократично обраної влади в Україні з подальшою заміною її режимом, лояльним до Москви.

Додатковим підтвердженням небажання Росії припиняти війну стала заява прессекретаря Кремля Дмитра Пєскова від 4 лютого. Він прямо зазначив, що Росія не припинятиме бойові дії доти, доки українська влада, за його формулюванням, «не ухвалить відповідних рішень». Фактично Москва дала зрозуміти, що має намір продовжувати агресію до моменту повного прийняття своїх вимог Україною.

У тому ж ключі виступив і Віктор Медведчук, який 4 лютого заявив, що дискусії про можливе розміщення західних військ в Україні нібито заводять переговорний процес у глухий кут. Аналітики нагадують, що саме Медведчука російське керівництво розглядало як потенційну заміну чинному президентові України після початку повномасштабного вторгнення.

Медведчук також заявив, що Росія «ніколи не дозволить» розміщення коаліції охочих на території України. Схожі заяви публічно озвучували й інші депутати Державної думи РФ, які регулярно транслюють офіційну позицію Кремля, зокрема про неприйняття будь-яких післявоєнних гарантій безпеки для України.

В ISW підсумовують, що сукупність таких заяв свідчить не про пошук миру, а про спробу заздалегідь закласти інформаційні підстави для зриву будь-яких домовленостей і продовження війни.

На тлі гучних інформаційних повідомлень про гуманітарну допомогу з боку Азербайджану та символічне перетворення автозаправних комплексів SOCAR на «пункти незламності» формується позитивний публічний образ компанії, що активно підтримує Україну в умовах війни. Водночас за межами широкого медійного фокусу розгортається інший процес, значно менш помітний, але не менш важливий з точки зору державних інтересів. Йдеться про діяльність компанії «Торговий дім Сокар Україна» у сфері великих державних закупівель, які потребують уважного аналізу з позицій економіки, етики та безпеки.

Офіційно компанія позиціонує себе як надійний партнер держави, здатний стабільно забезпечувати постачання пального та інших ресурсів у критичний для країни період. Проте умови окремих контрактів, обсяги фінансування та обмежена конкуренція в тендерах викликають запитання щодо реальної вигоди для бюджету. У деяких випадках вартість закупівель виглядає завищеною порівняно з ринковими пропозиціями, а самі процедури — надмірно закритими для альтернативних постачальників.

Окрему увагу привертає походження пального, яке постачає переможець закупівлі. Дизельне пальне надходить з угорського нафтопереробного заводу, що входить до корпорації MOL. Цей факт набуває принципового значення з огляду на те, що Угорщина продовжує отримувати нафту з Російської Федерації через трубопровідну інфраструктуру, яка проходить територією України.

Навіть після запровадження санкцій проти окремих російських нафтових компаній, зокрема Лукойлу, постачання російської сировини не припинилося. Воно трансформувалося у складні логістичні та юридичні ланцюжки, де змінюються формальні продавці, але не джерело походження нафти. У результаті держава Україна через закупівлі стратегічної компанії фактично оплачує пальне, вироблене з російської сировини, причому за цінами, які перевищують пропозиції вітчизняного виробника.

Ситуація стає ще більш резонансною на тлі публічних заяв про розширення стратегічного партнерства між азербайджанською державною компанією SOCAR та російським Газпромом. Хоча представники азербайджанської сторони називають будь-які звинувачення у співпраці з країною-агресором безпідставними та медійною атакою, російські офіційні джерела відкрито повідомляють про нові домовленості та розширення співпраці.

У цьому контексті благодійні ініціативи — генератори, безкоштовна вода чи чай на автозаправках — виглядають радше інформаційною ширмою. Реальні фінансові потоки формуються не у волонтерських програмах, а в багатомільйонних державних контрактах, де кошти з українського бюджету через складні міжнародні ланцюги опиняються у системі, пов’язаній з економікою країни-агресора.

Питання полягає не лише у ціні дизельного пального чи формальному дотриманні санкційних обмежень. Йдеться про стратегічний вибір держави у воєнний час — чи може компанія з непрозорим ланцюгом постачання і зв’язками з партнерами Газпрому бути надійним постачальником для критичної інфраструктури України.

