Жодний співробітник ТЦК не був відправлений до бойових частин за провал мобілізації у 2025 році

Перші тижні нового року принесли помітні зміни на українському овочевому ринку. Гуртові ціни на більшість позицій зросли порівняно з показниками кінця грудня, про що свідчать дані аналітичного проєкту EastFruit, який регулярно моніторить аграрний сектор. Найвідчутніше подорожчання зафіксували у сегменті перцю, що одразу привернуло увагу як продавців, так і споживачів.

Солодкий перець продемонстрував найбільший ціновий стрибок. Його гуртова вартість зросла на 40–70 гривень за кілограм і нині коливається в межах 140–190 грн, тоді як наприкінці минулого року цей овоч продавали по 100–120 грн. Схожа тенденція спостерігається й щодо гострого перцю: його ціна піднялася з 70–180 до 100–200 гривень за кілограм, залежно від сорту, якості та країни походження.

Виросла і нижня межа цін на помідори. Якщо у грудні томати продавалися по 70–100 грн за кілограм, то тепер гуртові ціни стартують від 80 грн і доходять до 100 грн. Водночас огірки дещо подешевшали — їхня вартість знизилася зі 130–150 до 125–140 грн за кілограм.

Суттєвий відсотковий ріст показала ріпчаста цибуля. Її ціни піднялися з 4–9 до 7–9 грн за кілограм. Подорожчала і білокачанна капуста — з 6–10 до 8–10 грн. Інші види капусти також додали в ціні: броколі подорожчала з 70–90 до 110–170 грн, цвітна — з 25–35 до 35–45 грн, пекінська — з 16–20 до 20–25 грн за кілограм. Єдиним винятком стала синя капуста, яка трохи здешевшала — з 20–30 до 20–25 грн.

Ціни на основні овочі так званого борщового набору — буряк, моркву та картоплю — залишилися стабільними. Зокрема, картопля й надалі коштує в межах 9–12 грн за кілограм.

У фруктовому сегменті ситуація була більш різноспрямованою. Яблука у січні подешевшали з 20–40 до 17–35 грн за кілограм, а груші — з 25–65 до 25–55 грн. Водночас значно зросли ціни на виноград, який подорожчав із 60–80 до 70–130 грн, а також на мандарини — з 65–100 до 75–185 грн за кілограм.

Таким чином, початок року приніс українському гуртовому ринку подальше зростання цін на більшість овочів, тоді як фрукти продемонстрували як зниження, так і різкий ріст залежно від позиції.

Рік 2025 став для Кремля розчаруванням у війні проти України, а перспективи для Володимира Путіна дедалі виглядають складнішими. За оцінками експертів, російська армія протягом року змогла захопити менше ніж 1% української території, що свідчить про значні проблеми в плануванні та реалізації воєнних операцій. Навіть за нинішніх темпів наступу Росії знадобиться щонайменше ще рік, щоб дістатися адміністративних кордонів Донбасу — регіону, який Кремль вважає умовою для початку мирних переговорів.

Аналітики зазначають, що військові невдачі супроводжуються економічними труднощами та політичними ризиками всередині Росії. Санкції, зростання витрат на війну та падіння рівня життя громадян створюють додатковий тиск на уряд, а незадоволення серед еліт і населення посилює ізоляцію Путіна на внутрішньополітичній арені.

Паралельно зростає й внутрішній тиск. У 2025 році військові витрати Росії досягли 15,5 трильйона рублів — це у п’ять разів більше, ніж до повномасштабного вторгнення. При цьому доходи бюджету скорочуються: у листопаді надходження від нафти й газу впали на 34% порівняно з попереднім роком. Для покриття дефіциту влада підвищила ПДВ з 20% до 22%, що безпосередньо вдарило по гаманцях громадян.

Зміни відчутні і в настроях російського суспільства. За даними соціологів, частка тих, хто підтримує продовження війни, за рік скоротилася з 37% до 25%, тоді як кількість прихильників мирних переговорів зросла до 67%. Високі відсоткові ставки, запроваджені для боротьби з інфляцією, задушили інвестиції, а для частини путінського оточення додатковим подразником стали мільярди доларів приватних активів, заморожених у західних банках.

Аналітики WSJ наголошують, що Путін здатен жорстко придушувати невдоволення населення, але вести війну без підтримки власних еліт значно складніше. Якщо США посилять військову допомогу Україні, зокрема у сфері протидії дронам і ракетам, тиск з боку втомлених від війни соратників і олігархів може зрости настільки, що Кремль буде змушений сісти за стіл переговорів.

У такому сценарії, зазначає видання, навіть найближче оточення Путіна може підштовхнути його до перемовин уже на умовах, які Україна буде готова розглядати.

Паралельно активізується і дипломатичний трек. На початку грудня у Парижі Україна разом із Францією та Великою Британією заявили про намір розмістити багатонаціональні сили після завершення війни, а контроль за дотриманням режиму припинення вогню мають взяти на себе США. У січні там же відбулися українсько-американські консультації щодо завершення війни, а також окремі переговори між представниками США та Росії щодо мирної ініціативи, попередньо узгодженої з Києвом.

На цьому тлі Зеленський готується до візиту до США, що може стати ключовим етапом у спробі закріпити міжнародну коаліцію навколо українських умов миру та посилити тиск на Кремль.

Родина заступника керівника Київської обласної прокуратури Ігоря Грабця та судді Господарського суду Київської області Світлани Грабець у період повномасштабної війни істотно збільшила свої активи у сфері нерухомості. За оцінками фахівців ринку, сумарна вартість майна, яке з’явилося у власності сім’ї за цей час, перевищує 1 мільйон доларів США, що викликало суспільний резонанс і запитання щодо джерел фінансування таких покупок.

Аналітики звертають увагу на розбіжність між задекларованими доходами подружжя та реальними витратами на придбання житла. У відкритих деклараціях фігурують доходи, характерні для державних службовців і суддів, однак вони візуально не співвідносяться з ринковою вартістю об’єктів, які були оформлені у власність родини протягом воєнного періоду.

Декларації також не демонструють реального зменшення заощаджень: до купівлі родина декларувала 220 тисяч доларів готівкою, після — 185 тисяч. Фактичні витрати на придбання житла у звітності майже не відображені.

Буковельські апартаменти батька суддіУ вересні 2023 року батько судді Світлани Грабець — експрокурор та колишній заступник генпрокурора часів Віктора Пшонки Юрій Дьомін — придбав апартаменти в комплексі Glacier Premium Apartments у Буковелі. Площа житла — 61 кв. м. Ринкова ціна таких апартаментів оцінювалася приблизно у 275 тисяч доларів, однак у документах зазначено близько 75 тисяч доларів.

Аналогічна ситуація з паркомісцями: задекларована вартість становить 6–7 тисяч доларів, тоді як ринкова ціна сягає 25–30 тисяч.

Елітний маєток під КиєвомОкрему увагу привертає заміський будинок у закритому котеджному містечку Riviera Zoloche під Києвом. Особняк площею до 360 кв. м з додатковими будівлями, виходом до Дніпра, СПА-зоною та доступом до яхт-клубу. Ринкова вартість подібних об’єктів стартує від 500–600 тисяч доларів.

Водночас у документах зазначено, що Юрій Дьомін придбав лише земельну ділянку за 153 тисячі гривень, а сам будинок був нібито збудований упродовж одного місяця у 2019 році. Супутникові знімки свідчать, що об’єкт був готовий ще у 2017 році, що може вказувати на схеми заниження вартості та ухилення від оподаткування.

Чиновницька династія і питання доброчесностіСвітлана Грабець походить із родини високопосадових правоохоронців. Її дід Михайло Потебенько обіймав посаду генерального прокурора за часів Леоніда Кучми, батько — багаторічний прокурор і митник, мати — суддя. При цьому, за півтора року до купівлі елітного будинку, офіційні заощадження батьків становили близько 7 тисяч доларів і 500 тисяч гривень.