Телеведуча Ольга Фреймут знову стала центром уваги, опублікувавши серію атмосферних світлин разом із молодшою сестрою Юлією. Ця фотосесія виявилася справжньою несподіванкою для шанувальників, адже Юлія майже не з’являється у публічному просторі, а спільні знімки родини Фреймут завжди викликають особливий інтерес.

За геолокацією можна зрозуміти, що фотозйомка проходила у Лісабоні, що додало кадрам особливого колориту та романтичної атмосфери. Ольга постала перед камерою у стильних образах, гармонійно поєднуючи елегантність і невимушеність. Її сестра Юлія, хоч і залишалася більш стриманою на фоні яскравої публічної особистості, виглядала природно та світло, що підкреслило гармонію між сестрами.

Один з найбільш помітних образів — довга чорна сукня на тонких бретельках, яка акцентує мініатюрну фігуру Фреймут. На інших кадрах вона з’являється у більш відвертому вбранні з глибоким вирізом на спині, демонструючи витончену жіночність без надмірної провокативності.

Окрему увагу привернула молодша сестра ведучої — Юлія Фреймут. Вона надзвичайно схожа на Ольгу, але веде значно більш закритий спосіб життя. У фотосесії Юлія постає в елегантній довгій сукні, доповнюючи загальну стилістику зйомки. Спільні кадри сестер створюють відчуття інтимності та тепла, підкреслюючи їхню близькість.

Серед опублікованих знімків також є фото, де сестри сидять за столом і дивляться одна на одну, що додає серії не лише глянцевої, а й емоційної глибини. Шанувальники в коментарях відзначили природність образів, схожість сестер і витончену подачу без зайвого пафосу.

Україна зробила свій вибір щодо представника на Євробаченні-2026. Переможницею національного відбору, який пройшов 7 лютого, стала співачка LELÉKA, що привернула увагу своєю піснею «Ridnym». Ця композиція, яка гармонійно поєднує народні мотиви з сучасними музичними тенденціями, здобула найвищі оцінки як від журі, так і від глядачів, що підкреслює її особливу атмосферу та емоційну глибину.

LELÉKA, що є сценічним псевдонімом молодої української співачки, продемонструвала на сцені неперевершену енергетику та глибоке розуміння музики. Її виступ не залишив байдужим нікого, а поєднання традиційних українських мотивів з новими музичними напрямами стало справжнім відкриттям для слухачів. Пісня «Ridnym», яка в перекладі означає «рідним», глибоко торкається теми родини, коріння і зв'язку з батьківщиною, що є дуже важливим у контексті сучасних викликів, з якими стикається Україна.

Фахову освіту Вікторія здобула у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, де навчалася на акторському факультеті. Після завершення навчання працювала в Молодому театрі, поєднуючи акторську діяльність із вокалом.

Згодом співачка переїхала до Німеччини, де продовжила професійний розвиток у сфері музики. Вона отримала магістерську освіту з джазового вокалу та композиції, а також навчалася роботі з музикою для кіно й серіалів. Саме цей період сформував її як артистку, відкриту до експериментів і міжжанрових поєднань.

У 2016 році в Берліні Вікторія заснувала музичний проєкт LELÉKA — українсько-німецький етноджазовий гурт, що працює з автентичним фольклором у сучасному аранжуванні. Проєкт здобув міжнародне визнання, виступав на європейських сценах і випустив кілька альбомів. Паралельно Корнікова працювала як композиторка й аранжувальниця для кіно.

Попри те, що LELÉKA відома передусім як гуртовий проєкт, у фіналі національного відбору артистка виступала сольно. Її конкурсна пісня Ridnym — це лірична історія про рідних, пам’ять про дім, зв’язок із Батьківщиною та внутрішню стійкість. Композиція побудована на мінімалізмі, де ключову роль відіграє голос і емоційна подача.

Сценічний номер був стриманим і виваженим: лаконічне світло, відсутність зайвих ефектів і максимальна концентрація на вокалі. Саме ця чесність і внутрішня напруга, за оцінками журі та глядачів, стали вирішальними у боротьбі за перемогу.

Творчість LELÉKA часто описують як ніжну й автентичну, але водночас експериментальну. Артистка послідовно популяризує українську музику за кордоном і наголошує на важливості збереження мови та культурної ідентичності в діаспорі. З таким меседжем вона представить Україну на Євробаченні-2026.