Під час кваліфікаційного оцінювання суддя Грабець обмежилася загальними поясненнями про «незавершене будівництво», а на запити журналістів відповіла стандартною фразою про законність походження активів. Ігор Грабець від коментарів відмовився, пославшись на перевірки доброчесності.

Ознаки можливого порушенняЮрист Центру протидії корупції Роман Вербовський зазначає, що в цій історії проглядаються ознаки недостовірного декларування та потенційного незаконного збагачення. Ключова проблема полягає не у володінні елітною нерухомістю, а у систематичному заниженні її вартості та відсутності підтверджених джерел доходів, які відповідали б реальним ринковим цінам.

Поки суддя ухвалює рішення іменем України, а прокурор здійснює нагляд за дотриманням закону, фінансова реальність їхньої родини залишається без чітких та переконливих пояснень.

Олександр Бойко, який наразі очолює відділ правової роботи Львівської митниці, є кандидатом на посаду голови Державної митної служби України. Його кар'єра пов'язана з численними викликами, зокрема з управлінням митними питаннями на рівні регіональних підрозділів, де він здобув важливий досвід, але й опинився в епіцентрі гучних скандалів, які пов'язують його з часами митних порушень та незаконних схем.

До призначення на Львівську митницю Бойко очолював відділ внутрішньої безпеки Одеської митниці, де під час його роботи розгорялися скандальні «зернові» схеми, що мали значні економічні наслідки. Ці схеми стали предметом розслідування правоохоронних органів і викликали серйозне занепокоєння в суспільстві через їхній масштаб та корупційну складову. У цей період керівником Одеської митниці був Михайло Мірошніченко, і саме за його головування у митному відомстві відбувалися численні порушення, які згодом стали причиною розслідувань.

За даними СБУ та БЕБ, через одеські порти у 2022 році вивезли понад 1 млн тонн зернових сумнівного походження, що завдало державі збитків приблизно на 5,2 млрд грн. ТСК підкреслила недбале виконання обов’язків керівництвом ДМС та Одеської митниці, що дозволило схемам функціонувати.

Нині Бойко подався на конкурс керівника Держмитниці і у своєму мотиваційному листі заявляє про готовність забезпечити прозорість та доброчесність у роботі відомства. Водночас експерти Антикорупційного центру «МЕЖА» зазначають, що питання щодо ролі внутрішньої безпеки у період масштабних зернових схем залишаються відкритими.

Антикорупційний центр «МЕЖА» продовжує моніторинг усіх кандидатів на посаду голови Держмитниці та надсилає результати конкурсній комісії.

Кандидат на посаду судді апеляційного суду Григорій Шабрацький, який нині здійснює правосуддя у Таращанському районному суді Київської області, опинився під пильною увагою через низку фактів, виявлених під час аналізу його майнових декларацій. За оцінкою Громадської ради доброчесності, зафіксовані невідповідності можуть свідчити про проблеми з дотриманням стандартів прозорості та етичної поведінки, що є ключовими критеріями для судді апеляційної інстанції.

Одним із найбільш обговорюваних моментів стала інформація про квартиру в Луганську площею 70,5 квадратного метра. Вперше цей об’єкт нерухомості з’явився в декларації кандидата лише у 2019 році, хоча, за наявними даними, право користування або інший майновий зв’язок із ним виник ще у 2012 році. Така значна часовa різниця між фактичним набуттям права та його відображенням у деклараційних документах стала підставою для запитань з боку громадськості.

У 2019 році Шабрацький придбав автомобіль Nissan Rogue 2014 року за 230 тис. гривень, що значно нижче ринкової вартості — 480–560 тис. грн. Суддя пояснив це тим, що авто було після ДТП зі США та потребувало ремонту, однак документального підтвердження не надав. ГРД розглядає це як можливе заниження вартості для приховування реальних витрат.

У 2020 році дружина кандидата купила квартиру в Скадовську (63,3 м²) за 385 тис. грн, що значно нижче ринкових цін 700–800 тис. грн. За словами Шабрацького, покупка була здійснена за рахунок спільних заощаджень, виплат по вагітності та недорогого ремонту. ГРД прийняла пояснення, але рекомендує врахувати його при оцінці кандидата.

Крім того, суддя систематично не декларував залишки на банківських рахунках, маючи при цьому готівкові заощадження. Пояснення про нульові залишки та кредитні ліміти ГРД визнала недостатніми. Також викликало питання, що батько кандидата у 2008 році отримав будинок у Луганській області за рішенням суду, що потребує додаткових пояснень для виключення впливу статусу сина-судді.

Згідно з декларацією доброчесності за 2022 рік, Шабрацький та його дружина неодноразово відвідували тимчасово окупований Луганськ у 2015–2016 роках через територію РФ.

ГРД рекомендує врахувати ці обставини під час конкурсу на посаду судді апеляційного суду. Остаточне рішення щодо кандидатури ухвалюватиме Вища кваліфікаційна комісія суддів.

Дружина відомого українського телеведучого Володимира Остапчука Катерина відверто розповіла про те, як у їхній родині вибудувані стосунки, побут і фінансові питання. Спілкуючись із підписницями в Instagram, вона поділилася деталями повсякденного життя та власним баченням ролі кожного з подружжя у сім’ї.

За словами Катерини, Володимир є не лише основним фінансовим опертям родини, а й активно залучений до домашніх справ. Він без зайвих прохань бере участь у побуті, допомагає з організацією повсякденних процесів і значну частину часу проводить із сином. Блогерка наголосила, що її чоловік — уважний і відповідальний батько, який не уникає жодних обов’язків, пов’язаних із доглядом за дитиною.

Катерина зізналася, що рішення працювати і заробляти — це її власна ініціатива. Вона пояснила, що хоче відчувати свій внесок у родину, адже чоловік не тільки заробляє гроші, а й бере на себе значну частину хатніх справ і догляду за дитиною.

Водночас блогерка зазначила, що її витрати на родину становлять не більше ніж близько 20 відсотків сімейного бюджету. Зокрема, вона оплачує послуги свого водія, але автомобіль Range Rover, яким користується, подарував їй чоловік.

Катерина також поділилася власним поглядом на фінансові відносини у парі. На її думку, жінки самі мають вирішувати, чи прийнятна для них модель, коли подружжя ділить бюджет порівну, і це не є показником рівня кохання.

Вона додала, що якщо чоловік має невелику зарплату, але від нього очікують повного фінансового забезпечення, це може свідчити не про кохання, а про завищені очікування.

В Україні набирає обертів обговорення можливих змін до правил надання відстрочки від мобілізації для студентів віком від 25 років. Наразі здобувачі освіти, незалежно від віку, мають право на звільнення від призову за умови навчання на денній формі. Водночас у Верховній Раді вже з’являються ініціативи, які пропонують переглянути цей підхід з огляду на потреби оборони держави.

Прихильники змін наголошують, що чинна система дозволяє окремим чоловікам роками залишатися поза мобілізаційним ресурсом, вступаючи до закладів освіти після 25 років або продовжуючи навчання без реальної потреби у здобутті нової спеціальності. На їхню думку, це створює нерівність між громадянами та зменшує можливості для доукомплектування Збройних сил у період війни.

Водночас відстрочка надається лише для першої освіти. Особи, які навчаються на другій або наступних спеціальностях, а також студенти заочної форми, такого права не мають і можуть бути мобілізовані на загальних підставах.

Попри поширені чутки, на сьогодні в законодавстві немає вікових обмежень щодо студентської відстрочки. Однак Кабінет Міністрів подав до парламенту законопроєкт №14283, зареєстрований 8 грудня 2025 року, який передбачає зміни до правил надання відстрочок під час мобілізації. Документ уже прийнятий за основу, і його має доопрацювати профільний комітет Верховної Ради.

Адвокат зазначає, що в тексті цього законопроєкту наразі немає прямої норми про скасування відстрочки для осіб старше 25 років, однак під час підготовки до другого читання така правка може з’явитися. Подібні ініціативи вже неодноразово вносилися раніше, але отримували негативні висновки юридичних управлінь парламенту через ризик вікової дискримінації.

За словами Трясова, якщо законодавець усе ж вирішить змінити правила, найбільш імовірним варіантом є обмеження права на відстрочку для тих, хто вступатиме до вишів після ухвалення закону, а не для тих, хто вже навчається. Це дозволило б формально не позбавляти людей права на освіту, але водночас унеможливити використання навчання як способу уникнення мобілізації.

Поки ж закон не змінено, у 2026 році мобілізації підлягають студенти, які здобувають другу чи наступну освіту або навчаються заочно. Крім того, відстрочка не надається автоматично. Навіть ті, хто навчається на денній формі, повинні самостійно подати заяву через ЦНАП або застосунок «Резерв+». Якщо цього не зробити, відстрочка не буде оформлена, і чоловіка можуть мобілізувати на загальних підставах.

Незважаючи на декларовану відкритість і прозорість оборонних закупівель, система постачання продуктів харчування для Збройних сил України фактично сформувала замкнений механізм розподілу багатомільярдних контрактів між вузьким колом компаній. Центральну роль у цій схемі відіграє Державний оператор тилу (ДОТ), на який покладено відповідальність за організацію закупівель продовольства для потреб армії.

Аналіз даних системи Prozorro та матеріалів судових реєстрів за 2024–2025 роки свідчить про повторюваний сценарій. Формально ДОТ оголошує відкриті тендери, у яких перемогу здобувають реальні виробники або постачальники, зокрема компанії на кшталт ТОВ «Гарна Страва» чи ТОВ «Охтирка М’ясопродукт». На цьому етапі процес виглядає конкурентним і таким, що відповідає законодавчим вимогам.

«Міт Пром» починає масово оскаржувати результати тендерів у судах. Формальні підстави — площа складських приміщень, нюанси реєстрації потужностей, дрібні технічні деталі в документах конкурентів. Судові рішення у таких справах стають підставою для ДОТ дискваліфікувати переможців торгів і переписувати контракти на іншу компанію.

Таким чином, відкритий тендер у Prozorro фактично перетворюється на перший, формальний етап. Остаточний переможець визначається вже в судах.

Ситуація виглядає особливо контрастно, з огляду на те, що «Міт Пром» вже фігурує в розслідуваннях НАБУ та БЕБ. Зокрема, компанію пов’язують зі скандальними поставками продуктів для армії за завищеними цінами, у тому числі яйцями по 17 гривень за штуку, а також із можливим використанням «чорної каси» та ухиленням від сплати податків.

Попри це, фірма не просто не зникла з ринку, а навпаки — стабільно отримує нові оборонні контракти через механізм судових оскаржень.

Ключовим вузлом у цій схемі є керівництво Державного оператора тилу. За інформацією з рішень судів і тендерної документації, саме ДОТ використовує судові ухвали як формальний привід, щоб не підписувати контракти з переможцями Prozorro і укладати угоди з іншими постачальниками.

У період, коли ці механізми почали працювати системно, за оборонні закупівлі відповідали команда Міністерства оборони на чолі з тодішнім міністром Рустемом Умєровим, його заступником Михайлом Шевцовим та керівництвом ДОТ, зокрема т.в.о. генерального директора Арсеном Созанським.

Саме за цієї управлінської конфігурації судові рішення стали регулярним інструментом переписування результатів тендерів.

Формально компанії, які фігурують у кримінальних провадженнях, не повинні отримувати нові державні замовлення. Але на практиці це не працює.

Податкова, аудитори та інші контролюючі органи не заважають «Міт Прому» працювати з мільярдними оборонними контрактами навіть за наявності кримінальних справ щодо податкових зловживань та легалізації коштів. Це створює підозру в існуванні неформального консенсусу між учасниками схеми та державними інституціями.

У підсумку ЗСУ отримують не систему чесної конкуренції між постачальниками, а закритий ринок, де переможець визначається не ціною чи якістю, а юридичними маніпуляціями. Реальні виробники усуваються, а бюджетні мільярди концентруються у руках компаній-фаворитів.

Фактично, замість прозорих закупівель держава отримала судово-тендерну модель, у якій кожен контракт можна «переписати» під потрібну фірму.